53. Мезолітичні стоянки у басейні Прип’яті – Нобель, Корост, Рудий Острів.

Нобель — група стоянок середньокам'яної доби з однаковим крем'яним матеріалом біля села Нобель Зарічненського району Рівненської області.

За Нобельською стоянкою виділено нобельську групу свідерської культури.

Багатошарові стоянки Нобель-I, -II, -III, та -IV розташовані в урочищах Заборок та Піддяче, на піщаних дюнах правого берега річки Прип'ять.

Нобель-І знаходиться на рівні заплавної тераси Нобельського озера, яка є великою лагуною у водопіллі Прип'яті. Висота стоянки над літнім рівнем озера — 4-5 метрів.

Культурний шар знаходиться у нижній частині родючого ґрунту та в його підоснові, перекритий товстим шаром намитого піску.

Було виявлено декілька вогнищ відкритого типу, у поперечнику 1.,4 м та потужністю у центрі до 8-10 см. Одне вогнище було оточене вертикально вкопаними каменями.

Крем'яні вироби були переважно зосереджені біля вогнищ. За 1972-1973 роки було виявлено 6500 кременів.

Нуклеуси косоплощинні з однобічним сколом. Платівки переважно середніх розмірів. 64,1 % знарядь виготовлено з платівок. У якості ножів широко використовувалися платівки й сколи з ретушшю. Скребачки складають 34,9 %. Різці складають 19,6 % й переважно виготовлялися з платівок. Присутні верболисті й черешкові вістря на платівках та сокири з перехватом.

54. Мезолітичні стоянки у Київському Подніпров’ї – Таценки, Бородянка.

55. Неолітичні культури України: історіографія проблеми.

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/58994/17-Manko.PDF?sequence=1

Щодо витоків неоліту регіону висловлювалися кілька українських дослідників: В.М. Даниленко, Д.Я. Телегін, Л.Л. Залізняк та Н.С. Котова. На сьогодні відомо три головні версії неолітизації України: автохтонна, з південного сходу («східний імпульс») та з південного заходу — з Балкан через Подунав’я. Прибічником першої був Д.Я. Телегін, який у питанні неолітизації Подніпров’я був обережним і дуже лаконічним, але в цілому дотримувався автохтоніст ської позиції. Неолітичні пам’ятки Київщини він зараховував до дніпро-донецької культури, яку виводив із місцевого мезоліту, хоча й визнавав, що на її формування впливала буго-дністровська культура (БДК) та неоліт східніших територій. Ранньонеолітичні пам’ятки струміль-гастятинського типу дослідник виводив із кудлаївської культури мезоліту Полісся . Певну данину автохтонізму віддав Д.Л. Гаскевич який услід за Д.Я. Телегіним писав про кудлаївське підґрунтя раннього неоліту Київщини. У наш час поглядів про місцеві витоки неоліту України дотримуються лише прибічники квазінаукових концепцій на кшталт «священної трипільської Аратти».

56. Неолітичні культури України: загальна характеристика та особливості.

46 – 47 Винокур Телегін

http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000013444

На території України виникло дві зони неолітичних культур:

1. Південно-західна група культур – Кріш-Старчево, лінійно-стрічкової кераміки, буго-дністровська та сурсько-дніпровська.

2. Північно-східна група культур – дніпро-донецька, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-азовська, а також німанська і донецька.

Культура Кріш-Старчево. Поширення: Українське Закарпаття, що було окраїною широкого ареалу, до якого належала Угорщина, Болгарія, Греція, Сербія та Румунія. Саме там культура й склалася на основі традицій Подунав’я під впливом переселенців з Малої Азії. Датується 7 – 5 тис. до н.е. Характерна плоскодонна кераміка з орнаментом у вигляді прокреслених ліній, защипів та шишок. Знайдені глиняні антропоморфні фігурки, кам’яні шліфовані сокири. Основа господарства – землеробство (пшениця, просо, ячмінь), скотарство, полювання і рибальство. Житла – обмазані глиною плетені будинки, що стояли поблизу річок. Під впливом цієї культури формувалася найдавніша неолітична культура України — буго-дністровська. Найвідоміші стоянки: Заставне, Рівне.

Буго-дністровська археологічна культура (БДК). Ареал поширення: лісостепова смуга басейну Дністра та Південного Бугу. Датується кін. 7 – 5 тис. до н. е. Відомі дністровський та бузький локальні варіанти культури. Виникла на місцевій основі, у т.ч. кукрецької мезолітичної культури, під потужним впливом Балкано-Дунайського неоліту, у т.ч. культури Кріш-Старчево. Виділяється скибинецька, печерська, самчинська і савранська фази її розвитку, що дістали назву від стоянок, виявлених поблизу сіл із відповідними назвами. Спочатку на гостродонних або плоскодонних горщиках БДК домінував прокреслений лінійно-меандровий орнамент. Пізніше поширилася накольчаста та гребінцева орнаментація. Крем’яний інвентар ранніх пам’яток характеризується виразними кукрецькими рисами – олівцеподібні нуклеуси, кукрецькі вкладиші, округлі скребачки, дрібні мікропластинки. Основою господарства було полювання на копитних прирічкових лісів та рибальство, доповнювані землеробством та скотарством. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох, розводили свиней, пізніше–великурогату худобу. Найвідоміші стоянки: Саврань, Самчинці, Сокільці.

