Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

Розділ О 1 СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

Суспільно-політичні процеси

ловацька Республіка з’явилася на карті СЄвропи 1 січня 1993 р. й невдовзі була виз­ нана більшістю країн світу. Її населення становило 5,4 млн

чоловік. Окрім словаків, у країні мешкає близько 600 тис. угорців, 200 тис. чехів, 15 тис. українців та ін. Згідно з консти­ туцією Словаччина — парламентська республіка. Законодавча влада належить Національній Раді (150 членів), а виконавча — президентові й уряду, відповідальними перед парламентом. Відповідно до Основного закону республіки політичні партії, як і церква, відділені від держави. Державну атрибутику Сло­ ваччини завершило обрання в лютому 1993 р. першого пре­ зидента країни, яким став колишній голова Федеральних зборів ЧСФР М. Ковач. Уряд очолював лідер Руху за демо­ кратичну Словаччину (РЗДС) В. Меч’яр, призначений на цю посаду у 1992 р. Утім, між президентом і главою уряду ви­ никли гострі суперечності щодо шляхів реалізації і темпів економічних реформ, методів приватизації та ін.

На початку 1994 р. об’єднана опозиція за підтримки пре­ зидента висловила недовіру урядові В. Меч’яра. Проте й но­ вий кабінет Й. Моравчика проіснував близько 10 місяців і пішов у відставку після перемоги на парламентських виборах РЗДС (35 % голосів). У січні 1995 р. новосформований уряд знову очолив В. Меч’яр, який підпорядкував собі силові структури, запровадив контроль над державними засобами масової інформації й продовжив конфронтацію з президен­ том В. Ковачем. Зрештою, правлячий РЗДС продемонстру­ вав очевидне небажання, як і невміння співпрацювати зі

461

РОЗДІЛ 21

своїми партнерами по коаліції — Словацькою національною партією (СНП) та Об’єднанням робітників Словаччини (ОРС). Партнери не отримували важливих посад в уряді, їх думка часто взагалі не бралася до уваги. Не кращим чином поводився уряд, коли йшлося про дотримання консти­ туційних прав громадян, свободу інформації, боротьбу з ко­ рупцією й організованою злочинністю. Рік за роком виборці поступово розчаровувались у здатності РЗДС і його лідера реалізувати свої обіцянки не тільки забезпечити національну незалежність Словаччини (що, зрештою, вдалося), а й інкор­ порувати свій народ у європейську спільноту, гарантувати йому демократичні свободи й процвітання (що так і залиши­ лося обіцянкою).

Досить гострою у Словаччині залишалась проблема угорсь­ кої меншини, що мешкає у південних районах країни. Угорці мали матеріальну й політичну підтримку Будапешта й домага­ лися культурно-мовної автономії та місцевого самоврядуван­ ня. Офіційна влада у Братиславі відмовилась піти на поступки, заявляючи, що словаків у краї мешкає майже удвічі більше, аніж угорців. Прийнятий у 1995 р. Закон про словацьку мову як державну, істотно обмежував права угорської меншини. Це, безперечно, загострило стосунки між Словаччиною і Угорщи­ ною. До цього додалися суперечки між обома сусідами щодо використання гідрокомплексу на Дунаї. Угорщина заявляла, що гребля в районі Габчикова порушує екологічний баланс і завдає збитків її економіці. В 1997 р. Міжнародний суд у Гаазі не підтримав вимоги угорців про демонтаж греблі й рекомен­ дував обом країнам домовитися про спільне використання гідрокомплексу або ж про розподіл прибутків від його функціонування. Відродження уніатської церкви в південних районах Словаччини призвело до зіткнень з римо-католиць- кою церквою, що претендувала на роль національної.

Втрата В. Меч’яром підтримки в суспільстві, а також зви­ нувачення Заходу на його адресу в “недостатньому демокра­ тизмі”, змусили прем’єра піти у відставку у вересні 1998 р., хоча керований ним РЗДС здобув тоді перемогу (27 % го­ лосів) на чергових парламентських виборах. Новий уряд країни сформував М. Дзуринда — лідер Словацької демокра­ тичної коаліції. Зусилля цього кабінету було спрямовано на завершення економічної трансформації, забезпечення

462

Словацька Республіка

соціальних гарантій громадян, посилення боротьби з ор­ ганізованою злочинністю й корупцією в державному апараті, повернення країни на шлях до Заходу.

