Разное / Конфліктологія

пристрастей, способу життя, факторів, що впливають на їхню поведінку; субкультури внутрішньої організації функціонування молодіжних груп, що порушують суспільний порядок; взаємин у сім’ях важких підлітків, впливу батьків на підлітків; питань ефективності правової пропаганди, правового виховання населення й ін.

3. Правові норми розв’язання трудових конфліктів. На даний час перед правовими науками стоїть важливе завдання щодо розробки і створення такого механізму правового регулювання, який би забезпечив надійну гарантію реалізації трудових прав, але ефективність норм залежить не тільки від теоретично обґрунтованого і практично аргументованого їх вибору і закріплення в чинному законодавстві, а також від правильного застосування їх на практиці.

На жаль сучасне національне трудове законодавство має безліч недоліків і прогалин. Проаналізувавши судову практику і звернувши увагу на питання, з яких найчастіше виникають трудові спори, можемо зробити висновок, що існує цілий ряд проблем, які потребують вирішення. Зокрема такі питання як обмеження прав працівників в порівнянні із роботодавцем, проблеми пенсійного забезпечення окремих категорій працівників, проблематика застосування трудового договору і контракту і багато інших проблемних питань.

Дуже часто на практиці зустрічаються трудові конфлікти (спори), пов’язані з відшкодуванням шкоди. Наприклад, у діяльності професійних водіїв така шкода спричиняється досить часто і виражається у значних сумах. Як правило, шкода виявляється у пошкодженні транспортних засобів під час дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), а також пошкодження іншого майна і/або спричинення шкоди життю і здоров'ю громадян.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Щодо інших випадків, зокрема, повної матеріальної відповідальності, вони є виключенням із загального правила, і далеко не всі з них можуть бути віднесені до найпоширеніших категорій працівників, як-то, наприклад, водіїв. Відповідно до ст. 134 КЗпП України повна матеріальна відповідальність настає у випадку укладення договору про повну матеріальну відповідальність. Але оскільки посада водія не входить до переліку посад, на яких відповідні нормативні документи дозволяють укладати договір про повну матеріальну відповідальність, цей випадок водіїв не стосується. Як і випадок отримання матеріальних цінностей під звіт.

Виникає ситуація, коли роботодавцю для того, щоб повернути кошти і отримати відшкодування заподіяної шкоди, вигідніше представити, що у діях водія був склад злочину, передбачений ст. 286 КК України, тому що лише у цих умовах він має можливість якось відшкодувати спричинену шкоду.

До того ж виникають певні проблеми при відшкодуванні шкоди третім особам, зокрема потерпілим під час ДТП, що сталася з вини найманого водія: відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України роботодавець має відшкодувати шкоду, завдану з вини працівника під час виконання ним трудових обов'язків. Але відповідальність працівника обмежена розмірами і випадками вказаними в ст. 1191 ЦК України.

21

І, нарешті, найголовніша проблема у цій сфері – антиконституційність становища, яке склалося із матеріальною відповідальністю працівника: відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Наведеній конституційній нормі прямо суперечить ситуація, за якої особа, котра безпосередньо спричинила шкоду та є у цьому винною, відповідає абсолютно різним чином залежно від того, чи спричинена ця шкода під час виконання трудової функції, чи знаходиться дана особа у трудових відносинах із тим, кому спричинено шкоду, або іншими особами. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Жодних виключень щодо майнової відповідальності конституційна норма не містить. За таких умов перекладення майнової відповідальності перед третіми особами із працівника, який безпосередньо вчинив правопорушення, на роботодавця, який ніяких правопорушень, укладаючи трудову угоду із цим працівником та передаючи йому транспортний засіб, не вчинив, є також антиконституційним.

Вочевидь, що зазначена сфера правовідносин потребує реформування і приведення законодавства у відповідність із Конституцією України.

Конфлікт досліджується з різних позицій багатьма науками, а конфліктологія узагальнює й інтегрує їхні висновки. Вона є наукою, що перебуває на стику філософії, соціології, психології, юриспруденції й ряду інших наук. Саме тому конфліктологію ми можемо назвати комплексною дисципліною, що вимагає відповідного підходу до її вивчення.

§ 5. Формування вітчизняної школи конфліктології

У Радянському Союзі конфліктологія довгий час зовсім не отримувала визнання. Це було пов'язане з теорією безконфліктності, що панувала в радянський період. Під прикриттям цієї теорії реально існуючі в країні гострі конфлікти приховувалися, заганялися усередину.

