THEATRICA _postranichno_

ШЛЕЙФ РОЛІ

і програму навчання театральним професіям; 1922 р. створено Інститут сценічних мистецтв — з 1962 р. Ленінградський державний інститут театру, музики і кіне-

матографії, а з 1993 р. — Санкт-Петербурзька державна академія театрального мистецтва.

ВУкраїні розвиткові театральної освіти сприяли музичні школи, відомі ще

зкінця XVIII ст., а з другої половини ХІХ ст. — спеціальні театральні школи.

1904 р. у Києві створено Музично-драматичну школу Миколи Лисенка (з 1913 р. носила ім’я М. Лисенка, а з 1918 р. перейменована на Музично-дра­матичний інститут імені М. В. Лисенка). 1934 р. на базі школи створено Київську консерваторію і Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Ка- рого (Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Кар-

пенка-Карого). ► ТЕАТР академічний, ТЕАТР ШКІЛЬНИЙ

ШЛЕЙФ РОЛІ — у системі Станіславського — сукупність запропонованих обставин минулого, що, неначе шлейф, тягнуться за персонажем, визначаючи його поведінку на сцені.

ШОУ ІНДУСТРІАЛЬНЕ (англ. industrial show) — у США — видовище, в якому демонструється і рекламується певна продукція для бізнесменів; за характеристи-

кою Стивена Ленглі, це «найбільш комерційні з усіх видів комерційних видовищ», які «практично не мають мистецьких цілей».

ШОУ КНИЖКОВЕ (англ. book show) — в англомовному театрі — музичне шоу на основі лібрето (музична комедія), на відміну від ревю, що будується як серія естрадних номерів без сюжету.

ШОУ НІМЕ (англ. dumb show) — в англійському театрі XVI–XVII ст. — драматичне видовище, в якому віддається перевага мімічній грі, а не діалогові (інтерлюдії та ін.).

ШОУГЕ(Р)Л (англ. showgirl — видовищна дівчина) — термін, який відомий в англомовному театрі з 1836 р.; актриса, яка виконує декоративну роль у виставі. Ге(р)лз шоу (girls show), на відміну від шоуге(р)л — це видовище з участю дівчат.

ШПІЛЬ (нім. Spіel — гра) — у середньовічній Німеччині — сукупна назва жан-

рів і форм релігійного театру; згодом — будь яка п’єса, вистава, видовище. Термін використовується також у складних словах, у яких подається жанрове визначення п’єси: гастшпіль, заубершпіль, зингшпіль, кайзершпіль, люстшпіль,­ ма­ рієншпіль, міменшпіль, містерієншпіль, люстшпіль, парадизшпіль, поссеншпіль, процесіоншпіль, ташеншпіль,­ телльшпіль,­ трауершпіль,­ турніршпіль та ін.

ШПІЛЬМАН (нім. Spіelmann, від Spіel — гра, spіelen — грати і Mann — люди-

на) — у німецькомовних країнах (а згодом і на Русі, від 1284 р.) — мандрівні актори, які були одночасно поетами, співаками,­ акроба­та­ми,­ музикантами й танцю-

ристами; вони ви­ступали під час свят, ярмарків, при­дворних урочистостей тощо

із вико­нан­ням­ творів героїчного народного епосу, власних новел і шванків.

З XIV ст. більша частина­ шпільманів перейшла в розряд про­фесіо­наль­них­ місь-

761

ШТАБ РЕЖИСЕРСЬКИЙ

ких музикантів, які бу­ли організовані в цехи і гільдії (Zunft), що об’єднувалися під керівництвом короля або графа музикантів. Цехи (братства) щорічно збиралися

на з’їзди, щоб відстояти свої привілеї. ► АКТОР

ШТАБ РЕЖИСЕРСЬКИЙ — у практиці Мистецького об’єднання «Березіль» — форма навчання у процесі театрального виробництва. 1923 р., коли була ство-

рена ця форма, вона носила назву режисерської лабораторії, однак з 4 березня 1925 р. змінила назву на режисерський штаб. До складу Режштабу входили такі станції: 1. Фіксації і систематизації досвіду — узагальнення й розроблення науки про театр; 2. Клубна (підготовка режисера-інструктора для клубів та сільських будинків культури); 3. Репертуарна — розроблення нового революційного ре-