Незмінність курсу просування країни до західної демо­ кратії засвідчила перемога на президентських виборах 1999 р. лідера Партії громадянського порозуміння Р. Шустера. Ви­ бори вперше відбувалися не в стінах парламенту, а шляхом всенародного голосування. Перемога Шустера над В. Меч’я- ром стала можливою лише завдяки підтримці правих, лівих і національних партій та коаліцій. В особі нового глави Сло­ вацької Республіки, німця за походженням символічно поєдналися комуністичне минуле, трансформаційне сучасне й орієнтація на Європу і НАТО.

Своєрідним політичним підсумком перших десяти років незалежного розвитку стали парламентські вибори у вересні 2002 р. Багато хто у Словаччині називав їх історичними, ад­ же в разі повернення до влади екс-прем’єра В. Меч’яра шан­ си Братислави на вступ до Євросоюзу й НАТО ставали при­ марними. Відносну більшість голосів (20 %) здобув РЗДС В. Меч’яра, на другому місці (15 %) опинилася Словацька християнсько-демократична унія прем’єра М. Дзуринди. Уперше в новітній словацькій історії до парламенту пройшла компартія (6 %). На третьому місці у списку переможців — партійне об’єднання “Напрямок”, що критикувало уряд і піддавало сумніву доцільність вступу країни до ЄС. Парла­ ментське представництво здобула також Угорська коаліція, яка репрезентує інтереси угорського народу Словаччини. При такому розкладі політичних сил єдиним легальним га­ рантом внутрішньої стабільності та найпалкішим прихиль­ ником Євросоюзу й НАТО залишався президент Словаччи­ ни Р. Шустер.

Соціально-економічний розвиток

тановлення Словаччини як суверенної Скраїни відбувалося за умов економічних перетворень, розпочатих ще в ЧСР. Крім загальних трудно­ щів, характерних для країн ЦПСЄ, особливо болючими ви­

463

РОЗДІЛ 21

явились однобічна спеціалізація словацької промисловості на первинну переробку сировини й надмірна концентрація підприємств військової галузі, що після різкого обмеження виробництва без відповідної підготовки конверсійних техно­ логій призвело до втрати країною багатьох ринків збуту й важких наслідків у сфері зайнятості населення. Уже в 1993 р. рівень безробіття у країні становив 11 %, а в наступному ро­ ці — 18 %. Виробництво продукції сільського господарства також знизилося на 7 %. Доходи половини населення країни на середину 90-х років не перевищували прожиткового мінімуму. У 1992—1993 рр. інфляція зросла майже втроє.

Як і в сусідній Чехії, мала приватизація у Словаччині про­ водилася прискореними темпами. При цьому підприємства іноді спеціально доводилися до банкрутства, з тим, щоб придбати їх за безцінь. У 1994 р. в роздрібній торгівлі приват­ ний сектор становив уже 86 %. Велика приватизація здійсню­ валася на другому етапі, проте, на відміну від чеської, пере­ важно через аукціони і конкурси для управлінського апарату та працівників підприємств, що приватизувалися. Купонна приватизація слугувала лише додатковим засобом і невдовзі була припинена, оскільки влада побоювалася, що купони можуть бути скуплені іноземцями. Утім, у 1997 р. 65 % ВВП було створено недержавними підприємствами.

1994 р. став переломним у розвитку економіки: почалося зростання ВВП (в середньому на 5—6 % у рік), знизилася інфляція (6 % у 1997 р.), покращився інвестиційний клімат, середньомісячна заробітна плата в 1996 р. становила 280 до­ ларів. Поступово стабілізувалося становище у сільськогоспо­ дарському виробництві. На зміну сільськогосподарським ко­ оперативам соціалістичної доби прийшли кооперативи влас­ ників, які на середину 90-х років виробляли більшу частину сільськогосподарської товарної продукції. На підтримку аг­ рарного сектора держава виділяла значні бюджетні кошти. Структурна перебудова промисловості відбувалася переваж­ но за рахунок внутрішніх резервів, обсяг іноземних інвес­ тицій в національну економіку залишався незначним.

