Тези Кравець

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ОСІБ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ. ВИДИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСІБ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЗДОРОВ’Я: СОЦІАЛЬНОПОБУТОВА, СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВА, СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНО

Кравець С.-К. Д., Студентка 4 курсу, факультету педагогічної освіти,

Львівського національного університету імені Івана Франка Науковий керівник Семенів Наталя Миронівна

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ОСІБ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ. ВИДИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСІБ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЗДОРОВ’Я: СОЦІАЛЬНОПОБУТОВА, СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВА, СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНО

Постановка та обґрунтування актуальності питання. На разі в Україні діти з особливими потребами мають порушення психофізичного розвитку в наслідок порушення діяльності різних або кількох аналізаторів (зорового, слухового,моторного,мовного)та органічного ураження центральної нервової системи,вважаються відсталою дитиною.[1] Система (ЦНС). Термін використовується в психолого-педагогічній літературі для широкого визначення категорії дітей, які потребують спеціальної освіти. Кількість таких дітей у світі з кожним роком зростає (в Україні понад 11% дитячого населення країни, за даними ПМПК). Їм потрібні особливі умови проживання та навчання. Особливості їх психічного розвитку, соціалізації, засвоєння знань, умінь і навичок досліджує така наука, як дефектологія.[2]

Параметри довкілля також мають досить короткі інтервали зміни характеристик, що дозволяють нормально функціонувати організму людини. Протягом життя людина постійно стикається із ситуаціями, що загрожують смертю. Чи мало з цих ситуацій обумовлені природними явищами. Інші викликані ірраціональними діями та діями людини. Але людина живе, діє, творить і творить, незважаючи на всі уразливості свого тіла.[3] Що дозволяє людині виживати в цих ситуаціях? Можна говорити про різні фактори, що визначають виживання людини як виду, але всі вони, з одного боку, регулюють параметри її внутрішнього середовища, з іншого боку, здатність людей для опосередкування відображень навколишньої дійсності. Ця здатність у людини є завдяки нервовій системі та психіці. Вони багато в чому визначають потенціал виживання людини як виду, оскільки забезпечують процеси адаптації людини до умов довкілля.[4]

На жаль, у сучасному контексті пошуку різних методів ефективної соціалізації та реабілітації інвалідів використання деяких традиційних підходів у лікуванні людей з інвалідністю призвело до всіх можливих негативних наслідків. Йдеться про діяльність деяких центрів соціальної адаптації за напрямком «психологічна реабілітація». Деякі центри, які цілком справедливо декларують трансконфесійний характер своїх духовних цінностей, акцентують увагу на меценатських стосунках з православними парафіями.[5] Це непогано і не неправильно, але, окрім протиріч між православними конфесіями, які становлять певну небезпеку для духовного розвитку, традиційним християнським моделям ставлення до інвалідів часто бракує конкретних характеристик. Насправді в ортодоксальних, загалом християнських, релігійних культурах люди з фізичними чи розумовими обмеженнями життя традиційно називають «одержимими», трактуючи такі речі як «одержимі».[6] Характеризується «є» або «божественним провидінням». Статус «не повноцінних» членів суспільства Можна стверджувати, що набагато гуманніше ставлення до інвалідів як до «бідних» краще, ніж відсутність уваги. Не вирішує соціально-виховних проблем– відчуття себе повноцінним і звичайним. Член суспільства. Збереження триває, що саме має допомогти суспільству подолати.

Підсумовуючи, перш за все, слід зазначити, що «психічна» реабілітація повинна носити двосторонній характер. Найчастіше мішенню вважають людину з особливими потребами, яка повинна адаптуватися в суспільстві. Тепер нам потрібно розвинути зворотний бік цієї проблеми. Тобто адаптувати суспільство до того, що дедалі більше членів мають функціональні обмеження.[7]

Список літератури

1.Олександрівський Ю.А. Стан психічної дезадаптації та їх компенсація: (Прикордонні нервово - психічні розлади). - М., Медіздат, 1976.

-276с.

2.Березін Ф.Б. Психічна і психофізіологічна адаптація людини. - Л.:

Медицина, 1988. 270с.

3.Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. — К.,

2000.

4.Коробейников І.А. Порушення розвитку та соціальна адаптація .-

Київ., 2002. - 192 с.

5.Воробець А. Ю. Соціальна адаптація осіб з розумовою відсталістю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соцiол. наук : 22.00.04. Запоріжжя, 2011. 20 с.

6.Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України ; за заг. ред. В. Г. Кременя. Київ : Педагогічна думка, 2016. 448 с.

7.Мерсіянова Г. М. Професійно-трудове навчання у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для розумово відсталих дітей: посібник. К.: Педагогічна думка, 2012. 80 с.