Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 26

відповідь великі держави, а також СРЮ, посилили санкції проти боснійських сербів. Авіація НАТО продовжувала завдавати удари по їхніх позиціях. Рада Безпеки ООН ухва­ лила рішення про створення на території РБГ шести “зон безпеки”, що перебували під захистом ООН, і “гуманітарних коридорів”, які давали змогу постачати необхідним цивільне населення в оточених сербами мусульманських анклавах.

На початку травня 1995 р. мусульманські війська перей­ шли до широких наступальних дій у районі Сараєво й Біхача. Наступ виявився успішним, а воєнно-політичне ста­ новище в Боснії ставало дедалі сприятливішим для Мусуль- мано-хорватської федерації, війська якої влітку 1995 р. кон­ тролювали майже 60 % території республіки. Бомбардування натовською авіацією позицій боснійських сербів навколо Сараєво, розгортання в Боснії багатонаціональних сил “швидкого реагування” остаточно переконали керівництво сербів у неможливості подальшого продовження війни за умов міжнародної ізоляції. На зустрічі в Женеві міністри за­ кордонних справ Боснії, Сербії і Хорватії під егідою міжна­ родної Контактної групи підписали документ, що визначав конституційний устрій післявоєнної Боснії та Герцеговини. Він передбачав збереження єдиної держави, що складається з двох утворень, — федерації Боснії та Герцеговини (тобто мусульманської і хорватської громад) і Республіки Сербської (сербської громади). При цьому кожне з утворень наділяло­ ся правом налагоджувати “паралельні спеціальні стосунки із сусідніми країнами”, сумісні із суверенітетом і територіаль­ ною цілісністю Боснії та Герцеговини.

Воєнні дії тривали до 10 жовтня 1995 р., а 21 листопада в м. Дейтоні (США) керівники Сербії, Хорватії й Мусульма- но-хорватської федерації парафували угоду щодо припинен­ ня вогню у Боснії і схвалили план поділу території Боснії та Герцеговини між Мусульмано-хорватською федерацією і Сербською Республікою. Інтереси боснійських сербів у Дей­ тоні репрезентував президент Сербії С. Мілошевич. Дейтонська угода, що принесла мир Боснії та Герцеговині, пе­ редбачала також установлення протекторату міжнародного співтовариства над цим тринаціональним, трирелігійним державним новоутворенням. Протекторат міжнародного співтовариства в особі ООН, ОБСЄ та інших організацій

530

Республіка Боснія та Герцеговина

забезпечував контингент стабілізаційних військ БРСЖ. Міжнародні органи в республіці репрезентував Високий представник у Боснії та Герцеговині.

14 грудня 1995 р. у Парижі президенти А. Ізетбегович (Боснія та Герцеговина), С. Мілошевич (Сербія), Ф. Туджман (Хорватія) підписали мирну угоду, яка поклала край трирічній війні, в котрій загинуло чверть мільйона людей і близько двох мільйонів стали “переміщеними особами”, біженцями. Угода передбачала збереження у складі РБГ Мусульмано-хорватської федерації в її тодішніх кордонах і боснійської Сербської Республіки.

За роки війни 1992—1995 рр. економіка країни була зруй­ нована, рівень життя її населення різко знизився. Внаслідок етнічних чисток і вимушених масових переселень країна ви­ явилась поділеною за національною ознакою, між боснійсь­ кими мусульманами, сербами і хорватами зміцніли почуття взаємного відчуження.

Успіхи і труднощі повоєнної стабілізації

У1996 р. на території Боснії та Герцеговини існувала формально єдина суверенна дер­

жава — Республіка Боснія та Герцеговина (РБГ) у складі Му­ сульмано-хорватської федерації Боснії та Герцеговини (МХФ) і боснійської Сербської Республіки (СР). Територія країни — 51 тис. кв. км, населення — 3,3 млн чоловік. Майже полови­ на населення — слов’яни, що сповідують іслам, 31 % — православні християни і близько 15 % — католики. Згідно з досягнутими домовленостями західноєвропейські держави і США пообіцяли надати РБГ протягом трьох років фінансо­ ву допомогу в розмірі 5 млрд дол. на відновлення зруйнова­ ного війною господарства. Звичайно, за умови сумлінного дотримання Дейтонських угод. Уже в 1996 р. РБГ отримала близько 700 млн дол., більша частина яких була передана в розпорядження МХФ. На ці кошти була відновлена транс­ портна інфраструктура, у багатьох районах налагоджено по­ стачання електроенергією, водою та газом, у Сараєво відбу­

531

РОЗДІЛ 26

довувався житловий фонд. Країна поступово переходила від війни до миру.

