Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 25

війна” албанців, основною зброєю в якій був високий рівень народжуваності. За останні 50 років чисельність албанців у республіці зросла з 4 % до 22 % (440 тис. за даними перепи­ су, хоча лідери албанських партій вважали, що дійсна циф­ ра — 800 тис.). Автономістський рух македонських албанців, їх згуртування й усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з сусідами на заході та півночі значно посили­ лись під впливом косовської кризи 1999 р.

Складне геополітичне становище країни визначило за­ гальну концепцію регіональної політики македонського керівництва — “рівної віддаленості” від усіх сусідів, яка вва­ жалася гарантом захисту національних інтересів та існуван­ ня македонської нації. Проте у другій половині 90-х років намітився відхід від цієї політики. Прикметною подією ста­ ла участь президента К. Глігорова в першій загальнобалканській зустрічі у верхах на острові Кріт у листопаді 1997 р., яка дещо згладила суперечності між сусідніми державами. Відбулася остаточна нормалізація македонсько-югославсь­ ких відносин: відповідно до підписаної 8 квітня 1996 р. угоди, Белград визнав державну спадкоємність Республіки Македонії з 1944 р., а Скоп’є визнав державну спадкоємність СРЮ з 1918 р. Усього на початок 1998 р. Македонію визна­ ло понад 100 держав.

Соціально-економічний

іполітичний розвиток

Вихід Македонії зі стану міжнародної ізо­ ляції надав їй можливість зосередитися

головним чином на вирішенні найгостріших соціально-еко­ номічних проблем. Розпад загальноюгославського економіч­ ного простору, війна в Боснії та Герцеговині, економічні санкції проти СРЮ і торгова блокада з боку Греції постави­ ли народне господарство Македонії в становище вимушеної автаркії. Македонська економіка позбулася традиційних зв’язків по лінії Північ—Південь, завдяки яким республіка реалізовувала 85 % своєї зовнішньої торгівлі. Використання обхідних шляхів до ринків Центральної і Західної Європи

520

Республіка Македонія

призвело до подорожчання македонських товарів й зменшило їхню конкурентоспроможність. Унаслідок май­ же цілковитої ізоляції Македонія втрачала щомісяця понад 100 млн доларів.

Становище найбіднішої з колишніх югославських рес­ публік погіршилося внаслідок гіперінфляції, яка в 1992 р. перевищила 2000 %, спаду промислового виробництва, зменшення обсягу ВВП (у 1991 р. — 50%) та масового без­ робіття. Щодня в 1992 р. відбувалося не менше 10 страйків. Додаткові труднощі створювали 70 тис. біженців з Боснії та Герцеговини, будівництво табору для яких в одному з рай­ онів столиці викликало в лютому 1993 р. масові виступи. Македонці протестували не тільки проти можливих еко­ номічних проблем, які неминуче створюють біженці, а й проти подальшої “ісламізації” Македонії, де третина насе­ лення сповідує іслам.

За такої ситуації президент К. Глігоров намагався втрима­ ти хистку рівновагу між різними етноконфесійними групами й політичними силами у країні. За його ініціативою у вересні 1992 р. уряд Ніколая Клюєва був замінений коаліційним кабінетом Бранко Црвенковського. До його складу ввійшли представники Соціал-демократичної Спілки Македонії, Ліберальної Соціалістичної партії, Народної демократичної партії та албанської коаліції Партія демократичного процвітання. Провідна опозиційна сила країни — Внутрішня Македонська Революційна Організація — Демократична партія македонської національної єдності (ВМРО— ДПМНЄ), яка мала 37 (зі 120) місць у парламенті, — залиши­ лася поза виконавчою владою. Зрештою, термінові заходи уряду щодо поліпшення становища населення, 80 % якого перебувало нижче рівня прожиткового мінімуму, виявилися неефективними. Стало зрозумілим, що без радикальної трансформації економічного механізму, передусім розвитку ринкових стосунків і денаціоналізації збиткових державних підприємств, кризи не подолати. Першим успіхом стало при­ боркання інфляції (з 230 % у 1993 р. до 10 % у 1995 р.). З 1990 по 1995 р. кількість приватних фірм збільшилася з 5,7 тис. до 70 тис., було приватизовано близько 800 державних підприємств. До кінця 1997 р. кількість останніх не переви­ щувала 1 тис. Денаціоналізація промисловості в основному