пертуару, а також перекладання п’єс; 4. Станція сільського театру — утворення революційного театру спеціально для села; 5. Станція мови й театральної термінології; 6. Станція НОПу; 7. Музейна станція. ► театр-лабораторія, ШКОЛА ТЕАТРАЛЬНА

ШТАМП (від італ. Stampa — печатка) — у системі Станіславського — позбавлений внутрішнього змісту часто повторюваний зовнішній акторський прийом

(інтонація, міміка, пластика тощо), який застосовується безвідносно до змісту, що його породив. «Прийоми ремісничої гри, — писав Станіславський, — ми називаємо нашою мовою штампами <…> Штамп — це примітивне, формальне, зовнішнє зображення чужих почуттів ролі, не пережитих і тому не пізнаних самим актором, який виконує роль; це просто мавпування». «Штамп, — говорив Товсто-

ногов, — це не банальне пристосування, а використання цього пристосування поза процесом <…> Штамп — гра результату, його показ поза процесом».

Штамп буває не лише акторський, а й режисерський, штамп сценографа, драматурга та ін. Приміром, Б. Алперс видрукував 1929 р. фейлетон про радянські

постановочні штампи, в якому писав: «Народився цілий асортимент ходових постановочних стандартів: перший — стиль a la Мейєрхольд, другий — a la Театр імені МГСПС. І нарешті, третій — “щось подібне до Камерного театру”. Наївно вважати, що кожен режисер спеціалізується в якомусь одному стилі. Ні, для нього обов’язкове володіння усіма <…> 1. Дуже впертим і живучим виявився постано-

вочний стиль a la Мейєрхольд, що народився з вистави “Озеро Люль” і “Д. Є.” <…>

Молоді режисери понад усе люблять вправлятися саме у цьому жанрі…» Далі критик окреслює ознаки жанру, серед яких провідною є смакування загнивання капіталізму (фокстрот, дівчата і т. ін.). 2. Стиль Театру МГСПС — це «режисерський рецепт для фабрикації в необмеженій кількості бадьорих, життєрадісних

вистав. Будь яка тема з радянського побуту, навіть наймоторошніша, песимістич-

на за настроєм, може зазвучати зі сцени свіжо, яскраво, молодо й оптимістично». Для цього достатньо лише «створити прошарок — інтермедії, в яких юнаки й ді-

вчата в кольорових майках весело грають у футбол, перекидаючи “величезний

життєрадісний м’яч”, роблять гімнастичні вправи, крокують під оптимістичну му-

зику. А після сцени ґвалтування молодої героїні зводять живу піраміду, що сим-

762

ШТАНКЕТ

волізує здорове товариське єднання чоловіка й жінки. У фіналі вистави виходять піонери <…> 3. Менш популярний стиль Камерного театру. Але й він експлуату-

ється доволі широко — за допомогою східних шалей і відповідних пластичних рухів, стрибків замість ходи, наспівної декламації замість розмови. У фіналі героїня драми піднімає повстання в Індії, повільно виходить до рампи, з куліс ви-

бігають оголені танцівниці. Симфонія рухів, на тлі якої лунає агітаційний монолог героїні. Повільно опускається завіса».

Своєрідними енциклопедіями штампів, власне, дошкульними пародіями на театральні штампи, можна вважати оперу пародію «Вампука, Наречена африканська, в усіх відношеннях взірцева опера», постановку якої здійснено в театрі «Криве дзеркало» в Петербурзі 1909 р., і «Театрик “Зелений гусачок”» К. І. Галчин-

ського. ► ТЕАТРАЛЬЩИНА

ШТАНКЕТ (англ. barrel, амер. pipe) — дерев’яний брусок або металева штанга, розміщена паралельно до рампи і призначена для піднімання й опускання за допомогою штанкетних підйомів підвішених елементів декорацій. Уперше використано у театрі XVII ст. Штанкет, — пояснював Марко Кропивницький, — це «планки, на которых набивается декорация; каждый шириною в 2 вершка, а толщиной

в 3 четверти». ► ДЕКОРАЦІЇ, СЦЕНА

ШТУКА (від нім. Stüсk, пол. sztuka) — у польському театрі XVIII ст. — мистецтво,­ мистецький твір, п’єса, вистава, мистецтво­ театральне. Відомо такі словосполучення з цим терміном — штука акторська, ателанська, бенефісова, драматич­ на, інтригова, історична, класична, комічна, лірична і драматична, міфологічна,

моральна, одноактова, поетична, рицарська, сценічна, театральна, трагічна, характеристична та ін. З ХІХ ст. фіксується також термін штучка (sztuczka) або

