THEATRICA _postranichno_

ТЕАТР КАЗЕННИЙ

богів, що охороняють гори і доли; танок п’яти жерців, які зображують богів; танець богів, які символізують чоловіче і жіноче начало; танець з трьома релігійни-

ми дорогоцінностями; інсценівка міфу про походження японських островів та ін. Один з різновидів кагура — Денгаку (dengaku — польові ігри),або Денгаку но но, виконували спеціальні трупи у храмах («Дійство про чотирьох демонів» та ін.; ві-

рогідно, демони, духи й привиди були головними персонажами цих видовищ). ►

ТЕАТР НОО, ТЕАТР ОБРЯДІВ

ТЕАТР КАЗЕННИЙ — театр, який фінансується із державної казни (скарбниці); як офіційна назва застосовується, починаючи з XVІІІ ст., до імператорських теат­ рів у Російській імперії. «Російсько український словник» за ред. А. Кримського (1924) подає також синонім — театр скарбовий. ► ТЕАТР ІМПЕРАТОРСЬКИЙ

ТЕАТР КАЛЕНДАРНИЙ — словосполучення, що вживається стосовно обрядового театру, вистави якого мали календарний ­характер і присвячувалися сезонним святам. Відповідно розрізняються весняний, літній, осінній і зимовий театри.

► ТЕАТР НАРОДНИЙ, ТЕАТР ОБРЯДОВИЙ, ТЕАТР РЕЛІГІЙНИЙ, ТЕАТР САКРАЛЬНИЙ

ТЕАТР КАМЕРНИЙ (фр. théâtre de chambre; англ. chamber theatre; нім. Kammer­ spiel; ісп. teatro de cámara, пол. teatr kameralny)

ТЕАТР КАРЛИКІВ — видовища з участю карликів — людей ненормально малого росту, яких ще у Давньому Римі, а згодом у Візантії і в Європі, використовували

як дивовижу у видовищах. Відомо, що карлики були при дворі Карла V, Катерини Медичі. Велику роль відігравали карли і карлиці у паратеатральних розвагах Петра І. Театри карликів продовжували існувати й у ХХ ст. ► ТЕАТР ПРИДВОРНИЙ

ТЕАТР КАТАК[х]АЛІ (kathakali — мовою малаялі катха — розповідь, калі — гра) — назва однієї з чотирьох шкіл індійського класичного танцю, а також різновиду індійського народного театру, малабарської містерії, що постала у XVІ ст. в умовах релігійного протистояння.

Автором першого відомого твору театру катакалі вважається Коттараккара

Тампуран. В основу вистав катакалі покладено давньоіндійські епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна», а відповідно й національну драму «Рамачарітрам» — «Життя Рами». Головна тема цього видовища — боротьба богів з демонами, арійських богів з неарійськими, а сам твір складався з шести частин, кожна з яких призначалася для самостійного виконання впродовж ночі.

Інше відоме катакалі — «Сакунтала» — будується на тому самому сюжеті,

що й драма Калідаси, але другорядний для драматурга мотив боротьби з демо-

нами в катакалі стає головним.

Вистави катакалі виконуються просто неба місячної ночі і тривають до світанку. Глядачі розміщуються на циновках перед невеличким майданчиком, де від-

бувається дія. Показ розпочинається з прологу, після чого розсувається завіса;

співак, який перебуває за завісою, у супроводі оркестру розповідає сюжет ви-

стави, після чого розпочинається танець пантоміма.

581

ТЕАТР КАФЕ КОНЦЕРТ

Дійові особи катакалі — канонічні міфологічні персонажі: шляхетні (сатвік), люті (раджас) і негативні (тамас). Кожний персонаж має свій канонізований

костюм і складний маскоподібний грим, який наноситься на обличчя виконавця упродовж чотирьох годин (актори самі не гримуються). Поєднання блакитних

ізелених кольорів характерно для персонажів сатвік, червоний колір — для

раджас, чорний — для тамас. Костюми акторів нагадують культові зображення: боги і царі носять головні убори, оздоблені позолотою, із великим дерев’яним диском, нагрудник із дерев’яних пластинок, величезні сережки, червону кофту; у злих демонів на пальцях лівої руки довгі залізні пазурі; у пустельників, мудреців

ісвятих верхня частина тіла оголена і вкрита смугами, нижня — обмотана шматком білої тканини. Жіночі ролі в катакалі виконують хлопчики підлітки в костюмах придворних танцівниць.