521

РОЗДІЛ 25

завершилася. Водночас розпочата структурна перебудова економіки спричинила збільшення безробіття, яке в 1995 р. становило 28 % працездатного населення.

У жовтні 1994 р. відбулися парламентські й президентські вибори, котрі внаслідок їх бойкоту опозиційною ВМРО — ДПМНЄ завершилися перемогою правлячої коаліції — Союз за Македонію. К. Глігоров знову був обраний президентом. Новий коаліційний уряд вдруге сформував Б. Црвенковський. Проголошена урядом програма економічної стабілізації через санкції проти Югославії і грецьке ембарго опинилася під серйозною загрозою. Пом’якшити ситуацію певною мірою допомогли довгострокові кредити, надані МВФ, Всесвітнім банком та іншими фінансовими організаціями на суму 0,5 млрд дол. Відчутного удару міжнародній репутації Македонії завдав скандал, пов’язаний із крахом фінансових пірамід, який призвів до банкрутства шести банків та ареш­ ту їхніх керівників.

Восени 1995 р., після замаху на президента К. Глігорова, загострилася внутрішньополітична ситуація в країні. Поси­ лилися суперечності у правлячій коаліції, що, зрештою, призвело до відставки керівництва парламенту, зростання протиборства всередині Соціал-демократичної Спілки Ма­ кедонії, активізації позапарламентської опозиції. Загострен­ ням політичної, економічної та соціальної ситуації у країні скористалася впливова опозиційна партія ВМРО—ДПМНЄ, яка в ході парламентських виборів 1998 р. вперше за роки незалежності здобула більшість у Зборах Македонії. Лідер партії 32-річний Л. Георгієвський очолив новий уряд країни. На президентських виборах у грудні 1999 р. перемогу здобув кандидат від правлячої коаліції Б. Трайковський (53 %).

На початку 2000-х років економіка республіки перебува­ ла у важкому стані. Її основу становило традиційне сільське господарство, в якому задіяне переважно албанське населен­ ня. Прибуткових промислових підприємств практично не за­ лишилося. Рівень безробіття перевищив 30 % (2002). Еко­ номічна стабілізація в республіці стримувалася наслідками косовської кризи, загальні збитки від якої сягали 1,5 млрд дол. Додаткові труднощі створювали присутність у рес­ публіці близько 200 тис. косовських біженців і тимчасова дислокація на території республіки військового контингенту

522

Республіка Македонія

НАТО. Основні зусилля президента Б. Трайковського й уря­ ду Л. Георгієвського були спрямовані на подолання індустрі­ альної фрагментарності, сировинної та енергетичної скрути, інституційної нестабільності й розв’язання гострих етнічних, релігійних та соціально-економічних проблем.

Черговим випробуванням для македонської демократії були парламентські вибори у вересні 2002 р., фаворитом яких став опозиційний Соціал-демократичний союз на чолі з ко­ лишнім прем’єром Б. Црвенковським (41 % голосів), партія прем’єр-міністра Л. Георгієвського ВМРО набрала 24 % голосів. До парламенту увійшов також Демократичний союз за інтеграцію, на чолі з колишнім політкерівником розпуще­ ної Албанської визвольної армії А. Ахметі (12 %). Демокра­ тична партія албанців, що входила до правлячої коаліції, на­ брала лише 4 % голосів. Новий коаліційний уряд сформував Б. Црвенковський. Результати виборів засвідчили прагнення македонського суспільства до громадянського миру, політич­ ної стабільності, демократичного розвитку країни.