мала штучка (mala sztuczka) — маленька п’єса, одноактівка. В українському теат­

рі термін відомо з кінця ХІХ ст. (штука артистична, драматична, театральна, штука для штуки, штука сценічна, штука чиста та ін.).► вистава, мистецтво теа-

тральне, спектакль, театр

Я У ЗАПРОПОНОВАНИХ ОБСТАВИНАХ (рос. явпред лагаемых обстоятель­

ствах) — у системі Станіславського — основний принцип роботи актора над

роллю. ► ВІРА У ЗАПРОПОНОВАНІ ОБСТАВИНИ, ОБСТАВИНИ ЗАПРОПОНОВАНІ, ЯКБИ

ЯВА (лат. scena, нім. Auftritt, рос. явление) — завершена частина акту (дії), в якій кількість дійових осіб не змінюється і визначається їх входом і виходом. Уперше

поділ на яви зафіксовано в рукописах давньоримських комедій (Плавт, Теренцій), звідки переходить в учену комедію, в іспанську драматургію (Лопе де Вега,

Кальдерон). В українському театрі вживалися також синоніми — исхождение (в уривках Різдвяної містерії XVIII ст.), сцена, явленіе («Мудрость Предвічная»,

1703), схід («Як козам роги виправляють» Ю. Федьковича), виступ («Муж старий, жонка молода», домовая забавка в єдном действіи, з громадських повісток уло-

жена» о. Степана Петрушевича), вихід та ін. ► АРХІТЕКТОНІКА П’ЄСИ І ВИСТАВИ

763

література

Адорно, Теодор-Візенгрунд. Теорія естетики. — К., 2002.

Алексеева М. Театр фейерверков в России XVІІІ века // Театральное пространство: Материалы конференции (1978). — М., 1979.

Алперс Б. Актерское искусство в России. — М.-Л., 1945.

Алянский Ю. Увеселительные заведения старого Петербурга. — СПб, 2003. Анарина Н. Японский театр Но. — М., 1984.

Англо-русский и русско-английский театральный словарь // Сост. Элли Перель. — М., 2006.

Англо-русский театральный словарь // Театр. — 1975. — №№ 7–12. Андерсон, Перри. Истоки постмодерна. — М., 2011.

Андреев М. Средневековая европейская драма. Происхождение и становление (Х–ХІІІ вв.). — М., 1989.

Аникст А. Гете и театр // Театр. — 1982. — № 4. Аникст А. Театр эпохи Шекспира. — М., 1965.

Аникст А. Теория драмы в России от Пушкина до Чехова. — М., 1972. Аникст А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. — М., 1978.

Аникст А. Теория драмы на Западе в первой половине ХІХ века. Эпоха романтизма. — М., 1980.

Аникст А. Теория драмы от Гегеля до Маркса. — М., 1983.

Аникст А. Теория драмы на Западе во второй половине XІX века. — М., 1988. Анненский И. История античной драмы: Курс лекций. — СПб., 2003. Античные теории языка и стиля: Антология текстов. — СПб., 1996. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619–1919. — Л., 2001.

Антонович Д. Український театр // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра­ Антоновича. — К., 1993.

Аристотель. Поэтика. Пер. М. Гаспарова // Аристотель. Соч. в 4-х т. — М., 1983. —

Т.4.

Аркадьев Е. Театральный словарь. — Сызрань, 1900. Арто, Антонен. Театр и его двойник. — М., 2000.

Бадалич И., Кузьмина В. Памятники русской школьной драмы XVIII века. — М., 1968.

Базанов В. Сцена ХХ века. — Л., 1990.

765

ЛІТЕРАТУРА

Базанов В. Техника и технология сцены: Уч. пособ. — Л., 1976.

Баканурский А., Овчинникова А. Современный театрально-драматический словарь. — Одесса, 2007.

Баканурський А., Корнієнко В. Театрально-драматичний словник ХХ століття. — К., 2009.

Бакула, Богуслав. Католицький і християнський театр у Польщі другої половини ХХ століття: Ситуативний нарис // Художня культура. Актуальні проблеми. Науковий вісник. Вип. третій / АМУ, ІПСМ. — К., 2006.

Баландьє, Жорж. Політична антропологія. — К., 2002. Балет: Энциклопедия. — М., 1981.

Бальме, Крістофер. Вступ до театрознавства. — Львів, 2008.