У 2002 р. економічна ситуація у Словаччині остаточно стабілізувалася. Обсяг ВВП становив 60 млрд дол., тобто в середньому 11 тис. дол. на одну людину. Це більше, аніж у Польщі, хоча й дещо менше, ніж у Чехії. Утім, чимало гос­

4 6 4

Словацька Республіка

трих соціально-економічних проблем все ще чекали свого вирішення. Необхідно, зокрема, завершити економічну трансформацію й адміністративну реформу, поліпшити си­ туацію у сфері освіти й охорони здоров’я. Значним залишав­ ся рівень безробіття — 17,2 % працездатного населення. Вирішення цих проблем наблизить Словаччину до членства у Євросоюзі й НАТО.

Зовнішня політика

овостворена Словацька Республіка відразу Нж стала членом ООН, Ради Європи, Вишеградської четвірки, здобула статус асоційованого члена ЄС.

Утім, зовнішня політика країни до 1998 р. значною мірою бу­ ла зорієнтована на Росію. Обидві країни підписали низку міждержавних угод, у тому числі й у військовій галузі та сфері безпеки. Словацький прем’єр В. Меч’яр не мав підтримки ані

вєвропейських країнах, ані за океаном (держсекретар США

М.Олбрайт назвала Словаччину “чорною діркою в Європі”). Хоча керівництво республіки офіційно підтримувало рішен­ ня щодо розширення НАТО і Словаччина навіть брала участь у програмі НАТО “Партнерство заради миру”, вона не стала членом альянсу в 1999 р., як деякі її сусіди. Лише наприкінці 1998 р. відбулася корекція зовнішньополітичного курсу. На саміті НАТО у Празі (листопад 2002 р.) Словаччина дістала офіційне запрошення на вступ до альянсу у 2004 р. Тоді ж

країна мала стати членом Євросоюзу. Головні торговельні партнери республіки — Німеччина, Росія, Чехія.

Наявність спільних кордонів (майже 100 км), історичні та культурні зв’язки між словацьким і українським народами, відсутність будь-яких взаємних територіальних претензій, а також існування української меншини у Словаччині (близь­ ко 15 тис. чоловік) та словацької в Україні — все це відкри­ вало широкі можливості для всебічної взаємовигідної співпраці між Україною і Словаччиною. У червні 1993 р. підписано Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво між обома країнами. Новий етап у двосто­ ронніх відносинах розпочався після обрання президентом

465

Розділ 2 2 ЮГОСЛАВІЯ

Відродження Югославії. Альтернативи повоєнного розвитку

ароди Югославії зазнали величезних втрат Ну війні. Населення країни скоротилося май­ же на 2 млн чоловік (понад 1 млн загинуло й близько 700 тис.

чол. залишили її межі). Економіка була зруйнована, в 1945 р. обсяг виробництва у харчовій промисловості становив 45 % від рівня 1940 р., текстильній — 40 %, металургійній — 20 %. Відчувалася гостра нестача предметів першої необхідності. Над жителями Санджака, Боснії та Герцеговини, а також інших районів нависла загроза голоду.

Катастрофічне економічне становище ускладнилося полі­ тичною нестабільністю. Зберігалася атмосфера громадянсь­ кої війни. Збройну боротьбу проти нової влади продовжува­ ли сербські четники на чолі з Д. Михайловичем, загони хорватських усташів і албанських сепаратистів. До лютого 1946 р. частини Югославської армії спільно з органами держ­ безпеки знищили близько 200 тис. чоловік, тих, хто боровся проти прокомуністичного партизанського руху в роки війни або після її закінчення не визнав нової влади.

Улітку—восени 1945 р. тривала жорстока політична бо­ ротьба між силами, об’єднаними в рамках Народно-визволь­ ного фронту (НВФ) і опозицією. У цей період НВФ усе більше перетворювався на своєрідну “державну партію”. Політика НВФ повністю визначалася Комуністичною партією Югославії (КПЮ), чисельність якої у травні 1945 р. становила понад 140 тис. чоловік, переважно вчорашніх пар­ тизан, малоосвічених, відданих більше особисто Тіто, аніж тим малозрозумілим принципам, які він обстоював. До літа