Проблема албанського автономізму

арадоксом історії було утворення в 1912 р. П албанської держави в кордонах, що не включали Косово і західні провінції Македонії — райони, де

компактно мешкало албанське населення, а албанський ав­ тономістський рух був найбільш активним. Така ситуація стала справжньою міною, що загрожувала самому існуванню суверенної Македонської Республіки. У січні 1991 р. албанці бойкотували референдум щодо незалежності Македонії й вимагали відокремлення албанських районів і приєднання їх до Албанії. Відбувалась поступова радикалізація політичної еліти албанського населення республіки. Утім, на початко­ вому етапі розбудови незалежної Македонії будь-який прояв автономізму сприймався як загроза самому існуванню країни й викликав однозначно негативне ставлення націоналістично налаштованої еліти країни. Це виключало можливість розумного компромісу й призвело до загострен­ ня ситуації.

523

РОЗДІЛ 25

Серйозна конфронтація між державою і албанською мен­ шиною сталася взимку 1994—1995 рр. унаслідок спроби са­ мочинно відкрити албанський університет у м.Тетово. У 1997 р., з початком громадянської війни в Албанії ситуація ще більше загострилася. Навесні 1999 р. у Західній Маке­ донії фактично вже існували “бази відпочинку” і склади зі зброєю для військовиків Визвольної армії Косово (ВАК). Албанці із Косово активно входили в політичне життя країни. Вимоги албанських політичних угруповань щодо за­ провадження автономії були доволі реалістичними й могли стати базою для досягнення компромісу, проте керівництво республіки, налякане розвитком подій у Косово, не погоди­ лося з вимогами албанців.

Утім, події в Косово наприкінці 90-х років уже поширили­ ся на Македонію: у західній частині країни відбувалися напа­ ди на поліцейські дільниці і патрулі, сталося кілька вибухів у містах Прилепі й Куманові. Поступово у 2000—2001 рр. ал­ банський автономістський рух Македонії перейшов у якісно іншу фазу. На заході республіки почастішали збройні виступи албанських військових формувань. їх підтримували студенти забороненого владою албанського університету Тетова. Ал­ банське населення вже не довіряло політичним силам і відда­ вало перевагу силовим акціям. Уряд Македонії пропонував переговори щодо конституційної реформи, проте на арену ал­ банського автономістського руху вже вийшли командири військових формувань, які демонстрували готовність зброй­ ним шляхом здійснити радикальні зміни в державному устрої країни. Окремі збройні сутички на кордонах Македонії з Ко­ сово переростали у військові операції з використанням важкої артилерії та авіації на околицях столиці. Сили ВАК і Національної визвольної армії (НВА), створеної радикально налаштованими албанцями, за озброєнням і досвідом були значно сильніші й активніші за регулярні македонські війська. Албанські угруповання захоплювали населені пунк­ ти, виганяли звідти всіх неалбанців, організовували терорис­ тичні акції, напади на представників сил безпеки республіки тощо. Під час піврічної конфронтації загинуло 300 чоловік, 500 — поранено, 70 тис. македонців змушені були залишити свої домівки. Економічні втрати республіки на кінець 2001 р. становили 630 млн німецьких марок.

