Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 27

військових кабульського гарнізону в 1978 р. була роздута до масштабів так званої Квітневої революції. Незабаром вияви­ лося, що її нікому підтримувати й захищати. Вступ до Аф­ ганістану радянських військ, які мали захищати “здобутки” Квітневої революції, Заходом був сприйнятий вкрай негатив­ но, тим більше, що тривалий час Середній Схід розглядався обома сторонами як район “хисткої рівноваги”, порушувати яку ніхто не наважувався. На Заході заговорили про мож­ ливість використання ядерної зброї на випадок прориву ра­ дянських військ до теплих вод Перської затоки. Парадок­ сально, але стратегічні плани СРСР на Близькому та Серед­ ньому Сході переплелися з банальними суб’єктивними моти­ вами, що не мали нічого спільного з великою політикою. Брежнєв прагнув помститися новому прем’єр-міністрові Аф­ ганістану X. Аміну за вбивство його попередника Н. М. Таракі, якого радянський лідер добре знав і підтримував, а міністрові оборони Д. Установу кортіло спробувати в дії до­ сягнення воєнно-стратегічного паритету. Агресія СРСР в Афганістані всіляко замовчувалася радянськими органами масової інформації, а якщо й подавалася, то у вигляді “гу­ манної акції-протидії американському та світовому імперіалізмові”.

Водночас розгорнулася нова грандіозна кампанія пропа­ ганди миролюбної політики СРСР. У Європі відбувалася мобілізація прихильників антиракетного руху, щоб не допус­ тити розміщення там американських ракет, націлених на СРСР. У котрий раз уже виникла своєрідна невідповідність між декларативними заявами про мир і безпеку та конкрет­ ними діями, які руйнували цей мир та безпеку. Знову уже в котрий раз класові інтереси взяли гору над здоровим глуздом.

Уся післяжовтнева історія підтверджує, що радянська зовнішня політика входила в більш-менш нормальне русло тоді, коли на чільне місце виходили національно-державні інтереси, коли ж їх відтісняли класові, а це, на жаль, відбу­ валося набагато частіше, тоді провали і катастрофи не за­ ставляли себе чекати. У першому випадку складні питання вирішувалися політичним шляхом, у другому — воєнним. Те, що розрядка першої половини 70-х років не вирішила проблеми війни і миру, було закономірним. Адже на перший план висувалися не політичні, а політико-суспільні пробле­

580

Міжнародні відносини

ми. З 1945 по 1985 р. СРСР виступав у ролі воєнного гаран­ та розширення сфери соціалізму у світі й опинився надовго втягнутим у конфронтацію. Це було помилкою чи наслі­ дком доктринапьної необхідності? Очевидно друге. Прийня­ та у 1971 р. на XXIV з’їзді КПРС програма миру не була і не могла бути підкріплена глибокими зрушеннями в економіці та політиці, які могли б стати основою для розрядки напру­ женості та повороту від війни до миру.

Розвиток радянсько-американських відносин у другій половині 70-х — першій половині 80-х років

адянсько-американські стосунки продов­ Ржували залишатися основним, визначаль­ ним компонентом міжнародних відносин у цілому. У другій

половині 70-х років вони різко погіршилися. Загальний обсяг радянсько-американської торгівлі з 7 млрд дол. у 1971—1975 рр. скоротився до 1 — 1,5 млрд на рік. Радянськоамериканська торговельна угода так і не стала реальністю унаслідок прийнятої американським конгресом поправки Веніка—Джексона, що містила вимогу свободи еміграції з СРСР. Радянське керівництво розцінило цей законодавчий акт як втручання у внутрішні справи. Така ж доля спіткала й інші позитивні починання. Підписаний у Відні 18 черв­ ня 1979 р. американським президентом Д. Картером та Л. І. Брежнєвим договір ОСО-2 не був ратифікований зако­ нодавчими органами обох держав.

Посилилось і військове протистояння. Після того як Ра­ дянський Союз розмістив у європейській частині своєї території ракети СС-20 (РСМД-10), НАТО 12 грудня 1979 р. прийняло “подвійне” рішення: або Радянський Союз прийме “нульовий варіант”, тобто демонтує свої ракети середнього радіуса дії, націлені на Західну Європу, або там будуть розміщені американські ракети такого ж класу, націлені на СРСР. Та радянське керівництво не прислухалося до цих пропозицій. А міністр закордонних справ СРСР А. Громико навіть звинуватив Захід у нагнітанні міжнародної напруже­

581

РОЗДІЛ 27

ності. Нормалізації радянсько-американських стосунків зава­ дила та ж сама політика проштовхування соціалізму і відповідно протидія цій політиці з боку Заходу.

