17. Давньоруська держава та її роль у світовій історії

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії 9-13ст її внесок до середньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно вагомим. Вийшовши на історичну сцену з походами Аскольда на Константинополь і нажахавши середньовічний світ середини 9ст., КР поступово перейшла від воєнних сутичок з сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та близького сходу. Руські володарі уклали мирні й союзні угоди з Візантією й Германською імперією, Польшею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи іх з часом, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами Київська Русь відіграла вагому роль у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його. Великий міжнародний авторитет і військова міць Давньоруської держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла в промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру. Навала орди Батия завдала непоправної шкоди Русі. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і села, палаци і храми, книги й ікони. Та руський народ зумів вистояти й відродити життя. Тра диції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

18. Украйнські землі у складі Великого князівства Литовського, особливості розвитку.

Протягом 14-16ст на українських землях у складі Литви відбулися істотні соціально-ек зміни. Самі ж землі поступово перетворювалися в провінцію Польсько-Литовської держави. У 14сь українські землі, що являли собою території, роздрібнені на окремі князівства й ослаблені золотоординським ігом, підпали під навалу кількох феодальних країн. Зокрема, в 1349р. Польщею була захоплена Галичина. У 1351-1352рр. між Польщею і Литвою тривала війна на Галицько-волинську землю. За перемир'ям 1352р. Галичиною володіла уже Угорщина, а у 1387р. за короля Ягайла, Галичина остаточно была приєднана до Польщі. Молдавське князявство захопило Буковину.

В 50-х роках 14ст. розпочався наступ Литви на Придніпров'я, що полегшувалося ослабленням Золотої Орди. У 1355-1356рр. литовський князь Ольгерд завоював Чернігове-Сіверщину, а в 1362р. захопив і Київ і всю Київщину. Після того, як влітку 1362р. військо Ольгерда на р.Сині Води (притока Південного Бугу) розгромило татарські війська; Київщина і Поділля остаточно відійшли до Литви. Загарбавши південно-західні руські землі, Литва за князювання Ольгерда намагалась встановити свою владу і над Північно-Східною Руссю, але тримала відсіч з боку Московського князівства, позіції якого зміцніли після Куликовської битви 8 серпня 1380р., коли російське військо, до якого входили й загони з йкраїнських та білоруських земель, рогромило ординські війська хана Мамая. Позиції Польщі в Литві зміцніли і після розгрому 15 липня 1410р. під Грюнвальдом Тевтонського ордену, який визнав себе васалом Потщі.

Згідно з Городельською унією 1413р. литовські бояри-католики зрівнювалися у правах з польською шляхтою. В литві був уведений польський адмінистративний поділ, зростав вплив католицької церкви. Все це спричинило до активізації руху опору проти польських феодалів у Литві. Очолив цей рух після смерті Вітовта в 1430р. великий князь литовський Свидригайло Ольгердович, який аж до 1435р. чинив опір експансійній політиці Польщі в Литві і припинив цю боротьбу після поразки в бітві під Вількомиром 1 вересня 1435р. з військами великого князя литовського Сигізмунда (брата Вітовта (1432-1440). У 1458р. за київського князя Семена Олельковича православна церква України ьа Білорусі була вудокремлена від московської метрополії й перетворена на самостійну київську метрополію. Але намагання схилити православне населення до унії з католіцизмом у 15ст литовським правлячим колам не вдалося. В 1471р. було ліквідовано і Київське князівство. Після скасування місцевої автономії Волинь, КИївщина і Поділля були перетворені на воєводства. Землі-воєводства поділялися на повєти, в котрих управляли старости. Посилилась експлуатація населення, яке поступово перетворювалось на кріпаків.