Вступ в екологічну безпеку

Вступ в екологічну безпеку 

План

1. Мета і завдання навч. дисципліни, зв'язок з ін. дисцип.

2. Еко. безпека та стійкий розвиток людства.

3. Еко. безпека як предмет комплексного наукового досл.

4. Принципи та пріоритети політики екобезп. розвитку.

Внаслідок складного загального стану еко.безп. у світі, зокрема в Укр., серед питань, що потребують усвідомлення, є проблема забезп. безп. люд. у НС.Це пояснюється особливостями сучасності: 

- глобальним забр. біосфери;

- великою кількістю пром. і транспортних аварій;

- високим рівнем пром. і побутового травматизму;

- рівнем смертності;

- розповсюдженням інфекційних захворювань;

- загрозливими масштабами соц.-політ. Небезп. – тероризму, захоплення заручників і т. ін. 

Впливати на зменшення таких явищ можна, змінивши сприйняття їх людиною і його відповідальність у повсякденному побутовому й виробничому житті. 

Навч. дисцип."Ек.безп." належить до нормативних дисц. та циклу професійних та практичних дисц., виклад. для підготовки бакалаврів за напрямом «Екологія». 

Метою вивч. курсу є: формування у студентів знань осн. принципів еко.безп., знань щодо шляхів та методів виріш.проблем запобігання аваріям, аварійним ситуаціям, катастрофам стихійного або техногенного походження. 

Предмет курсу – це вивчення основних закономірностей, які визначають рівень промислової і екологічної безпеки територій, акваторій, промзон, міст і т. ін. 

Задачами курсу є:

- вивч. взаємозв'язків діял. людини з серед. його перебування; 

- визнач. факторів, причин і параметрів, що призводять до виникнення різного роду небезпек; 

- вивч. принципів і способів захисту людей в умовах імовірного виникнення небезпек різного походження; 

- отримання практичних навичок визначення рівня ризику при різних формах діяльності або находження в певних умовах довк.; 

а також ознайомлення з:

- екологічною ситуацією в Україні;

- впливом ВПК;

- концепцією ГДК (ГДВ, ГДС, ГДД) і концепцією факторів ризику;

- основними особливостями надзвичайних ситуацій, аварій і катастроф на сучасному етапі; 

- надзвичайними ситуаціями, характерними для території Укр.;

- принципами і методами збереж., перевантаження і транспортув. еко. небезп., вибухо - і пожеженебезп.реч. і матеріалів; 

- основними задачами розрахунків і моделювання процесів, що відбуваються при НС; 

- правовою і нормативною базою протидії НС (організації, сили, фінанс.дій по запобіганню і ліквідації наслідків НС); 

- з шляхами і методами протидії НС силами загальнодержавних, відомчих, місцевих і громадських організацій і структур.

Розвиток пром., зокрема хімічної, ускладнення технологічних процесів викликає зростання числа аварій з тяжкими еко., економ. та соц. наслідками. 

Одною з найбільш важливіших задач є визнач. заходів з еко.безп. з точки зору оцінки ризику високих рівнів забр. НС що має наслідк. великі економ. втрати та захвор. й смертність людей. 

Хім. об’єкти є одним з найбільш небезп. техногенних дж. впливу на люд. та довк.

Комплексне досл. еко.безп. вкл. різні форми її досл., наприклад, монодисциплінарні або міждисциплінарні, комплексні. Кожна з них має властиві їй переваги, які дозволяють розкрити ті чи інші сторони або аспекти цього стану. Якщо взяти монодисцип., міждисцип. і комплексні форми в тому ієрархічному зв'язку, який веде від часткового до загального в дослідженні еко.безп., то міждисцип. досл. можна розглядати як більш високу форму по відношенню до монодисцип., а комплексні досл.-як більш високу форму по відношенню до міждисцип. досл. З іншого боку, сама проблема ств. еко.безп. впливає на предмети різних наук, сприяє їх розвитку та виникненню нових наук. напрямків. 