Стосунки між країнами соціалістичної співдружності у другій половині 70-х — першій половині 80-х років

В означений період продовжувалося закріп­ лення принципів, що використовувалися в міждержавних відносинах країн “соціалістичної співдруж­

ності”. Була узаконена і піднесена до рангу “закономірності” соціалістичної революції та будівництва соціалізму “доктри­ на Брежнєва”. Досягнення згуртованості та одностайності східноєвропейських соціалістичних країн і надалі залишало­ ся основною турботою СРСР. Проте слухняність “молодших братів” та їхня орієнтація на “старшого брата” ставали дедалі проблематичнішими. Це засвідчили, зокрема, глибока криза в польському суспільстві, що розпочалася в 1980 р. масовим виступом проти тоталітаризму, і пов’язане з нею перетасу­ вання партійно-державних кадрів у вищому ешелоні влади, а також незгода керівництва деяких соціалістичних країн з ра­ кетною політикою та афганською війною СРСР.

Соціалістична система продовжувала працювати за старою схемою економічного співробітництва. Спільні гігантські будови мали символізувати дружбу “братніх” країн. Спільними зусиллями у 1978 р. введено в дію газопровід “Союз”, зводили­ ся Усть-Ілімський целюлозний комбінат, гірничозбагачувальний комбінат Ерденет у Монголії, нікелеві підприємства на Кубі, атомні електростанції в Болгарії, НДР, Чехословаччині. Здебільшого це були сировинні або енергетичні підприємства. В економічному співробітництві країн РЕВ продовжували па­ нувати розподільчі принципи й особливо ідеологія. Так, ку­ бинський цукор країни РЕВ купляли утричі дорожче, аніж він коштував на світовому ринкові, а Радянський Союз продавав Кубі нафту набагато дешевше світових цін. Виробництво в більшості випадків характеризувалося випуском неякісної, не­ конкурентоспроможної за світовими стандартами продукції.

582

Міжнародні відносини

Готова продукція реалізувалася майже виключно на ринках РЕВ. На Захід ішла в основному сировина, що оберталося ве­ ликими матеріальними втратами для країн РЕВ. Як наслідок розрив в економічному розвитку між соціалістичними і капіталістичними країнами Європи збільшувався.

Упершій половині 80-х років економічне становище східноєвропейських країн погіршилося, що було законо­ мірним наслідком відставання, спричиненого відсутністю надійних господарських контактів зі світом, системою екс­ тенсивного розвитку, неспроможністю соціалістичного еко­ номічного укладу, основаного на примусі, використати до­ сягнення НТР.

Усфері зовнішньої політики соціалістична співдружність продовжувала висувати популістські плани безпеки та миру. Так, 28 червня 1983 р. Політичний консультативний комітет ОВД оприлюднив проект договору про незастосування сили між НАТО і ОВД. Однак за умов ажіотажу навколо націлень та перенацілень бойових ракет це, крім гіркої іронії, нічого більше викликати не могло. Висувалися й інші декларативні документи, знову ж таки розраховані на закріплення у пси­ хології радянських людей іміджу миролюбця за Радянським Союзом. Але чи можна було реалізувати такі декларації за тих умов? Адже гонка озброєнь продовжувалася, по обидва боки берлінської стіни розміщувалися ракети, війна в Аф­ ганістані не припинялася.

КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ В СИСТЕМІ МІЖНА­ РОДНИХ ВІДНОСИН У СВІТІ НАПРИКІНЦІ X X - Н А ПОЧАТКУXXIСТ.