Перші повоєнні вибори в РБГ відбулися 14 вересня 1996 р. На загальнодержавному рівні обиралися три члени Президії Боснії та Герцеговини — колективного глави держави, по од­ ному від мусульманської, сербської і хорватської громад, де­ путати Палати представників — нижньої палати парламенту й депутати місцевих органів влади МХФ і СР. Обирався та­ кож президент Сербської Республіки, оскільки колишній її керівник Р. Караджич був звинувачений Міжнародним трибуналом у воєнних злочинах і перебував у розшуку. На­ прикінці червня 1996 р. він передав повноваження своєму заступникові — Біляні Плавшич (у 2000 р. вона добровільно здалася Міжнародному гаазькому трибуналові). Верхня пала­ та парламенту — Віче народів — мала бути сформована з десяти депутатів парламенту МХФ та п’яти депутатів парла­ менту СР. У виборах взяло участь близько 60 % виборців. Фактичними фаворитами виявилися три правлячі націо­ налістичні партії. У мусульманській частині країни домінува­ ла Партія демократичних дій, яку очолював А. Ізетбегович, у хорватських кантонах абсолютним лідером стала Хорватська демократична співдружність (ХДС) на чолі з керівником її місцевого відділення К. Зубаком. У Сербській Республіці пе­ ремогу здобули Сербська демократична партія (СДП) та її лідер, давній соратник Р. Караджича М. Країшнік.

Як і очікувалося, членами Президії Боснії та Герцеговини стали представники “партій влади” — А. Ізетбегович,К. Зубак і М. Країшнік. Першим головою Президії став А. Ізетбего­ вич, який набрав на виборах найбільшу кількість голосів. Через два роки, згідно з досягнутою домовленістю, Президію мав очолити сербський, а згодом і хорватський лідери. На виборах до Палати представників парламенту РБГ провідні партії разом отримали 72 % голосів. Вони завоювали також більшість місць у парламентах МХФ і СР. Президентом Сербської Республіки була обрана Б. Плавшич, котра орієнтувалася на Західну Європу. Вибори 1996 р. лише формально створили умови для політичної консолідації трьох народів у єдиній державі після трирічної жорстокої війни. Насправді ж результати голосування підтвердили: боснійські мусульмани, серби і хорвати ще не готові відмо­

532

Республіка Боснія та Герцеговина

витися від взаємних образ, претензій і націоналістичних прагнень. Владу зберегли у своїх руках націоналістичні партії на чолі зі своїми лідерами — вчорашніми непримирен­ ними супротивниками.

Після виборів у Боснії та Герцеговині був сформований центральний уряд у складі п’яти міністрів: закордонних справ, фінансів, юстиції, зовнішньої торгівлі та у справах біженців і переселенців. Усі інші владні повноваження пере­ дано вниз, на рівень МХФ і боснійської Сербської Рес­ публіки. Кожен із суб’єктів мав атрибути суверенітету — парламент, уряд, армію, поліцію, бюджет, валюту тощо. У МХФ були в обігу боснійські динари й хорватські куни, а в СР — югославські динари, проте основним платіжним засо­ бом залишалася німецька марка. Тож фактично РБГ була державою з надзвичайно слабкою центральною владою. У її межах не було свободи пересування ані між МХФ і СР, ані між мусульманськими і хорватськими кантонами та посе­ леннями. Згідно з Дейтонськими угодами, МХФ і СР могли встановлювати “особливі відносини” з сусідніми державами (Хорватією і СРЮ).