Необхідно відмітити, що певні підстави для соціалістичної ідеології були, тому що тоталітарне суспільство (яке існувало на той час) відрізняється від демократичного меншою свободою, а відповідно й меншою конфліктністю. Тобто в тоталітарному суспільстві конфлікт як нормальна форма взаємодії між людьми існувати не може і це поширюється не тільки на політику, але й на економіку, культуру тощо.

Відношення до конфліктів у тоталітарному й демократичному суспільствах прямо протилежне: у першому – вони розглядаються як аномальне явище, у другому – як невід’ємна сторона взаємодії між людьми.

Однак, приховувати безліч соціальних конфліктів, що проявлялися у політиці, економіці, побуті ставало все складніше, оскільки згодом вони ставали різноманітніше і гостріше. Тому з середини 50-х років, коли теорія конфлікту стала однією з пануючих парадигм у західній соціології, в радянській літературі все-таки стали з’являтися перші дослідження з проблем соціального конфлікту. У 1948 – 1952 рр. у журналі “Театр” пройшла дискусія про доцільність розгляду конфлікту в художньому творі. Відповідь була одностайною: “Бути”. Але в цілому західна теорія конфлікту в радянській літературі оцінювалась дуже негативно.

На початку 80-х років деякі радянські соціологи почали визнавати певні досягнення західної конфліктології. У 1972 році були опубліковані монографія

22

А.І. Власова і колективу авторів з проблеми міжнародного конфлікту. У 1988 році вийшла перша робота військового вченого Є. Долгополова, присвячена військовим аспектам регіональних конфліктів. Особливий напрямок складали конфлікти на Близькому Сході. Цій тематиці були присвячені роботи (1976, 1982, 1989 рр.), які публікувалися не тільки на російській, але й на іноземних мовах.

Однак, до початку 90-х років у радянському суспільствознавстві існувала явна нестача наукових знань про конфлікт, що відчувається і до теперішнього часу.

В Україні конфліктологія тільки формується, українські науковці (Інститут соціології НАН України, Інститут соціології ім. Г.С. Сковороди, Український науководослідний інститут проблем молоді, Національний інститут стратегічних досліджень, Міжрегіональний інститут глобальної і регіональної безпеки, Військовий гуманітарний інститут НАОУ та ін.) активізували дослідження проблем діагностики, гносеології, соціології, політики і психології конфліктів. Спостерігається пожвавлення інтересу до математичного моделювання конфліктів. Видано кілька робіт в ОЦ РАН (Барабаш А., Іванов В., Павловський Ю., Терентьєв С. й ін.).

Конфлікти вивчаються у військовій педагогіці, педагогіці виховання, спорту

(Афонькова В., Алішев Б., Болтунова Г., Тимоховець Є. й ін.).

Усвоїй роботі ”Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві” Небоженко В.С. на великому соціологічному й політологічному матеріалі здійснив спробу комплексного дослідження серйозних соціальних конфліктів і напружень, які характерні для трансформованого українського суспільства.

Пірен М.І. у навчальному посібнику ”Основи конфліктології” зробив спробу дати аналіз конфлікту, як феномену суспільного буття, його природи, динаміки, віднайти свій стиль і можливості реалізувати себе у процесі праці та у спілкуванні.

Розгляду причин виникнення міжнаціональних конфліктів присвячені роботи

Баісової Л.А., Дробижевої Л.М., Настасюк Н.П. та ін.

Усвоїй роботі ”Конфлікт і згода” Ішмуратов А.Т. послідовно викладає основні особистісні характеристики, що справляють вплив на конфліктність, структуру конфлікту. У посібнику подаються загальні й конкретні рекомендації з нейтралізації конфлікту, раціональної поведінки в конфлікті.

Фурманом Д.Е. підготовлена низка робіт, у яких аналізується вплив релігійних течій у США на форми вираження і характер перебігу соціальних конфліктів у цій країні в період 60 -70 років.

Ложкін Г.В., Повякєль Н.І. у навчальному посібнику ”Практична психологія конфлікту” особливу увагу звертають на діагностику й регуляцію конфліктів. Вони надають спеціально адаптований комплекс психологічних методик, що дозволяє прогнозувати виникнення конфліктних ситуацій, попереджати можливі негативні наслідки для особистості й групи.

Колектив авторів (Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М.)