Горбачовська перебудова в СРСР та нове політичне мислення

о квітня 1985 р. рівень напруженості у сто­

Дсунках Сходу і Заходу досяг критичної точ­

ки. Ядерний конфлікт здавався неминучим. Щоб мати уяв­ лення про масштаби гонки озброєнь у другій половині 70-х — першій половині 80-х років, досить навести такі факти: в 1979—1988 рр. СРСР, у багато разів поступаючись країнам

583

РОЗДІЛ 27

НАТО за розмірами ВНП, примудрився виготовити зброї більше аніж усі країни НАТО разом узяті. Зокрема, Радянсь­ кий Союз випустив у 3,5 рази більше танків, у 4 рази — бом­ бардувальників, у 2 рази більше винищувачів, гелікоптерів та підводних човнів аніж США. Мілітаризація та гонка оз­ броєнь висвітлили економічну неспроможність СРСР та його союзників. Невиправдані військові затрати важким тягарем лягли на плечі народу. Радянський Союз, попри свою військову силу, залишався досить відсталою у технічному плані країною. Дефіцит товарів народного споживання, вза­ галі характерний для соціалізму, ще більш поглибився. Гон­ ка озброєнь позначилася навіть на економіці США. Ро­ зуміння фатальності воєнного конфлікту змушувало обидві сторони шукати вихід із небезпечної ситуації. Устами свого нового лідера М. Горбачова СРСР дав зрозуміти Заходові, що подальші військові змагання йому не під силу. Для ра­ дянської сторони цей пошук виразився у кардинальних внутрішньота зовнішньополітичних змінах, у новому політичному мисленні, суть якого зводилася, насамперед, до відмови від класових пріоритетів і переходу до загально­ людських принципів у зовнішній політиці.

Нове політичне мислення радянського керівництва фор­ мувалося довго і болісно під впливом змін у світі, які дедалі більше диктували хід суспільного розвитку. Нові технології, електроніка стали визначальними для характеристики рівня розвитку держави. Безнадійно відстали ті, хто зосередився на традиційних галузях (металургія, видобуток вугілля тощо). Виявилося, що від інформаційної революції не відгородити­ ся “залізною завісою”, а від арсеналів ракетно-ядерної зброї безпека не зростає. Навпаки, мілітаризація економіки і бідність населення породжують внутрішню нестабільність. Військово-стратегічний паритет, до якого весь післявоєнний період прагнув СРСР, став лише більш високим рівнем “рівноваги жаху”, до краю виснажив народне господарство, мілітаризував усі сфери життя, відкинув на периферію роз­ витку соціально спрямовані галузі промисловості. Ось за та­ ких умов радянське керівництво почало схилятися до нового політичного мислення, що було нічим іншим, як добре забу­ тим нормальним політичним мисленням демократичного представницького керівництва. Принципи нового політич­

584

Міжнародні відносини

ного мислення — світ єдиний і взаємозв’язаний, верховенст­ во загальнолюдських принципів над класовими, свобода ви­ бору, відмова від концепції всесвітньої перемоги соціалізму та протиборства, деідеологізація та демілітаризація міжна­ родних стосунків, неможливість вирішення світових про­ блем воєнним шляхом та пошук компромісів, визнання у міжнародній політиці принципу взаємної безпеки, визнання факту допущення помилок, критична оцінка всієї міжнарод­ ної діяльності радянського керівництва — ставали поступово пріоритетними у зовнішній політиці Радянського Союзу.

Взявши за основу принципи нового політичного мислен­ ня, горбачовське керівництво поставило перед собою два першочергові завдання: по-перше, усунути найбільш небез­ печні перекоси в гонці озброєнь, що вели до загострення конфронтації між лідерами світового протистояння, по-дру­ ге, шукати взаєморозуміння зі США для вирішення найбо­ лючіших проблем, пов’язаних з міжнародною напруженістю.

Зустрічі "нагорі”.

Перші кроки на шляху роззброєння

Передусім горбачовське керівництво вирі­ шило відновити діалог із Заходом, блоко­

ваний у 1979 р. Такий поворот подій цілком влаштовував західних лідерів. Відбулася ціла серія зустрічей “нагорі” між М. Горбачовим і президентом США Р. Рейганом, який ще в 1981 і 1983 рр. у своїх зверненнях до Брежнєва та Андропова намагався переконати їх, що США не мають агресивних намірів щодо СРСР. Водночас Рейган схилявся до того, що особисті зустрічі лідерів обох країн сприяли б вирішенню ба­ гатьох важливих проблем. Повільно й обережно, із зро­ зумілою недовірою обидві сторони почали зондувати фунт для порозуміння. Зустріч у Женеві (1985) завершилася усвідом­ ленням того, що ядерна війна не повинна бути розв’язана. У ході наступних зустрічей (Рейк’явік, жовтень 1986 р.; Ва­ шингтон, грудень 1987 р.; Москва, травень-червень 1988 р.; Нью-Йорк, фудень 1988 р.) була закладена міцна концепту­ альна та правова основа для розвитку взаємопорозуміння між СРСР і США з виходом на конкретні рішення, спрямовані на

