THEATRICA _postranichno_

ТЕАТР ПОПУЛЯРНИЙ

Особливості п’ятого етапу розвитку політичного театру свідчать, що у ХХ ст. віру у гарну політику і гарних політиків, що базується на засадах альтернативно­

го мислення, остаточно втрачено. Так само втрачено й віру замовників політичного театру у традиційні засоби виразності. Саме тому найпрогресивніші з них, здавалося б, усупереч логіці, віддають перевагу паратеатрові з притаманним

лише йому розмиванням межі між дійсністю й артистичною вигадкою. Саме тому вони дедалі менше довіряють аргументам у своїх агітаційно пропа­ган­дист­сь­ких­ заходах і віддають перевагу, на перший погляд здавалося б абсурдним, гепенінгам і атракціонам, які завдяки засобам масової інформації здатні охопити набагато більшу кількість глядачів і справити на них набагато потужніший ефект, ніж театр у звичному форматі.

Такими атракціонами стали свого часу і підпалення Рейхстагу, і трансльований

усіма державними каналами заплив Мао Цзе Дуна на річці Янцзи, і вбивство Кірова, і атомний вибух над Хіросімою (призначений радше для демонстрації сили, аніж для вирішення стратегічних завдань).

Театральність, отже, стає не оздобленням, а істотною характеристикою явищ соціального життя, котра об’єднує, здавалося б, різнорідні сфери демонстра-

тивної поведінки: усе те, що здійснюється з розрахунку на те, щоб справити враження на спостерігача, а відтак — принаймні у справах політичних — ошукати його. Адже, якщо й справді, за словами Петронія, увесь світ грає (Totus Mundus Hіstrіonem Agіt), то саме в сенсі, визначеному боротьбою за панування, або у значенні, в якому переінакшив цей вислів Геббельс: «Життя — великий мавп’ячий театр. І людина бере участь у ньому як мавпа» (Щоденник, 8.05.1926).

влади, ТЕАТР ВЛАДИ, ТЕАТР МАСОВИЙ

ТЕАТР ПОПУЛЯРНИЙ (фр. théâtre populaіre, пол. teatr popularny) — театр, який естетично послуговується відомими, легко впізнаваними мистецькими фор-

мами, уникаючи складних етичних або політичних проблем. Цей театр апелює

до пересічного, на відміну від елітарного, глядача. У багатьох країнах світу він дістав різні назви: театр бульварів — у Франції; театр Вест Енду — у Лондоні; театр Бродвейський — у Нью Йорку. Інколи його зневажливо називають міщан­ ським, буржуазним, масовим, протиставляючи театрові елітарному. Однак саме цей театр у ХХ ст. популяризував досягнення театру авангардового. Казимеж

Браун відносить до популярного театру творчість багатьох видатних світових

режисерів — «Картелю чотирьох» (Шарль Дюллен, Жорж Пітоєв, Гастон Баті, Луї

Жуве), Тайрона Гатрі, Джона Гілгуда та ін. ► ТЕАТР БУРЖУАЗІЙНИЙ, ТЕАТР МАСОВИЙ, ТЕАТР

МІЩАНСЬКИЙ, ТЕАТР НАРОДНИЙ

ТЕАТР ПОРТАТИВНИЙ (лат. theatrum portatile) — у Росії XVII ст. — пристосу-

вання для показу лялькових вистав. Адам Олеарій, який у 1630 х рр. спостерігав у Москві­ виступи скоморохів, залишив такий опис: «Подобные срамные дела уличные скрипачи воспевают всенародно на улицах, другие же комедианты по-

651

ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

казывают их в своих кукольных представлениях за деньги простонародной молодежи и даже детям, а вожаки медведей имеют при себе таких комедиантов,

которые между прочим тотчас же могут представить какую нибудь штуку klucht (шалость), как называют это голландцы, с помощью кукол. Для этого они обвязывают вокруг своего тела простыню, поднимают свободную ее сторону вверх

и устраивают над головой своей, таким образом, нечто в роде сцены (theatrum portatile), с которою они и ходят по улицам, и показывают на ней из кукол разные представления».

ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ (англ. рostdramatic theatre; пол. teatr postdrama­ tyczny) — термін, упроваджений і теоретично обґрунтований Гансом Леманном у його однойменній праці (1999). Сама ідея постдраматичного мистецтва зародилася набагато раніше, про що пише сам Леманн, адже Річард Шехнер вживав термін постдраматична драма стосовно п’єс Беккета, Жене, Йонеска (1988). Згодом у Г. Леманна термін трансформувався в постдраматичний те­ атр, що охоплює форми театру ХХ ст., які заперечують драматичний театр (тобто театр, у якому виставляють п’єси; театр, до теоретичних засад якого належать

катарсис, мімезис і акції (дії); театр, у якому домінує літературний текст, dramatis personae — персонаж — та ілюзія; театр функціонального космосу, в якому сцена означає світ; театр, у якому глядач підглядає за стосунками персонажів); драматичний театр закінчується там, де всі ці елементи втрачають роль засадничих регуляторів і стають лише одним із можливих варіантів театрального мистецтва­.

Попри те, що різноманітні форми постдраматичного театру дістали популярність, а надто у молодого покоління, — пише Леманн, — нам і досі не вистачає концеп-

туального інструментарію, щоб сформулювати принципи його сприйняття.

Драматичний театр спирається на принципи катарсису, домінування літера-

турного тексту та його ілюстрації засобами театру. Уникаючи епохального визначення (у сенсі театр доби постмодерну), Леманн намагається виявити ознаки нового театру в царині технологій: дво і багатозначність; плюралізм; неоднорід­ ність; заперечення мімезису; заперечення інтерпретації; нігілістичні форми та ін.

Палітра засобів постдраматичного театру демонструє такі ознаки: паратаксис,

одночасність дії, музикалізація (musicalization), візуальна драматургія (visual dra­ maturgy),­ фізичність (physicality), домінування ситуації / випадку…

Тенденції постдраматичного театру Леманн описує у термінах: нефігуральне, абстрактне або конкретне мистец­тво; серійність або алеаторика; депсихологіза­ ція (depsychologization).

Постдраматичний театр — це театр, який «вичерпав структуру класичної дра-

ми» і «здатен завагітніти поза драмою». Сам префікс post, — пише Леманн, — означає, що артистична практика, вступивши на територію сучасності, все ще про-

довжує посилатися на минуле (заперечуючи його, оголошуючи війну, намагаючись вивільнитись; адже мистецтво­ не може розвиватися незалежно від раніших

652

ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

форм). «Не звільнившись від базових понять поетики драми — трійці драми, — вважає Г. Леманн, — ми ніколи не будемо здатні зрозуміти, наскільки все, що ми

сприймаємо і відчуваємо в житті, сформовано і структуровано мистецтвом;­ сформоване способами бачити, відчувати, думати. Естетична драма (esthetic drama) та її артикуляції соціальних конфліктів пропонують моделі для їхнього сприйнят-

тя і відповідні способи ритуалізації в реальному громадському житті. Естетична драма створює зображення, структуровані форми розвитку та ідеологічні взірці, що дають замовлення соціальному, його організації і сприйняттю».

У Пролозі до своєї праці Леманн формулює причини настання доби постдраматичного театру. «З кінцем “Галактики Гутенберга”, — пише він, — змінився спосіб сприйняття: одночасність і мультиперспективність витіснили лінійне і послідовне сприйняття <…> Повільне читання, так само, як і театр, ризикує втратити

статус порівняно з вигіднішим зверненням до рухомого зображення. Це призводить до втрати статусу літературою і театром, які естетично взаємозалежні­ <…> Врешті це призводить до емансипації театру від літератури <…> З іншого боку, культурний сектор стає жертвою законів конкуренції і прибутковості, що створює очевидні додаткові незручності: театр не створює матеріальних об’єктів, які

можуть стати ринковим товаром, як відео, диск або навіть книга. Новітні технології стають усе менш матеріальними <…> Разом з тим цей вочевидь застарілий заклад [театр] усе ще знаходить собі культурне місце в суспільстві поряд з новітніми технологіями ЗМІ, що дедалі частіше використовує театральна практика».

Емансипувавшись від літератури, постдраматичний театр заперечує принцип драматизму й остаточно пориває із драматургією, адже роль автора вистави пе-

ребирає на себе режисер, згодом — сценограф.

Ідеї постдраматичного театру кореспондуються з основними театральними формами ХХ ст., спрямованими на заперечення театру драматичного.