Культура лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК). Ареал поширення: вся Центральна Європа, а в Україні – на Волинській височині, на Верхньому Дністрі. Постала на основі середньодунайських неолітичних традицій, у т.ч. культури Кріш-Старчево, під впливом переселенців з півдня. Датується кінцем 6 – поч. 5 тис.до н. е. Характеризується кругло- або плоскодонним посудом, орнаментованим паралельними прокресленими лініями, на які з рівними інтервалами наносилися поодинокі ямки. Поділявся на товстостінний кухонний та тонкостінний столовий. Житла представлені прямокутними каркасно-стовповими конструкціями, а також землянками, оточеними господарськими ямами. У Центральній Європі виявлено багато поховань культури. Вони являли собою посипані червоною вохрою, скорчені на правому боці кістяки. Носії КЛСК Займалися підсічним землеробством та скотарством, які доповнювалися полюванням. Вирощували ячмінь, пшеницю-двозернянку, жито, просо, горох, розводили велику рогату худобу, свиней, полювали на турів, оленів, косуль, кабанів. Найвідоміші стоянки: Луцьк, Баїв, Ольшаниця, Незвиське, Торське.

Сурська (сурсько-дніпровська) культура. Ареал поширення: Надпоріжжя та Надазов’я. Датується 6 – 5 тис. до н. е. Була витіснена дніпро-донецькою культурою. Характерною особливістю є гостродонна кераміка з домішкою товченої мушлі у глині і лінійним прокресленим орнаментом, зигзагами. Відомий кам’яний посуд. Наявність у крем’яних комплексах олівцеподібних нуклеусів та кукрецьких вкладишів свідчить про формування культури з участю місцевого населення кукрецької культури та під буго-дністровським впливом. Знайдені кістяні наконечники дротиків, рибальські гачки, кістяні тесла, гарпуни.

Основа господарства – мисливство та рибальство, що доповнювалися землеробством і скотарством. Поселення – по берегах річок і на островах. Найвідоміші стоянки: о. Сурський, Шулаєвий, Виноградний; Кам’яна Могила тощо. Брала участь у формуванні неоліту Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба) та азово-дніпровської культури.

Дніпро-донецька культура (ДДК). Вважається великою культурною спільнотою, до складу якої входили волинська, верхньодніпровська, києво-черкаська, надпорізька, донецькакультури. Більшість сучасних дослідників обмежують територію власне ДДК півднем Київського Полісся, лісостеповим Подніпров’ям та Лівобережжям. Датується 6 – 4 тис.до н. е. Виникла внаслідок міграції на початку 6 тис. до н. е. в середовище місцевого мисливсько-рибальського населення яніславицької мезолітичної культури Полісся й кукрецької – Середнього Подніпров’я носіїв буго-дністровської культури. Властиві гостродонні горщики з домішкою трави у глині, поверхня яких укрита орнаментом у вигляді рядів наколів відступаючою гребінкою. Характерні колективні могильники маріупольського типу з випростаними тілами, посипаними червоною вохрою. Полювали на лісових копитних (тур, благородний олень, косуля, кабан), ловили рибу, поступово засвоюючи від буго-дністровців, а пізніше трипільців елементи землеробства та скотарства. Житла прямокутні, наземні або злегка заглиблені. Найвідоміші стоянки — Собачки, Вовчок, Ігрень у Надпоріжжі, Грині, Микільська Слобідка на Київщині, Бузьки на Черкащині.

Дніпро-азовська (азово-дніпровська) культура. Ареал поширення: лівобережний Степ і Приазов’я. Датується кін. 5 – кін. 4 тис. до н.е. Має ще одну назву – маріупольська культура та входить у широку маріупольсько-сьєзжинську кульурно-історичну спільноту. В енеоліті була поглинена середньостогівською та трипільською культурами. Характеризується гостро- і плоскодонною керамікою, орнаментованою гребінцевими відбитками у вигляді рядів ялинки, зигзагу, згодом – переважно наколами та прокресленими лініями. Широкий асортимент крем’яних знарядь. Поховання здійснювалися в індивідуальних ямах, розташованих рядами, пізніше – у великих колективних ямах. Померлих клали випростано на спині. Є поодинокі кремації. Житла – наземні, круглі чи овальні. Провідними заняттями були мисливство та скотарство. Існували зачатки землеробства.

Культура ямково-гребінцевої кераміки. Ареал поширення в Україні: території сучасних Чернігівської і Сумської, згодом – Харківської і Полтавської областей. Є частиною великої спільності, що простяглася аж до Уралу й нерідко вважається пращурами фіно-угорських племен. Датується 4 – 3 тис. до н. е. Відмінною рисою є гостродонні горщики, суцільно вкриті рядами глибоких наколів, іноді смугами гребінцевої відтисків. Серед крем’яних виробів поширені двобічно оброблені тесла, наконечники дротиків, скребачки на відщепах. Багатий кістяний інвентар: зубчасті гарпуни, тесла, рибальські гачки. Поховання в ґрунтових могильниках у випростаному на спині стані, посипані червоною вохрою. Основою господарства був промисел лісових копитних (лось, олень, кабан, бобер), рибальство. Землеробство та скотарство були невідомі. Відомі залишки поселень на берегах річок або на піщаних підвищеннях біля озер і боліт. Житла – наземні й напівземлянки, від округлих до прямокутних. Найвідоміші стоянки – Погорілівка, Грушівка, Очкіне на Десні, Скуносове, Волинцеве на Сеймі. Прямими нащадками є племена мар’янівської та бондарихинської культури часів бронзи.

1 – німанська; 2 – дніпро-донецька; 3 – сурська; 4 – ямково-гребінцевої кераміки; 5 – лінійно-стрічкової кераміки; 6 – буго-дністровська; 7 – Кукутені; 8 – Трипілля