Починаючи з XVІІІ ст. для вистав катакалі створюються спеціальні п’єси, а у 1950 х рр. театр переходить у формат традиційного напівсвітського видовища: жіночі ролі виконують акторки; тривалість вистав скорочується до формату святкового екзотичного видовища.

Актори катакалі, домагаючись особливої координації і виразності рухів, здій-

снюють підготовку, інколи впродовж дванадцяти років.

ТЕАТР КАФЕ КОНЦЕРТ (фр. Cafés concerts) — у Франції, починаючи з 1778 р. —

один з різновидів театру кабаре. ► ТЕАТР КАБАРЕ, ТЕАТР КАФЕ ШАНТАН

ТЕАТР КАФЕ ФЛАМЕНКО (фр. Cafés flamenco) — в Іспанії ХІХ ст. — один з різновидів театру кабаре або театру кав’ярні, у якому серед столиків танцювали і співали жінки (flamencas) у супроводі гітаристів. ► ТЕАТР КАБАРЕ

ТЕАТР КАФЕ ШАНТАН, кафешантан (фр. Cafe chantant, від cafe — кав’ярня,

ресторан і chantant — співак) — різновид театру малих форм — ресторани або кав’ярні зі співаками, до програми виступів яких входять твори розважального характеру; цей театр постав у Парижі у середині ХІХ століття, а вже невдовзі, наприкінці століття такі самі ресторани з естрадною програмою було створено у Росії. Проте, як і в цілому термінологія театру малих форм, сама назва кафе­

шантан уживалася доволі випадково (приміром, у Петербурзі у 1875–1916 рр.

існував кафешантан «Вар’єте»).

1897 р. І. Карпенка Карий написав «Записку к съезду сценических деятелей», в якій дав сувору оцінку цим закладам: «Кафешентанов, — писав він, — и открытых сцен как отдельно, так и особено при летних театрах, в садах, устраиваемых ка-

батчиками специально для того, чтобы вошедшая публика пила и ела, допускать

совсем не следует. Этот род развлечений, похожий на теат­ральные­ представления низшего сорта, развращает посетителей, особенно посетителей, которые

не имея никаких понятий об истинном искусстве, прививают к своим вкусам са-

мое нежелательное представление­ о достоинстве пьесы и об игре актеров. За-

мечено, что те летние театры, при которых хозяин кабатчик не держит открытой

582

ТЕАТР КИШЕНЬКОВИЙ

сцены,­ всегда лучше посещаются как среднею, так и высшей публикой. В театр, устроенный в саду, где есть и открытая сцена, порядочная семья не пойдет. Это

есть протест семьи против таких зрелищ, и следовало­ бы уважать такой протест прекращением этих зрелищ и развлечений, на которые не может смотреть русская семья».

У 1900 х рр. у Києві на Думській площі був «Олімп» — кафешантан з рестораном, у якому відвідувачів принаджував жіночий оркестр народних інструментів. Оркестранток добирали персонально: за словами Г. Гри­гор’єва, вродлива «кусю­ ча зовнішність — ось що насамперед вимагалося від них».

Кількість кафешантанів на теренах імперії швидко зростала і 1912 р. було проведено першу Всеросійську конференцію діячів кафешантанів. Традиції італійської комедії масок на майданчиках кафешантанів намагався відродити С. Рад-

лов, традиції середньовічних шарлатанів і жонглерів — М. Фореггер, а С. Ейзенштейн разом з В. Маяковським намагався поєднати театр з цирком. Проте інколи кафешантани зневажливо називали театрами при буфетах. ► ТЕАТР ВАР’ЄТЕ, ТЕАТР

ЕСТРАДИ, ТЕАТР КАБАРЕ, ТЕАТР МАЛИХ ФОРМ, ТЕАТР РЕВЮ

ТЕАТР КИШЕНЬКОВИЙ (фр. théâtre de poche) — у Франції початку ХХ ст. — назва маленьких театрів із залою від п’ятдесяти до ста глядачів. У Швейцарії 1950 х рр. — рух малих театрів, які виставляли твори популярних драматургів. Борис Алперс у праці «Шукання нової сцени» називав кишеньковим театром