Основні постаті і колективи постдраматичного театру (за Леманном): Anna

Tereza de Keerzmaeker, DV8 Physical Theatre, Eli­zabeth LeCompte, Hans Jurgen Sy­ beberg,­ Heiner Goebbels,­ Jan Fabre, Meredith­ Monk, Peter Brook,­ Pina Bausch, Ri­ chard Schechner, Richard Foreman, Robert Wilson, Saburo Teshi­gavara,­ Tadeusz Kantor,­ William­ Forsyte, Heiner Müller, Peter Hand­ke, Анатолій Васильєв, Евдженіо Барба, Еймунтас Некрошус, Єжи Гротовський та ін.

Постдраматичний театр відмовляється від базового для аристотелівського

театру принципу suspenseful drama (тривожної драми, напруженої драми, в якій глядач стежить за розвитком­ драматичного конфлікту).

Відтак, пише Леманн, «драматична дія, перипетія і катастрофа стають ознаками

старомодної вистави».

Завдання постдраматичного театру: реалізація буття через перформенс, буття

у перформенсі («буття як виконання, здійснення» — Мервін Карлсон); організація значень і звуків у певному просторі, тут і зараз.

653

ТЕАТР ПОСТМОДЕРНИЙ

За композиційними принципами побудови видовища постдраматичний театр поділяється на театр деконструкції і мультимедійний.

Основні ознаки постдраматичного театру: візуальна драматургія (visual drama­ turgy), театр візуальної нарації;­ гротесковість; декомпозиція, фрагментарність нарації; діалог між людьми і предметами; інвазія реальності й елементи гіпернату­

ралізму;­ епізація; естетика відеокліпу; естетика ризику; заперечення театру фабули, паратаксис; неоекспресіонізм; пейзажні п’єси (Landscape plays Гертруди Стайн і Торнтона Вайлдера, audio landscape Роберта Вілсона); гетерогенність стилю; поліфонічний дискурс; постантропоцентричний театр; ретеатралізація; рефлексії і сценічні есеї з приводу; симультанність; синестезія; лабіринтове хаотичне нагромадження позаестетичних ва­ртостей; театр енергетичний (energetic theatre, Жан Франсуа Ліотар),­ кінематографічний, конкретний, концептуальний,

інтеркультурний (з усіма негативними наслідками, як несприйняття вистави «Махабхарата» Пітера Брука в індійських культурних колах), театр мікс медіа (змішаних медіа, мультимедіа і перформенс); театр постбрехтівський, театр режисера; тілесність (у т. ч. тіло патологічне — хворобливе, деформоване внаслідок травм, каліцтва); підкреслений несмак; afformance theatre; cool fun — гурток фанів (тяжіє

до клубної культури).

На відміну від драматичного театру, що у ХІХ ст., відкрив принципи історизму, реалізму і діалектики, для постдраматичного театру ці категорії остаточно втратили значення і сприймаються радше як об’єкт заперечення.

АКЦІЙ, ТЕАТР АРИСТОТЕЛІВСЬКИЙ, ТЕАТР ДРАМАТИЧНИЙ, ТЕАТР НЕДРАМАТИЧНИЙ, ТЕАТР ПОСТМОДЕРНИЙ

ТЕАТР ПОСТМОДЕРНИЙ (англ. post modern theatre) — найзагальніше і найширше визначення особливості театру другої половини ХХ ст., що віддзеркалює нове, постмодерне мислення і ситуацію постмодернізму в цілому. Термін постмодернізм дістав популярність наприкінці 1960 х рр., однак статус понят-

тя отримав лише у 1980 х рр. і вживається у сенсі характеристики нового типу

мислення, що заперечує міфологію модернiзму; постмодерна людина відмовляється від головної книги і, опинившись у бібліотеці, із задоволенням гор­тає сторінки різних книжок, прагнучи отримати насолоду від кожної. Постмодерн, це, за словами Ролана Барта, ситуація, в якій смисл дрейфує. Для постмодерного театру або, точніше, театру в постмодерній ситуації, в цілому, характерні такі

