СР

У ніч з 14 на 15 серпня 1947 року була проголошена незалежність Індії. Індія є державою-засновницею ООН, також є членом численних організацій системи ООН, наприклад, Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, Міжнародного агентства з атомної енергії,

Міжнародної організації праці, Продовольчої та сільськогосподарської організації, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Організації ООН з промислового розвитку, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Всесвітнього поштового союзу. Індія є членом Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної асоціації розвитку.

Індія прийняла участь у миротворчій операції ООН під час збройного конфлікту в Кореї (1950-1953 рр.). З 1950-х років індійські війська або спостерігачі були частиною миротворчих місій на єгипетсько-ізраїльському кордоні, в Лівані, Кіпрі, Ємені, Демократичній Республіці Конго та індонезійській провінції Папуа.У середині 90-х індійські війська служили в Анголі, Гаїті, Іраку, Ліберії та Руанді.

Індія також є членом Руху неприєднання, групи держав, які не входили під час холодної війни ні до блоку США, ні до блоку СРСР.

Індія є учасницею низки багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів, наприклад, Конвенції про біологічне різноманіття,

Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Генеральної угоди про торгівлю послугами, Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права та інших.

У 2020 році Індія була обрана як непостійний члені Ради Безпеки, вона займе своє місце за столом Ради 1 січня 2021 року.

Україна й Індія.

У 2011 р. було відновлено, після тривалої паузи, українсько-індійський політичний діалог на високому рівні. Відбувся візит до Індії Міністра закордонних справ України К. І. Грищенка, головною метою якого була підготовка візиту Президента України В. Ф. Януковича до цієї держави у

2012 році. За результатами участі у 2011 р. у Київському саміті з безпечного та інноваційного використання ядерної енергії індійська сторона оголосила про рішення виділити 1 млн дол. США на реалізацію Чорнобильських проєктів. У контексті розвитку двостороннього співробітництва у 2012 році також заплановано проведення 4-го засідання Міжурядової українсько-

індійської комісії та візити на рівні керівників органів законодавчої влади та національної безпеки України і Республіки Індія. Продовжується конструктивна співпраця між Україною та Республікою Індія в рамках ООН.

3.Економіка країни

Індія — аграрно-індустріальна країна. Структура ВВП в кінці XX

ст.(%):

гірничодобувна промисловість — 2,1;

обробна пром-сть — 15,2;

сільське господарство — 32;

енергетика — 1,6;

будівництво — 4,2;

торгівля — 13,6;

транспорт і зв'язок — 5,2;

інші — 26,1.

Державний сектор займає монопольне положення на транспорті,

зв'язку, в оборонній і ядерній промисловості, трансп. машинобудуванні,

видобутку нафти, золота, виробництві добрив, банківській справі,

страхуванні та імпорті. Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий,

морський, повітряний. Індія — одна з найбільших залізничних країн світу:

протяжність її доріг понад 62 тис. км.

Майже 90 % морського вантажообігу переробляється вісьмома головними портами. Найбільший серед них — Бомбей. Північній-схід обслуговує Калькутта. Найважливіші порти Південної Індії — Вашакхапатнам, Мадрас, Кочин. У Гуджарапі створений великий порт Кандла. Розвинутий повітряний транспорт, як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Мумбаї, Делі, Колката — найбільші міжнародні аеропорти Індії.

Промисловість.

Специфіка індійської промисловості в тому, що тут є і великі сучасні підприємства і примітивні промисли. Індія — провідний світовий виробник арахісу і чаю, другий великий виробник рису і цукру. Країна намагається збільшити видобуток вугілля, нафти, природного газу, виробництво електроенергії. Розвинута важка індустрія, нафтопереробна промисловість і промисловість мінеральних добрив. За виробництвом сталі Індія займає одне з перших місць у світі.

Загалом в обробних галузях створюється бл. 20 % ВНП країни і зайнято приблизно 17 млн чол. Лідирує штат Махараштра, частка якого в промисловій продукції Індії досягає приблизно 20 %; на Західну Бенгалію і Тамілнад припадає по 10 % і на Мадхья-Прадеш і Гуджарат — по 7 %.

Індустріалізація Індії припала в основному на період після завоювання незалежності. Від колоніального минулого були успадковані джутова,

бавовняна і шерстяна промисловість, частково виплавка чорних металів. За перші 30 років республіка досягла безперечних успіхів в розвитку ряду базових галузей важкої індустрії і випуску споживчих товарів. З 1950—1951

по 1997 виплавка сталі зросла з 1,5 млн до 21,4 млн т, алюмінію — з 4 тис. до

540 тис. т, міді — з 7,1 тис. до більше ніж 50 тис. т. Було організовано виробництво верстатів, дизельних двигунів, рухомого залізничного складу,

легкових і вантажних автомашин, автобусів, велосипедів, електромоторів,

вентиляторів, освітлювальних приладів, радіоприймачів і таких хімічних товарів, як мінеральні добрива, сірчана кислота, кальцинована і каустична сода, а також папір і цемент. Розвиток промисловості і її диверсифікація позначилися на структурі експорту. У кінці XX ст. в експорті зросла частка таких товарів, як транспортне обладнання, ліки, взуття.