Першу студію МХТ. ► ТЕАТР КЕЛЛЕР, ТЕАТР МАЛИЙ, ТЕАТР БІДЖУ, ТЕАТР ПРИ СТОЛИКУ, ТЕАТР СТУДІЯ

ТЕАТР КІННИЙ (англ. horse show; нім. Reitkunsttheater; ісп. teatro ecuestre; фр. thé­ âtre equerstre) — видовище з участю коней. ► ТЕАТР ГІПОДРАМИ

ТЕАТР КЛАСИЦИСТСЬКИЙ

ТЕАТР КЛАСИЧНИЙ (пол. teatr klasyczny) — багатозначний термін, який вживається стосовно різних театрів — античного, академічного, репертуарного, тра-

диційного, театру (нео)класицизму XVII–XVІII ст., інколи — стосовно психологіч-

ного театру. ► ТЕАТР АНТИЧНИЙ, ТЕАТР АКАДЕМІЧНИЙ, ТЕАТР РЕПЕРТУАРНИЙ

ТЕАТР КОЛО, ТЕАТР у КОЛІ (англ. circle theatre, пол. teatr kolisty) — те саме,

що й театр арена (arena theatre) — сценічний майданчик, навколо якого сидять глядачі.

ТЕАТР КОЛЬОРУ — модель театру, що його створив італійський режисе­р­ фу­ турист­ Акілле Річчарді, який 1920 року організував «Експериментальний театр

кольору», який був дослідним майданчиком для одного прийому — гри з кольо-

ровим освітленням. ► ТЕАТР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР ФУТУРИЗМУ

ТЕАТР КОМЕРЦІЙНИЙ (англ. commercial theatre) — визначення, що зазви-

чай вживається стосовно театрів, які, не маючи дотації, орієнтуються зазвичай

на комерційні цілі, тобто на догоджання публіці й отримання від неї прибутку будь якою ціною; вважається, що в театрі, стосовно якого вживається це визна-

чення, відсутні претензії на мистецькі відкриття, майстерність тощо. У «чистому»

583

ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ

вигляді комерційний театр не існує й існувати не може, адже комерційні завдання зазвичай вирішуються у комплексі з іншими — політичними, художніми тощо.

Тому правильніше говорити або про театр переважно комерційної орієнтації, або ж про комерційні завдання у діяльності будь якого театру.

Автор книги «Театральний менеджмент і продюсерство» Стивен Ленглі пропо-

нує таку формулу комерційного театру — це творча організація або компанія, що наймає акторів — членів Асоціації Рівноправних Акторів (АРА) і має на меті заробляти кошти і розподіляти прибуток між власниками, партнерами та / або інвесторами.

Зневажливе ставлення до комерційного сегменту діяльності театру характерне для митців, вихованих у системі бюджетного мистецтва.

Стивен Ленглі вирізняє такі види комерційних театрів: бродвейські, позаброд-

вейські, національні першокласні компанії, компанії пересувних театрів, індустріальні шоу, театри для дітей, театри кабаре, фондові й обідні театри. ► ТЕАТР

НЕКОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ (англ. communal theatre) — у Європі, починаючи з XVII ст., — публічні театри, створені на кошти місцевої

влади. В умовному поділі театрів за формою організації і функціональним призначенням це видовищний заклад, який утримується на кошти адміністрації населеного пункту (міста, району тощо) або групою громадян, які створюють відповідні фундації, клуби тощо. Найстаріший комунальний театр у Європі створено

вХорватії 1612 р.

УФранції доби Французької революції комунальним називався агітаційно­­

пропагандистський­ театр, підпорядкований комуні. 14 серпня 1793 р. в Парижі ухвалено Декрет, згідно з яким усі театри підпорядковувалися комунам. З 4 серп-

ня до 1 вересня, тобто на період, коли в Парижі святкувалося повалення монар-

хії, усі театри мали представляти п’єси, що відтворювали революційні події. Раз на тиждень такі вистави давалися безкоштовно, квитки розповсюджувалися через секційні комітети. З’явилися за­конодавчі акти, якими театри зобов’язувалися до постановок конкретних п’єс «в інтересах революції». Дія Декрету уточнювалася у численних постановах, в одній з яких, зокрема, було сказано: «Театр, який

виставить п’єси, спрямовані на розбещення свідомості публіки і пробудження забобонів роялізму, буде закрито, а його дирекцію заарештовано і жорстоко по-

карано». Заборонені були аристократичні п’єси («Дон Жуан» Мольєра, твори Расіна, Корнеля та ін.).