585

РОЗДІЛ 27

згортання гонки озброєнь. Найважливішим результатом пе­ реговорних процесів було підписання 8 грудня 1987 р. Дого­ вору про РСМД (ракети середньої і малої дальності), що пе­ редбачав цілковиту ліквідацію двох класів ракетно-ядерних озброєнь СРСР і США: ракет з дальністю від 500 до 5000 км, їх пускових установок, пов’язаних з ними допоміжних споруд та устаткування. Уперше в історії ліквідації підлягали най­ новіші види озброєнь. 1 червня 1988 р. Договір набув чин­ ності. Уперше за післявоєнний час СРСР дав згоду на здійснення контролю за ліквідацією озброєння. Радянські військові інспектори в США, а американські — в СРСР на військових підприємствах та полігонах контролювали не ли­ ше знищення, а й припинення випуску цих ракет.

Переговорний процес захопив широкий спектр озброєнь. У березні 1989 р. делегації 23 держав розпочали у Відні пере­ говори про скорочення чисельності збройних сил і звичайних видів озброєнь. Важливе значення мало підписання 19 листо­ пада 1990 р. в Єлісейському палаці (Париж) 22 країнамиучасницями Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) Договору про звичайні (конвенційні) збройні сили в Європі, що визначив колективні рівні озброєнь НАТО і ОВД, які через 40 місяців мали бути обмежені такими кількісними рамками: танки — 20 тис. штук, броньовані машини — 30 тис. і т. ін. Переговори, що стосувалися тактичних ядерних озброєнь, завершилися виведенням США, Радянським Союзом, а потім Росією цього виду зброї з Центральної Європи. У січні 1993 р. була підписана конвенція про заборо­ ну і ліквідацію такого виду зброї масового знищення, як хімічна.

У листопаді 1987 р. почалися радянсько-американські пе­ реговори по обмеженню та припиненню ядерних випробу­ вань. Мораторій, який згідно з досягнутою домовленістю почав вводитися, підтримується ядерними державами до сьогоднішнього дня. У цьому плані набуло актуальності завдання припинення виробництва матеріалів, які розщеп­ люються, необхідних для створення ядерної зброї, що було пов’язано з прогресом роззброєння у цілому. В 1989 р. в СРСР припинено виробництво високозбагаченого урану. На 1989 р. було зупинено також три плутонієвих реактори. До 2000 р. планувалося зупинити решту.

586

Міжнародні відносини

У США цей процес розпочався ще раніше. Уже в липні 1988 р. з технічних та економічних причин були зупинені ос­ танні з 14 діючих реакторів, на яких виготовлявся плутоній, а продукування урану, призначеного для виготовлення зброї масового знищення, припинено ще в 1964 р.

Важливим досягненням другої половини 80-х років було припинення гонки озброєнь. Уперше за післявоєнну історію вдалося домовитися про початок роззброєння. Це було наслідком нового співвідношення сил у світі. Тоталітарні ре­ жими під тиском внутрішніх обставин змушені були відмов­ лятися від воєнних змагань в ім’я ідей, утопізм яких ставав дедалі очевиднішим.

Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР

Епохальною подією кінця 80-х — початку 90-х років став крах комунізму у Східній

Європі. У 1989—1991 рр. система, яка трималася на на­ сильстві, примусі, узурпації громадянських свобод, упала настільки швидко й обвально, що висновок напрошувався один: передумови краху комунізму у країнах ЦПСЄ визріли давно і лише страх перед радянськими танками, які в 1956 р. прокотилися по народному повстанню в Угорщині та “празькій весні” 1968 р., утримував народи від повалення насаджених після 1945 р. режимів, що не виправдали надій і сподівань. Це могло статися і сталося тільки за умов до­ корінних змін у світі та цілковитої зневіри у “світле май­ бутнє”. Не останню роль відіграло й нове політичне мислен­ ня, продеклароване новим лідером СРСР. Делійська 1986 р. та Белградська 1988 р. декларації, проголошені Горбачовим, визнавали невід’ємне право кожного народу на вибір свого суспільного шляху. Радянський Союз зобов’язався не втру­ чатися у внутрішні справи соціалістичних країн ЦПСЄ, що означало кінець політики “радяноцентризму” та “доктрини Брежнєва”, яка беззастережно була відкинута радянським лідером під час поїздки до Фінляндії у жовтні 1989 р. Ра­ дянські танки вже не могли з’явитися на вулицях столиць так званих країн народної демократії. Цей шанс швидко й