Сільське господарство.

е головне заняття індійського населення зараз і в найближчому майбутньому. Аграрні відносини, техніка і агротехніка здебільшого доіндустріальні. Виробництво дрібне і трудоінтенсивне. Розміри господарств, як правило, не перевищують 1 га і на одного працездатного в середньому припадає 0,7 га орних земель. Продуктивність і товарність низькі. Незважаючи на низку позитивних зрушень, для більшості селян, як і

3000 років тому, знаряддям праці є дерев'яне рало і серп, паливом — гній та солома, транспортом — віл або буйвіл, формою обміну — бартер. Третина сільських жителів не має власної землі і є наймитами. Безперечним досягненням незалежної Індії стала так звана «зелена революція»

(впровадження високоурожайних культур) і будівництво сучасних іригаційних систем. Завдяки цьому країна значно збільшила виробництво зерна, ліквідувала загрозу періодичного голоду і практично забезпечує себе продовольством, хоча рівень його споживання продовжує залишатися низьким.

У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни — 168 млн га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а

той, що з жовтня-грудня до лютого-березня — «рабі».

Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений — 73 млн т (друге місце після Китаю), пшениця — 57 млн т. Всі зернові разом — це 166 млн т, а з бобовими — 180 млн т. Рис — культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, —

головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях. Тут проходить важлива для світового господарства межа, на схід від якої у вологій мусонній Азії аж до Японії основною культурою і продуктом харчування є рис, на захід — у країнах Середнього Сходу, Середньої Азії,

Північної Африки і більшої частини Європи — пшениця. Просо (його сортів багато), як більш посухостійку зернову культуру, вирощують на плоскогір'ї

Декан, де опади нерівномірні, а іригація розвинена слабо. Це культура сезону

«хариф».

Крім зернових, вирощують багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур — червоний перець, баклажани, капуста, манго,

апельсини, папайя, банани. Головні олійні — арахіс, сезам (кунжут), рицина,

гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Ґанґу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.

Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна і лише частково молоко та масло. Індійці — вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій.

Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних

рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.

Імпорт Індії з України.

Імпорт Індії з України

Загальний обсяг імпорту з України до Індії зростає, показники росту за

результатами 2017 р. склав 41,3%. Проте за товарною структурою він є не диверсифікованим. Більше 80% загального українського імпорту складають лише дві категорії – соняшникова олія і пшениця, при цьому частка соняшникової олії складає більше 60%.

Україна посідає дуже незначне місце в загальному імпорті в Індію

(0,6% за результатами 2017р.). При цьому за деякими позиціями вона є ключовим імпортером, зокрема, наступних категоріях:

•соняшникова олія (94% від загальної потреби),

•пшениця (45%),

•макуха (43%),

•прутки з вуглецевої сталі (27%).

В цілому український експорт до Індії є сировинним. Україна експортує харчові продукти і відходи, хімічну і металургійну продукцію.

Інфраструктура.

Розвитку індійської економіки також сприяє збільшення державних витрат на інфраструктуру. Особливий акцент уряд робить на дорогах: лише за вересень на них витратили 89 млрд рупій, тоді як за весь 2014-2015 рік –

330 млрд.

Що стосується залізничних шляхів країни, то основна увага тут приділяється саме реформуванню. Це повинно призвести до надзвичайно необхідного розширення потужності залізничного транспорту. Індійський

уряд зосереджується на національних автомагістралях та залізницях, а також збільшує витрати на охорону здоров’я. Держава отримала майже рекордний прибуток від податкових зборів. Особливо варто зазначити різке підвищення надходжень від акцизного збору як на бензин, так і на дизельне паливо, а

також від податку на прибуток фізичних осіб. Крім того, уряд значно скоротив витрати на неефективні проекти, наприклад, субсидіювання галузі зрідженого газу.

Фактично, витрати на інфраструктуру можна назвати інвестиціями,

адже вони призводять до покращення економічних показників в пов’язаних з ними галузях. В Україні, натомість, транспортний сектор й досі розглядається не з точки зору інвестиційного потенціалу, а як дотаційна галузь. Хоча він з легкістю міг би забезпечити ріст ВВП України на 30%.

Транспорт.

