Тема 1. Стратегічне управління: сутність та особливості

 

1.1.  Система стратегічного управління: поняття, елементи та їх характеристика.

1.2.  Еволюція стратегічного управління.

1.3.  Види стратегічного управління.

1.4.  Необхідність формування стратегічного мислення менеджерів.

1.5.  Елементи системи стратегічного управління.

1.6.  Стадії процесу стратегічного управління.

 

1.1. Система стратегічного управління: поняття, елементи та їх характеристика

Стратегічне управління – це комплекс процесів та способів розробки і реалізації стратегії розвитку підприємства для досягнення встановлених стратегічних цілей.

Передумови посилення стратегічного характеру управління підприємством у сучасних умовах:

- нестабільність зовнішнього середовища;

- глобалізація економіки;

- поширення меж ринків діяльності;

- інтенсивність конкурентної боротьби;

- розвиток науково-технічного прогресу;

- диверсифікація діяльності підприємств.

Концепція стратегічного управління підприємством передбачає:

- функціонування підприємства як "відкритої" системи;

- використання системного та ситуаційного підходів як методологічної основи;

- бачення довгострокової перспективи розвитку підприємства;

- використання підходу "від майбутнього до сьогодення" до планування розвитку підприємства;

- пріоритетність аналізу зовнішнього середовища, виявлення можливостей і загроз;

- відповідність організаційної структури підприємства обраній стратегії.

Орієнтація стратегічного управління на визначення, обґрунтування та реалізацію довгострокових цілей за допомогою певних стратегій дозволяє стверджувати, що стратегічне управління є однією із форм реалізації цільового підходу. Це проявляється у принципах стратегічного управління.

Принципи стратегічного управління – це теоретичний фундамент, на базі якого формуються основні його характеристики, що втілені у загальних правилах та положеннях, регулювальні процеси застосування варіанів стратегічного управління, а також норми поведінки організації в цілому та окремих її членів, якими керуються власники та менеджери в процесі розробки та реалізації стратегічних рішень у конкретних умовах, сформованих у середовищі.

До основних принципів стратегічного управління відносять:

- цілеспрямованість;

- безперервність;

- теоретико-методологічне обґрунтування форм і методів стратегічного управління;

- системний, комплексний підхід до розробки стратегій та системи стратегічного управління в цілому;

- наявність необхідної послідовності етапів;

- циклічність;

- унікальність системи стратегічного управління кожного підприємства;

- використання невизначеності майбутнього як стратегічної можливості;

- гнучка адекватність систем стратегічного управління змін і умов функціонування організації;

- результативність та ефективність.

Беручи до уваги обставини, які сприяли виникненню стратегічного управління і практичному впровадженню його на конкретних підприємствах, можна говорити, що є як його прихильники, так і противники. Прихильники стверджують, що при стратегічному управлінні оцінюється сучасний стан і підприємства, і ринку, виходячи з майбутніх перспектив. При цьому не тільки прогнозується бажаний рівень у майбутньому, але і виробляється здатність відповідно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі для досягнення цілей. Крім цього, наявність чітко сформульованої стратегії:

- дозволяє чітко зорієнтувати персонал у потрібному для керівництва напрямі розвитку організації;

- сприяє координації та узгодженості цілей, що у випадку виникнення протиріч дозволяє досягнути компромісів;

- підвищує здатність організації до реакції на непередбачені зміни.

Стратегічне управління має ряд недоліків:

- стратегія не дає точного й детального передбачення майбутнього, а формує тільки якісні побажання того, в якому стані має перебувати організація в майбутньому, яку позицію займати на ринку і в бізнесі, тобто намагається прогнозувати можливості її виживання в конкурентній боротьбі.

- Стратегічне управління не можна звести до реалізації рутинних процедур і схем, тобто відсутня уніфікована процедура, яка б передбачала, що і як робити при вирішенні проблем у конкретній ситуації. Хоча, звичайно, існують певні рекомендації, правила та логічні схеми аналізу проблем і вибору стратегії, а також її реалізації. Однак вважають, що загалом розроблення стратегії - це поєднання інтуїції та професіоналізму вищого керівництва й зацікавленості всіх працівників у досягненні цілей.

- Методологія планування використовує багато вузькопрофесійних термінів, що ускладнює порозуміння з неспеціалістами.

- Розроблення стратегії пов'язане з великими зусиллями, а також витратами часу та ресурсів під час формування прогнозу і його реалізації. В умовах високої нестабільності зовнішнього середовища помилки у стратегічному виборі можуть бути зумовлені відсутністю повної інформації про тенденції ринку, наміри конкурентів, появу технологічних новацій тощо.

- Наявність сформованої стратегії може сприяти бюрократизації управління, окреслюючи межі діяльності посадових осіб, тоді як середовище часто вимагає термінових заходів.

Таким чином, запровадження системи стратегічного управління в західних країнах було не даниною моді, а результатом об'єктивної необхідності. Починаючи з 50-х pp. XX ст., зарубіжні компанії основним завданням вважали досягнення прибутку не тільки сьогодні, але й у перспективі. На вітчизняних підприємствах запровадження цієї системи пов'язане з багатьма проблемами, зокрема з усвідомленням того, що для отримання бажаного результату потрібно одночасно вирішувати як поточні, так і стратегічні завдання. Більше того, єдиного "рецепту" оптимального управління організацією просто не існує. Завжди треба вибирати той тип управлінської поведінки, який найбільше відповідає певному виду проблем.