Підручники з Біології / Біологія 11 клас / Соболь В.І. Біологія 11 клас. 2019

аденоїди. Для цієї тканини характерна рання вікова інволюція (старіння). Так, лімфоїдна тканина тимусу до 40 років повністю замінюється жировою.

Клітинний рівень. Клітини імунної системи здатні до рециркуляції, тобто можуть проникати крізь стінки капілярів і переміщуватися між клітинами за допомогою рідин внутрішнього середовища. Основними клітинами імунної системи є лейкоцити, серед яких Т­лімфоцити й В­лімфоцити. Імунна система постійно підтримує певну кількість своїх клітин завдяки стовбуровим клітинами червоного кісткового мозку.

Молекулярний рівень. Молекули імунної системи секретуються її клітинами і можуть функціонувати як самостійні агенти. Характерним прикладом таких речовин є імуноглобуліни (антитіла), що утворюються В-лімфоцитами. Зв’язок між клітинами та органами імунної системи здійснюється за допомогою особливих сигнальних білків – цитокінів.

Отже, структурними й функціональними компонентами імунної системи людини є молекули, клітини та органи, що забезпечують здатність організму розпізнавати й знешкоджувати чужорідний матеріал.

Які особливості функціонування імунної системи людини?

В організмі людини умовно розрізняють два види імунітету: неспецифічний та специфічний. Неспецифічний (вроджений) імунітет здійснюється речовинами (HCl, жовч, молочна кислота, лізоцим, інтерферони, білки плазми) та клітинами (фагоцити, NК-лімфоцити) на всі чужі білки та мікроорганізми незалежно від їхньої природи. Цей імунітет має спадковий видовий характер і позбавлений імунологіч-

§ 27. Імунна система людини, особливості її функціонування

101

Тема 6. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Інфекційний агент (патоген), що проник в організм, розпізнається дендрит­ ними клітинами. Це особливі високочутливі клітини, здатні розпізнавати молекули антигенів і презентувати його іншим клітинам імунної системи. Після взаємодії з анитигеном дендритні клітини активуються і мігрують у лімфатичні вузли, де взаємодіють із T­ та B­лімфоцитами, які й здійснюють імунну відповідь. В-лімфоцити продукують антитіла, Т­кілери за участі речовин (перфорини, гранзими В, гранулізини) зумовлюють апоптоз чужих клітин, Т­хелпери за участі цитокінів стимулюють клітини, відповідальні за клітинний імунітет (Тh1) та активують В-клітини, що відповідають за гуморальний імунітет (Тh2). Повторне проникнення патогена та імунна відповідь відбуваються вже швидше й ефективніше завдяки формуванню Т­ і В­клітин пам’яті (іл. 49).

Таким чином, імунна система має цілу низку унікальних особливостей функціонування: багатоетапність й багаторівневість захисту, високі специфічність, чутливість, здатність до регенерації, імунологічну індивідуальність, імунологічну пам’ять та ін.

Які механізми взаємодії системи антиген-антитіло?

Антигени – це молекули білків чи полісахаридів, здатні спричиняти імунну відповідь, що виявляється в утворенні антитіл. Носіями таких чужорідних речовин є віруси, про- й еукаріотичні клітини, трансплантати, пухлинні клітини. Найхарактернішими властивостями антигенів є генетична чужорідність, макромолекулярність та специфічність.

Антитіла – це білкові молекули, що утворюються в організмі у відповідь на дію антигенів і мають властивість вступати з ними у взаємодію. Антитіла є важливим специфічним чинником захисту організму хребетних тварин проти збудників інфекційних захворювань і генетично чужорідних речовин. Усі антитіла належать до імуноглобулінів, які поділяють на 5 класів: IgG, IgM, IgA, IgD і IgE. За характером впливу на антиген розрізняють три групи антитіл: 1) антитіла (аглютиніни), що зумовлюють склеювання (аглютинацію) мікроорганізмів або клітин; 2) антитіла (лізини), що здійснюють розщеплення (лізис) клітин за обов’язкової участі комплементу – сукупності багатьох білків сироватки крові; 3) антитіла (преципітини), що осаджують комплекси антиген – антитіло.

Взаємодія антигенів й антитіл відбувається між розпізнавальною групою антитіла (рецептором) та детермінантною групою антигена (епітопом), що ґрунтується на високій відповідності (комплементарності). Внаслідок контакту антитіла з відповідним антигеном утворюється міцний комплекс антиген – антитіло, в якому антиген втрачає свої патогенні властивості й нейтралізується або знищується.