ознаки: зміна функції актора (замість виконавця ролі — перформер); домінуван-

ня невербальних засобів виразності; нівелювання психологізму і логіки (відмова

від панпсихологізму і логоцентризму), а отже, й наративу; розмивання жанрових,

видових і родових ознак театру, а врешті й межі між театром і нетеатром, ірраціоналізм та ін. З усіх визначень театру, що вживаються у театрі ХХ ст., поняття

постмодерного театру є найширшим, адже охоплює найвпливовіші театральні

системи другої половини ХХ ст. — акційний театр, антропологічний, пластичний,

фізичний, вербатім, флешмоб, театр танцю та ін. Естетичним відповідником фі-

654

ТЕАТР ПОШУКОВИЙ

лософського терміна постмодернізм можна­ вважати театральний термін пост­ драматичний театр, який виявляє специфічні ознаки постмодерного мислення

в царині театру. Вважається, що основнi тенденцiї постмодерного театру дістали найяскравіше втілення у творчості таких режисерів, як Джозеф Чайкiн, Річард Шехнер, Річард Форман, Роберт Вiлсон та ін. ► ТЕАТР АКЦІЙ, ТЕАТР АНТРОПОЛОГІЧНИЙ, ТЕ-

АТР ВЕРБАТІМ, ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

ТЕАТР ПОШУКОВИЙ (пол. teatr poszukajacy, рос. театр исканий) — термін, що його вживав Вс. Мейєрхольд у праці «Про театр» (1912). Пошуковий театр Мейєрхольд­ протиставляв театрові натуралістичному і вважав, що до пошукового театру, крім керованої ним студії, належали вистави Станіславського (почина-

ючи від «Драми життя» Л. Андреєва), Гордона Крега і Макса Райнгардта. ► ТЕАТР

АВАНГАРДОВИЙ, ТЕАТР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР СТУДІЯ

ТЕАТР ПРЕДМЕТІВ (англ. theatre of objects, performing objects; нім. Theater der Gegenstande; ісп. teatro de objetos, фр. théâtre d’objects; пол. teatr przedmiotu) — відносно новий термін, хоча окреслювані ним форми театрів відомо набагато раніше. Термін застосовується зазвичай до традиційних форм театру, які були дискриміновані естетикою реалістичного театру ХІХ ст., або зародилися в експе-

риментальному театрі ХХ ст. (механічний театр, театр ляльок, театр сценографа, інсталяції, різноманітні способи поєднання у виставі живого актора і ляльки, те-

атр акцій тощо). ► ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР АКЦІЙ, ТЕАТР ЛЯЛЬОК, ТЕАТР МЕХАНІЧНИЙ, ТЕАТР ФІГУР

ТЕАТР ПРЕЗЕНТАЦІЙНИЙ (англ. presentational theatre, рос. театр представ­ ления) — в англомовному театрі — термін, який охоплює театральні видовища, в яких (на відміну від театру ілюзії, що спирається на принцип четвертої стіни)

відкрито демонструється й підкреслюється умовність театру. ► ТЕАТР АКЦЕНТОВАНО-

ГО ВИЯВУ, ТЕАТР ІЛЮЗІЇ, ТЕАТР ПЕРЕЖИВАННЯ, ТЕАТР ЧЕТВЕРТОЇ СТІНИ

ТЕАТР ПРЕЗЕПІО, АУТО ДЕ ПРЕЗЕПІО (лат. autos de presepіo, від лат. auto —

дійство і presepіo, praesepіs, praesepіo — хлів, ясла, житло, кабак, притон; італ. presepіo, presepe, praesepe, oratorium sanctum quod praesepe dicitur, camera praesepii; ісп. nacіmіentos; каталонськ. pessebres; португальськ. presepіos) — статичний театр лялькової містерії в католицькому світі; різдвяні ясла з глиняними,

порцеляновими або картонними фігурками Св. Марії, Св. Йосипа, Христа та інших персонажів. За переказом римської церкви, ясла, про які сказано в Євангелії, нібито збереглися, були перевезені до Риму, заключені у срібний ковчег і сховані в підземній галереї одного з римських храмів. Щороку на Різдво їх виставляли перед віруючими для огляду. Невдовзі, за часів Франциска з Асижу, на цій основі виник нерухомий італійський театр презепіо і французький театр крешів. Звичай