унавчальному посібнику ”Конфліктологія” систематизував і узагальнив наукові знання про конфлікт, його природу, причини, визначив методи вивчення конфліктів, умови і способи їх попередження.

Науковці Київського національного університету внутрішніх справ Андросюк В.Г.,

Александров Д.О., Казміренко Л.І. Юхновець Г.О. та ін. у своїх роботах розкрили основний зміст поняття конфліктів, що відбуваються у практичній діяльності

23

органів внутрішніх справ і обумовлені професійно-функціональним змістом останньої, а також розробили методики своєчасного виявлення, розпізнання, профілактики конфліктних ситуацій, що виникають в органах внутрішніх справ, управління конфліктами і їх вирішення.

У підручнику “Конфліктологія” Герасіна Л.М., Панова М.І., Осипова Н.П. виклали теоретичні і практичні проблеми конфліктології як науки, що вивчає сутність, природу і механізми різноманітних, у тому числі юридичних, конфліктів.

Певним внеском у розвиток конфліктології як науки стало проведення в Україні міжнародних конференцій: “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” (1993 р., м. Чернівці), “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (1994 р., м. Чернівці), “Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика” (1995 р., м. Київ), “Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХ століття” (1996 р., м. Чернівці

– м. Київ); “Етносоціальний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століть” (1997 р., м. Київ – м. Чернівці); “Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя” (1998 р., м. Київ – м. Чернівці); “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (1999 р., м. Київ); “Українська еліта та її роль в державотворенні” (2000 р., м. Київ); “Сім'я та родина в Україні” (2001 р., м. Київ). Матеріали цих конференцій становлять досить цікавий та об'ємний банк даних, що має гносеологічну й інформаційну цінність як для науковців, так і для практичних спеціалістів-конфліктологів.

Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальних концептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних, соціальних, психологічних, правових й інших конфліктів. Перед українськими дослідниками стає низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Нині в Україні існують такі проблеми в галузі конфліктології:

напрацювання категоріального й понятійного апарату з основ конфліктології і створення наукової бази для викладання конфліктології у вищих навчальних закладах;

інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів;

створення системної бази емпіричних даних, що включає результати ситуаційного аналізу реальних конфліктів усіх видів;

підготовка фахівців для наукового й практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання і розв'язання конфліктів, створення груп практиківконфліктологів;

утворення у провідних вищих навчальних закладах країни кафедр конфліктології, які мають комплектуватися психологами, соціологами, політологами, філософами й правознавцями, які займаються проблемою конфлікту;

розширення переліку навчальних спеціальностей вищих навчальних закладів, для яких курс “Основи конфліктології” буде обов’язковою навчальною дисципліною;

введення курсу “Основи конфліктології” у середніх спеціальних навчальних закладах і загальноосвітній середній школі І- ІV ступенів;

24

уведення навчальної дисципліни “Основи конфліктології” у системі підвищення кваліфікації фахівців у всіх галузях народного господарства, особливо для керівників;

організаційно-дослідна робота з метою створення підручників, методик, практичних порад щодо розв'язання й запобігання конфліктам;

вивчення й уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за допомогою організації і проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом;

створення Асоціації українських конфліктологів, основним завданням якої буде розробка прикладних, теоретичних і методологічних проблем конфліктології.

§ 6. Предмет, об'єкт і методологія науки про конфлікт

Соціальні науки завжди відображають (адекватно або не зовсім) стан суспільства, його потреби. Конфліктний характер сучасного суспільства й пов'язане із цим прагнення людей до співробітництва, потреба в цивілізованих формах вирішення виникаючих протиріч і напруженості викликали до життя таку нову галузь знання, якою є конфліктологія.

Загальноприйнятого визначення конфліктології не має. Деякі науковці вважають її відносно самостійною галуззю наукових знань, що виникла на основі філософії, соціології і психології. Інші вважають її комплексною науковою дисципліною, що поєднує в єдину систему дослідження конфлікту, які самостійно ведуться у рамках певних наук (історії, соціології, правознавства, політології, педагогіки й ін.).

Конфліктологія – це система знань про закономірності й механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи й технології управління ними.

Значення конфліктології як самостійної області знань, що орієнтована на практику, постійно зростає, тому що вона допомагає прогнозувати і попереджати гострі соціальні протиріччя між людьми. Деякі спеціалісти вважають, що в подальшому конфліктологія може розвиватися як практично орієнтована інтегративна сфера людської діяльності.