До кінця 1996 р. МХФ і СР формально домовилися про запровадження спільного громадянства, паспортів, бюджету й валюти. Проте через відсутність довіри між мусульманами, сербами і хорватами відносини між федерацією і рес­ публікою залишалися напруженими. Фактично кожна з них жила своїм життям.

У 1997 р. особливо важка ситуація склалася в Сербській Республіці. За умов тривалої міжнародної ізоляції відрод­ ження господарства відбувалося повільно. Міжнародна фінансова допомога надходила в дуже обмежених розмірах. У керівництва республіки не було єдності у визначенні шляхів виходу з економічної кризи. Не припинялася бороть­ ба за владу. Серед керівництва правлячої сербської Демокра­ тичної партії переважали крайні націоналісти, які відкрито чи таємно саботували Дейтонські угоди, проводили курс на незалежність Сербської Республіки й відокремлення сербсь­ ких територій від МХФ, перешкоджали видачі воєнних зло­ чинців гаазькому Міжнародному трибуналові, поверненню мусульманських біженців на територію Сербської Рес­ публіки. При цьому вони звинувачували Захід у грубому

533

РОЗДІЛ 26

тискові на сербів. їхнім оплотом стали райони Сербської Рес­ публіки з центром у м. Пале.

Навесні 1997 р. всередині керівництва Сербської Рес­ публіки загострилися суперечності між президентом Б. Плавшич, яка обстоювала більш реалістичний політичний курс на налагодження економічних і політичних зв’язків зі світовим співтовариством, і прибічниками Р. Караджича і М. Країшніка, котрі виборювали “Велику Сербію”. На тлі важкого еко­ номічного становища вибухнула політична криза. Резиденція прибічників Р. Караджича залишалася в м. Пале, де перебува­ ли парламент і всі силові міністерства. Президент Б. Плавшич перенесла свою резиденцію до міста Баня-Лука. Вона заявила про необхідність послідовного виконання Дейтонських мир­ них угод та ініціювала безкомпромісну боротьбу з корупцією і спекулянтами, що нажилися на війні. Наслідком конфрон­ тації було призупинення членства Б. Плавшич у СДП і ство­ рення нею власної партії — Сербської народної спілки (СНС). У червні президент розпустила парламент і призначила нові вибори на 1 вересня того ж року. Депутати розпущеншо пар­ ламенту відмовилися підкоритися указові президента. Бороть­ ба за владу досягла кульмінації.

Політична криза в Сербській Республіці гальмувала мир­ не врегулювання у РБГ й спонукала міжнародні організації, що підтримували в республіці ті партії й тих лідерів, які були орієнтовані на встановлення демократії, ініціювати новий виборчий марафон. У ході виборів, що відбулися у вересні 1998 р., членами Президії РБГ було обрано Живко Радишича від сербської громади, Алія Ізетбеговича від мусульман і Анте Елавича від хорватів. Першим посаду президента Президії обійняв Ж. Радишич, який започаткував поступовий вихід Сербської Республіки з ізоляції. Водночас відбулися вибори президентів СР і МХФ. Ними стали, відповідно, лідер соціалістів Н. Поплашен і Е. Ганич. Обрання на вищі дер­ жавні посади і в парламенти націоналістично налаштованих політиків ще більше ускладнило шлях до справжнього при­ мирення й спільного розв’язання складних соціально-еко­ номічних і суспільно-політичних проблем. Ситуацію в Боснії та Герцеговині загострила косовська криза, унаслідок якої в країні зросла кількість біженців.

534

Республіка Боснія та Герцеговина

Подолання проблем, пов’язаних із відбудовою країни після руйнівної війни та переходом від комуністичної систе­ ми до ринкової економіки, виявилося непосильним завдан­ ням для недосконалих державних інститутів. Незважаючи на те, що Боснія отримала міжнародну допомогу на суму понад 5 млрд дол. для відбудови країни, її валовий національний продукт на кінець 2000 р. становив менше половини довоєнного обсягу. Високим залишався рівень безробіття, середня заробітна плата не могла задовольнити навіть еле­ ментарні потреби сім’ї, понад 60 % населення жило в злид­ нях. Іноземні інвестори не поспішали в країну через повільні темпи приватизації, слабку правову систему та безліч норма­ тивних актів і положень.