Отже, основою здатності імунної системи відрізняти «чуже» від «свого» є механізми взаємодії чужорідних антигенів

з відповідними антитілами.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Самостійна робота з таблицею

Визначте особливості будови й функціонування імунної системи. Заповніть у робочому зошиті таблицю та вкажіть можливі причини цих особливостей.

§ 27. Імунна система людини, особливості її функціонування

103

Тема 6. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Природа – найкращий з лікарів.

Гален

§ 28. ІМУНОКОРЕКЦІЯ. ІМУНОТЕРАПІЯ

Основні поняття й ключові терміни: Імунокорекція. Імунотерапія. Імунобіологічні препарати.

Пригадайте! Що таке імунітет?

Вступна вправа

Терапевтичне лікування може здійснюватися хімічними (А), фізичними (Б) та біологічними

(В) методами. Згрупуйте названі види терапії за переважаючими методами лікування.

Деякі види терапії: 1 – імунотерапія; 2 – магнітотерапія; 3 – фаготерапія; 4 – фототерапія; 5 – радіотерапія; 6 – гірудотерапія; 7 – галотерапія; 8 – пелотерапія; 9 – озонотерапія.

ЗМІСТ

Чому в імунокорекції та імунотерапії особливе значення мають природні способи впливу?

Імунокорекція – сукупність засобів і методів, спрямованих на нормалізацію функцій імунної системи. Засобами імунокорекції можна активізувати або пригнічувати активність імунної системи, а також замінювати втрачену функцію. Розрізняють три основні види імунокорекції: стимулювальна, пригнічувальна та замінна. Імунокорекція передбачає застосування різних фізичних (наприклад, інгаляція, електрофорез), хімічних (лікарські препарати) і біологічних (масаж, апітерапія) методів, традиційних (наприклад, антибіотикотерапія) й альтернативних (наприклад, голковколювання, гірудотерапія) методик, терапевтичних і хірургічних (видалення лімфоїдної тканини, пересадка кісткового мозку) підходів.

Основними принципами імунокорекції є: 1) застосування з профілактичною метою; 2) доповнення призначеного лікування; 3) переважне використання природних способів впливу, що пов’язані з біологічними потребами й функціями організму. Так, до імунокорекційних препаратів у сучасній медицині існують вимоги, серед яких: природне походження, безпека застосування, відсутність ефектів звикання та ін. Певного значення набули екстракорпоральні методи імунокорекції, що передбачають обробку узятих від людини клітин або тканин з наступним їхнім поверненням (наприклад, метод гемопунктури, в якому імунокоректором є власна кров).

Імунотерапія – сукупність методів лікування, що мають цільовий вплив на клітини, тканини та органи імунної системи. Основною метою імунотерапії є виправлення імунних дефектів організму людини. За механізмом дії розрізняють

специфічну й неспецифічну імунотерапію. Специфічна імунотерапія передбачає вплив на механізми адаптивного імунітету, а неспецифічна – на вроджені імунологічні процеси.

Імунотерапевтичний вплив може бути активним, пасивним та адаптивним. Активний вплив передбачає залучення природних механізмів імунної системи у відповідь на введення антигена (наприклад, використання вакцин). У разі пасивного застосовують готові гуморальні (сироватки, імуноглобуліни, моноклональні антитіла) або клітинні (клоновані лімфоцити) імунологічні препарати, що діють на природні захисні механізми. У випадку адаптивної терапії або профілактики організм отримує речовини (цитокініни, чинники росту), які сприяють виробленню природних засобів захисту.

Отже, в імунокорекції й імунотерапії застосовують різні методи й засоби, але особливого значення набувають методи з використанням природного для організму впливу на природні механізми імунного захисту.

Які особливості й різноманітність імунобіологічних препаратів?

За дією на імунну систему імунобіологічні препарати поділяють на: імуностимулятори (активують імунну відповідь; наприклад, вакцини, препарати женьшеню), імунодепресанти (пригнічують імунну відповідь; наприклад, препарати золота, деякі антибіотики) та імуномодулятори (відновлюють і нормалізують функції імунної системи; наприклад препарати з ехінацеї, гриба кордицепсу).

Імунобіопрепарати отримують різними шляхами: культивуванням штамів мікроорганізмів і клітин еукаріотів, екстракцією речовин з біологічних тканин і крові, методами біотехнології (наприклад, технології рекомбінантної ДНК, технології створення гібридом) та ін. До імунобіологічних препаратів належать

вакцини, анатоксини, імуноглобуліни, сироватки, інтерферони, пробіотики, бактеріофаги, антибіотики та ін.

