32. Стоянки середнього палеоліту на території України.

Найдавніші стоянки й рештки неандертальців знайдені у печері Кіїк-Коба, неподалік від Сімферополя, та біля колишнього с. Старосілля (нині у складі Бахчисарая) в Криму, а також поблизу с. Антонівки на Донеччині, смт. Королевого на Закарпатті та в інших місцях. Найбільш заселеним на той час був Крим з його сприятливими для життя умовами. В печерах проживали по дві-чотири сім'ї, що складалися з шести-семи чоловік кожна. Неандертальці вже мали певні навички виготовлення знарядь праці, вміли надавати їм зручнішої форми.  Ки́їк-Ко́ба («Дика печера») — двошарове середньопалеолітичне поселення в гроті на річці Зуя в Білогірському районі Криму. Киїк-Коба є найдавнішою пам'яткою неандертальського поселення на території України.

Грот Киїк-Коба утворився під впливом просочування ґрунтових вод і вивітрювання. Грот знаходиться під карнизом високого плоскогір'я одного з відрогів Довгоруківської яйли, на висоті близько 90 м над гірською річкою Зуя, на її правому березі за 25 км на схід від Сімферополя. Грот схований у лісових заростях і серед скелястих обвалів. Недалеко від грота є джерело.

Пам'ятку відкрив і досліджував Гліб Бонч-Осмоловський в 1924—1926.^[1] У нижньому культурному шарі (ранньомустьєрський час) знайдені невеликі крем'яні знаряддя, кістки тварин — гігантського й шляхетного оленя, сайги, диких коней, осла й інших. Виявлені також залишки стінки, спорудженої в мустьєрський час для захисту мешканців грота від холодних вітрів. Збереглися сліди древніх вогнищ: у нижньому шарі виявлений одне вогнище, у верхньому — три очажка. Усюди в границях житлової площі зустрічаються розколотий кремінь, знаряддя, кістки тварин, вугіллячка.

У видовбаному в скелястому дні грота заглибленні знайдене поховання інстасвалки так званого класичного типу, що лежала на правому боці зі злегка підігнутими ногами (збереглися кості стіп, гомілки, кисті й зуб). Поблизу розташовувалося поховання однорічної дитини, теж покладеної у скорченому, «утробному» положенні. Подібні поховання зустрічаються й на інших найдавніших стоянках Криму.

Мешканці обох шарів Киїк-Коби полювали на велетенського та благородного оленів, коня, Пиндус Богдана, сайгака тощо, виготовляли кременеві знаряддя — гостроконечники, скребла, нож Королевоі

Найдавніша у Східній Європі багатошарова палеолітична стоянка Королеве була відкрита поблизу смт Королево Виноградарівського району Закарпатської області у 1974 році. Розташована вона на вершині 100-метрової тераси лівого берега р. Тиса, що підпирає зі сходу гірський масив вулканічного походження Соргейдь. Невелика балка розділяє терасу на дві вершини – Гострий Верх і Бейвар. Пам’ятку відкрив і з 1975 по 1992 рік здійснював її розкопки на чолі постійно-діючої палеолітичної експедиції Археологічного музею Інституту археології НАН України д.і.н. Владислав Миколайович Гладилін. У 12-метровій товщі лесів та похованих грунтів ним було зафіксовано 16 різночасових культурно-хронологічних комплексів доби палеоліту. Найбільш давній, найнижчий, культурний горизонт належить до часів гюнцького зледеніння й датується близько 1 млн років тому. Останнє палеолітичне поселення існувало тут на початку в’юрмського зледеніння – близько 50 тис. років тому. Значення стоянки Королево виходить далеко за межі україни. Це найдавніша стоянка Східної Європи, від якої ведеться відлік початкового заселення цієї частини Європейського континенту, що має унікальну стратиграфію давніх геологічних відкладів, у товщі яких збереглося 7(!) похованих грунтів.

Стоянка не має рівних у Східній Європі за кількістю культурних хронологічних комплексів і їх насиченістю такої давнини. Завдяки андезиту, породі яку в основному використовували для виготовлення знарядь праці, була розроблена хронологічна шкала, яка надала можливість датувати нестратифіковані вироби на інших пам’ятках. Адже ця вулканічна порода має властивість з плином часу видозмінюватися. А також отримано унікальну можливість простежити поступальний розвиток техніки леваллуа впродовж велетенського відтинку часу – від пізнього ашелю до фінального мустьє.