На початку XXI ст. лідерами політичного життя в Му- сульмано-хорватській федерації були мусульманська моноетнічна Партія демократичних дій, Хорватська демократич­ на партія та Соціал-демократична партія, а в Республіці Сербській — Сербська демократична партія та поміркована Партія незалежних соціал-демократів. Саме ці партії поділи­ ли між собою мандати в законодавчих органах обох суб’єктів Боснії та Герцеговини в ході загальних виборів у листопаді 2000 р. й у жовтні 2002 р. Зокрема, на останніх виборах перемогу святкували націоналістично налаштовані Партія демократичних дій та Сербська демократична партія, а сим­ волічні президентські посади обійняли С. Тихич, М. Сарович, Д. Чович.

Завдяки зусиллям австрійського дипломата В.Петрича, який у 2000—2002 рр. обіймав посаду Високого представни­ ка в Боснії та Герцеговині (глави міжнародної місії), вдало­ ся не лише досягти політичної стабілізації, а й здійснити гармонізацію республіканського законодавства. Тим самим було створено легальну базу демократичної багатонаціональ­ ної держави й започатковано процес внутрішньої інтеграції трьох основних етносів республіки — боснійських мусуль­ ман, сербів і хорватів. Обнадійливі результати роботи міжна­ родної місії були реальним кроком, що наблизив Боснію та Герцеговину до об’єднаної Європи.

535

Розділ 2 7 МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ 1945-1956 рр._____________________________

Становлення двох курсів у міжнародній політиці після Другої світової війни

роблеми розвитку міжнародних стосунків Пу повоєнний період завжди привертали увагу дослідників. Як могло статися, що вчорашні союзники

по антигітлерівській коаліції надовго опинилися у стані про­ тиборства та конфронтації? Певною мірою тут спрацювала формула, висловлена колись англійським прем’єр-міністром Пальмерстоном: “ВАнглії немає вічних ворогів і друзів, у Англії є вічні інтереси ”. Для того, щоб стала зрозумілою поведінка колишніх союзників після війни, варто згадати, на чому са­ ме трималася антигітлерівська коаліція. Виявиться: на національно-державних інтересах. Коли Німеччина у 1941 р. напала на Радянський Союз, Вашингтон і Лондон довго не вагалися. З двох тоталітарних режимів, які ще в 1939 р. ки­ нули виклик миру на планеті, небезпечнішим для існування

У. Черчіллем та Ф. Рузвельтом — Атлантичної хартії 14 серп­ ня 1941 р. Саме вона лягла в основу антигітлерівської коаліції. Хартія започаткувала коаліцію на принципах, запро­ понованих Заходом. Радянський Союз, фактично, беззасте­ режно прийняв її, змінивши при цьому класові пріоритети зовнішньої політики на національно-державні й погодив­ шись, по суті, на майбутні умови післявоєнного устрою світу, запропоновані Заходом.

Війна завершилася перемогою антигітлерівської коаліції. Кожна з великих держав—учасниць коаліції виношувала свої власні плани і бачення післявоєнного світу. Так, Черчілль

