Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 22

комуністів у встановленні терористичного режиму. Керівництву ДП не вдалося створити достатньо широку ан­ тикомуністичну опозицію у ТНС, її фракція залишила засідання Скупщини, а лідер партії М. Грол подав у відстав­ ку з посади заступника прем’єр-міністра. Мета цього демар­ шу полягала в тому, щоб попередити громадськість і лідерів європейських держав про загрозу комуністичної диктатури в Югославії. Фактично ці події означали поразку антико­ муністичної опозиції.

Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму “по-радянськи"

апочатку вересня 1945 р. у зв’язку з вибо­

Нрами до Установчої Скупщини політична

боротьба в країні ще більше загострилася. Очолювана М. Гролом “об’єднана опозиція” заявила про відмову брати участь у виборах. Вона вимагала прийняття демократичнішого виборчого закону й звинуватила комуністів у проведенні політики терору та залякування виборців. Бойкотувати вибо­ ри закликав віруючих і католицький єпископат. Посилився тиск на уряд Тіто з боку Англії та США, які звинувачували його в порушенні досягнутої раніше угоди щодо створення об’єднаного уряду, встановленні “однопартійного режиму”, систематичному порушенні демократичних прав і свобод громадян. Проте, спираючись на підтримку СРСР, уряд Тіто відкинув звинувачення. Комуністи організували маніфестації на підтримку політики Тимчасового народного уряду.

На виборах 11 листопада 1945 р. Народний фронт висту­ пив з єдиним списком кандидатів. З майже 8,4 млн виборців у виборах взяли участь 7,4 млн, 90 % із них проголосували за кандидатів НФ (“список Тіто”). Опозиція зібрала 9,5 % го­ лосів. Результати виборів викликали у країні неоднозначну реакцію. КПЮ розцінила їх як вияв широкої народної підтримки НФ, політики Тимчасового уряду на чолі з Тіто. Лідери опозиції звинувачували комуністів у фальсифікації підсумків голосування й відмовились визнати їх законними. Наслідки виборів стали ще однією поразкою антикомуніс­ тичної опозиції, що посилило суперечності в її лаьах.

470

Югославія

29 листопада 1945 р. відкрилася перша сесія Установчої Скупщини. З 524 депутатів 404 були членами КПЮ. Скупщи­ на майже одностайно ухвалила Декларацію про ліквідацію монархії і проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ) у складі шести республік (Боснія та Гер­ цеговина, Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорно­ горія) та двох автономних областей у межах Сербії (Воєводи­ на й Косово). Уряди Великої Британії та СІІІА 22 грудня 1945 р. визнали ФНРЮ. 31 січня 1946 р. прокомуністична більшість Установчої Скупщини затвердила конституцію ФНРЮ, яка закріпила однопартійний режим комуністичної диктатури. З прийняттям цього документа прискорився про­ цес формування командно-адміністративної системи, зрощу­ вання партійного й державного апаратів, посилились пе­ реслідування опозиції. Дедалі частіше в боротьбі проти політичних супротивників комуністи використовували служ­ би безпеки та внутрішніх справ.

На початку 1946 р. опозиція ще сподівалася на можливість легальної політичної діяльності в період підготовки виборів до скупщин республік Югославії. Керівництво КПЮ перенесло вибори на осінь 1946 р. й прискорило комунізацію країни за радянським зразком. Навесні 1946 р. держава контролювала 82 % всієї промисловості, переважну частину оптової торгівлі, займала вирішальні позиції в банківській справі. Це дало можливість здійснити перехід до планового ведення господар­ ства в державному секторі економіки. 25 травня 1946 р. прий­ нято закон про загальнодержавний план і державні органи планування, в якому формулювалися загальні принципи пла­ нування й затверджувалася структура державних планових ор­ ганів за радянським зразком.

Перехід КПЮ до реалізації соціалістичних завдань, відмова від компромісів з опозицією, використання силових методів щодо колишніх союзників по Народному фронту зумовили втрату опозицією політичної ролі й встановлення у країні наприкінці 1946 р. політичної монополії КПЮ, що ве­ ло югославське суспільство до тоталітарного режиму.

