Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 22

подарства, банків і кредитної системи, а також системи роз­ поділу коштів господарських підприємств. Реорганізація державного управління завершилася впровадженням у 1955 р. так званої комунальної системи. Комуна (громада) стала не тільки політичною, а й суспільно-економічною одиницею югославського суспільства. У 1957—1958 рр. трудові колек­ тиви й адміністрація підприємств здобули право самостійно розпоряджатися заробленими коштами.

Запровадження обмеженого “робітничого самоврядуван­ ня”, розширення господарської самостійності підприємств, іноземні позики й кредити, використання новітніх за­ рубіжних технологій, а також значні капіталовкладення за­ безпечили в 1953—1960 рр. щорічний приріст промислової продукції на 13,7 %. Це були чи не найвищі показники у світі.

Певні успіхи були досягнуті і в сільському господарстві. У середині 50-х років основним виробником сільгосппродукції стало приватне господарство. У соціалістичному секторі (економії, аграрно-промислові комбінати) у 1965 р. перебу­ вало лише 14 % земельних угідь, 9 % худоби, зате 90 % трак­ торів, що змушувало приватних власників кооперуватися з цими господарствами. У цілому ж темпи зростання вироб­ ництва сільгосппродукції були значно нижчими, аніж у про­ мисловості. На початку 60-х років приблизно 20 % потреб країни у хлібі задовольнялося за рахунок імпорту.

Проте досягнуті успіхи були короткочасними. Основи для довготривалої перспективи не було. Звідси постійні коректи­ ви й метушня задля удосконалення системи. Відповідно до законів 1957 й 1961 рр. відмінявся контроль за підприємства­ ми з боку місцевих властей. Мета — підштовхнути ініціативу. Ефект виявився протилежним: весь прибуток пішов на спо­ живання. Причини такого становища крилися у відсутності приватної власності та ринкової економіки, будь-якого інте­ ресу до нагромадження капіталу з метою модернізації вироб­ ництва. Нікого не турбувала проблема конкуренції, оскільки її не існувало як такої. Негативно впливали на економічну ситуацію метання правлячої верхівки, що проявлялося в калейдоскопі чергових, нерідко суперечливих, установок, які не давали очікуваних результатів. З іншого боку, будь-які демократичні прояви й надалі обмежувалися тоталітарною системою.

480

Югославія

Джерелом напруженості до середини 60-х років стала сфера міжнаціональних стосунків. Держава, виступаючи ви­ разником спільних інтересів, намагалася нівелювати інтере­ си суб’єктів федерації. Шляхом перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів вона прагнула до піднесення рівня відсталіших регіонів країни. Як наслідок, у розвитку еко­ номіки слаборозвинутих республік були досягнуті значні успіхи: в 1947—1965 рр. обсяг промислового виробництва збільшився у Боснії та Герцеговині у 8 разів, Чорногорії — 21, Косово — 5,6, Македонії — 8 разів. Водночас рівень національного доходу за той же період зріс лише удвічі. Пев­ ну роль у збереженні цього розриву відігравала політика ре­ гулювання цін на продукцію сировинних галузей. Вирішен­ ня проблем вирівнювання економічного розвитку республік серйозно гальмували слаборозвинута інфраструктура, низь­ кий рівень освіти та відсутність традицій промислового ви­ робництва.

На початку 60-х років дискусії з питань республікансько­ го самоврядування почали забарвлюватися в націоналістичні кольори. Між імперським центром з його монопольним всевладдям СКЮ і керівництвом республік, де до влади прийшло нове покоління лідерів, що принесло з собою лібе­ ральні та націоналістичні програми, зростала напруженість. Розвинутіші в економічному відношенні Словенія і Хорватія домагалися більшої самостійності у вирішенні соціальних, економічних і політичних питань, виступали проти дотуван­ ня інших республік за їхній рахунок. Вихід із кризи було знайдено на рейках суспільно-економічної реформи.