467

РОЗДІЛ 22

1945 р. комуністи контролювали майже всі керівні посади в державному і господарському апаратах. Керівництво КПЮ вважало за краще здійснювати свою діяльність, прикриваю­ чись як ширмою НВФ. Партія вирізнялася жорсткою цент­ ралізацією, і розгалужений партійний апарат перебував під суворим контролем Політбюро у складі Й. Броз Тіто, Е. Карделя, М. Джиласа, А. Ранковича та ін. Вплив КПЮ на різні соціальні верстви був досить значним і нарощувався з допо­ могою державних і партійних структур. Керівництво КПЮ під прикриттям НВФ і коаліційного уряду використовувало всі можливі заходи для встановлення цілковитого контролю над усіма сферами суспільного життя. На словах підтримую­ чи й захищаючи приватну власність, комуністи, здійснивши широку експропріацію і націоналізацію засобів вироб­ ництва, банків, оптової торгівлі, на початок 1946 р. домог­ лись того, що державний сектор у промисловому вироб­ ництві сягав 80 %.

Ще в березні 1945 р. був запроваджений державний кон­ троль над зовнішньою торгівлею, що по суті означало вста­ новлення державної монополії. У квітні того ж року була проведена грошова реформа, причому під час обміну грошей можна було отримати не більше як 5 тис. нових динарів. Усі ці заходи призвели до підриву економічних позицій національної буржуазії.

Економічна політика уряду викликала протести підприємців, значної частини селян, дрібних і середніх влас­ ників міста. Улітку 1945 р. соціальна база НВФ помітно зву­ зилася, зросли опозиційні настрої. Нелегальну боротьбу проти нового режиму вели монархісти, які підтримували ко­ роля Петра II, усташі й члени Хорватської селянської партії. Легальна опозиція об’єднувалася навколо Демократичної партії (ДП) на чолі з Міланом Гролом і Народної радикаль­ ної партії, яку очолював Мілош Трифунович. Керівництво цих партій робило спроби об’єднати всі опозиційні сили. Воно прагнуло добитися реорганізації уряду на широкій політичній основі, перетворити Антифашистське віче народ­ ного визволення Югославії (АВНВЮ) на Тимчасову народ­ ну скупщину шляхом введення до її депутатського корпусу представників довоєнного парламенту й проведення виборів під міжнародним контролем.

468

Югославія

Вирішальні політичні події розгорнулися в серпні 1945 р. Тимчасовий уряд під тиском США та Великої Британії на­ решті прийняв рішення про розширення АВНВЮ і виніс на його обговорення проекти виборчих законів. До складу АВНВЮ були введені 36 депутатів довоєнної скупщини (1/10 частина її чисельності). 5—7 серпня на з’їзді Народновизвольного фронту Югославії він був перейменований у Народний фронт (НФ). З’їзд ухвалив програму, в якій декла­ рувалося не тільки визнання “приватної власності й приват­ ної ініціативи”, а й містилися обіцянки щодо підтримки се­ редніх верств у їхній господарській діяльності. Водночас у документі проголошувалася необхідність експропріації бур­ жуазії і створення сильного державного сектора, обстоюва­ лися принципи планового ведення господарства. Керів­ ництво компартії наполягало також, щоб лідери всіх партій публічно заявили про визнання керівної ролі КПЮ.

7 серпня відкрилася III сесія АВНВЮ, яка незабаром проголосила себе Тимчасовою народною скупщиною (ТНС). 81 % депутатів ТНС були представниками компартії. Скуп­ щина прийняла 13 законів, у тому числі виборчий, про пока­ рання за злочини проти держави, про перехід усіх рудних багатств країни у власність держави. Декрет про аграрну реформу передбачав ліквідацію великого землеволодіння і встановлював максимальний розмір земельних наділів на селянську сім’ю у розмірі 25—35 га оброблюваної землі або 45 га усіх сільськогосподарських угідь. Землі поміщиків і ка­ толицької церкви підлягали відчуженню за компенсацію від держави. Ділянки землі, отримані безземельними чи малозе­ мельними селянами на правах приватної власності за викуп, протягом 25 років не підлягали продажу, розподілу, заставі чи здачі в оренду. Для перерозподілу землі створювалися аг­ рарні комісії.

Відкрите й запекле зіткнення опозиції в особі ДП і про­ комуністичної більшості Скупщини відбулося під час обго­ ворення законопроектів про порядок виборів депутатів до Установчої Скупщини й покарання за злочини проти держа­ ви. Опозиція заперечувала повноваження народних коміте­ тів, відмовляючись довірити їм підготовку й проведення виборів, протестувала проти переслідувань четників та порушень демократичних прав і свобод, звинувачувала

469