Види адаптації до дії стресових факторів
Адаптація – це ряд фізіологічних реакцій, спрямованих на пристосування організму для збереження його гомеостазу, що сформувалися в процесі еволюції. Адаптація підвищує стійкість організму до різних факторів зовнішнього середовища. Основними компонентами механізмів адаптації є мобілізація енергетичних ресурсів, пластичного резерву та усіх захисних можливостей організму.
Адаптація |
ділиться |
на |
специфічну |
і |
неспецифічну. Специфічна – |
це |
адаптивні механізми, |
||
що дозволяють людині переносити певний розмах відхилень постійних параметрів (наприклад, pH крові, серцевий ритм, артеріальний тиск) без порушення нормальних функцій організму. Відхилення від оптимуму можуть бути як у бік недостачі, так і надлишку. Суттєві зміни в той чи інший бік призводять до порушення життєдіяльності організму.
Неспецифічна адаптація
Неспецифічна адаптація організму виникає за участю симпатоадреналової системи – гормонів мозкової речовини надниркових залоз (катехоламінів) та гіпоталамо-гіпофізарно- наднирникової системи: гормонів гіпоталамуса – кортиколіберину, аденогіпофіза – АКТГ, гормонів кори надниркових залоз – глюкокортикоїдів та мінералокортикоїдів. Можуть брати участь також СТГ, вазопресин і тиреоїдні гормони.
гіпоталамус
ггіпофіз
наднирники
Роль симпатоадреналової системи у неспецифічній адаптації
-Активація симпатичної нервової системи й виділення мозковою речовиною надниркових залоз катехоламінів, насамперед адреналіну, є одним із важливих пускових механізмів розвитку неспецифічної адаптації на дію стресових чинників.
-Активність симпатоадреналової системи здійснюється завдяки дії будь-яких стресових чинників, що швидко викликають пристосувальну реакцію організму. Інформація надходить до кори головного мозку, лімбічної системи та гіпоталамуса, звідки вона передається до ретикулярної формації стовбура мозку та первинних центрів симпатичної нервової системи, які розташовані у сегментах грудного та поперекового відділів.
-Небезпека для організму, активні агресивні стани, біль, крововтрата призводять до збільшення концентрації катехоламінів у крові. При емоційних стимулах підвищення концентрації катехоламінів у крові свідчить про наявність стрес-реакції організму.
Катехоламіни – це адреналін, норадреналін, дофамін
Вони синтезуються у мозковій речовині надниркових залоз, а також нейронами ЦНС, як збуджувальні нейромедіатори.
Концентрація норадреналіну у плазмі крові становить 1,8 нмоль/л (у горизонтальній позі), адреналіну – 0,16 нмоль/л, дофаміну – 0,23 нмоль/л.
Хімічна структура:
Катехоламіни належать до
дигідроксильованих
фенолових
амінів і є похідними L-тирозину
Зміни метаболізму та вісцеральних функцій організму в умовах неспецифічної адаптації – напруження функціональних систем організму спрямовані на мобілізацію його енергетичних ресурсів.
Адреналін впливає на вуглеводний метаболізм та викликає гіперглікемію завдяки таким процесам:
■стимуляції глікогенолізу в печінці
■безпосереднього пригнічення секреції інсуліну та активації секреції глюкагону:
■стимуляції секреції АКТГ, під впливом якого збільшується виділення кортизолу корою наднирників;
■пригнічення використання глюкози клітинами;
■гальмування транспортування глюкози в клітини.
Адреналін впливає на жировий обмін і стимулює:
■ліполіз через активацію бета-адренорецепторів мембран жирових клітин:
■мобілізацію вільних жирних кислот із жирових клітин і транспорт їх до печінки.
Регуляція секреції катехоламінів мозковою речовиною наднирників
Роль гормонів кори наднирникових залоз у забезпеченні неспецифічної адаптації організму
Глюкокортикоїди підтримують гіперглікемію на фоні збереження запасів глікогену в організмі, що і є причиною тривалої адаптації, яка розвивається за рахунок активації гіпоталамо-наднирникової системи; механізм впливу глюкокортикоїдів на клітини мішені – через цитоплазматичні рецептори, за участю хроматину ядра, через зміну процесів біосинтезу білка у клітинах.
Контур регуляції секреції кортизолу
Роль гормонів кори наднирникових залоз у забезпеченні неспецифічної адаптації організму
Роль мінералокортикоїдів в
адаптації полягає в тому, що вони впливають на роботу нирок, внаслідок чого відбувається затримка Nа+ і води в організмі → збільшення ОЦК → посилення пресорної реакції. Окрім того, при збільшенні ОЦК, організм краще зможе перенести крововтрату, яка може виникнути в стресових ситуаціях.
Основну роль в адаптації до стресової ситуації відіграє активація усієї гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової
Роль гормонів гіпофіза у забезпеченні неспецифічної адаптації організму
Роль вазопресину:
L-вазопресин активує G-білок, який підвищує внутрішньоклітинну концентрацію Са2+ → скорочення м'язів судин → підвищення артеріального тиску.
При больовому стресі концентрація вазопресину в крові зростає в кілька разів. Це призводить до різкого підвищення системного артеріального тиску. Великі дози гормону викликають розвиток різного роду аритмій, погіршення кровообігу.
Роль соматотропного гормону (СТГ):
Підвищення концентрації СТГ в організмі посилює фазу резистентності стресової реакції. Окрім підвищення метаболічних процесів, він стимулює синтез у печінці соматомединів – інсуліноподібних факторів росту, які полегшують утилізацію глюкози тканинами, активують процеси синтезу жиру і особливо білка, молекули якого йдуть на регенерацію пошкоджених тканин.
Роль тиреоїдних гормонів у забезпеченні неспецифічної адаптації організму
Трийодтиронін (Т3) та тетрайодтиронін (Т4) посилюють окисний метаболізм; забезпечують диференціювання структур головного мозку у новонароджених.
Тироксин впливає на усі тканини організму, для нього немає специфічних клітин-мішенів. Цей гормон спроможний проникати через мембрану і з’єднуватися з рецепторами в кожній клітині організму.
Секреторна активність щитоподібної залози у стані стресу значно підвищується. Спостерігається підвищення вмісту вільного тироксину в плазмі крові, що відбувається завдяки підвищенню тиреотропної функції гіпофізу. Гіперфункцію щитоподібної залози в умовах стресу слід розглядати як адаптивну реакцію у відповідь на підвищену енергетичну й кисневу потребу організму при стресі. Адже саме тиреоїдні гормони прискорюють метаболізм, сприяють утворенню та підсилюють засвоєння кисню тканинами.