УСША комунальними (громадськими) називаються непрофесіональні (non pro­ fit — неприбуткові) театри, що здійснюють регулярний прокат вистав (на відміну

від аматорських театрів, які створюються для здійснення однієї вистави). Сьогодні словосполучення комунальний театр входить до назви багатьох те-

атрів Західної США, Європи, Росії.

584

ТЕАТР КОНВЕНЦІЇ, ТЕАТР КОНВЕНЦІЙНИЙ

В Україні статус комунального театру визначається Законом України «Про театри і театральну справу»: «Театри, засновані на державній або комунальній влас-

ності, мають відповідно статус державного чи комунального театру». ► ТЕАТР АМА-

ТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ, ТЕАТР МІСЬКИЙ, ТЕАТР МУНІЦИПАЛЬНИЙ, ТЕАТР НЕПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ

ТЕАТР КОНВЕНЦІЇ, ТЕАТР КОНВЕНЦІЙНИЙ (англ. conventional theatre, пол. te­ atr konwencji) — театр, який у своїй практиці дотримується традиційної умовнос-

ті. ► ТЕАТР АКАДЕМІЧНИЙ, ТЕАТР ТРАДИЦІЙНИЙ

ТЕАТР КОНТРКУЛЬТУРНИЙ (пол. teatr kontrkultury, teatr kontr kulturowy) — театр, який відображає світоглядні засади контркультури 1960–1970 х, спрямованої на радикальну перебудову офіційної культури. Часто театр контркультури звертається до відмінних від християнства традицій. Значною мірою цей театр пов’язаний з поколінням хіппі, головними гаслами якого були «Just being!» («Просто жити!») і «Make Love, not War!» («Робити любов, а не війну» або «Кохатися,

ане воювати!»). Серед засадничих авторів театру контркультури — маніфести Антонена Арто і практика Єжи Гротовського. Театральні колективи, які представляють цей рух, дуже часто спираються на принципи комуни.

Найінтенсивніший розвиток напрям дістав у США («Living Theatre», «Open Theatre», «Bread and Puppet»).

Театр «Bread and Puppet», що його створив 1960 го р. скульптор Петером Шуманн у Нью Йорку, належить до найбільш організаційно стійких та ідейно переконаних театральних колективів. Театр Шуманна — це громада, домашній театр, який нікому не сплачував оренди, мав власну ферму, маленький город і сад. Трупа складалася з восьми десяти осіб, які жили на фермі, а також і семи дітей, які ходи-

ли до школи. Шуманн малював картини, плакати і маленькі книжки комікси, програмки до вистав, які друкувалися накладом до п’ятисот примірників і продавалися під час вистав, що й було основним прибутком громади. Комуна самостійно випікала хліб, варила пиво, кленовий сироп, варення, виготовляла сік, морозиво, розводила курей. Робота над виставою (виготовлення ляльок, масок і реквізиту,

атакож репетиції) тривала шість днів на тиждень. Щодня о дев’ятій ранку від-

бувалися збори, на яких Шуманн оголошував план роботи. Агітвистави громади виставлялися на Різдво та інші свята, показувалися під час тривалих гастролей.

► ТЕАТР АЛЬТЕРНАТИВНИЙ, ТЕАТР ЖОРСТОКОСТІ, ТЕАТР ОФ ОФ-БРОДВЕЙ, ТЕАТР УБОГИЙ, ТЕАТР УЗБІЧЧЯ

ТЕАТР КОРИФЕЇВ — умовна назва українських професіональних театральних труп, які працювали за життя їхніх засновників — М. Кропивницького, М. Ста-

рицького, І. Карпенка Карого, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковець-

кої, М. Лисенка і Г. Затиркевич Карпин­ської­. Театр проіснував з осені 1881 го до 1906 р., коли в Росії було дано дозвіл на показ вистав українською мовою.

