30. Духовна культура середнього палеоліту.

Є припущення, що вже в середньому палеоліті досконало знали особливості територій, на яких здобували їжу, завдяки чому не губилися під час полювання. Мешканці узбережжя мали орієнтуватись у морських течіях і напрямках вітрів, розміщенні мілин, рифів, островів. П. Спайкінс високо оцінила медичні, зокрема акушерські, здібності неандертальців. Неандертальці добре розбирались у властивостях різних порід каменю. Вони навчилися підбирати оптимальний матеріал як для тих знарядь, котрими оббивали заготовки, так і для тих, котрими виконували інші види роботи. Середнього палеоліту сягають перші пам’ятки мистецтва — паралельні та сіткоподібні подряпини на кістках, ямки на кам’яній плиті, прикраси з просвердлених зубів тварин. На території України археологи відносять до них кістки тварин із лініями зі стоянки в с. Молодове (Чернівецька обл.), зображення леопарда, видряпане на кістці з с. Пронятин (Тернопільська обл.). Завдяки розкопкам О. П. Черниша в Молодовому вперше встановлено, що неандертальці будували тривалі житла. Про вірування цієї доби свідчать найдавніші поховання, котрих досліджено понад 20. Зазвичай неандертальці ховали мертвих у житлах або поблизу. Відомі парні поховання дорослих; у печері Кіїк-Коба (Крим) знайдено кістяки жінки й дитини (Рис. 1.3.11 ). Близько 30 тис. років тому неандертальці поховали мертвонароджене маля зі знаряддями праці. Якщо речі потрапили в могилу цілеспрямовано, це свідчить про віру в потойбічне життя. Втім, серед науковців іще триває дискусія щодо існування будьяких вірувань у неандертальців. Деякі дослідники припускають, що в середньому палеоліті зародилося поклоніння тваринам. На просторі від Іспанії до Кавказу збереглися «ведмежі печери» (найвідоміша — Драхенлох у Швейцарії) з нагромадженнями черепів та кінцівок печерного ведмедя, не пов’язаними з побутовою діяльністю людей.

31. Господарське життя середнього палеоліту.

 Основним заняттям населення залишалося полювання.

Вивчення особливостей топографії показало, що основою господарської діяльності населення Лаціо було полювання на найрізноманітнішу дичину. Місця для таборів вибиралися там, де була мисливська різноманітність. Полювання на таких великих тварин як слон, гіпопотам, носоріг, що продовжували жити тут, доки не стали зникати вологі ліси й болота.

Печера Монте Чірчео (Лаціо): полювання на тварин, які жили на їхній мисливській території (зона радіусом 10 км навколо стоянки), що включала відкриті місцевості, де паслися коні; рідку паркову рослинність і сухі світлі ліси на вододілах, де жили олені й дикі бики; густі вологі ліси, у яких жили кабани й козулі.

Зміни природних умов привели деяких стадних травоїдних до міграцій: улітку — в Апенніни, на рясні пасовища, узимку — назад, у низинні райони. Судячи з розташування пам'ятників середнього палеоліту, людина ще не рухалася за чередами в гірські місцевості, залишаючись в основному в низинних районах, де зберігалися слони, бегемоти, носороги.

У середньому палеоліті північної Італії базові табори розташовуються між морськими узбережжями й горами із сарнами й оленями.

Інша картина в печері Морії (Іспанія): близько 50% кісткових залишків тут належить великому бикові, інші — шляхетному оленеві й коневі.

У Криму полювали майже винятково на дикого осла (Старосілля) і сайгу (Заскельна). На Кавказі у Воронцовській печері 98,8% залишків фауни належать печерному ведмедеві, на ільській стоянці до 87% становлять кістки бізона.