Транспорт Індії представлений автомобільним , залізничним ,

повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 3 287 263 км² (7-ме місце у світі). Форма території країни — складна, з компактним ромбовидним центральним масивом; максимальна дистанція з півночі на південь — 3200

км, зі сходу на захід — 2740 км. Географічне положення Індії дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи між Близьким і Далеким Сходом,

транспортні коридори з Центральної Азії до Південної.

Загальна довжина автошляхів в Індії, станом на 2015 рік, дорівнює 4 699 024 км, з яких 96 214 км загальнодержавних, 147 800 км внутрішньоштатних, 4 455 010 км інших (2-ге місце у світі).

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік,

становила 68 525 км (5-те місце у світі), з яких 58 404 км широкої 1676-мм

колії (23 654 електрифіковано), 9 499 км вузької 1000-мм колії; 622 км вузької 762-мм колії.

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 20 авіапідприємств, які оперують 485 повітряними суднами. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 98,9 млн осіб. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,83 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів).

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через галузеві міністерства: доріг та автомагістралей, залізниць,

судноплавства та цивільної авіації. Станом на 24 серпня 2016 року міністерство в уряді Нарендра Моді очолювали Нітін Гадкарі, Суреш Прабхкар Прабху, Нітін Гадкарі та Ашок Гаджапаті Раджу Пусапаті,

відповідно.

Атомна енергетика.

Атомна енергетика виробляє 3,38 % електроенергії в Індії.[1] Станом на липень 2018 року, Індія має 22 дієвих промислових ядерних реакторів загальною потужністю 6,2 ГВт. У країні будується шість нових реакторів загальною потужністю близько 3,9 ГВт.

Індія однією з перших країн, що розвиваються, розпочала практичне застосування ядерної енергії з мирною метою. У галузі атомної технології був створений повний цикл, що включає розвідку, видобуток, очищення і перероблення ядерних матеріалів, виробництво паливних тепловидільних збірок для реакторів (комплекс із виробництва ядерного палива — монополіст у Індії), експлуатацію атомних електростанцій (англ. Nuclear

Power Corporation of India — єдина експлуатуюча АЕС організація в Індії).

2005 року в Індії здійснений запуск атомного енергоблоку Tarapur-4

потужністю 540 МВт. Цей енергоблок, на якому встановлено характерний для індійського атомного комплексу важководний реактор під тиском PHWR,

став після введення в експлуатацію найпотужнішим атомним енергоблоком в Індії. Будівництво цього блоку, так само як і ідентичного Tarapur-3, було розпочато в жовтні 1998 року. Влітку 2004 року на блоці приступили до проведення пуско-налагоджувальних робіт.

4.Аналіз стану зовнішньоторговельних зв'язків країни

Експорт та імпорт.

Сукупний експорт з Індії становив 275 млрд доларів у 2020 році.

Скорочення постачання товарів з Індії у вартісному вираженні становило

14,7% У порівнянні з 2019 роком: Експорт товарів зменшився на 47 млрд доларів (у 2019 з Індія було поставлено товарів на суму 323 млрд доларів).

Основними напрямками експорту товарів з Індії у 2020 році були:

США з часткою 17,9% (49 млрд US$)

Китай із часткою 6,89% (19 млрд US$)

ОАЕ з часткою 6,51% (17,9 млрд US$)

Гонконг із часткою 3,46% (9,53 млрд US$)

Сінгапур з часткою 3,01% (8,29 млрд US$)

Бангладеш з часткою 2,87% (7,91 млрд US$)

Великобританія з часткою 2,81% (7,76 млрд US$)

Німеччина з часткою 2,77% (7,65 млрд US$)

Нідерланди з часткою 2,27% (6,26 млрд US$)

Малайзія з часткою 2,24% (6,19 млрд US$)

Продажи

Структура експорту з Індії в 2020 році була представлена наступними

основними товарними групами:

10% (27 млрд USD): 27 - Паливо мінеральне, нафта та продукти їх перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні

8,87% (24 млрд USD): 71 - Перли природні або культивовані,

дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали, метали,

плаковані дорогоцінними металами, та вироби з них; біжутерія; монети

6,68% (18,4 млрд USD): 30 - Фармацевтична продукція

6,52% (17,9 млрд USD): 84 - Реактори ядерні, котли, обладнання та механічні пристрої; їх частини

6,32% (17,4 млрд USD): 29 - Органічні хімічні сполуки

4,88% (13,4 млрд USD): 85 - Електричні машини та обладнання,

їх частини; звукозаписна та звуковідтворювальна апаратура, апаратура для

запису та відтворення телевізійного зображення та звуку, їх частини та

приладдя

4,71% (12,9 млрд USD): 87 - Засоби наземного транспорту, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, та їх частини та приладдя

3,85% (10,6 млрд USD): 72 - Чорні метали