Найважливішою функц. ознакою наук, які входять в соціально-еко. комплекс, є їх зв'язок, що полягає в поєднанні трьох видів взаємодії - взаємодія наук з об'єктивною дійсністю або з тим реальним об'єктом, котрий вони досліджують;

- взаємодія наук з практичною діял., спрямованою на перетвор. НС і досягнення еко.безп.; 

- взаємодія наук між собою в процесі пізнання можливостей і реального створення екологічної безпеки. 

Соц.-еко. комплекс наук представ. собою відповідну сист., націл. на досл. і досягнення еко.безп. Взаємодія в цьому комплексі забезп. рядом загальних, інтегративних моментів: 

- наявністю загального об'єкта, який досл. з різних сторін різними наук.; 

- єдиним "субстратом" цих наук – діял. в формі наук. досл., втілених у знання про НС і його взаємозв'язки з суспільством; 

- єдністю цілей, оскільки ці науки орієнтовані на досл. і досягнення повної екологічної безпеки; 

- єдністю пізнавальних засобів, які базуються на міжнауковому, загальнонауковому і філософсько-методологічному рівнях; 

- конкретно-історичним характером пізнавального процесу, детермінованого загальним рівнем наук. і соц. розвитку.

Антропогенна еко.безп. може бути виражена через ряд функцій, серед яких необхідно вказати найголовніші: 

- узагальнююча, що дозволяє виділити те основне і найбільш суттєве, що одночасно охоплює окремі наук. поняття цього типу; 

- інтегруюча, що допомагає сконцентрувати результ. різноманітних досл.; 

- систематизуюча, що сприяє перетворенню різноманіт. знань про еко.безп. із розрізненого конгломерату в єдину сист.; 

- евристична, що дозволяє викор. в окремих наук. поняття "екологічна безпека" як узагальнюючу ідеальну модель; 

- ціннісна, досягнення повної еко.безп. з відповідною оцінкою тих чи ін. досл. й їх результ.

Специфіка комплексного підходу до досл. еко.безп. визнач. її багатогранним характером та необхідністю вивч.її з різних сторін, викор. методи прир. технічних та сусп. наук. По мірі переходу від наук.-досл. діял. до практичної комплексний підхід трансформ. від досл. еко.безп. до її досягнення. Недостатність врахування багатосторонніх зв'язків виробництва з НС призводить до негативних еко. наслідків. До методичних помилок наук. досл. прибавл. прорахунки практичної діял. Саме синтез недосконалості наукової методології в оцінці еко.безп. та недосконалість викор. технологій разом з прорахунками практичного їх застосування і є осн. причиною антропогенних екологічних криз.

Проблема еко.безп. за своєю природою не може бути віднесена тільки до сфери природознавства або до сфери суспільствознавства, так як вона охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини та оточуючої її прир. Внаслідок цього, такого класу досл. не може обмеж. одним яким-небудь підходом; передбач. викор. різноманітних підходів таким чином, щоб вони могли відображати різні сторони цієї проблеми.

В самому розумінні методологічних підходів немає чіткості. Одні й ті ж, по суті, засоби пізнання називаються підходами, іноді методами, іноді принципами. Найбільш близькими за своїми ознаками виявляються підходи і методи наукового пізнання. Звично виділ. два моменти, характерні для підходу: 

- здатність фіксувати загальну направленість дослідження ,

- певна невизначеність (метод є більш чіткою категорією). 

Методологічний підхід передбачає деякий первинний етап, що передує основній частині досл. Виявити необхідні підходи стосовно до проблеми еко.безп. - це значить не тільки здійснити попередній етап досл., але і визнач. характер еко.небезп., що, в свою чергу, стає важливою передумовою практичних дій по її подоланню.

Філософ. підхід, заснований на глибоких знаннях найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства та пізнання, дозволяє вияв. особливо важливі вузли цієї проблеми, її найбільш загальні внутрішні та зовнішні сторони, розкрити діалектику її розвитку та зв'язок з іншими проблемами.

У методологіч. інструментарії досл. еко.небез. значна роль належить загальнонауковим підходам. Особливістю цих підходів є їх загальнонаук. придатність. Загальнонаук. рівень досл. проблеми еко.безп. передбачає розгляд тих її сторін і зв'язків, що як загальні моменти відображ. в різних науках, які досл. дану проблему. Одним з таких підходів є модел.Для прогноз. еко.безп. суттєве знач. має розгляд моделей у системі взаємозв'язків суспільства та НС.