Під предметом будь-якої науки ми розуміємо ідеальну, теоретичну модель того об'єкта, частини або сфери дійсності, на який спрямований її головний інтерес. В наш час отримує розвиток як загальна конфліктологія, так і галузеві (або спеціальні) її напрямки (наприклад, педагогіка вивчає педагогічний конфлікт, інженерна психологія досліджує феномен конфлікту у системі "людина – машина" і т. ін.).

Предметом загальної конфліктології є ідеальна модель конфліктної вза-

ємодії, її теорія, основою якої виступає понятійний апарат з його центральною ланкою – категорією конфлікту.

Предмет і об'єкт науки – тісно пов'язані між собою, близькі, але не тотожні поняття.

Об'єкт конфліктології – соціальне життя, вся нескінченна розмаїтість реальних конфліктів від побутових сварок і до світових війн, якими наповнене громадське життя минулого й сьогодення.

Завдання, які ставить перед собою конфліктологія як наука, можна розділити на

загальні й одиничні.

25

Завдання конфліктології

розробка практичних рекомендацій по веденню переговорів і т. ін.

Схема 1. Завдання конфліктології

Методологічні засади конфліктології обґрунтовані роботами вчених в галузях соціології, психології, філософії.

Методологія – це система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Погляди спеціалістів на структуру методології різноманітні. Загальноприйнятим є виділення кількох рівнів методології.

Схема 2. Структура методологічного знання Рівень філософської методології – це загальний спосіб пізнання реальної дійс-

ності, який спирається на діалектику і гносеологічні принципи (принципи загального зв’язку, системного підходу, єдності теорії і практики і т. ін.).

Рівень загальнонаукової методології – вирішує, спираючись на філософську методологію, загальні для даної наукової дисципліни проблеми, виділяючи при цьому свої основоположні ідеї.

26

Рівень конкретно-наукової методології – це сукупність принципів і теорій, які застосовуються для конкретної галузі тої чи іншої науки.

Рівень процедур і методик дослідження – визначає вимоги, що повинен врахо-

вувати спеціаліст-конфліктолог, у випадку використання будь-якого методу чи процедури при вивченні конкретного явища.

Основу для побудови системи знань про конфлікт, для викладення науки конфліктології складають принципи. У відповідності до загальних принципів наукового дослідження формується категоріальний апарат будь-якої науки, у тому числі й конфліктології.

Принцип – це засіб пізнання дійсності, він визначає методологічну вимогу, яка ставиться до пізнання, своєрідне правило здійснення пізнавальних операцій.

Велике значення для конфліктології мають наступні загальні принципи:

Принцип конкретно-історичного підходу - це принцип діалектики, що застосо-

вується як при дослідженні явищ природи і суспільства, так і при вивченні свідомості й мислення людини. За його допомогою прослідковується поетапний розвиток конфліктної ситуації і зміни у поведінці сторін-конфліктерів з урахуванням обставин і умов, що склалися й інших факторів.

Принцип розвитку – це філософський принцип, суть якого полягає у визнанні безперервної зміни, перетворення й розвитку всіх предметів і явищ дійсності, їхнього переходу від одних форм і рівнів до інших. Цей принцип вимагає вивчати конфлікти та особистості, що приймають у ньому участь, в їх розвитку, в динаміці.

Принцип загального зв’язку – це філософський принцип, що вимагає, вивчаючи соціальні явища, брати до уваги не окремі факти, а всю сукупність фактів, що мають відношення до цього соціального явища. Важко говорити про розуміння суті конфліктної ситуації, не можна прогнозувати її подальший розвиток, якщо не визначені: цілі, цінності, інтереси особистостей, що приймають участь у конфлікті; характер їх взаємовідносин з оточуючими людьми; їх потреби і можливості їх задоволення; їх взаємозв’язок з середовищем і т. ін.

Принцип системності вимагає трактування всіх явищ як внутрішньо зв'язаних компонентів цілісної системи, природної, соціальної, психічної. Цей принцип у конфліктології дозволить встановити механізм визначального впливу соціального середовища (його особливостей) на конфліктну поведінку окремих особистостей, або виникнення конфліктів у групах, колективах тощо.

Принцип детермінізму – це загальний методологічний принцип психології, що встановлює обумовленість всіх явищ дією тих або інших причин, тобто принцип причинно-наслідкових зв'язків всіх явищ дійсності. У застосуванні до конфліктології це означає, що соціальне оточення (макросередовище і мікросередовище) робить визначальний вплив на свідомість як окремої особистості, так і окремої групи, тобто змінюючи економічні, політичні, соціальні, духовні умови життя людини, ми можемо добитися необхідних змін в її поведінці.