27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді М. Кропивницький

здійснив постановку вистави «Наталка Полтавка» І. Котляревського з участю

М. Заньковецької в ролі Наталки. Після тріумфальних виступів у Києві, Чернігові,

585

ТЕАТР КОРАЛЬ

Харкові, Полтаві, Новочеркаську, Ростові на Дону, в Одесі — з серпня 1883 року трупу очолив Михайло Старицький. 1885 року трупа поділилася на дві. Слово-

сполучення корифеї української сцени вперше зафіксовано на межі ХІХ–ХХ ст. (в І. Карпенка-Карого, 1900; у назві анонімного збірника «Корифеи украинской­ сцены», К., 1901; в Івана Франка, 1902; згодом воно було підхлоплене театрознав-

ством 1920 х рр. — Д. Антонович, О. Кисіль, П. Рулін та ін.). ► ТЕАТР ЕТНОГРАФІЧНО ПО-

БУТОВИЙ, ТЕАТР РОМАНТИЧНО ПОБУТОВИЙ

ТЕАТР КОРАЛЬ (ісп. corral — відгороджене місце, двір) — в Іспанії доби Відродження — публічний театр у внутрішньому дворі готелю.

Первісно слово кораль означало будівлю з внутрішнім подвір’ям, однак у другій половині XVІ ст. ці подвір’я почали використовувати для своїх вистав актори, а у 1570–1580 х рр., з’явилися коралі, спеціально зведені для показу вистав. У центрі коралю знаходився внутрішній двір (patіo), розмір якого, приміром

у Мадриді, становив 12 метрів завдовжки і 8 метрів завширшки (розмір сцени відповідно 4 і 8 метрів). Більша частина публіки дивилася виставу стоячи, однак неподалік від сцени були місця для сидіння (для привілейованої частини публіки — спеціальні ложі, aposentos; для порядних жінок — corre­dor­ de las mugeres, для повій — cazuela).

Вистави, що здійснювалися в театрі коралі, мали доволі жорстку структуру і складалися з короткого музичного вступу, лоа (досл. хвала), першого акту, інтермедії, другого акту, інтермедії танцю, третього акту і фіналу.

На сцені кораллів виставляли свої твори Хуан дель Енсина, Бартоломео Торрес Наварро, Жил Вісенте, Тирсо де Моліна, Педро Кальдерон де ла Барка.

Про специфіку постановки вистав може свідчити той факт, що в Іспанії XVІІ ст. публіку називали не глядачами (espectadores), а слухачами (oyentes), а слово autor означає не драматурга, а постановника вистави.

За правління Філіппа основним жанром на сцені коралів стає комедія плаща та шпаги, змістом якої є зіткнення у вишуканій інтризі (з переодяганнями, грою

випадку) персонажів шляхетного походжен­ня­.

У театрі широко використовувалися різноманітні механізми — підйомники для польотів дійових осіб (tramoyas), поворотний механізм (bofeton) та ін.

Вистави в театрі коралі розпочиналися з другої години взимку, з третьої години влітку і тривали близько трьох годин.

Спочатку вистави давалися лише в неділю і під час свят, але згодом було отримано дозвіл виконувати спектаклі ще й по вівторках і четвергах, а також

п’ятнадцять днів поспіль перед карнавалом.

Приміщення коралів перебували у віданні релігійних братств, які спочатку

орендували дворики, а потім самі почали зводити спеціальні приміщення.

Театри коралі створили передумови для розвитку в Іспанії куртуазного театру.

► ТЕАТР ГОТЕЛЬНИЙ, ТЕАТР КУРТУАЗНИЙ

586

ТЕАТР КРЕШ

ТЕАТР КРЕШ (фр. сreche — ясла) — у середньовічній Франції — різновид різдвяного театру ляльок на кшталт батлейки, вертепу, презепіо, шопки. Спочатку

креші були статичними, у вигляді макета із зображенням сцени народження Христа в оточенні фігурок святих (santons). У ХІХ ст. для показу крешів замість скриньки починають використовувати ширми.