Соціально-економічні передумови утвердження тоталіта­ ризму в Югославії крилися в економічній відсталості країни, що посилювалася воєнною руїною й неминучою люм­ пенізацією населення. Давалися взнаки також відсутність

471

РОЗДІЛ 22

демократичних традицій, зрослий за роки війни вплив Ра­ дянського Союзу й КПЮ. До того ж стара державна система була замінена ще в ході визвольної війни і комуністи в Юго­ славії взяли курс на встановлення своєї влади раніше, ніж у будь-якій іншій країні Східної Європи. Тому висунуті опо­ зицією варіанти альтернативного розвитку країни залишали­ ся на рівні політичної боротьби і не мали активної соціаль­ ної підтримки. Після прийняття 7 грудня 1946 р. закону про націоналізацію в державну власність перейшли великі й се­ редні підприємства, банки, 90 % роздрібної і вся оптова торгівля. У приватному володінні залишилося лише 30 % підприємств, переважно дрібних майстерень.

На початок 1947 р. в основному була завершена відбудо­ ва народного господарства. Панівні позиції посів державний сектор. Завершилося формування централізованої системи управління економікою. Був схвалений п’ятирічний план на 1947—1951 рр., який ставив завдання перетворити Юго­ славію з відсталої аграрної країни на розвинуту індустріаль­ но-аграрну державу. Великі інвестиції направлялись у важку промисловість. У 1947 р. в країні розгорнулося будівництво близько 200 нових підприємств, електростанцій, залізниць, шосейних доріг та ін.

Важливу роль у відбудові економіки, реалізації госпо­ дарських планів відігравало співробітництво з СРСР. Ще в 1946 р. між обома країнами були укладені економічні угоди, відповідно до яких передбачалося забезпечення народного господарства Югославії сировиною, технічною докумен­ тацією і т. ін. Згідно з двосторонньою угодою 1947 р., Ра­ дянський Союз погодився надати ФНРЮ інвестиційний безпроцентний кредит у розмірі 135 млн доларів, за рахунок якого здійснювалися поставки промислового обладнання й матеріалів. У 1946—1947 рр. збільшився обсяг торгівлі Юго­ славії з іншими країнами народної демократії, насамперед із Чехословаччиною.

Значні зміни відбулися в сільському господарстві. У ході аграрної реформи 0,8 млн га орної землі передано у власність малоземельним і безземельним селянам. На ній створювалися сільськогосподарські маєтки, перші селянські трудові кооперативи (СТК). У 1947 р. у країні налічувалося 779 СТК, а в 1948 р. — 1313. Зросла кількість державних ма­

472

Югославія

шинно-тракторних станцій (МТС). Проте в аграрному сек­ торі залишалося 2,6 млн приватних сільських господарств.

Керівництво Югославії активно будувало антиринкову планову господарську систему, основою якої була державна власність на засоби виробництва. У перші повоєнні роки ця економічна політика привела до позитивних наслідків: вда­ лося подолати інфляцію, відновити промисловість, рівень життя населення наблизився до довоєнного, певною мірою забезпечувалася соціальна справедливість у суспільстві.

Завершувалося формування політичної системи “диктату­ ри пролетаріату”, що мала всі ознаки “надцентралізації”. Уся влада зосереджувалася в Політбюро ЦК КПЮ, передусім у руках Тіто, Карделя, Ранковича, Джиласа. Встановлено суво­ рий партійний контроль за усіма сферами суспільного життя. Швидко зростала чисельність КПЮ, яка в червні 1948 р. налічувала 450 тис. членів. Розгалужений партійно-пропаган­ дистський апарат посилено насаджував у громадській свідо­ мості культ Тіто — легендарного керівника партизанського руху й культ партизанів — учасників народно-визвольної бо­ ротьби, як “особливих людей”. Здійснювалася культурна ре­ волюція за радянським зразком.

Таким чином, у 1946—1947 рр. у Югославії в основному завершилося формування тоталітарної моделі суспільного ладу.

У зовнішньополітичній сфері Югославія в ці роки пряму­ вала у фарватері політики СРСР. Навесні—влітку 1946 р. ФНРЮ уклала союзні договори з Польщею, Чехословаччиною та Албанією. Югославське керівництво надавало підтримку комуністам Греції, які навесні 1946 р. підняли повстання проти існуючого режиму. Югославія здійснювала активну політику в Албанії, де партійні й військові радники з Югославії відігравали ключову роль у становленні нової вла­ ди. З Болгарією обговорювалися плани створення спільної федерації. Як перший крок у цьому напрямі в 1947 р. між обома країнами був підписаний договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу. Нова Югославія відігра­ вала дедалі активнішу роль у міжнародному комуністичному русі, де вважалася найвірнішим союзником СРСР. Делегація компартії Югославії брала активну участь у створенні Інформбюро в 1947 р. До 1948 р. Югославія, що мала одну з