Барабан Л., Дятчук В. Український тлумачний словник театральної лексики. — К., 1999.

Барба, Эудженио, Саварезе Никола. Словарь театральной антропологии. Тайное искусство исполнителя. — М., 2011.

Барба, Эуженио. Бумажное каноэ. Трактат о Театральной Антропологии. — СПб, 2008.

Барбой Ю. Структура действия и современный спектакль. — Л., 1988. Барбой Ю. К теории театра. — СПб., 2008.

Барков В. Световое оформление спектакля. — М.,1953.

Барышев Г. Театральная культура Белоруссии XVІІІ века. — Мн., 1992.

Барышев Г. Школьный театр Белоруссии ХVІІІ века: Учебно-вспомо­га­тельное­ пособие. — Мн., 1990.

Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. — М., 1975. Бахтин М. Литературно-критические статьи. — М., 1986.

Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. — М., 1989.

Бахтин М. Эстетика словесного творчества. Изд. 2. — М., 1986.

Бачелис Т. Интеллектуальный театр // Современный зарубежный театр. Борьба идей и направлений. — М., 1969.

Бебутов В. О театре представления // Театр. — 1956. — № 12.

Белецкий А. Старинный театр в России: Зачатки театра в быту и школьном обиходе Южной Руси-Украины. — М., 1923.

Белкин А. Русские скоморохи. — М., 1975. Бентли, Эрик. Жизнь драмы. — М., 1978.

Беньямин, Вальтер. Происхождение немецкой барочной драмы. — М., 2002. Бергман И. Латерна магика. — М., 1989.

Бергман о Бергмане. Ингмар Бергман в театре и кино. Сб. — М., 1985. Береговский М. Пуримшпили. Еврейские народные музыкально-театральные

представления. — К., 2001.

766

ЛІТЕРАТУРА

Березкин В. Искусство сценографии мирового театра. В 2 кн. Кн. 1: От истоков до начала ХХ века. Книга 2: Первая половина ХХ века. — М., 1997.

Березкин В. Польский театр художника: Кантор, Шайна, Мондзик. — М., 2004. Березкин В. Театр художника: Россия. Германия. — М., 2007.

Березкин В. Типология декорационного искусства // «Советские художники театра и кино». — Вып. 5 — М.,1983.

Березкин В. Что значит термин «сценография»? // Декоративное искусство

СССР. — 1979. — № 8.

Берк, Пітер. Популярна культура в ранньомодерній Європі. — К., 2001.

Берков П. К истории русской театральной терминологии XVІІ–XVІІІ веков. — Тр. Отд. древнерусской лит-ры, т.11. — М.-Л., 1955.

Берков П. Русская народная драма XVIII–XX веков. — М.-Л., 1953. Бескин Э. Крепостной театр. — М.-Л., 1927.

Бестужев К. Крепостной театр. — М., 1913.

Бондарєва О. Міф і драма у новітньому літературному контексті: поновлення структурного зв’язву через жанрове моделювання: Монографія. — К., 2006.

Бондарь Л. Лирическая хорегия в Афинах // Вестник СПбГУ. Серия 2. — СПб, 1996. — Вып. 4.

Бондарь Л. Общественные повинности (литургии) в Афинах 5–4 вв. до н. э. Автореферат дисс… канд. ист. наук. — СПб., 1997.

Бордонов, Жорж. Мольер. — М., 1983. Борев Ю. Эстетика. — М., 2005.

Боссан, Филипп. Людовик XIV, король-артист. — М., 2002. Бояджиев Г. Мольер. — М., 1967.

Боянус С. Внешний обиход придворного театра времен королевы Елизаветы // Ежегодник Петрогр. гос. театров. Сезон 1918–1919 гг. — Пг., 1920.

Боянус С. Средневековый театр // Очерки по истории европейского театра. Античность. Средние века. Возрождение. Под ред. А. А. Гвоздева и А. А. Смирнова. Вып. 1. — СПб., 1923.

Брабич В., Плетнева Г. Зрелища древнего мира. — Л.,1971.

Брагинская Н. «Театр изображений». О неклассических зрелищных формах в античности­ // Театральное пространство: Материалы конференции (1978). — М., 1979.

Брехт, Бертольт. О литературе. — М., 1988. Брехт, Бертольт. Театр: В 5 т. — М., 1965. — Т. 5.