ПРЕЗЕПІО, ТЕАТР ШОПКА, ТЕАТР ЯСЕЛКА

ТЕАТР КРІПАЦЬКИЙ, ТЕАТР КРІПОСНИЙ — вид приватного дворянського театру, трупа якого складалася з акторів кріпаків. Перші кріпацькі балети постали у Польщі у 1740 х рр., а в 1750 х їх було вже близько десяти. Невдовзі розвага набула популярності і в Російській імперії, де проіснувала до відміни кріпосного права

(1861). У XVІІІ–XІX ст. у Російській імперії налічувалося понад 170 кріпосних театрів. Основними формами кріпацького театру були інтимні домашні театри (територіально замикалися маєтком власника, колом сусідів поміщиків) і великі міські театри, орієнтовані на наслідування придворних театрів (103 театри належать до міського типу кріпацьких театрів). Відомі факти, коли у виставах кріпацького

театру брали участь лейб гусари (кількістю до 600 виконавців). Вистави кріпацького театру інколи збирали до п’ятисот глядачів. Після вистави силами кріпаків зазвичай виставляли пролог, який розігрували родичі й знайомі хазяїна. Після прологу показували в лицях шаради, загадки, каламбури, омоніми, анаграми тощо. Силами кріпаків інколи влаштовувався повітряний театр, вистави розігрувалися просто неба, у садах.

У репертуарі кріпосних театрів налічувалося близько 300 п’єс, серед яких переважали комедії й опери, але були й водевілі, балети, драми, трагедії, прологи і па-

тріотичні п’єси; виставлялася опера В. Моцарта «Чарівна флейта», п’єси Мольєра, «Наталка Полтавка» і «Москаль чарівник» І. Котляревського, «Шельменко ден-

щик» і«Шельменко— волосний писар» Г.Квітки Основ’яненка.

Інколи акторів кріпаків продавали або здавали «в оренду» на професіональну сцену, зокрема й імператорським театрам.

ТЕАТР КУЛІНАРНИЙ (англ. culinary theatre) — термін Бертольта Брехта для

характеристики­ театру, спрямованого лише на те, щоб сприяти травленню­ гля-

дачів (Макс Райнгардт та ін.). ► ТЕАТР АНТИКУ­ ЛІНАРНИЙ­ , ТЕАТР БУЛЬВАРНИЙ, ТЕАТР ЕПІЧНИЙ,

ТЕАТР МАСОВИЙ, ТЕАТР ПОЛІТИЧНИЙ, ТЕАТР ПОПУЛЯРНИЙ

ТЕАТР ЛАБОРАТОРІЯ (від лат. laboratotium, фр. théâtre laboratoire; англ. labora­ tory theatre; нім. Labortheater; ісп. teatro laboratorio) — починаючи з 1920 х рр. —

різновид експериментального колективу, спрямованого на формування нових

технологій акторської творчості тощо. Поряд з лабораторним театром існує поняття режисерська лабораторія — форма навчання у процесі театрального

виробництва, запроваджена у практиці Мистецького об’єднання «Березіль». Ре-

жисерську лабораторію було створено 4 березня 1923 р. під керівництвом Леся

Курбаса. У процесі закріплення теоретичних знань режи­се­ри­ лаборанти ство-

587

ТЕАТР ЛАНЧ ТАЙМ

рювали режисерські постановочні плани. Лабораторні театри, або театри лабораторії дістали значне поширення у США (Американський лабораторний театр,

1924; Робітничий лабораторний театр; Акторський лабораторний театр, 1941;

та ін.). ► лабораторія театральна, ТЕАТР СТУДІЯ, школа театральна, штаб театральний ТЕАТР ЛАНЧ ТАЙМ (англ. lunch time theatre) ► ТЕАТР бенкетний, театр ВЕЧІРНІЙ, ТЕАТР

ОБІДНІЙ­ , театр бенкетний

ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ — узагальнена назва паратеатральних заходів християнського лицарства, спрямованих на прославляння лицарства, хрестових походів тощо (процесії, турніри, урочисті демонстрації споживання та інші розваги).

Серед перших театральних видовищ лицарства у ХІІ ст. дістали поширення

лялькові вистави лицарської тематики (в Іспанії — tіteres danzantes, bavastel та ін.) і лялькові лицарські турніри (Ludus Monstrum), що виконувалися на планшеті, як це зображено на відомій мініатюрі з кодексу «Hortus Delіcіarum» (ці вистави розігрувалися на спеціальних платформах, які зазвичай мали назву castіllo, castle, castellet — тобто замок, а в ширшому значенні — переносна естрада; походжен-

ня назви цього планшета від замку, очевидно, зумовлено тим, що більшість сюжетів лицарського театру пов’язано з облогами і захопленнями замків).