473

РОЗДІЛ 22

найбільших армій у Європі, перетворилася на домінуючу си­ лу на Балканах. Усе це стимулювало зростання амбітності югославського керівництва на чолі з Тіто, його прагнення до більшої незалежності від Москви. З іншого боку, негативну реакцію кремлівських лідерів викликали югославські пре­ тензії щодо контролю над Албанією, активність Югославії і Болгарії у створенні Балканської федерації, курс югославсь­ кого керівництва на створення сильної армії тощо. Почина­ ючи з другої половини 1947 р., дії Белграда почали зазнавати критики. Сталін не бажав миритися з найменшими проявами ініціативи серед своїх сателітів. Тому незгоди між ко­ муністичними вождями суто суб’єктивного характеру інколи переростали у жорстокий і тривалий конфлікт.

Югославсько-радянський конфлікт 1948 р.

Улютому 1948 р. Й. Броз Тіто був запроше­ ний до Москви на нараду з проблем Бал­ канської федерації та інших питань. Проте він відправив ту­

ди делегацію у складі Е. Карделя, М. Джиласа й А. Бакарича. Сталін сприйняв це як вияв непокори. 18—19 березня 1948 р. з Югославії були відкликані радянські військові й цивільні спеціалісти, а в Москві перервані переговори з юго­ славською торговою делегацією. У березні—травні 1948 р. відбувся обмін листами між радянським і югославським керівництвом. У своїх листах, адресованих Тіто, Сталін і Молотов звинувачували югославських лідерів у погіршенні сто­ сунків між обома країнами. Тіто відкидав висунз/ті проти нього звинувачення й намагався виправдатися. Його по­ зицію підтримав пленум ЦК КПЮ.

Бажаючи продемонструвати свою вірність марксизмуленінізму й беззастережне прийняття радянського досвіду соціалістичного будівництва, лідери Югославії 28 квітня 1948 р. ініціювали черговий закон про націоналізацію, який не мав прецеденту в східноєвропейських країнах. Він розши­ рив державний сектор за рахунок малих і середніх підприємств, що не потрапили під націоналізацію 1946 р. Йшлося, практично, про одержавлення всієї промисловості.

474

Югославія

Проте Сталін, маючи намір дати урок керівництву інших країн народної демократії, переніс обговорення югославсько­ го питання в Інформбюро. На Бухарестській нараді країнучасниць (червень 1948 р.) було прийнято резолюцію, в якій містилися звинувачення керівників КПЮ у закулісній кри­ тиці ВКП(б) і СРСР, невизнанні марксистської теорії тощо. Таким чином, конфлікт переріс у відкриту політико-ідео- логічну війну. Улітку 1948 р. в СРСР і країнах народної де­ мократії була розгорнута широка антиюгославська кампанія.

V з’їзд КПЮ (липень 1948 р.) відхилив резолюцію Інформбюро й водночас заявив про своє прагнення ліквіду­ вати розходження з ЦК ВКП(б) та з Інформбюро. Більша ча­ стина членів КПЮ і безпартійних громадян підтримали своє керівництво. Кампанія проти “інформбюровщини”, що роз­ горнулася у країні, поляризувала югославське суспільство, створила атмосферу нагнітання напруженості й підозрілості. Увійшли в практику адміністративні методи керівництва економікою, посилилися репресії проти політичних супро­ тивників. У січні 1949 р. проголошено курс на масову колек­ тивізацію сільського господарства. Чисельність СТК зросла з 1318 у 1948 р. до 6668 у 1950 р.

Погіршення відносин з Радянським Союзом і країнами народної демократії змусило югославське керівництво шука­ ти підтримки капіталістичних держав. У липні 1948 р. США і Югославія уклали угоду про звільнення “заморожених” у США югославських активів та майна на суму 47 млн доларів. Водночас були врегульовані претензії з приводу націона­ лізації Югославією американської власності (США отрима­ ли компенсацію у розмірі 17 млн доларів), а також проведені взаємні розрахунки за ленд-лізом.

У 1949 р. взаємні звинувачення між керівництвом Юго­ славії і країн радянського блоку посилились. Наприкінці ве­ ресня радянський уряд денонсував радянсько-югославський союзний договір. Прикладові СРСР наслідували всі країни народної демократії. Югославія опинилася в економічній блокаді, що підштовхнуло її до розширення торговельноекономічних зв’язків із західними країнами.