влаштовувати в костелах презепіо перенесли до католицької церкви ченці фран-

цисканці у XІІІ ст., а наприкінці XVІІ ст. вони впровадили жанрові сценки, рухомі фігурки. Однак наприкінці XVІІІ ст. духовною владою такі видовища у храмах були

заборонені через те, що їхній зміст не відповідав святості костелів. Тоді презепіо

655

ТЕАТР ПРЕРОМАНТИЧНИЙ

поширилися в побуті, з ними почали ходити по будинках — колядувати. ► ТЕАТР

БАТЛЕЙКА, ТЕАТР ВЕРТЕП, ТЕАТР КРЕШ, ТЕАТР ШОПКА, ТЕАТР ЯСЕЛКА

ТЕАТР ПРЕРОМАНТИЧНИЙ [ПеРЕДРОМАНТИЧНИЙ] (англ. preromantic the­ atre) — театр періоду, що передував романтизмові і, зберігши деякі риси про­ світницького театру, виявив ознаки романтизму. Сам термін предромантизм уперше впровадив у вжиток Д. Морне (1909). Фундатором преромантизму вважається Ж. Ж. Руссо з його концепцією природної людини. У Німеччині настрої

преромантизму у драматургії найповніше втілив Ф. Шиллер.

РОМАНТИЧНИЙ

ТЕАТР ПРИ СТОЛИКах (пол. teatr przy stoliky або teatr przy stolikach­) — те­ атр кав’ярня, кафе театр.

ТЕАТР ПРИВАТНИЙ (англ. private theatre) — в Англії XVI–XVII ст. — театр, відкритий не для широкої публіки, а лише для глядачів, запрошених на виставу власником; зазвичай ці театри були розраховані на дворянську публіку. У ХХ ст.,

в умовному поділі театрів за формою організації і функціональним призначенням, цим поняттям позначається видовищний заклад, який спирається на приватний капітал і метою діяльності якого є отримання прибутку.

ТЕАТР КОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР ПРИГНОБЛЮВАНИХ (англ. theatre of oppresed) — концепція теат­ ру форуму бразильського режисера Августо Боаля, що межує між театром і пси­ ходрамою. Завдання театру — показати пригнічення людини у різних життєвих ситуаціях. Попри протестні дії акторів на сцені, їхній опір завершується поразкою,

що мусить активізувати глядачів, примусити втручатися у дію, і пропонували вихід із ситуації пригнічення.

ТЕАТР ПРИДВОРНИЙ (англ. court theatre; нім. Hoftheater) — умовна назва, що охоплює театри, створені починаючи з XVI ст. при дворах монархів і знатних

вельмож для виконання вистав з нагоди політичних або династичних урочис-

тостей. Абсолютистський характер придворних видовищ чітко виявляється вже

вархітектурі приміщень придворного театру. Так, один з перших придворних театрів — Мантуанський (1501) являв собою не що інше, як храм для здійснення містерії абсолютизму; за словами сучасника, театр справляв враження «вічного і давнього храму небувалої краси», був прикрашений зображеннями тріумфів

Цезаря, написами «я царюю, царював і царюватиму», гербами та іншими атрибу-

тами влади; так само, за словами сучасника, нагадував храм і придворний театр

вУрбіно (1516), у якому було встановлено тріумфальну арку і статуї Перемоги

з трофеями в руках. У Росії придворний театр постав у XVІІ ст. у формі абсолю-

тистського театру, театру царського, а згодом — імператорського. В Україні першим гетьманським придворним театром був палацовий театр Кирила Розумов-

ського (1751–1764). Першою виставою, показаною на його сцені, була комічна

опера «Ізюмський­ ярмарок» невідомого автора, що виконувалася французькою

656

ТЕАТР ПРИМІТИВНИЙ

мовою. Згодом тут виставлялися комедії Мольєра «Витівки Скапена» і «Вимушене одруження». У більшості європейських країн актори придворних театрів

мали відповідні звання. Так, 1781 р. в Польщі було впроваджене звання Актор Національний Його Королівської Величності (Aktorowie Narodowi Jego Królewskiej Mości), а з 1783 року — Актор Національний Придворний Його Королівської Ве­

личності (Aktorowie Narodowi Nadworni Jego Królewskiej Mości). Поняття придво­ рний театр охоплює також аматорські вистави, що влаштовувалися при дворі