У ХІІ ст. народилися й масові видовищні жанри, спрямовані на оспівування основної рушійної сили хрестових походів — лицарства.

Так, з 1150 р. у Бельгії, у місті Брюгге, відоме паратеатральне видовище під назвою «Процесія святої крові» (Processіe van het Helіg Bloed), що постало після того, як один з лицарів привіз, повертаючись із хрестового походу, краплину крові Христа, яку помістили на золоту підставку й перенесли до кафедрального

собору. Відтоді процесію влаштовують щороку.

1345 р. в Лувені вперше влаштовується процесія в пам’ять про поразку нор-

манів. До цієї процесії за розпорядженням міської влади споруджувалися спе-

ціальні колісниці, а з 1428 р. у процесію вводиться кінь легендарного лицаря без страху й докору Байярда, подарований згідно з переказом Карлом Великим чотирьом мешканцям міста. У XVІ столітті процесія­ стає надзвичайно строкатою: церковні елементи вигадливо змішуються з ігровим фольклором і романтикою лицарських романів. Процесію відкривало двадцять дев’ять цехів, що виступа-

ли з фігурами архангела Михаїла і Диявола, а також із колісницею, на якій було

зображено вигнання Адама і Єви з Раю. За колісницею йшли тридцять чотири жінки, які уособлювали біблійних персонажів. Оформлення цих груп було доручено окремим цехам: так, цех м’ясників брав на себе групу Сари, що їхала верхи у супроводі Авраама, його сина Ісака і двох слуг, які вели навантаженого віслюка.

Усі персонажі несли сувої з написами, що відтворювали біблійні тексти. За ста-

розавітними персонажами їхало п’ять колісниць, на яких були розташовані живі картини. Потім ішла група трьох волхвів, а семеро дівчат їхали на алегоричних

тваринах (олень, леопард, тигр, верблюд, орел, пелікан). За наступними колісни-

588

ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ

цями з «живими картинами» йшли чернечі ордени, учні церковних шкіл, духівництво, півчі, група з іконою лувенської Богоматері, ректор, декани й професори

університету. Потім з’являлися три групи: кінь Байярда й четверо синів Аймона, гігант Геркулес, прекрасна Мегера, за ними — чотири загони стрільців і чиновників міського самоврядування. Процесію завершували дракон і персонажі, що зо-

бражували Св. Маргариту й Св. Георгія. По закінченні процесії розпочиналися паратеатральні дійства на площі. Так, драматичний гурток міста (камера риторів) виконав 1594 року мораліте «Суд Соломона» та ін. Розквіт свята припав на період пожвавлення торгового життя; коли ж ярмаркова торгівля завмерла, зникла й процесія і 1661 р. свято припинило своє існування.

1348 р. з нагоди свята Трійці й на відзнаку здобутої над ворогами перемоги, за у Брюсселі також було влаштовано лицарську процесію. Перед королівськи-

ми особами, що зібралися в ратуші, пройшли озброєні загони стрільців, піхота

йкіннота, члени різних братств і гільдій. Появі «тріумфальних возів», на яких виставлялися «живі картини» на честь Богоматері, передували виступи різних груп костюмованих персонажів. Перша група зображувала шаленого звіра — Диявола, із вух якого викидався потік вогню. Далі виступав архангел Михаїл у блискучій

броні лицаря, а за ним рухався оркестр, який автор опису називає надзвичайно дивовижним за характером і винаходом. Одягнений у шкуру ведмедя чоловік сидів на возі й грав на органі, сурми якого були замінені живими кішками. Котячі хвости були прикріплені до клавіш органа, і тварини нявкали при кожному натиску на клавіатуру. За цим оркестром йшла група людей, вдягнених у шкіри мавп, ведмедів, вовків та інших диких звірів. Вони танцювали навколо клітки, що стояла

на возі, під звуки ліри, на якій грали заперті в клітки мавпи. Ця група зображувала супутників Одіссея, перетворених чарівницею Цирцеєю на звірів. Потім ішли велетень і велетка, танцюючи під звуки фанфар, а також Пегас — величезний кінь. Далі рухався верблюд, який ніс на спині дерево, на гілках якого сиділи голі

діти, що зображували родовідне дерево Богоматері. За ними повз вогняний змій.