З успішним застосуванням цих принципів пов'язані перспективи подальшого розвитку науки про конфлікт, удосконалення її теорії і практичного застосування. Якщо сучасна теорія конфлікту є результат тривалого процесу пізнання, то її методологія є сукупністю способів досягнення й побудови цього знання, його подальшого розширення й поглиблення.

27

Зазначені дослідницькі принципи носять загальнонауковий характер, їх можна застосовувати в будь-якій сфері наукової діяльності, оскільки вони визначають встановлені на філософському рівні універсальні властивості природної і соціальної дійсності. Але кожна з безлічі нині існуючих наук має справу не з усією дійсністю, а з якоюсь її стороною або частиною. Тому кожна наука на основі загальнонаукових принципів виробляє власну методологію, характер якої диктується специфікою її змісту. Конфліктна взаємодія є однієї зі сфер соціального життя, тому його дослідження припускає розробку конфліктологією спеціальної, власно-наукової методології, тобто таких процедур дослідження, які диктуються соціально-психологічною природою її об'єкта і своєрідністю її предмета.

Методологія науки про конфлікт містить у собі цілий комплекс конкретнонаукових прийомів дослідження, які у свою чергу переломлюються в безліч спеціальних процедур – методиках одержання наукових даних. Ця методологія має різні рівні – філософський, загальнонауковий, власно-науковий і являє собою цілісну систему методів і прийомів.

ÖМетод – це спосіб досягнення мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

ÖМетодика – це система методів і процедур, яка застосовується у певній діяльності, конкретна модель дослідження, що визначається характером об’єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами й т. ін.

Вконфліктології існує багато методів, за допомогою яких вивчаються різні ви-

ди конфліктів. Анцупов А.Я. і Малишев А.А. виділяють декілька підходів, які дозволяють визначити найбільш доцільні психологічні методи, до яких належать3:

Експериментальне конструювання конфліктної ситуації, що відбувається, у більшості випадків, у лабораторних умовах. Але цей підхід пов’язано з певними труднощами організаційного характеру, тому що в лабораторних умовах дуже важко змоделювати мотивацію, що характерна для реального міжособистісного конфлікту.

Визначення за допомогою тестів, різноманітних особистісних опитників і соціометричного методу схильності особи до агресивної чи конфліктної поведінки, підвищення рівня напруженості у групі, наявність мікрогруп з негативною спрямованістю тощо. Недолік цього підходу пов'язаний з суб’єктивністю отриманих результатів, тому що кожналюдинанамагаєтьсяпоказатисвоїкращіформиповедінки(анеті, щоєвдійсності).

Ретроспективний опис конфліктних ситуацій, що мали місце у минулому, що дозволяє відтворити соціально-психологічну картину конфлікту, причину конфлікту, його учасників тощо. Дуже важливим в цьому підході є врахування джерела, що дає опис конфлікту, його особистісних позицій і відносин до конфліктної ситуації.

До основних методів конфліктології, що забезпечують найбільш повну базу даних про конфліктну взаємодію, її учасників, причини і результати належать:

структурно - функціональний;

процесуально - динамічний;метод типологізації;прогностичний;дозвільний.

3 Анцупов А.Я., Малишев А.А. Введение в конфликтологию. Учеб. пособие. – К.: МАУП, 1996. – С. 28 – 29.

28

Кожний із зазначених методів має свої особливості: Структурно-функціональний метод сприяє виявленню основних елементів

конфліктної взаємодії і визначенню ролі кожного з них. Для структурного підходу характерний розгляд явища в статиці, тобто в стані спокою. Перевага цього методу в тім, що він допомагає знайти деякі стійкі складові навіть у такому рухливому явищі, як соціальний конфлікт. Сукупність таких компонентів, як об'єкт конфлікту, склад його учасників, рівень напруженості конфліктної взаємодії й т. ін. і утворюють структуру конфлікту, а роль, що виконується цими елементами є їхня функція в конфлікті. Виявлення структурних елементів і їхніх функцій у конфлікті є найважливішою передумовою його успішного регулювання. Слабке місце цього методу – статичний розгляд соціальних явищ.