з участю членів королівської родини. ► ТЕАТР АБСОЛЮТИСТСЬКИЙ, ТЕАТР ДОМАШНІЙ, ТЕАТР

ІМПЕРАТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ПАЛАЦОВО ПОМІЩИЦЬКИЙ, ТЕАТР САДИБНИЙ

ТЕАТР ПРИМІТИВНИЙ (англ. primitive theatre) — термін, який використовувався на початку ХХ ст. для характеристики ритуалів і релігійних видовищ незахід-

ного і нехристиянського походження, в яких використовувалися маски і контакт

з духами. ► ТЕАТР АРХАЇЧНИЙ, ТЕАТР ЕКЗОТИЧНИЙ, ТЕАТР ОБРЯДІВ

ТЕАТР ПРИНАГІДНИЙ (англ. occasional theatre — сукупна назва вистав, показ яких здійснюється з нагоди якоїсь політичної події і зазвичай тематично пов’яза­­

ний із нею. Видовища подібного типу дістали поширення ще у давньогрецькому театрі: 470 р. до н. е. Есхіл виставив принагідну, спеціально написану на сицилійську тему трагедію «Етнеянки» («Етна») — літературний сценарій масового теа­ тралізованого свята, як його назвали б сьогодні, на честь нещодавно заснованого Гієроном міста Етни. У Римі влаштовувалися принагідні видовища з приводу

виборів, похорону видатних громадян та ін. Найбільший розквіт принагідних видовищ пов’язаний із розвитком театру середньовіччя, зі шкільним та єзуїтським театром. Приміром, першу французьку мімічну містерію було показано 1313 р.

знагоди в’їзду до Парижа короля Філіпа ІV Красивого. Принагідний характер

мала діяльність «Братства Страстей Господніх» у Парижі, яке здійснювало показ мімічних містерій (mystères mіmes) з нагоди різноманітних королівських виїздів тощо. З нагоди влаштовувалися й різноманітні паратеатральні видовища. Так, в Іспанії здійснювалися видовища з нагоди повернення короля (1424); затвердження конституції і привілеїв Каталонії (1458); в Толедо влаштовано аутодафе,

присвячене королеві Єлизаветі Валуа (1560); так само відсвятковано народження

принца, сина Єлизавети Бурбон (1632); на честь шлюбу Марії Луїзи Орлеанської

зіспанським королем Карлом ІІ влаштовано два видовища — спочатку аутодафе, а після нього — бій биків (1673); у Мадриді відбулося аутодафе з нагоди весілля Карла ІІ і французької принцеси Марії Луїзи Бурбон, доньки герцога Орлеансько-

го і племінниці Людовика XІV (1680). Подальший розквіт принагідних видовищ

відбувається на сцені шкільного театру. ► ТЕАТР АБСОЛЮТИСТСЬКИЙ, ТЕАТР ВЛАДИ, ТЕАТР

ЧИТЦЯ, ТЕАТР ШКІЛЬНИЙ, ТЕАТР ЄЗУЇТСЬКИЙ

ТЕАТР ПРИТОКА (англ. tributary theatre) — у США — термін, який, починаючи з 1920 х рр. вживається стосовно всіх театрів поза реальним, тобто бродвейським театром.

657

ТЕАТР ПРОВІЗОРИЧНИЙ

ТЕАТР ПРОВІЗОРИЧНИЙ (пол. teatr prowizoryczne). ► ТЕАТР ПАРКОВИЙ

ТЕАТР ПРОЗАЇЧНИЙ (італ. teatro di prosa) — термін, який, починаючи з ХІХ ст.

уживається в італійському театрі для диференціації розмовної драми (англ.­ spoken drama) і опери (італ. teatro lirico). ► ТЕАТР ДРАМАТИЧНИЙ

ТЕАТР ПРОСТО НЕБА (італ. al fresco, англ. entertainment in the open air, an open air theater, нім. Freilicht theatre, Freilicht bühne; пол. teatr plenerowy) — театральні видовища, показ яких здійснюється просто неба; зазвичай це найперші форми театрів — античний театр та ін. Відродження цих видовищ, з урахуванням дав-

ньої традиції, відбулося у ХХ ст. Ці вистави влаштовувалися у старовинних амфітеатрах, перед замками, на ринках, серед пам’яток архітектури тощо.