Улітку 1965 р. Скупщина ухвалила близько 30 законів, які розширювали права підприємств, республіканських і крайо­ вих органів у розв’язанні господарських питань, створювали сприятливі умови для розвитку дрібного приватного підприємництва, лібералізували зовнішню торгівлю. Ново­ введення означали суттєву децентралізацію влади в межах са­ моврядного соціалізму і, як здавалося, вели до перетворення фактично унітарної держави на реальну федерацію. У країні намітилася економічна стабілізація, ожили приватне ремесло й торгівля, зміцніло одноосібне селянське господарство, вия­ вилась тенденція до удосконалення структури виробництва, зміцнення динара. Проте ці косметичні заходи не могли

РОЗДІЛ 22

надовго стимулювати економіку. Уже наприкінці 60-х років почали проявлятися й негативні наслідки реформ: різко зменшилися обсяги капіталовкладень, виникли труднощі у збуті продукції, знизилися темпи виробництва, збільшилося безробіття (до 300 тис. наприкінці 1968 р.). Відставання екс­ порту від імпорту вело до збільшення зовнішнього боргу, який у 1970 р. сягав уже 2,3 млрд дол. У країні падав життєвий рівень населення, загострювалися соціальні і міжнаціональні суперечності. Усе це відбувалося за умов лібералізації візового режиму і впливу західної думки на суспільну свідомість. На початку червня 1968 р. інтелектуаль­ не бродіння вилилося у студентські заворушення в Белграді. Це були перші в повоєнні роки масові акти відкритої непоко­ ри властям.

Водночас активізувався рух за демократизацію у Хорватії, де реформаторське керівництво СК Хорватії здійснювало у 1966—1971 рр. ліберальні реформи, на зразок “празької вес­ ни” в Чехословаччині. У Хорватії розгорнулася кампанія проти викачування федеральним центром валютних надход­ жень з її бюджету на користь інших республік. Політичні діячі, які згрупувалися навколо культурно-освітньої органі­ зації “Матиця Хорватська”, пропагували ідею відродження Хорватії. Аналогічні процеси відбувалися і в інших респуб­ ліках та автономних краях.

Реформи середини 60-х років не дали очікуваних наслідків. Економічні диспропорції у розвитку різних рес­ публік ще більше зросли. Посилився процес республікансь­ кої ізоляції, а міжнаціональні стосунки продовжували заго­ стрюватись. Восени 1971 р. у Хорватії почалися заворушен­ ня, учасники яких вимагали створення незалежної держави Хорватія. “Матиця Хорватська” розгорнула широку пропа­ гандистську кампанію з метою запровадження ідеологічного плюралізму та багатопартійної системи. Перед країною знову постала дилема: або докорінна ломка системи, або згортання реформ. Утім, відмовившись від радянської і запровадивши власну модель самоврядного соціалізму з одноосібним сільським господарством, децентралізованою системою влади, вільним виїздом громадян за кордон, кон­ трольованим вільнодумством та ін., правляча еліта усе ж не поспішала відмовитися від монополії на владу.

482

Югославія

Період "контрреформ”

риза соціалізму в Югославії настала у Кгрудні 1971 р., коли рішенням Президії СКЮ процес реформ був грубо перерваний. У Хорватії, а

потім і в інших республіках відбувалися масові політичні чи­ стки. Згортання ринкових реформ супроводжувалося ідейнополітичним та організаційним зміцненням СКЮ на засадах демократичного централізму, а також кадровими переміщен­ нями в партійних організаціях і державних установах Хор­ ватії, Словенії, Сербії та Воєводини. Розгорнулася кампанія проти хорватського націоналізму як основного бастіону “контрреволюції”, почалися масові репресії проти представ­ ників політичної та культурної еліти. Єдиним виразником опозиційних поглядів залишалася католицька церква. Хор­ ватія була втихомирена, проте серед хорватської громадсь­ кості поширювалися антиюгославські настрої.

У лютому 1974 р. була прийнята нова конституція, третя за післявоєнний період. Вона змінила принципи формування й структуру законодавчих органів, закріпила керівне станови­ ще й провідну роль СКЮ у суспільстві, визначила самовряд­ ну соціалістичну демократію як особливу форму диктатури пролетаріату. Виходячи із принципів самоврядного соціа­ лізму, конституція звузила економічні й політичні функції федерації при одночасному посиленні ролі та прерогатив ре­ спублік у формуванні та проведенні спільної федеральної політики й суспільно-політичного розвитку. Цілий ряд функцій федерації передано республікам, яким відводилась також основна роль у вирішенні кадрових питань на феде­ ральному рівні. Відповідальність за економічний розвиток покладалася на самі республіки. Тим самим було закладено основи поступового розпаду югославського економічного простору, що тримався не на ринкових засадах, а на команд­ но-адміністративній системі. Посилювалися тенденції до економічної самоізоляції республік. Конституційні зміни оз­ начали, по суті, бюрократичну децентралізацію, проведену на користь лояльних партійних керівників з відновленням одно­ партійної системи на рівні республік та країв, і позбавлення союзних органів владних повноважень. Югославія перетво­ рилася на своєрідну поліцентричну конфедерацію із восьми

483

РОЗДІЛ 22

держав. У травні \91Ajp. президентом СФРЮ без обмеження терміну був обраний И. Броз Тіто.