587

РОЗДІЛ 27

ефективно був використаний тими, хто жив за умов насиль­ но насадженого тоталітаризму. Крах комунізму у країнах ЦПСЄ призвів до розвалу ялтинської системи поділу світу на сфери впливу переможців, яка відразу ж після 1945 р. ста­ ла системою протиборства і конфронтації, до швидкого згор­ тання “холодної війни”. Радянському Союзові більше нічого було просувати в Європі та світі, він сам почав вибиратися з-під уламків власного комунізму, а американцям та їхнім союзникам більше нічого було стримувати. Водночас розпа­ лися й міжнародні структури комуністичного блоку — ОВД та РЕВ (1991). Спроби комуністичних сил у серпні 1991 р. зупинити об’єктивний процес краху тоталітаризму в СРСР завершилися спонтанним розпадом Радянського Союзу.

Посткомуністичний світ.

Нові горизонти міжнародного співробітництва

розвалом комунізму зникли двополюсність Зсвіту та конфронтація по лінії “Схід— Захід”. Водночас піднялася хвиля націнально-визвольного

руху, яка особливо сильною виявилася на теренах колиш­ нього СРСР, Югославії та Чехословаччини. У кривавих конфліктах та війнах розпалася також СФРЮ, цивілізовано розійшлися чехи та словаки, утворивши 1 січня 1993 р. свої національні держави.

Ставлення Заходу до подій на Сході проявилося в обереж­ них кроках, спрямованих на послаблення удару від падіння комунізму. З цією метою у 1990 р. було створено Європейсь­ кий банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який мав фінан­ сово сприяти розвиткові ринкової економіки у країнах ЦПСЄ. Західні країни підтримали нові посткомуністичні уряди кредитами, надавали їм гуманітарну допомогу.

У політичному плані знову окреслився регіон Централь­ ної Європи, який розпочав пошуки свого місця в Європі та світі. Колишні соціалістичні країни повернули свою еко­ номіку та політику на Захід, вступили до Ради Європи, праг­ нули вступити до Євросоюзу, а прилучившись у 1994 р. до “Партнерства заради миру”, зробили перший крок на шляху до НАТО.

588

Міжнародні відносини

Позитивних змін зазнала європейська рівновага сил. Як­ що раніше вона будувалася на конфронтації та протиборстві двох військово-політичних угруповань, то сьогодні в її осно­ ву закладені принципи Заключного акта в Хельсінкі, що за нових умов здобули загальне визнання. Європейська безпека ставиться сьогодні на демократичну, правову основу. Поряд з ООН дедалі важливішим механізмом європейської безпеки ставала НБСЄ (з грудня 1994 р. ОБСЄ, штаб-квартира у Відні). ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі) виступає гарантом суверенітету та цілісності кор­ донів європейських держав. Концепція миру та безпеки здо­ була широку підтримку світового співтовариства, яке одно­ значно засуджує агресію та насильство. Так, зокрема, стало­ ся з Іраком, правитель якого Саддам Хусейн спробував улітку 1990 р. насильно приєднати до своєї країни невеличкий Ку­ вейт. Могутня коаліція демократичних держав рішуче припи­ нила ці наміри. Санкції на операцію у Перській затоці (1991) дала ООН, роль і значення якої незмірно зросли після зник­ нення двополюсності світу. Після тривалого періоду буксу­ вання на місці ООН почала виконувати функції, які поклада­ лися на неї з самого початку утворення цієї організації. Демо­ кратичні параметри сучасного світу сприяли тому, що міжна­ родна організація запрацювала дієво та ефективно. Миро­ творчі функції (з 1949 по 1998 р. здійснено 49 заходів з метою підтримки миру за участю майже 750 000 військових і цивільного персоналу), гуманітарна допомога, ліквідація низки локальних конфліктів, активізація процесу замирення на Близькому Сході були важливими досягненнями ООН у справі гарантування надійного миру та безпеки у світі.

Поглиблення інтеграційних процесів

уЄвропі та світі

Удругій половині 80-х — на початку 90-х років поглибився процес західноєвро­

пейської інтеграції, що стала оптимальним варіантом при­ скорення економічного розвитку демократичних держав, а також політичного урегулювання назрілих проблем країн-

589