Брук, Питер. Пустое пространство. Секретов нет. — М., 2003. Бурдьє, П’єр. Практичний глузд. — К., 2003.

Бутрова Т. Ливинг-театр. — М., 1991.

Вадимов А. Тривас М. От магов древности до иллюзионистов наших ней. — М., 1979.

767

ЛІТЕРАТУРА

Варнеке Б. Античний театр. — Х.-К., 1929.

Варнеке Б. История античного театра. — Одесса, 2003. Варпаховский Л. Наблюдения. Анализ. Опыт. — М.,1978. Василько В. Микола Садовський та його театр. — К., 1962. Василько В. Театру віддане життя. — К., 1984.

Василько В. Фрагменти режисури. — К., 1967.

Вахтангов Е. Б. [Сборник] / Сост., ред., авт. коммент. Л. Д. Вендровская, Г. П. Каптерева. — М.,1984.

Введение в театроведение: Уч. пособ. — СПб., 2011.

Верхацький М. 100. Дні і праця. Листування. Спогади сучасників / (Лабінський М., упоряд.). — К., 2004.

Верхацький М. Дещо про суть «пропонованих обставин» // Мистецтво. — 1956. — № 3.

Верхацький М. Пролог. Композиція Л. Курбаса. Ставлення Держтеатру «Березіль». Студія М. Верхацького. — Харків, 1932.

Веселовский А. Старинный театр в Европе. — М., 1870. Вилар, Жан. О театральной традиции. — М.,1956.

Виленкин В. Работа В. И. Немировича-Данченко с актером. Репетиции с Владимиром Ивановичем // Вл. Ив. Немирович-Данченко. О творчестве актера: Хрестоматия. Учебн. пособ. — М.,1984.

Висоцька Н. На перехресті цивілізацій. Афро-американська драма як мультикультурний феномен. — К., 1997.

Витрувий. Десять книг об архитектуре. — М., 1936.

Вітгенштайн, Людвіг. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження. — К., 1995.

Владимиров С. Действие в драме. — Л.,1972.

Владимиров С. К истории понятия «режиссура» // Театр и драматургия. Труды Ленинградского государственного института театра, музыки и кинематографии. Вып.

5.— Л., 1976.

Владимиров С. Об исторических предпосылках возникновения режиссуры //

У истоков режиссуры. Очерки из истории русской режиссуры конца ХІХ — нача­ла ХХ века. Труды Ленинградского государственного института театра, музыки и ки­ но. — Л., 1976.

Возняк М. Початки української комедії (1619 — 1819). — Львів, 1920. Вокруг Гротовского. Коллективная монография. — СПб., 2009. Волькенштейн В. Драматургия. — М.,1937 [1973].

Вороний М. Твори / Упоряд., підгот. текстів, передм. Г. Вервеса. — К., 1989. Вороний М. Театр і драма: Зб. статей / Упорядкування, вступна стаття О. Бабишкі-

на. — К., 1989.

Восточный театр. Сб. под ред. А. Мерварта. — Л., 1929.

768

ЛІТЕРАТУРА

Всеволодский (Гернгросс) В. История русского театра. В 2 Т. — Л.-М., 1929. Гайда И. Китайский традиционный театр сицюй. — М.,1971.

Гвоздев А. Итоги и задачи научной истории театра // Задачи и методы изучения театра. — Л., 1924.

Гвоздев А. Массовые празднества на Западе // Массовые празднества: Сб. — Л., 1926.

Гвоздев А. О смене театральных систем // О театре: Сб. статей. Временник отдела истории и теории театра. — Л., 1926. — Вып.1.

Гвоздев А. Оперно-балетные постановки во Франции XVІ–XVІІ вв. // Очерки по истории европейского театра. — Пг., 1923.

Гвоздев А. Театр эпохи феодализма // А. А. Гвоздев и Адр. Пиотровский. История европейского театра. Античный театр. Театр эпохи феодализма. — М.-Л., 1931.

Гвоздєв О. З історії театру і драми. — Львів, 2008.

Гегель, Георг Вильгельм Фридрих. Лекции по эстетике. Кн. 3 // Гегель. Сочинения. В 14 т. — М., 1958. — Т. 14.

Георгий Товстоногов репетирует и учит / Литературная запись С. Лосева, сост.

Е.Горфункель. — СПб., 2007.

Герцман Е. В. Музыка Древней Греции и Рима. — СПб., 1995.