Господарська практика, що склалася в ході реалізації контрреформ, виявилася напрочуд оригінальною. Унаслідок розпорошення раніше існуючих господарств, виникали тисячі нових “організацій об’єднаної праці”, значна частина яких була штучними утвореннями. Реальне становище в народно­ му господарстві не відповідало проголошеним принципам звуження адміністративного впливу до мінімуму, посилення ринкових відносин. Економіка досягла найвищого за всю історію країни рівня одержавлення. Ринок був відсунутий до сфер тіньової економіки. Трудові колективи втратили будьяку можливість впливати на прийняття важливих рішень че­ рез обрані ними робітничі ради. Така економіка була абсо­ лютно нежиттєздатною. Зазначені хиби господарського ме­ ханізму протягом тривалого часу компенсувалися дефіцитним фінансуванням та іноземними кредитами. На 1980 р. зовніш­ ній борг країни становив уже 15 млрд дол., з кожним роком зростала інфляція й падала ефективність економіки.

Самоврядування почало згортатися не тільки на підприємствах, а й в організаціях невиробничої сфери. Йому на зміну приходило пряме адміністрування. При цьому бюро­ кратичні структури “спустилися” з рівня федерації на рівень республік, країв і громад, що, в поєднанні з наданням рес­ публікам та автономним краям широких повноважень, спри­ чинило подальшу децентралізацію єдиного югославського ринку, створення восьми “національних економік”, з яких далеко не всі виявилися ефективними.

Децентралізація економіки й послаблення ролі партії привели до зростання самостійності республік й зміцнення в них позицій етнічних правлячих еліт. Наприкінці 70-х років Югославська федерація поступово переходить на конфеде­ ративні принципи державного устрою при збереженні ще досить сильного центру, який спирався передусім на особи­ стий авторитет Тіто.

484

Югославія

Криза економічної та політичної системи

мерть Тіто 4 травня 1980 р. прискорила Секономічну й політичну кризу Югославії.

Почалась агонія суспільної системи в цілому. Виявилося це передусім у сфері економіки. Безпосередніми причинами заго­ стрення ситуації були низька економічна ефективність госпо­ дарства, зростання світових цін на енергоносії та сировину, а також збільшення зовнішньої заборгованості. З року в рік зни­ жувалася продуктивність праці. Постійно зростала інфляція, яка до 1989 р. переросла у гіперінфляцію. Скорочувались усі види споживання, особливо інвестиційного. Помітно знизив­ ся життєвий рівень населення, що виявилось у зменшенні ре­ альної заробітної плати, скороченні роздрібного товарообміну, зростанні соціальної диференціації, збільшенні кількості без­ робітних (1,2 млн), активізації страйкової боротьби, зростанні соціально-політичної напруженості.

Керівництво країни, зіткнувшись із загальною кризою, розпочало проведення нової серії економічних реформ. З 1983 по 1988 р. цей процес характеризувався постійними ко­ ливаннями, тому суттєвих змін в економіці не відбулося. П’ятирічний план 1980—1985 рр. за основними показниками не був виконаний. Дедалі очевиднішою ставала неефек­ тивність системи “об’єднаної праці” й заснованої на ній так званої договірної економіки. Численні страйки охопили країну. У 1984—1985 рр. розгорнулася дискусія у СКЮ про становище в партії та її роль у суспільстві.

Загострення національної проблеми перетворилося на вісь політичного життя країни. У 1981 р. розпочалося одне з перших затяжних міжнаціональних зіткнень у Югославії — події в автономному краї Косово, де вибухонебезпечна ситу­ ація виникла ще в перші повоєнні роки. Вільний режим пе­ реселення албанців до Косово викликав необхідність спів­ існування людей різних національностей, релігій і культур. Стійкість традиційних укладів соціально-політичного життя албанців ускладнювала проблему їх співіснування із серба­ ми, які з давніх-давен населяли Косово. Конституція 1974 р. наділила автономний край Косово правами, які, практично, зрівняли його з республіками. Ситуація різко загострилася в 1981 р., коли під впливом виступів албанських студентів

485

РОЗДІЛ 22

університету Пріштини албанський національний рух швид­ ко радикалізувався. Почалися постійні сутички між албансь­ кою і сербською громадами краю. Частина сербського населення змушена була залишити небезпечну територію і переселитися до Сербії. Практично, 80-ті роки в Югославії минули під знаком міжнаціональних зіткнень у Косово.