Безпосереднє відношення до досл. еко.безп. мас ціннісний характ. Розглянуті в такому плані еко.безп. і еко. цінності складають протилежн., які не тільки запереч., але і передбач. у рамках визнач. історич. розвитку одна одну. Діалектика викор. ціннісного підходу передбач. не тільки розуміння взаємозв'язку еко.цінностей, але і тієї межі, за якою відбув. перехід однієї протилежності в іншу.

Гуманістичний підхід здебільшого акцентує увагу на людині як визначній цінності в сист. "людина - НС". Це нерідко призводить до того,що цінність прир. визнач. тим,наскільки вона оптимально може служити людині. Це неправильно. Мова повинна йти про утвердження нового архетипу сприйняття прир. оточення – розгляду прир. як найважливішої цінності, що потрібна людині не лише як матеріал – сир., а й як "щось ні лю. і ніким не створене, споконвічне, нерукотворне", щоб долучитися до безмежності прир.

Особливої уваги заслуговує системний підхід, котрий викори. в процесі досл. складних наук. проблем. Стосовно досл. еко.безп., слід в першу чергу підкреслити здатність сист. підходу бути засобом пізнання складних об'єктів з великою кільк. елементів та взаємозумовленням внутрішніх і зовн. зв'язків, детермінуючих їх поведінку в НС.

Головним у загальносоціальному методологічному підході є діял. фактор, який дає можливість направити досл. на саму суть феномену "еко.безп.". В основі цього підходу лежить методологічно орієнтоване поняття діял., що є субстанцією соц. форми руху матерії. Діяльнісний фактор важливий у двох відношеннях: по-перше, він орієнтує на дослі. тієї діял. чи тих її сторін, які виклик. небезп., по-друге, націлює на пошук тих засобів, за допомогою яких можливо активізувати діял. щодо ств. еко.безп.

Соц.-еко. підход можна розглядати як синтетичний, методологічно-орієнтований субстрат наук соц.-еко. комплексу, що викор. для досл. і вирішення проблем з врахув. всієї різноманіт. їх зв'язків. Метою такого підходу є різнобічне досл. й оптимізація сист. взаємозв'язків між суспільством і НС. Слід виділити особливості, властиві даному підходу: 

- орієнтація на той факт, що між суспільством і НС існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність; 

- розуміння того, що сусп. не є феноменом надприродним, воно існує в прир. і залежить від її законів і процесів; 

- системність у досл. всієї сукуп. взаємозв'язків сусп. з НС; 

- принцип різнобічності розгляду всього комплексу взаємозв'язків між суспільством та НС; 

- передбачення не тільки ближніх, але і віддалених наслідків антроп. впливу на НС. 

Принцип-те,що лежить в осн. певної сукуп. фактів,теорії, науки.

формування принципів еко.безп., то на перший погляд здається, що досить і одного принципу – необхідності прир. оточення як основи матер. і духовн. розвитку нинішнього і наступних поколінь люд. Проте, в практичному відношенні цей принцип постає як досить суперечливий і неоднозначний.

До основних прир.охор. принципів методол. рівня можемо віднести наступні: історизму, системності, суспільної доцільності, біосферизму, адаптації, планетарної єдності, стійкого розвитку і екологічної безпеки. 

При всій різноманітності сучасних політ. систем, соц.-економ. структур вони зберігають єдність, мабуть, у головному: залишаються суспільствами споживання, які виснажують і забр. середов. життя, біосферу і формують техногенну люд. Виявл., що характер взаємодії люд., сусп., прир., та наслідків, цієї взаємодії багато в чому визнач. сист. обраних пріоритетів. Питання про пріоритети водночас і просте, і складне. Над цією проблемою давно вже працюють учені й спеціалісти, проте єдності досягти їм поки що не вдалося. 