524

Республіка Македонія

10 серпня 2001 р. після двомісячних напружених перего­ ворів, що проходили за посередництва представника ЄС X. Солана, між урядом Македонії і лідерами албанських уг­ руповань було досягнуто угоди. У ході переговорів демокра­ тичний Захід дістав можливість домогтися від Скоп’є політичних поступок — оголошення амністії албанським екстремістам і внесення змін до конституції, які істотно роз­ ширяли права албанської меншини. Зокрема, закріплювався офіційний статус албанської мови у провінціях, де частка албанського населення складала не менше як 20 %; від 5 до 25 % збільшувалася частка албанців у поліції та армії; розши­ рювалися можливості вступу албанців до вищих навчальних закладів. Згідно з досягнутою домовленістю в Македонії був розміщений контингент НАТО для вилучення зброї в ал­ банських бойовиків. Отже, Македонія стала першою краї­ ною на Балканах, якій за допомогою міжнародної спільноти вдалося здолати логіку шовіністичної брутальності. Роззброєння повстанців та узгодження змін у конституції засвідчили готовність македонського керівництва до прий­ няття компромісних рішень заради миру, міжетнічної гар­ монії та політичної стабільності у країні. Хочеться вірити, що македонці разом з усіма національними меншинами зуміють пройти через тимчасові незгоди і труднощі й про­ довжити рух до європейського дому.

Зовнішня політика

воїми стратегічними партнерами Скоп’є Собрав США і НАТО, яких, своєю чергою, привертало геополітичне становище маленької балканської

країни. Адже це єдина держава, яка розташована в середині коридорів, що пов’язують Дунай, Егейське й Чорне море з Адріатикою. Військова присутність США в Македонії істот­ но зросла після розміщення тут у 1993 р. “блакитних шо­ ломів” ООН, у складі яких переважали американці. У листо­ паді 1994 р. підписано меморандум про македонсько-амери­ канське військове співробітництво. Американські військові спеціалісти допомагають формувати національні збройні си­

525

Розділ у С РЕСПУБЛІКА БОСНІЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА

Складний процес становлення нової держави

Боснія і Герцеговина виявилась останньою республікою, що зважилася на вихід з

Югославської федерації. У 1991 р. на її території мешкало 4,3 млн чоловік, з них — понад 2 млн — боснійські мусуль­ мани, 1,4 млн — православні серби і майже 760 тис. хорватів. У ході розпаду СФРЮ сербське населення Боснії та Герце­ говини в більшості своїй прагнуло до об’єднання із Сербією, хорватське населення сподівалося на входження до складу Хорватії, і лише боснійські мусульмани хотіли зберегти єди­ ну державу Боснія та Герцеговина.

У ході підготовки до перших багатопартійних виборів відбулася поляризація виборців за національно-релігійною ознакою. 14 жовтня 1991 р. Скупщина Боснії та Герцегови­ ни за відсутності сербських депутатів ухвалила Меморандум про незалежність і Платформу про становлення республіки. На знак протесту 80 депутатів сербів вийшли зі складу рес­ публіканської Скупщини й ініціювали проведення 9 листо­ пада в сербських громадах плебісциту, під час якого понад 1 млн сербів висловилися за вихід зі складу Республіки Боснія та Герцеговина (РБГ). У січні 1992 р. сербські лідери проголосили створення Сербської республіки Боснії та Гер­ цеговини, сформували республіканські органи — Скупщину, уряд та республіканську армію.

На загальнореспубліканському референдумі 1 березня 1992 р. 63 % виборців колишньої югославської республіки проголосували за незалежність Боснії та Герцеговини. Сербська громада референдум бойкотувала. На конференції

527

РОЗДІЛ 26

в Сараєво, організованій європейським співтовариством у бе­ резні 1992 р., де обговорювалися питання майбутнього уст­ рою республіки, була досягнута компромісна угода про пере­ творення країни на конфедерацію у складі трьох державних формувань — мусульманської, сербської і хорватської. 6 квітня 1992 р. незалежність Боснії та Герцеговини визнав Європейський Союз, 7 квітня — США. А в ніч з 7 на 8 квітня Скупщина сербського народу Боснії та Герцеговини прого­ лосила самостійну Сербську республіку Боснії та Герцегови­ ни (СРБГ), яка відразу ж була визнана офіційним Белградом.

Лідери боснійських сербів відмовилися від мирних пере­ говорів і взяли курс на силове вирішення спірних питань щодо майбутнього устрою Боснії та Герцеговини. Розпоча­ лася кровопролитна війна “всіх проти всіх”. Розташовані на території республіки частини ЮНА (понад 100 тис. бійців), що складалися в основному з місцевих сербських жителів, фактично в повному складі зі зброєю влилися до військових формувань СРБГ.