Наслідком економічних, політичних та ідеологічних супе­ речностей у розвитку югославського суспільства стала глибо­ ка криза федерації. Загальна ситуація у країні ускладнювалася з кожним роком. У 1987 р. інфляція досягла 170 %, а наступ­ ного року — 300 %. Зовнішній борг перевищив 20 млрд дол. Загострилися соціальні суперечності: у 1987 р. було зареєстро­ вано понад 1,5 тис. страйків. Дедалі виразніше проявлялася криза суспільно-політичної системи, скорочувалася чи­ сельність СКЮ, падав її авторитет у суспільстві. Загострюва­ лися міжреспубліканські і міжнаціональні суперечності. Косовська проблема викликала відродження сербського націоналізму.

У правлячій партії і суспільстві посилилася боротьба між консерваторами і реформаторами. У травні 1986 р. X з’їзд СК Сербії обрав новим керівником республіканської парторганізації Слободана Мілошевича. Підтримуючи антиалбанську кампанію, Мілошевич майбутнє югославської фе­ дерації бачив у зміцненні централізму шляхом обмеження автономії Косово та Воєводини. Представники Сербії у за­ гальнонаціональних органах зініціювали рішучі дії у плані реалізації соціально-економічної реформи й створення пере­ думов виходу з кризи. Після “всенародного обговорення” до конституції 1974 р. внесено поправки, метою яких було підвищення ролі загальнофедеративних органів у всіх сферах життя югославського суспільства. Започатковано курс на створення у країні відкритої ринково-планової економіки на базі суспільної власності на засоби виробництва, соціаліс­ тичного самоврядування і демократизації суспільно-полі­ тичного життя.

У березні 1989 р. поправками до конституції СР Сербії автономні краї Косово та Воєводина позбавлялися консти­ туційних законодавчих, виконавчих і судових функцій, яки­ ми вони були наділені за конституцією 1974 р. Тоді ж сфор­ мовано новий уряд СФРЮ на чолі з Анте Марковичем, який

486

Югославія

висловився за збереження єдиної Югославії і взяв курс на проведення радикальної суспільно-економічної реформи. У межах програми, спрямованої на стабілізацію економіки, законодавчо закріплено низку заходів щодо фінансової і гос­ подарської самостійності підприємств, відкриття ринку капіталу й цінних паперів, фінансової біржі, майже цілкови­ тої лібералізації імпорту, вільного ціноутворення, конвертованості динара та ін.

У другій половині 1989 р. в країні спостерігалося стрімке зростання кількості неформальних організацій. Багато які з них до кінця року зареєструвалися як партії. Почалося ста­ новлення багатопартійної системи. Особливо активно цей процес відбувався у Словенії та Хорватії, громадськість яких була стурбована зростанням сербського націоналізму, ак­ тивністю прибічників С. Мілошевича, котрий закликав до зміцнення федерації і боротьби проти сепаратизму. На­ прикінці вересня 1989 р. Скупщина СР Словенії прийняла низку поправок до республіканської конституції, які запо­ чаткували процес відокремлення цієї республіки від юго­ славської федерації. Реакція сербського керівництва була жорсткою. Між Сербією і Словенією почалася майже відкрита торгово-економічна війна.

Отже, наприкінці 80-х років розпочався крах комуністич­ ної диктатури. Стала очевидною неефективність системи так званого самоврядного соціалізму. Почалися глибокі перетво­ рення в політичній галузі, що характеризувалися становлен­ ням політичного плюралізму, прагненням до реалізації національної рівноправності. Створювалися основи ринко­ вої економіки.