Чергові звинувачення на адресу КПЮ містилися в резо­ люції наради Інформбюро, що відбулася в Будапешті у лис­ топаді 1949 р. У документі, зокрема, стверджувалося, що

475

РОЗДІЛ 22

югославське керівництво встановило у країні антико­ муністичну поліцейську диктатуру фашистського типу і є наймитом імперіалістичної реакції. Це призвело до остаточ­ ного розриву відносин Югославії з СРСР і країнами народ­ ної демократії, хоча формально дипломатичні зв’язки між ними усе ж не були розірвані. Після появи будапештської ре­ золюції керівництво КПЮ відійшло від своєї “оборонної” позиції й розгорнуло широку кампанію проти Радянського Союзу та його сателітів. Воно звинувачувало сталінське керівництво в переродженні соціалізму в державно-капіта­ лістичну систему, в догматичній ревізії марксизму-ленініз- му, бюрократизації партії і країни.

Югославсько-радянський конфлікт, який досяг у 1949— 1953 рр. свого апогею, помітно вплинув на Югославію. Змінилося геополітичне становище ФНРЮ: з активного чле­ на табору народної демократії Югославія перетворилася на країну, йому об’єктивно протилежну. Конфлікт став потуж­ ним імпульсом для зростання жорстокості комуністичних режимів, становлення адміністративно-командної системи, форсування соціалістичних перетворень як у Югославії, так і в інших країнах соціалістичного табору. У самій Югославії різко зросла внутрішньополітична напруженість. Для вижи­ вання необхідно було внести зміни в зовнішню і внутрішню політику країни.

Суспільна криза початку 50-х років

іперехід до самоврядного соціалізму

а зламі 40—50-х років у ФНРЮ тривало

Нбудівництво соціалізму за радянським зраз­

ком. Широко використовуючи методи примусу, комуністи “залучали” селян до кооперативів, які багато в чому нагадува­ ли радянські колгоспи. У 1950 р. у країні діяло 6,7 тис. СТК, які обробляли 2,6 млн га землі (20 %). Існувала система обов’язкових поставок зерна та інших продуктів. У 1950 р., через велику посуху й пасивний опір селян примусовій ко­ лективізації, у країні було зібрано вкрай низький урожай. Водночас “друга націоналізація” 1948 р. й надцентралізація в

476

Югославія

управлінні промисловістю призвели до зниження темпів промислового розвитку. У 1949 р. національний дохід зріс на 9 % (на 3 % менше, аніж у попередньому році). Ця тенденція збереглася і в наступні роки. Розрив торговельно-еко­ номічних зв’язків з країнами соціалістичного табору призвів до скорочення обсягів зовнішньої торгівлі країни (35 % від рівня 1948 р.), а рівноправного партнерства з країнами Заходу не виходило. Експорт значно відставав від імпорту: у 1951 р. торговельний дефіцит становив 61 млрд динарів. Потреба в зарубіжних кредитах змусила югославський уряд піти на ком­ пенсацію західноєвропейським країнам вартості націоналізо­ ваної власності (всього було виплачено понад 93 млн дол.). Лише після цього Захід надав Югославії очікувані кредити. Почалося швидке зростання зовнішньої заборгованості.

У 1950 р. Югославія перебувала на одному з останніх місць у Європі за рівнем економічного розвитку й доходу на душу населення. Проте будь-які вияви невдоволення жор­ стоко придушувалися. Пошуки “радянських шпигунів” су­ проводжувались переслідуванням будь-якого інакомислен­ ня. Правляча КПЮ знищувала своїх політичних супротив­ ників. Придушувався національний рух. У міжнаціональних стосунках домінуючу роль відігравали органи федерації, а республіки були практично позбавлені самостійності.

Погіршення економічної і політичної ситуації у країні вимагало негайних заходів, нових рішень. На початок 1950 р. керівництво КПЮ усвідомило зрештою необхідність лібе­ ральних реформ у господарському й державному управлінні. Залишаючись на базі радянських доктрин, партійні ідеологи стали на шлях децентралізації й деетатизації, тобто значного обмеження втручання держави в діяльність підприємств і трудових колективів. На початку 1950 р. було ліквідовано більшість федеральних галузевих міністерств, а їхні функції керівництва господарством передавалися республікам і галу­ зевим об’єднанням підприємств — господарським палатам, метою яких була координація виробництва. Відповідно до нового закону, підприємства, залишаючись у державній власності, передавалися трудовим колективам для уп­ равління виробництвом. Тим самим вони здобували певну самостійність у плані господарювання. На всіх державних підприємствах створювалися робітничі ради.