ВУЛИЧНИЙ, ТЕАТР ЗЕЛЕНИЙ, ТЕАТР ПАРКОВИЙ, ТЕАТР ПОЛОТНЯНИЙ, ТЕАТР ЯРМАРКОВИЙ

ТЕАТР ПРОСЦЕНІУМ (англ. proscenium theatre) — театр, у якому сцена обрамлена аркою просценіуму.

ТЕАТР ПРОФАННИЙ (від лат. profanus — неосвічений; той, хто не бере участі в богослужінні і не втаємничений у містерії) — одне з визначень, яким характе-

ризується нерелігійний театр середньовіччя (фарс, соті, система жанрів ярмаркового театру тощо), що, вважається, протистоїть театрові сакральному. Одна з відмінностей сакрального театру від профанного (який подеколи може виряджатися у сакральні шати) пов’язана з часом показу видовища. Сакральний театр — це театр святковий, календарний, присвячений черговій річниці якоїсь

релігійної події.

Абсолютний профанний театр — це театр репертуарний, який може показувати страсті свого бога ледве не щовечора. Однак це радше ідея профанного театру, ніж реальність, адже, щовечора піднімаючи свою завісу, репертуарний театр

також розповідає міфи про якихось богів. Навіть фарс можна вважати зразком профанного театру лише умовно, оскільки він народжується у лоні сакрального театру. Як залежну від сакрального центру сприймали, приміром, і оперету Оффенбаха «Орфей у Пеклі», яку сучасники інтерпретували як паплюження «священної і славної античності» (тоді як Ніцше цю оперету вважав «найвищим ви-

явом духовності»). Територія профанного — це одна з умовностей, про що свід-

чить зокрема первісно подвійне значення терміна sacer (священний і … брудний), а сьогодні — ще й притаманна постмодернізмові «сакралізація десакралізації» (О. Пахльовська).

Дуже точно визначає стосунки сакрального і профанного у сучасному контек-

сті Гадамер: «… Цілком закономірними є прояви відносності протиставлення са-

крального й світського, профанного. Досить лише пригадати значення й історію поняття світськості: світське — це простерте перед святинею. Поняття світсько-

го, невтаємниченого (профана) і похідне розуміння профанації, таким чином,

завжди передбачають присутність священного <…> Викінчена, довершена світ-

ськість — це вже поняття монстр. Відносність світського та сакрального не лише

658

ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ

полягає у сфері діалектики поняття, але й впізнається у вигляді реальних стосунків у феномені зображення <…> Врешті решт, кожний твір мистецтва несе в собі

щось таке, що чинить опір профанації».

Cистема жанрів профанного театру подеколи може сприйматися як формальний дублікат офіційно визнаного сакрального театру, або навпаки — у нео-

фіційних формах продовжувати офіційно визнаний сакральний театр. Відтак і питання, до якого типу театру — профанного чи сакрального — належить те або інше видовище, вимагає визначення пастви цього театру. Адже сакральне — це конвенція, домовленість між творцем видовища та його споживачем, так само як профанне — лише теоретично можлива абстракція незалежності від сакрального.

Безперечно, мав рацію Кліфорд Гірц, який писав, що «на практиці не завжди лег-

ко провести межу між релігійними та художніми чи навіть політичними виставами, бо символічні форми, як і соціальні, можуть використовуватися для різних цілей».

Словосполучення театр світський, на відміну від профанного театру, вживається стосовно тих театральних систем, які у процесі емансипації вже остаточно втратили залежність від сакрального театру: єлизаветинський театр, театр

придворний, театр абсолютистський тощо. ► ТЕАТР САКРАЛЬНИЙ ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ — театр, діяльність якого сприймається як про-

фесіональна (виходячи з уявлення про професію і професіоналізм, яке панує

упевному середовищі); інколи словосполучення професіональний театр вживається у значенні досконалий, майстерний.