Процесуально-динамічний метод дослідження конфлікту, з огляду на динамічну, плинну природу цього соціального явища, дозволяє поглибити дослідження конфлікту. Найважливіший інструмент процесуального аналізу – визначення основних етапів або стадій розвитку конфлікту. Динаміка конфлікту може виразитися як у вигляді його ескалації, так і в напрямку зниження, розрядки напруженості.

Типологізація – ефективний метод соціально-психологічного аналізу. Виходячи з філософських категорій загального, особливого і одиничного, цей метод забезпечує угруповання, класифікацію як видів конфліктних особистостей, так і форм конфліктної взаємодії. Типологізація сприяє не тільки визначенню характеру різних типів конфліктів, але й більше глибокому з'ясуванню їх стійких, сутнісних ознак, що проявляються в різноманітті форм соціального протистояння. Метод типологізації служить сполучною ланкою емпіричного, конкретно-соціологічного й теоретичного рівнів дослідження, що забезпечує пошук загального в особливому й одиничному.

Прогностичний метод дає можливість передбачення, прогнозування можливого майбутнього того чи іншого явища. Прогнозування відрізняється від утопічних фантазій тим, що спирається на результати попереднього глибокого структурного, генетичного й типологічного аналізу. Наукове прогнозування виходить із визнання імовірного характеру суспільного розвитку й необхідності у зв'язку із цим обліку ряду можливих альтернатив у розвитку конфлікту. Описуючи можливі варіанти розвитку конфліктної взаємодії, прогностичний метод разом з тим визначає оптимальні шляхи й засоби врегулювання конфлікту. Прогнози можуть бути розділені на коротко-, середньо- і довгострокові. Прогнозування може використовувати методи експертних оцінок, математичне моделювання й інші.

Дозвільний метод (метод регулювання конфліктів) включає в себе сукупність прийомів і засобів вирішення конфліктів. У рамках цього методу розглядаються основні стратегії і тактики улагоджування конфліктів. До числа таких стратегій відносять стратегії відходу від конфлікту, його силового придушення, а також стратегія компромісу і взаємнихпоступок, щонайбільшчастовикористовуютьсявдемократичнихкраїнах.

За допомогою перших трьох методів конфліктологією вирішуються пояснювальні завдання, прогностичний метод забезпечує передбачення можливого розвитку й результатів конфлікту, дозвільний метод націлений на практичні завдання – управління конфліктом.

Вся сукупність зазначених основних методів конфліктології становить її методологічну стратегію, реалізація якої припускає використання цілого арсеналу

29

конкретних методик і процедур, які становлять тактику конфліктологічного дослідження. У зв'язку із соціально-психологічною природою конфлікту цей інструментарій конфліктології багато в чому збігається з дослідницькими процедурами, які застосовуються соціологією та психологією. До числа соціально-психологічних методів, що активно використовуються конфліктологією, відносяться спостереження й самоспостереження, усне і письмове опитування, тестування, природний і лабораторний експеримент, математичне й логічне моделювання тощо.

Дайджест

З метою виявлення кількісних і якісних тенденцій у дослідженнях проблеми соціального конфлікту в різних галузях знань колективом вчених (Анцупов А.Я., Малишев А.А.) було проведено бібліографічний пошук і аналіз видань по даній проблемі в 9-ти наукових дисциплінах: біології, мистецтвознавстві, математиці, педагогіці, політичних науках, правознавстві, психології, соціології і філософії. Всього було виявлено 1206 джерел, в яких досліджувалась проблема конфлікту.

Аналіз даних свідчить, що найбільша кількість публікацій належить психології (30 % від загального числа книг, дисертацій, брошур, статей), соціології (15 %) і політичним наукам (14 %).

Завдання для самоконтролю

1.Дайтевизначенняпредметуйоб’єктуконфліктології. Пояснітьрізницюміжними.

2.Що складає методологію науки про конфлікт?

3.У яких формах збереглися ранні уявлення про конфлікт (до ХV ст.)? Приведіть приклади.

4.Письмово охарактеризуйте природу конфлікту в епоху Середньовіччя.

5.ВизначтедвапідходидорозумінняприродисоціальногоконфліктууХVІІ– IX ст.

6.Письмово охарактеризуйте концепцію соціального конфлікту К. Маркса.

7.Письмово охарактеризуйте особливості концепції Г. Зиммеля.

8.У чому суть концепції позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера?

9.Визначте принципи, які покладені в основу концепції конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа?

10.Письмово охарактеризуйте етапи становлення вітчизняної конфліктології?

30