477

РОЗДІЛ 22

Важливі зміни відбулися у сільському господарстві: за­ крито МТС, скасовано обов’язкові поставки сільгосппро­ дукції, а в 1953 р. селяни дістали можливість залишати коо­ перативи й створювати приватні господарства. При цьому максимум землеволодіння встановлювався в 10—15 га, доз­ волялися продаж і оренда землі, використання найманої праці. Чимало колишніх виробничих кооперативів перетво­ рилися на постачально-збутові.

Отже, реформи початку 50-х років були першими крока­ ми в напрямі до ринково-орієнтованої економіки. Вони сприяли певному підвищенню ефективності виробництва, зростанню продуктивності суспільної праці. Проте курс на активніше використання елементів товарно-грошових відно­ син здійснювався нерішуче й непослідовно. Зберігався партійно-державний контроль над підприємствами, хоча ме­ ханізм державного впливу значно змінився, оскільки істот­ ного значення набули засоби кредитно-фінансової політики. Однак докорінних змін у формах власності не відбулося і та­ ка реформа не могла створити умови для заінтересованості виробників у наслідках своєї праці.

Розпочалася децентралізація в системі органів влади. Бу­ ли дещо розширені права республік, впроваджувалося обме­ жене місцеве самоврядування, змінювалися форми і методи діяльності КПЮ та громадських організацій. Ця політика бу­ ла закріплена рішеннями VI з’їзду КПЮ (листопад 1952 р.), який сформулював положення про нову роль компартії в будівництві соціалістичного суспільства, заснованого на принципах самоврядування. Суть цих принципів зводилася до відмови партії від безпосереднього втручання у державну діяльність, перетворення її на “ідейно-політичну силу всере­ дині самоврядних організмів і громадсько-політичних ор­ ганізацій”. Відповідно до нового статуту вся партійна діяльність мала стати відкритою, розширювалися права рес­ публіканських і місцевих партійних організацій. Символізу­ вати нові зміни у характері КПЮ мало її перейменування у Спілку комуністів Югославії (СКЮ).

У січні 1953 р. Народна Скупщина затвердила нову кон­ ституцію, яка узаконила двопалатний парламент, посаду президента республіки, внесла зміни у структуру й компе­ тенцію центральних та місцевих органів влади. Також було

478

Югославія

прийнято новий, більш демократичний виборчий закон, розширено свободу віросповідання, особисті права і свободи громадян.

Після смерті Сталіна відновлено дипломатичні відносини з СРСР, остаточна нормалізація яких відбулася з підписан­ ням Белградської декларації 1955 р. Проте на відміну від країн соціалістичного табору Югославія проводила незалеж­ ну зовнішню політику. Відмовившись увійти до військовополітичних блоків НАТО і Варшавського договору, ФНРЮ стала ініціатором проведення міжнародної конференції 23 позаблокових країн, що відбулася в Белграді у вересні 1961 р. І надалі Югославія залишалася одним із визнаних лідерів ру­ ху неприєднання. Водночас вона досить успішно балансува­ ла між Сходом і Заходом. Югославські спостерігачі з’явили­ ся в РЕВ, розширилися торговельні зв’язки з країнами соціалістичної співдружності, зріс обсяг поставок у Юго­ славію дешевої радянської сировини. Водночас Югославія користувалася преференціями від ЄЕС. Югославські товари не обкладалися митом у країнах “Спільного ринку”. Юго­ славія слугувала резервуаром дешевої робочої сили для роз­ винутих країн Західної Європи, перетворилася на об’єкт туризму для їхніх громадян.

Метаморфози самоврядного соціалізму

середині 50-х років “самоврядування” було У запроваджене на залізниці, підприємствах зв’язку, в оптовій торгівлі, на міському транспорті, в кому­

нальних службах, у сфері освіти, культури, охорони здоров’я та соціального забезпечення. Проте аж до 1957 р. до компе­ тенції самоврядних органів підприємств не входило розв’язан­ ня скільки-небудь важливих господарських питань, а з колек­ тивних рішень не випливала персональна відповідальність. Таке самоврядування означало не зміну форми власності, а лише її дещо ліберальніше функціонування, й тому цілком уписувалося в систему тоталітарної держави.

У наступні роки в Югославії було здійснено ряд заходів з метою зміни структури органів планування народного гос­

479