Класифікація пріоритетів. Пріоритети визначаються: 

- метою:

1) пріоритет суспільства, ідеальної держави;

2) пріоритет особистості;

3) пріоритет природи перед суспільством і особистістю; 

- за рівнями:

1) глобальні; 2) регіональні; 3) національно-державні; 

- ситуаційні: як реакція на аварії, катастрофи, реальні чи ті, що насуваються. 

У недалекому соціалістичному минулому метою проголошувалася побудова ідеальної держ., якою вважали таку, де кожен громадянин тотожний у своїх інтересах і вчинках суспільному цілому. Люд. в ній не є особистістю, не претендує на індивідуальну самоцінність і автономність у вчинках.

Нерідко практик. визнач. пріоритетів з антропоцентристських позицій – люд. понад усе. Пріоритет особистості, на благо якої, за ідеєю, повинні діяти держ. і експлуатуватися прир. багатства, був дуже популярним у країнах ринкової економіки, а віднедавна і в посткомуністичних країнах.

Нерідко в системі пріоритетів сама прир. визнається найвищою цінністю буття. Кожна конкретна особистість, будь-яке товариство, суспільство і все людство вважаються одним із засобів саморозвитку біосфери, галактики, космосу. Суть, сенс, значення кожної людини і всього людства визначається ступенем причетності до цих або їм подібних систем.

Будь-яка техніка і технологія повинні бути максимально екологічними. Для найбільш небезп.і"брудних" виробництв доцільно викор. підземні порожнини: шахти, печери, закинуті гірські виробки. Пуста порода має перероблятися з користю або закладатися у відпрацьовані порожнини і т. п. 

Зазначена класифікація пріоритетів, звичайно, досить умовна. Проте це не єдино можливий підхід. Система "людина-середовище» може розглядатися і в іншому плані з відповідною розстановкою пріоритетів.

Пріоритети можуть відповідати просторово-часовим масштабам явищ. При цьому вищий рейтинг мають глобальні й необоротні процеси. Пріоритетність глобальних проблем зумовлена вже тим, що вони охоплюють усю біосферу, виявляються повсюдно, хоч, можливо, і з різною гостротою. Глобальні явища мають довготривалі, у багатьох випадках необоротні наслідки. Глобальні кліматичні зміни мають циклічний характер, але повернення до початкового стану може відбуватися через сотні або тисячі років і ніколи не буде стовідсотковим за всіма параметрами.

Глобальні еко.проблеми- це складний комплекс проблем прир. і антроп. пох., що динамічно змінюється.

Г. Марчук і К. Кондратьєв визначають чотири категорії загроз, пов'язаних зі змінами в НС: 

1) безпосередні загрози існуванню люд.(голод, хвороби, радіація); 

2) загрози територіям (опустелювання, підвищення рівня океану, транскордонне перенесення забруднень, вилучання стоку рік країнами, розташованими у верхній течії рік); 

3) загрози системам життєзабезпечення (сільському і рибному господарству, ресурсам прісної води, лісам і т. ін.); 

4) загрози економічному розвитку (дефіцит природних ресурсів, нестабільність фінансової системи і ринків та ін.).

Переважання дешевої сировини як статті експорту з країн, що розвиваються, призводить до зростання їхнього боргу і ще більше посилює глобальну соц.-економ. напруженість. Сформувався складний вузол проблем глобальної безп., еко., соц.-економ., політ. та інші аспекти яких виявились нероздільними.

Пріоритетами забезп. еко.безп., згідно пункта 4.14. "Стратегії національної безпеки України" є: 

- збереж.прир. екосист., підтримка їх цілісності та функцій життєзабезп.; 

- створення ефективної системи моніторингу довкілля; 

- ресурсозбереження, забезп. збалансованого прир.користування; 

- зниження рівня забр. НПС забезп. контролю дж. забруд. Атм. пов., поверх.і підзем. вод, зниження рівня забр. та відтвор. родючості ґрунтів; очистка терит. від пром. і побутових відходів; 

- формування системи переробки та утиліз. відходів виробництва та споживання; 

- мінімізація негативних наслідків Чорнобильської катастрофи; 

- недопущення неконтрольованого ввезення в Укр. Еко.небезп. технологій, реч., матеріалів, трансгенних росл. і збудників хвороб.