Розпад югославської федерації

евдала спроба XIV з’їзду СКЮ (січень Н1990 р.) зберегти існуючу модель тоталіта­ ризму під виглядом “демократичного соціалізму”, глибока

криза партії, проявом якої був конфлікт між керівництвом СКЮ і його республіканськими організаціями, крах ідеології самоврядного соціалізму прискорили розпад югославської

487

РОЗДІЛ 22

федерації. У країні швидко поширювалися ідеї національно­ го суверенітету й антикомунізму. Розпочався процес станов­ лення партійно-політичного плюралізму. На тлі кризи юго­ славської федерації загострилося національне питання у самій Сербії, де серби становили лише 66 % загальної кількості населення (албанці — 17 %, угорці — 3,5 % і т. ін.). У січні 1990 р. активізувався рух албанців Косово за віднов­ лення автономного статусу краю, ліквідованого у 1989 р. У відповідь Белград запровадив там надзвичайний стан. Край опинився на порозі громадянської війни.

На виборах до республіканських та місцевих органів влади Словенії і Хорватії у квітні—травні 1990 р., що відбувалися на багатопартійній основі, уперше за післявоєнні роки перемогу здобули опозиційні сили. У Словенії до влади прийшла Демо­ кратична опозиція (ДЕМОС), а головою Президії республіки був обраний Мілан Кучан. У Хорватії перемогла Хорватська демократична співдружність (ХДС), лідер якої Франьо Туджман обійняв посаду голови Президії Хорватії. Нове керівництво обох республік виступило за конфедеративний устрій Югославії. Проте це аж ніяк не влаштовувало центр, що спирався, насамперед, на сербські номенклатурні кола.

Антитоталітарна демократична революція не скрізь мала логічне завершення. У деяких республіках СК змінив назву та програму, в інших — тільки назву. Комуністи зазнали поразки у Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині. У Маке­ донії вони поділили владу з новими політичними силами. Й утрималися при владі, прикрившись лозунгом “демокра­ тичного соціалізму”, в Сербії та Чорногорії. Комуністичні лідери цих республік, а також керівництво югославської на­ родної армії (ЮНА) залишилися вірними соціалістичному виборові. Для сербських номенклатурних кіл та шовіністів це був єдиний спосіб зберегти або відновити югославську федерацію, що не могло не позначитися на характері юго­ славського “шлюборозлучного процесу”.

Соціальна несумісність республік і країв (демократичні Словенія й Хорватія і комуністичні Сербія та Чорногорія), відмінності в економічному рівні розвитку республік, неадек­ ватному їх політичній вазі у країні, трагічні напластування минулої історії югославських народів і строкатість етнічного та конфесійного складу населення відіграли роль каталізато­

488

Югославія

ра у процесі розпаду Югославії в 1990—1991 рр. 25 червня 1991 р. проголосили свою незалежність Словенія й Хорватія, 14 жовтня 1991 р. — Боснія та Герцеговина, 17 листопада 1991 р. декларувала свою незалежність Македонія. Створен­ ням 27 квітня 1992 р. Союзної Республіки Югославії — уко­ роченої “третьої Югославії” у складі Сербії та Чорногорії завершився, в основному, процес державотворення на тере­ нах колишньої СФРЮ.

Розпад Югославії та крах самоврядного соціалізму — єди­ ний і нерозривний процес, його передумови визрівали під впливом цілої низки чинників. По-перше, після смерті Тіто режим залишився без головної опори та керманича. По-дру­ ге, на югославську економіку тиснули іноземні борги, на обслуговування яких Югославії довелося виділити 40 % ва­ лютних надходжень. По-третє, внаслідок подій у Східній Європі, Югославія втратила роль буферної держави, а відпо­ відно й інтерес великих держав, котрі раніше всіляко підтри­ мували її. По-четверте, посилення відцентрових тенденцій, викликаних економічними й політичними особливостями самоврядного соціалізму. У цьому ряду і події у Косово, де албанці вже з початку 80-х років XX ст. вимагали статусу сьомої республіки.

Збройні конфлікти на теренах “другої Югославії"

Громадянська війна, що розгорнулася на теренах “другої Югославії” в 1991 р., стала

гіршим із варіантів розпаду югославської федерації. Міжнаціональна напруженість, що дедалі більше зростала в міру ослаблення федерального комуністичного обруча і про­ являлася в прагненнях до національного відособлення, після краху тоталітаризму вибухнула кривавими конфліктами. Сербія, котра в югославській федерації займала домінуюче становище (36 % усього населення), вважала, що саме вона виражає ідею Югославії як єдиної держави. Водночас ЮНА, в якій близько 80 % командного складу становили серби, не без відома колишнього федерального центру й сербського

489