1. Проблеми хронології і періодизації археологічних пам’яток території України.

АРХЕОЛОГІ́ЧНЕ ДАТУВА́ННЯ – встановлення хронології пам'яток, що визначаються за археологічними даними. Поширені дві системи А. д.: абсолютна та відносна. Абсолютну хронологію пам'яток визначають за точно датов. предметами (монети, печатки тощо), за аналогією з надійно датов. пам'ятками, прив'язкою до точно датов. події. Абсолютні дати встановлюють за допомогою методів природничих наук – дендрохронол. (датування за кільцями зрізів стовбурів дерев), радіовуглец. (датування за розкладом радіоактив. ізотопу С-14) та ін.

2. Писемні джерела та їх значення для археології.

Писемні джерела, що становлять найзначнішу за обсягом і найбільш досліджену складову джерельної бази з історії України, можна класифікувати за видом носія: написи на папері, бересті та дереві, шкірі (пергамені), глині, камені, металі тощо; за способом відтворення: рукопис, машинопис, гравірування, друк та ін. Існує також поділ джерел за кількісними параметрами: унікальність або масовість, тиражованість тощо. Незалежно від форми джерел їм усім притаманні заг. властивості: віддзеркалення істор. буття через сприйняття сучасника чи людини наступних поколінь, а тому обмеженість в об’єктивному відтворенні подій; невичерпність умісту наявної в них відкритої та/або прихованої інформації; обмеженість за обсягами такої інформації внаслідок відбиття лише конкретного фрагмента істор. дійсності. Автором/творцем кожного джерела завжди є конкретна людина чи інституція. Джерело суттєво залежить від особистості творця, його обізнаності, компетентності, можливості й бажання повідомити або ж приховати певну інформацію, а також від конкретних обставин, що впливали на автора. Під час дослідження писемних джерел варто завжди пам’ятати про інформаційну складову зовн. оформлення та матеріалу, на якому зафіксовані такі джерела. Це насамперед дає можливість точно датувати й атрибутувати певну пам’ятку, а також з’ясувати її походження, істор. долю, зміну власників тощо. Напр., філіграні та ін. знаки на папері 16—18 ст. дають змогу точно вирахувати місце і час виготовлення матеріалу писемного джерела.

3. Різні види й типи археологічних пам’яток.

До основних пам'яток археології належать: місця поселення (стоянки, городища, селища) й окремі житла, господарські споруди, залишки фортець і міст, могильники й окремі поховання, надмогильні й культові споруди, скарби, знаряддя праці та інші давні вироби, малюнки й написи на скелях і окремих каменях тощо.

4. Проблема раннього палеоліту. Homo habilis.

Нижній палеоліт — історичний період, що тривав упродовж 2 500 000 до РХ — 120 000 до РХ.

Нижній палеоліт складається із двох археологічних епох — олдувайської й ашельської. Олдувайська епоха (2,5–1 млн років тому) представлена лише в екваторіальній зоні Африки. Її характерною ознакою є найдавніші штучні знаряддя з каменю – загострені з одного кінця гальки-чопери, виготовлені «людиною вмілою», яка існувала ще виключно за рахунок збиральництва. Ашельська епоха (1 млн — 150 тис. років тому) репрезентована вже багатьма пам'ятками й на території Старого світу. Її сучасники — пітекантропи) – виготовляли з каменю проторубила й рубила, колуни, сікачі, грубі скребла. В ашелі людина навчилася користуватися вогнем. Основним заняттям залишалося збиральництво, але зароджується вже й полювання – у загінний спосіб. Суспільною організацією пітекантропів було первісне стадо із притаманним йому ендогамним характером статевих стосунків.