Гете, Иоганн Вольфганг. Веймарский придворный театр // Гете И. В. Собр. соч.:

В 10 т. — М., 1980. — Т. 10.

Гете, Иоганн Вольфганг. Женские роли на римском театре, исполняемые мужчинами // Соб. соч. в 10 Т. — М., 1980. — Т. 10.

Гете, Иоганн Вольфганг. Правила для актеров // Соб. соч.: В 10 Т. — М., 1980. — Т. 10.

Гете, Иоганн Вольфганг. Примечение к «Поэтике» Аристотеля // Соб. соч. В 10 т. — М., 1980. — Т. 10.

Гете, Иоганн Вольфганг. Театральное призвание Вильгельма Мейстера. — Л., 1984.

Гісторыя беларускага тэатра. У 3 Т. — Мн., 1983. Гладков А. Мейерхольд: В 2 т. — М., 1990.

Гозенпуд А. Музыкальный театр в России. От истоков до Глинки. — Л., 1959. Голдберг Роулзи: «Перформанс стоит не на обочине, а в самом центре искусства

ХХ века». — Театр. — 2011. — № 4.

Голдовский Б. Куклы: Энциклопедия. — М., 2003.

Голдовский Б. Летопись театра кукол в России ХV–ХVIII веков. — М., 1994. Голдовский Б., Смелянская С. Театр кукол Украины. Страницы истории. — Сан-

Франциско, 1998.

Головня В. История античного театра. — М., 1972. Гончаров А. Режиссерские тетради. — М., 1980. Горович Б. Оперный театр. — Л., 1984.

769

ЛІТЕРАТУРА

Горчаков Н. Режиссерские уроки Вахтангова. — М., 1957. Горчаков Н. Режиссерские уроки Станиславского. — М.,1951.

Горчаков Н., Рудницкий К. Режиссерское искусство (исторический очерк). Режиссерское искусство в России // Театральная энциклопедия, т. 4. — М.,1965.

Громов Е. Сталин: власть и искусство. — М., 1998. Гротовский, Ежи. К Бедному театру. — М., 2009. Гундзи М. Японский театр Кабуки. — М.,1969.

Гущин В. Политический театр Писистрата // Античность и средневековье Европы — 1994. Межвузов. сборник научных трудов. Под редакцией И. Л. Маяк,

А.З. Нюркаевой. — Пермь, 1994.

Гротовський, Єжи. Відповідь Станіславському // Український театр. — 1995. —

№ 4.

Гротовський, Єжи. До Бідного театру // Український театр. — 1993. — № 3. Гротовський, Єжи. Театр. Ритуал. Перформер. — Львів, 1999.

Дажина В. Свадебные торжества и театр при дворе Козимо і Медичи // Искусствознание. — 1999. — № 1.

Данченко С. Бесіди про театр. — К., 1999.

Данченко С. Національний театр — це театр великого стилю // Кіно-театр. — 1997. — № 6.

Даркевич В. Народная культура средневековья. Светская праздничная жизнь в искусстве ІХ–ХVІ вв. — М., 1988.

Дебор, Ги. Общество спектакля. — М., 2000.

Дейч А.Красные и черные. Актеры в эпоху французской революции. — М. Л., 1939. Дейч А. Франсуа-Жозеф Тальма. — М., 1973.

Державин К. Театр Французской революции. 1789–1799. — Л.-М., 1937. Дживелегов А. История западноевропейского театра от возникновения

до 1789 года. — М.-Л., 1941.

Дживелегов А. Итальянская народная комедия. — М., 1954.

Дживелегов А. Теория драмы в Италии XVI века // Избранные статьи по литературе и искусству. — Ереван, 2008.

Дідро, Дені. Парадокс про актора. — К., 1966.

Дмитриев Ю. Гулянья и другие формы массовых зрелищ // Русская художественная культура конца XІX — нач. XX вв. кн.1. — М., 1968.

Дмитриев Ю. Русский цирк. — М., 1953.

Дмитрова Л. Підручна книга з історії всесвітнього театру: Випуск 1-й. За редакцією й з вступними увагами проф. О. Білецького. — Держ. Вид. України, 1929.

Довбищенко В. Театр / Упоряд. Г. Довбищенко, М. Лабінський — К., 1984. Дорошевич А. Традиции экспрессионизма в «театре абсурда» и «театре жесто-

кости» // Современный зарубежный театр. Борьба идей и направлений: Сб. науч. тр. — М., 1969.

770