Вакцини – препарати з ослаблених, вбитих збудників захворювань або продуктів їхньої життєдіяльності, що їх застосовують для формування набутого активного імунітету (наприклад, БЦЖ проти туберкульозу)

Анатоксини – препарати із знешкоджених екзотоксинів бактерій, що зберігають антигенні та імуногенні властивості (наприклад, стафілококовий анатоксин).

Сироватки імунні – це препарати сироватки крові, що отримують шляхом імунізації тварин або людини і використовуються для створення пасивного імунітету (наприклад, протиправцева сироватка).

Інтерферони – природні або рекомбіновані білкові речовини, що є противірусними засобами та здатні модулювати функції імунної системи (наприклад, природний альфа-інтерферон, штучний лаферон).

Імуноглобуліни – препарати, діючою основою яких є антитіла, що підвищують неспецифічну опірність організму (наприклад, імуноглобулін людський).

Пробіотики – бактеріальні препарати, що містять живі мікроорганізми або їхні метаболіти, що здійснюють регуляторний вплив на імунну систему через відновлення мікрофлори кишечнику (наприклад, лінекс, лактобактерин).

Бактеріофаги – антимікробні специфічні препарати, що їх отримують в результаті селекції бактеріофагів (наприклад, дизентерійний або сальмонельозний бактеріофаг).

Антибіотики – продукти життєдіяльності (або їхні синтетичні аналоги і гомологи) живих клітин, що вибірково пригнічують функціонування клітин бактерій, грибів або пухлин (наприклад, лізоцим, пеніцилін, цефадозим).

§ 28. Імунокорекція. Імунотерапія

105

Тема 6. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

106

Отже, імунобіологічні препарати (імунобіопрепарати,

англ. biological drugs) – це лікарські препарати, діючі речовини яких мають біологічне походження (або є штучно синтезованими аналогами природних речовин) і призначені для імунопрофілактики, діагностики та імунотерапії інфекційних, онкологічних, алергічних, імунодефіцитних, автоімунних захворювань.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Самостійне дослідження. Імунотерапія грипу й ГРВІ

За сучасними правилами, лікування та профілактика грипу й ГРВІ включає декілька пунктів: 1) вакцинація перед початком епідсезону; 2) вживання препаратів з групи інтерферонів; 3) застосування препаратів противірусної дії, що пригнічують віруси; 4) вживання препаратів імуностимулювальної дії для активації власного імунітету. Назвіть найпоширеніші препарати, що їх застосовують в імунотерапії вірусних інфекцій грипу й ГРВІ.

Навчальний проект. Особиста програма зміцнення здоров’я

Кожний з нас повинен замислюватися, чи правильно він піклується про свій організм. Перелік з 12 рекомендацій від Міністерства охорони здоров’я України допоможе краще зрозуміти, що є корисним для вашого благополуччя, а що губить його. Опрацюйте ці рекомендації та створіть особисту програму зміцнення здоров’я.

СТАВЛЕННЯ

1.Що таке імунокорекція? 2. Що таке імунотерапія? 3. Які захворювання лікують

1– 6 за допомогою імунотерапії? 4. Що таке імунобіопрепарати? 5. Назвіть основні групи імунобіопрепаратів. 6. Наведіть приклади імунобіопрепаратів.

7.Чому в імунокорекції та імунотерапії переважають біологічні, а не хімічні

7– 9 або фізичні методи лікування? 8. Які особливості імунобіологічних препаратів?

9.Як отримують сучасні біопрепарати?

Існують тисячі захворювань, але здоров’я буває лише одне.

Л. Берне

§29. ПРОФІЛАКТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ЛЮДИНИ. НЕІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Основні поняття й ключові терміни: ЗАХВОРЮВАННЯ. Профілактика захворювань. Неінфекційні захворювання.

Пригадайте! Що таке здоров’я?

Новини науки

У червні 2018 р. Всесвітня організація охорони здоров’я випустила нову версію Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-11). МКХ є основою для визначення тенденцій і здійснення статистики в галузі охорони здоров’я. Містить близько 55 000 унікальних кодів хвороб і причин смертності (у МКХ-10 – 14 400). Чому існує так багато різних захворювань і чому їх кількість збільшується?

ЗМІСТ

Які причини захворювань людини?

ХВОРОБА, ЗАХВОРЮВАННЯ (лат. morbus) – це порушення нормальної життєдіяльності організму, внаслідок чого знижуються його пристосувальні можливості. Наука, що вивчає хвороби, називається нозологією.