537

РОЗДІЛ 27

був не проти повернутися до традиційної рівноваги сил у Європі, створити таку модель європейського порядку, в якій Велика Британія, Франція, а також переможена Німеччина могли б протистояти Радянському Союзові. Метою Черчілля було не допустити панування СРСР у Європі. Водночас він добре розумів, що самостійно відновити європейську рівно­ вагу Британія не зможе. Американський президент Рузвельт, зі свого боку, сповнений романтичних надій на продовжен­ ня товариського діалогу й співробітництва в рамках ан­ тигітлерівської коаліції, плекав ідею “чотирьох поліцейсь­ ких”, відповідно до якої США, СРСР, Англія та Китай, як всесвітня рада директорів, силою забезпечували б мир та безпеку у світі. Американська доктрина своєрідної моделі колективної безпеки виявилася неспроможною. Тверезий прагматик Рузвельт опинився у ролі мрійника щодо моделі післявоєнного світу. По-перше, між переможцями існувала глибока ідеологічна прірва. По-друге, надзвичайно слабкий Китай, заглиблений у внутрішню боротьбу, не міг виконува­ ти функції одного із світових “чотирьох поліцейських”. План Черчілля виявився більш реальним. І цілком зако­ номірно, що американці після смерті Рузвельта поставилися до нього з розумінням, взявши на себе тягар захищати євро­ пейські демократії. А Радянський Союз, захоплений перемо­ гою, повернувшись на позиції класових інтересів і нехтуючи Атлантичною хартією, почав активно просувати ідею соціалізму в Центральну та Південно-Східну Європу, грубо насаджуючи систему, яка від 1917 р. існувала на теренах ко­ лишньої Російської імперії. У приватній розмові з одним із тодішніх югославських лідерів Мілованом Джіласом Сталін зауважував: “Війна тепер не така, як у минулому; той, хто за­ хоплює територію, запроваджує на ній свою власну соціаль­ ну систему. Кожен запроваджує свою систему скрізь, куди може дійти його армія. Інакше не може бути”. Сталін, як ба­ чимо, мислив категоріями комуністичної ідеології і тра­ диційної російської політики (чого варті війна і перемога, якщо не розширено кордони і сфери впливу). Того ж Джіласа Сталін запевняв: “Якщо слов’яни залишаться об’єднани­ ми і виявлять солідарність, то ніхто в майбутньому не змо­ же навіть пальцем поворухнути. Одним тільки пальцем”. Генрі Кіссінджер у своїй “Дипломатії” зауважує з цього при­

538

Міжнародні відносини

воду: “Той новий міжнародний порядок, який мав на увазі Сталін, являв собою панславізм, підкріплений комуністич­ ною ідеологією”. Усе це різко контрастувало зі спільно здо­ бутою перемогою над фашизмом, загострило ситуацію і змінило баланс сил у Європі. Таким чином, завершення Другої світової війни не принесло бажаного спокою. Причин цьому було кілька. По-перше, до країн Центральної та Південно-Східної Європи радянське керівництво почало на­ сильно експортувати комуністичну систему, перетворюючи їх на форпост дальшого просування соціалізму в Європі. Подруге, унаслідок розгрому Німеччини була порушена тра­ диційна конфігурація сил у Європі, створився своєрідний вакуум рівноваги сил.

Посилення СРСР та реалізація радянських планів у Цен­ тральній та Південно-Східній Європі сприймалися не­ давніми союзниками як загроза їхнім життєвим інтересам. Ні для кого не було секретом, що Радянський Союз не відмо­ вився від реалізації ідеї світової революції. Навпаки, вона відверто проголошувалася як основний зміст епохи, суть якої, на думку радянського керівництва, полягала в рево­ люційному переході від капіталізму до соціалізму. 1 якщо Ра­ дянський Союз ставив своєю метою насадження соціалізму у світі, то Захід всіляко протидіяв цьому. Соціалізм як система однозначно відкидався західними суспільствами. Одним із перших кроків Західної Європи у цьому напрямі стало запро­ шення США на роль лідера Вільного світу. США, найсильніша в економічному відношенні країна світу, заповни­ ли вакуум сили в Західній Європі. Для США теза радянської загрози стала основою мирного завоювання Західної Європи. Надовго встановилася своєрідна, неприродна рівновага сил у формі виснажливого протиборства та всеосяжної, за винят­ ком прямого воєнного зіткнення між лідерами двох світів, “холодної війни”, що тривала десятки років. Жорстка хронічна конфронтація поглинала сили та засоби сторін. А тому звалювати вину за розв’язання “холодної війни” ви­ ключно на якусь одну сторону було б некоректно.

Зовнішня політика СРСР була значною мірою зумовлена внутрішніми процесами. Надцентралізація у внутрішній політиці неминуче породжувала гегемонізм та великодержавність у зовнішній політиці. Міністр закордонних справ

539