8. Особливості археології як науки.

Археологія - це наука, що вивчає історію людства за матеріальними залишками діяльності людей. Досліджує як окремі стародавні предмети (артефакти), так і комплекси, що відкриваються завдяки археологічним розкопкам. На основі археологічних досліджень відтворюється історія епох, які мало або зовсім, не висвітлені писемними джерелами.^[2]

Археологію можна вважати і суспільною наукою, і галуззю гуманітарних наук. У Північній Америці археологія є частиною культурної антропології. В Україні археологія розглядається як частина історичної науки.

9. Зв’язок археології з іншими науками.

У своїх дослідженнях археологія змикається з іншими науками, як гуманітарними так і природничими:

Література – пошук фактичних матеріалів у міфах, казках, поемах, билинах, хро­ніках тощо.

Мовознавство – морфологічний та лексичний аналіз різних мов допомагає з'ясувати проблеми етнокультурних контактів, міграцій, стан соціальних та шлюбних відносин, історію господарства.

Географія – слід відзначити ,що стародавні цивілізації не так як ми та по різному уявляли навколишній простір.

Хімія, фізика – дають змогу датування археологічних пам'яток, з'ясовують технології виготовлення ремісничих виробів, тощо.

Біологія – допомагає вивчати рослинний і тваринний світ, що оточував давню людину.

Математика – методи статистики,використання обчислювальної техніки, ^р

Археологія є багатогалузевою наукою. Як і будь-яка інша наука, вона має внутрішній розподіл по періодах та етапах розвитку суспільства, матеріальної культури, по об'єктах та методах дослідження (палеолітична, середньовічна, слов'яно-руська, арктична, підводна археологія та ін.).

Існують допоміжні археологічні дисципліни:

антропологія – вивчення залишків людини, найчастіше кісткових решток (визначають етнос, хвороби, зовнішній вигляд людей дивнини);

археозоологія – вивчення кісткових решток тварин (розмір, продуктив­ність);

палеоботаніка – вивчає залишки стародавніх рослин, які використовувала людина (природно-кліматичні умови);

нумізматика – вивчення монет (час появи, метал, легенда);

хронологія – визначає час подій і явищ (методи датування);

іконографія – вивчає зображення людей на твердому матеріалі (вазах, стелах, фресках) портрети історичних осіб, мода на одяг, зачіски;

геральдика – історична дисципліна, що вивчає герби (створення, значен­ня окремих елементів;

сфрагістика – історична дисципліна, яка вивчає печатки, пломби, тамги;

епіграфіка – написи на твердому матеріалі;

папірологія – написи на папірусі…

тощо.

10. Зародження і розвиток археології.

Формування археології як науки пов'язано з двома основними моментами: по-перше — усвідомленням того, що матеріальні старожитності є свідченнями історії, тобто історичними джерелами, схожими за своєю функцією на писемні, і, по-друге, — відчуттям протяжності історії, яка реалізується у певних послідовностях. Перші кроки на цьому шляху демонструє антична наука, де виник і сам термін "археологія" (буквально — наука про старожитності), введений в обіг філософом Платоном (427—348). Від Геродота (484—425) бере свій початок традиція підкріплювати висвітлення історії матеріальними свідченнями (вавилонська вежа, піраміди і колоси-статуї Єгипту, могили кіммерійських царів поблизу Тіраса-Дністра), якої надалі дотримувалися всі визначні історики.

У середньовічній Європі археологія майже не розвивалася. В епоху Відродження (15-16 століття) розвиток археології пожвавився у зв'язку з вивченням пам'яток античного мистецтва. Новий поштовх археологічним дослідженням у Західній Європі дали успішні розкопки Помпеї у 18 столітті. У середині 19 століття почали вивчати пам'ятки палеоліту.

У 20-х роках 20 століття великі археологічні дослідження здійснені в Азії — у Дворіччі (розкопки Ура) та Індії (розкопки в долині Інду), які дали можливість висвітлити характер шумерської та індської цивілізацій (4-е тис. до н. е.).