Хвороби класифікують за різними критеріями: за причинами виникнення – спадкові (генні, хромосомні, хвороби зі спадковою схильністю), набуті (цукровий діабет, гастрит), інфекційні (вірусні, бактеріальні), паразитарні (дизентерія, малярія), неінфекційні (харчові отруєння, травми); за анатомо-фізіологічними системами – хвороби органів травлення, дихання, кровообігу та ін.; за ознаками статі та віку – жіночі, дитячі хвороби, хвороби старості та ін.; за екологічним принципом – ендемічні, тропічні тощо. Найпоширенішим захворюванням у світі є нежить (лікарі називають ринітом). Її можуть спричиняти віруси, бактерії, алергени, стрес, травмування слизової оболонки носа (іл. 50).

Кожна хвороба має певну безпосередню причину (причини), тобто хвороботворний вплив, що викликає порушення і визначає особливості того чи іншого захворювання. Причинами захворювань можуть бути зовнішні (екзогенні) й внутрішні (ендогенні) чинники. Екзогенні хвороботворні причини – це численні зовнішні фізичні (тепло, холод, вітер), хімічні (надлишок солі, вплив кислот), біологічні (віруси, хвороботворні бактерії, тварини-паразити), психічні (напружені сімейні чи виробничі відносини) патогенні дії. До ендогенних хвороботворних причин належать генетичні чинники та особливості будови тіла, порушення функцій.

На розвиток захворювання впливають окрім хвороботворних причин ще й чинники ризику. Це потенційно небезпечні для здоров’я впливи зовнішнього й внутрішнього середовищ, що підвищують вірогідність розвитку захворю-

§ 29. Профілактика захворювань людини. Неінфекційні захворювання

107

Тема 6. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

108

вань. Чинники ризику класифікують на загальні (спільні для усіх захворювань) і

специфічні, первинні й вторинні.

У розвитку захворювання зазвичай виокремлюють такі періоди: прихований (до появи перших ознак хвороби), продромальний (до повного розвитку симптомів), період розпалу хвороби, період завершення хвороби та період одужування. Тривалість цих періодів залежить від сили хвороботворного впливу та фізіологічного й психічного стану організму людини.

Таблиця 2. ПРИЧИНИ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛЮДИНИ

Отже, різноманітність захворювань людини визначається різноманітністю хвороботворних чинників зовнішнього й внутрішнього середовищ.

Яка основна мета й види профілактики захворювань?

Профілактика захворювань (від грец. профілактикос – запобіжний) – це система заходів, спрямованих на виявлення хвороботворних умов і чинників ризику, запобігання розвитку захворювань та зміцнення здоров'я. Найважливішим складником усіх профілактичних заходів є формування в людини активності й установок на здоровий спосіб життя. Відповідно до класифікації ВООЗ профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика – це сукупність заходів, що запобігають виникненню захворювання, усуваючи його причини. Цей вид профілактики є найбільш ефективним і включає низку заходів, серед яких вакцинація, раціональний режим праці й відпочинку, раціональне харчування, фізична активність, оздоровлення довкілля, використання рослин для зміцнення імунітету та ін. Заходи первинної профілактики можуть здійснюватися й на державному рівні (наприклад, хлорування води, виробництво йодованої кухонної солі).

Вторинна профілактика – це сукупність заходів, що уможливлюють виявлення захворювання на ранніх стадіях розвитку, коли воно перебігає без симптомів, і своєчасне лікування може його зупинити. Заходи вторинної профілактики основані на профілактичних оглядах. Ефективним методом цієї профілактики є також диспансеризація як комплексний спосіб раннього виявлення хвороби, спостереження, лікування та оздоровлення хворих. Прикладом заходів індивідуальної вторинної профілактики серцево-судинних захворювань є вживання ацетилсаліцилової кислоти за рецептурним призначенням лікарів.

Третинна профілактика – це сукупність заходів, що запобігають погіршенню або ускладненням захворювання після того, як його було виявлено. Цей вид профілактики спрямований також на реабілітацію хворої людини, на повернення її в сім’ю й до суспільно-корисної діяльності. Прикладом заходів третинної профілактики є запобігання контактам з алергеном для хворих на бронхіальну астму.

Отже, основною метою профілактики захворювань є знищення хвороби й мінімізація її впливу, а основними видами – первинна, вторинна й третинна профілактика.

Які основні заходи профілактики неінфекційних захворювань?