Навесні—влітку 1992 р. серби захопили 70 % території РБГ. Коли ж у червні хорватська громада встановила кон­ троль над районами компактного проживання хорватів на півночі й півдні республіки і 3 липня 1992 р. проголосила хорватську державу Герцег-Боснія, РБГ фактично розколо­ лася на три національно-територіальні утворення: мусуль­ манське, сербське і хорватське. Президент РБГ А. Ізетбегович і прем’єр X. Силайджич постійно підкреслювали своє прагнення до створення в Боснії світської багатонаціональ­ ної держави, проте за умов війни, що розпочалася, політич­ ний курс боснійського керівництва став більш жорстким: за­ боронено діяльність Сербської демократичної партії, створе­ но боєздатну армію, чисельність якої на початку 1993 р. до­ сягла 110 тис. чоловік.

Підтримка Сербією боснійських сербів, очолюваних Р. Караджичем, дала привід світовому співтовариству звину­ ватити її в агресії і 30 травня 1992 р. Рада Безпеки ООН за­ провадила економічні санкції проти СРЮ. Проте світове співтовариство неодноразово робило спроби зупинити війну в Боснії та Герцеговині. У лютому 1992 р. в Ліссабоні відкри­ лася міжнародна конференція, на якій обговорювалося пи­ тання щодо припинення конфлікту в Боснії та Герцеговині,

528

Республіка Боснія та Герцеговина

а на початку 1993 р. співголови координаційного комітету конференції щодо колишньої Югославії С. Венс і Р. Оуен висунули план мирного врегулювання, що передбачав поділ республіки на 10 провінцій при максимальному врахуванні етнічного складу. План Венса—Оуена вимагав від сербів відмовитися від деяких амбіційних планів, зокрема утворен­ ня “держави в державі”, однак сербська сторона відкинула ці пропозиції. Війна тривала, особливо жорстокі бої відбували­ ся в районі Сараєво.

У лютому 1994 р. розпочався новий виток розвитку боснійської кризи. Утім, після того, як Рада Безпеки ООН наприкінці травня санкціонувала бомбардування сербських військових об’єктів, яке було доручено НАТО, серби відсту­ пили від Сараєво й ослабили облогу боснійської столиці. З метою контролю над ситуацією в районі Сараєво до міста введено міжнародні сили ООН, серед яких і два українські миротворчі батальйони.

1 березня 1994 р. за ініціативою США лідери мусульман і хорватів підписали угоду про утворення Мусульмано-хор- ватської федерації у Боснії та Герцеговині, а в липні того ж року А. Ізетбегович і президент Хорватії Ф. Туджман підпи­ сали угоду про військовий союз двох республік. Сподіваю­ чись на пом’якшення санкцій ООН, уряд СРЮ улітку 1994 р. оголосив про розрив політичних та економічних зв’язків із СРБГ і закриття спільних з нею кордонів. Своєю чергою, Р. Караджич спеціальним декретом перевів господарство на режим воєнної економіки й заявив про намір продовжувати війну до остаточної перемоги.

Подолавши суперечності в підході до балканської кризи, великі держави у серпні 1994 р. вперше виступили зі спільною ініціативою щодо врегулювання конфлікту. На Женевській конференції був вироблений план територіаль­ ного поділу республіки: до Мусульмано-хорватської феде­ рації мав відійти 51 % території, боснійським сербам — 49 %. В обох частинах Боснії та Герцеговини були проведені рефе­ рендуми, на підставі яких керівництво Боснії та Герцегови­ ни план схвалило, а керівництво боснійських сербів — кате­ горично відхилило. Зусилля представників створеної в Же­ неві Контактної групи з Боснії дипломатичним шляхом до­ могтися зміни позицій боснійських сербів успіху не мали. У

529