Слідом за ними їхали колісниці із зображенням тринадцяти епізодів із життя Богоматері. Докладно характеризуючи кожний віз, автор опису дає такий перелік «живих картин»: зачаття, народження й дитинство Богоматері; мадонна з немовлям; уведення в храм; Благовіщення; поклоніння пастухів; обрізання; поклоніння волхвів; очищення Марії; Воскресіння Христа й поява його до жінок мироно-

сиць; Вознесіння Господнє; зішестя Св. Духа на апостолів; Вознесіння Богоматері. За возами з живими картинами йшли міські організації (бюргери, купці, юристи, бургомістр, члени міської ради й міські чиновники). За ними — чернечі ордени

йдухівництво в пишному церковному вбранні з хрестами й корогвами. Говорячи про дівчат, що зображували на різних возах Богоматір, очевидець

відзначає, що «всі вони вирізнялися своєю привабливою зовнішністю, зосередженістю й красою». Кілька разів автор опису не стримується і зауважує — «напро-

589

ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ

чуд гарна дівчина!» Адже поряд із демонстрацією розкішних костюмів, прапорів, гербів, різного роду зброї й усіляких гротескних і алегоричних груп процесія

здійснювала й демонстрацію вродливих бюргерських наречених, яким вона давала нагоду виступити перед усім містом у вишуканому вбранні й серед барвистих декорацій. По закінченні ранкової процесії на площі перед ратушею почи-

нався показ містерії на театрі у формі Колізею.

1377 р. під час урочистостей, спрямованих на пропаганду хрестового походу, одну з колісниць було оформлено у вигляді корабля хрестоносців на чолі з Готфри­ дом Бульйонським, а інша зображувала Єрусалим, унаочнюючи мету заходу; захоплення Єрусалима лицарями зображувалося в музично пантомімічному­ дійстві.

1454 р. герцоги Бургундії і Клеве влаштували свято в місті Ліллі — і також з метою пропаганди нового хрестового походу проти турків. Бенкетові передував

лицарський турнір (joute), організований герцогом Клевським, племінником Філіпа Доброго. Сам бенкет відбувся 18 лютого у старовинній графській резиденції. На стінах зали, де зібралися численні гості, були розвішані килими, що зображували життя й подвиги античних героїв — Язона, Геркулеса та ін. Видовище, влаштоване під час бенкету, складалося з кількох самостійних entremets (фр. міжстрав’я,

десерт; тобто інтермедій, які вперше згадуються 1175 р.), що за доби середньовіччя передбачало розваги у формі виставляння макетів або коротких ігрових сценок і живих картин з використанням складних механізмів, завдяки яким рухалися ляльки тварин і птахів, млини, кораблі, фонтани тощо. Інколи усередині макетів ховалися люди.

У першій частині згаданої вистави гостям було запропоновано шістнадцять

розташованих на столах макетів.

На головному столі було виставлено макет церкви, усередині якої калатали дзвони, грав орган і співало четверо співаків.

На іншому столі був макет вітряка, поряд з яким змагалися у стрільбі арбалет-

чики, а неподалік від них, біля винної діжки, стояв чоловік з келихом, на якому

було написано: «Хто хоче — хай бере».

На наступному столі зведено скелю, з якої гола дитинка лила запашну рідину. Далі — корабель з товарами й матросами; розкішний фонтан з прикрасами зі скла й свинцю, оточений кущами, квітами, травою й камінням; паштет, усередині якого сиділо двадцять вісім музикантів.

Неподалік виставлено замок з баштами, на одній з яких сиділа легендарна русалка Мелузіна в образі змії. Лицар гуляв з дамою серед троянд у саду, блазень катався на ведмеді по сніжних вершинах, в індійському саду розгулювали звірі,

в іншому місці купець продавав свої товари селянам.

Посеред зали, на місці буфета з посудом містився постамент зі скульптурою

оголеної жінки, з грудей якої лилося вино. Спину жінки до сідниць огортало довге волосся й вуаль. Поряд був прикріплений ланцюгом до колони живий лев,

590