Неінфекційні захворювання – це хворобливі стани, що не передаються від людини до людини, мають тривалий перебіг і повільно прогресуючий характер. На сьогодні ці захворювання становлять глобальну небезпеку, оскільки набули масового планетарного характеру й мають катастрофічні наслідки для існування людини. У суспільстві виникла проблема нової глобальної загрози, що має статус неінфекційної пандемії.

Неінфекційні захворювання поширені серед усіх вікових груп. Помилковою є думка, що такі захворювання – це хвороби літніх людей. Згідно з даними ВООЗ близько 9 млн людей у світі помирають від неінфекційних захворювань не досягши і 60-річного віку. Ще однією важливою їхньою характеристикою є те, що майже 80 % усіх випадків смерті від неінфекційних захворювань припадає на країни з низьким і середнім рівнями доходу населення.

В Україні близько 86 % смертей спричиняють захворювання саме цієї групи. Існують основні чотири типи неінфекційних захворювань – серцево-судинні (інфаркт, інсульт, вроджені вади серця, ендокардит), рак, хронічні респіраторні захворювання (хронічна обструктивна хвороба легень, астма) та діабет. Чинниками ризику для даної групи захворювань є метаболічні (підвищений артеріальний тиск, високий вміст глюкози, високий вміст ліпідів, надмірна маса тіла) й поведінкові (тютюнокуріння, гіподинамія, нераціональне харчування, надмірне вживання алкоголю).

У липні 2018 р. в Україні вперше почали системно впроваджувати заходи з профілактики захворювань, що викликані не інфекціями, а способом життя та умовами навколишнього середовища. На засіданні Кабінету Міністрів ухвалено

Національний план заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнен­ ня глобальних цілей сталого розвитку. Передусім йдеться про розробку та реалізацію інформаційної політики і проведення масштабної роз’яснювальної роботи щодо основних чинників ризику неінфекційних захворювань та їх наслідків для здоров’я.

Загальнодержавними заходами профілактики неінфекційних захворювань є: економічні (підвищення акцизу на тютюнові вироби, алкоголь та фінансування програм із популяризації здорового способу життя), організаційні (заборона реклами цигарок та алкоголю, створення пунктів здорового харчування в школах, ВНЗ), інформаційні (популяризація активного відпочинку, інформаційні заходи проти шкідливих звичок).

До заходів індивідуальної загальної профілактики неінфекційних захворювань належать відмова від шкідливих звичок, раціональне харчування, активний спосіб життя, заняття фізкультурою й спортом. Окрім того, існують спеціальні заходи профілактики щодо конкретних видів захворювань.

§ 29. Профілактика захворювань людини. Неінфекційні захворювання

109

Тема 6. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

110

Отже, основні заходи профілактики неінфекційних захворювань на державному й особистісному рівнях спрямовані на запобігання дії чинників ризику та дотримання основних засад здорового способу життя.

ДІЯЛЬНІСТЬ Самостійна робота з ілюстрацією. Профілактика раку

Міжнародне агентство з дослідження раку Всесвітньої організації охорони здоров’я з ініціативи Європейської комісії опублікували «Європейський кодекс боротьби проти раку», який містить 12 способів зниження ризику розвитку раку. Міжнародні експерти заявляють, що майже половину смертей від раку можна було б уникнути, якби всі дотримувались рекомендацій. Використайте запропоновану ілюстрацію та назвіть ці 12 способів профілактики раку.

Біологія + Лікарські рослини. Рослини-адаптогени й первинна профілактика хвороб

Рослини-адаптогени стимулюють захисні сили організму людини, пристосовують його до змін погоди, коливань атмосферного тиску, підвищують стійкість до стресів, фізичну й розумову працездатність (іл. 51). Назвіть найвідоміші рослини-адаптогени. Оцініть можливості та сформулюйте найзагальніші рекомендації щодо застосування рослин-адаптогенів для профілактики захворювань

Іл. 51. 1 – женьшень; 2 – елеутерокок колючий; 3 – родіола рожева

СТАВЛЕННЯ

Біологія + Музика. Музична терапія

Музика може підвищити настрій, викликати приємні спогади, заспокоїти, вплинути на біль, частоту серцебиття, тиск і навіть на функції імунної та ендокринної систем. Науковці стверджують, що музика може чинити значний вплив на здоров’я, тож вона стала окремим напрямом терапії. Обґрунтуйте значення музики у профілактиці й лікуванні захворювань людини.

РЕЗУЛЬТАТ