Відлік історії професіонального театру ведуть зазвичай від 1402 р., коли було засновано «Братство Страстей Господніх» у Парижі — перший театр із постійним

приміщенням (але ця подія розтягується в часі — у Мадриді «Братство Страстей»

з’являється­ лише 1565 р., а перше постійне театральне приміщення — 1579 р.). Інша можлива точка відліку — 1410 рік, яким датовано перші світські п’єси —

чотири нідерландські абелеспели та шість сотерні. Або від 1545 р., коли одночасно у Франції й Італії з’явився перший відомий акторський контракт, що й вважатиметься інколи точкою відліку історії професіонального театру (К. Чамберс датує

перші акторські контракти в англійських виконавців педжентів 1392–1393 рр.).

Зіншого боку, професіоналізацію можна зіставити й з іншою подією — появою

наприкінці XVI ст. поняття жанр (уперше це поняття з’являється у Франції і свідчить про усвідомлення і мистецької діяльності, і різновидів її творів).

На думку авторів Театральної Енциклопедії (М., 1965), професіональний театр

постає в різних країнах неодночасно: у Франції — 1545 року (початок процесу

професіоналізації пов’язаний із діяльністю «Братства Страстей»); в Англії — наприкінці ХVІ ст.; у польському театрі — з появою у ХVІ ст. перших професіональ-

них об’єднань франтів і першого цехового статуту; у мексиканському театрі —

уХVІ ст.; у турецькому театрі — з появою у ХVІІ ст. цехової організації «Меддахі

659

ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ НЕПРИБУТКОВИЙ

еснаф», члени якої, професіональні виконавці, виступали в кав’ярнях та інших громадських­ місцях; у Росії — у ХVІІІ ст., з появою перших антреприз; в азербайд­

жанському­ і єврейському театрі — наприкінці ХІХ століття. В Україні датою народження професіонального театру вважається 1819 рік — рік постановки «Наталки Полтавки» і «Москаля чарівника» І. Котляревського.

Провідною ознакою професіонального театру зазвичай вважається постійна оплата праці виконавців (відтак альтернативою професіональному театрові стає театр аматорський). Однак постійне вживання цього терміна свідчить про те, що він, цей термін, втратив своє значення і вживається, неначе замовляння, для підняття статусу виконавців. ► ТЕАТР АМАТОРСЬКИЙ

ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ НЕПРИБУТКОВИЙ (англ. nonprofit, non for pro­ fit) — у США — театр або театральна трупа, що діє як неприбуткова організація

інаймає акторів — членів АРА (Асоціація Рівноправних Акторів). Згідно з американським законодавством такий театр звільняється від сплати податків на власність і продаж, а також має право на отримання інвестиції як від держави, так

івід приватних і юридичних осіб. Більшість театрів цієї категорії називаються «постійними», позаяк вони є членами Ліги Постійних Театрів і ними опікується менеджерська асоціація.

Постійні театри — це найчисленніша група театрів у Америці (таких театрів налічується близько ста — «Арена Стейдж» та ін.). Постійні театри зазвичай не мають постійної трупи, набираючи виконавців за контрактом на визначений термін (сезон, прокат конкретної вистави тощо). Як пише американський професор Стівен Ленглі, «неприбутковий театр відрізняється від комерційного ще й тим, що він надає митцям можливості для експерименту, роботи з одним складом акторів у різних постановках, здійснення постановки класичних творів або ри­ зикованих і зовсім нових п’єс; при цьому неприбутковий театр з приємністю усвідомлює, що його не закриють завтра, незважаючи навіть на негативні рецензії

або низький дохід від продажу квитків <…> Саме неприбуткові професіональні

театри прокладають цей нелегкий шлях до справжнього національного театру

Америки». ► ТЕАТР КОМЕРЦІЙНИЙ, театр професіональний

ТЕАТР ПРОЦЕСІЙ (від лат. processіo, prosessus, processіons; англ. Processіonal

Theater) — узагальнена назва паратеатральних дійств, які розгортаються у процесі пересування учасників видовища вулицями міста.

У Давньому Римі до жанрів театру процесій відносилися тріумфи й апофеози.

Бурхливий розвиток театру процесій відбувається за доби середньовіччя — у ХІІ ст. з’явилися масові видовищні жанри, спрямовані на оспівування основної

рушійної сили хрестових походів — лицарства.

Так, з 1150 р. у Бельгії, у місті Брюгге, щорічно влаштовують театральне видо-

вище під назвою Процесія Святої Крові (Processіe Van Het Helіg Bloed), що вперше була здійснена після того, як один з лицарів (очевидно, повертаючись із хресто-

660