Сталий розвиток цивілізації

 Сталий розвиток цивілізації, як основа вирішення еколого-економічних проблем

План

Передумови формування концепції «сталого розвитку».

Концепція сталого розвитку цивілізації.

Складові сталого розвитку цивілізації.

Перехід до моделі сталого розвитку як магістральний напрям вирішення глобальних екологічних проблем.

Поняття про нову систему індексів, що визначають рівень розвитку країн.

Поняття про екологічній імператив.

Українська модель сталого розвитку.

Основні пріоритети гармонізації розвитку України.

Перед кожною країною нині стоїть надзвичайно важливе завдання — розроблення й поступова реалізація концепції переходу до моделі сталого екологобезпечного функціонування національної економіки. Цього, зокрема, вимагають рішення Міжнародної конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, виголосивши нову концепцію розвитку людства («Декларація Ріо»), де вперше офіційно був прийнятий термін «сталий розвиток». Концепція виходила з визнання неприйнятності подальшого збереження трьох основних варіантів використання природно-ресурсового потенціалу планети, що існували: 

• західної моделі, для якої характерні невиправдані з огляду на природно-ресурсовий потенціал планети масштаби експлуатації природних ресурсів;

• моделі країн із так званою плановою економікою, яка зумовлює неефективні та незбалансовані за еколого-економіко-соціальними параметрами варіанти використання зазначених ресурсів

• моделі країн, що розвиваються, нееквівалентний обмін ресурсами, що призводить до бідності й стагнації регіонів. 

Згодом концепція сталого розвитку була підтверджена на конференції Ріо+5 (1997 р.) та вдосконалена на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку у 2002 році в Йоганнесбурзі.

Рішенням Конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро було затверджено програмний документ «Порядок денний на ХХІ століття», у якому визначено, що «сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність наступних поколінь задовольняти свої власні потреби». Іншими словами, сталий розвиток суспільства можна охарактеризувати як такий, за якого людство не робить значної шкоди природним системам, і вони встигають себе відновити.

Розвиток буде сталим тільки тоді, коли буде досягнута рівновага між різними факторами, що зумовлюють загальний рівень життя. Досягнення сталого розвитку у широкому розумінні має такі основні напрямки й аспекти: 

• економічний аспект: господарська діяльність людства повинна орієнтуватись не на зростання споживання ресурсів біосфери, а на його раціоналізацію; подальший розвиток повинен виходити не із збільшення матеріального виробництва, а з інтенсифікації господарства за рахунок інформаційних технологій; 

• демографічний аспект: виважена демографічна політика в різних країнах і регіонах повинна стати обов'язковою складовою сталого розвитку. Необхідність регулювання приросту населення в країнах з високим рівнем народжуваності та недостатньо високим економічним розвитком;

• соціальний аспект: сталий розвиток орієнтований на подолання великої різниці в рівнях доходів і якості життя між різними країнами, різними групами і прошарками населення; 

• екологічний аспект: будь-яке господарське рішення повинно враховувати близькі і далекі його соціально-екологічні наслідки; 

• культурологічний аспект: традиційні стереотипи й орієнтири життєдіяльності повинні замінюватись новими поглядами, перегляд "споживчого" підходу; 

• прогностичний аспект: ефективність управлінських рішень стане значно вищою, якщо вони спиратимуться на достовірне прогнозування процесів соціально-економічного розвитку. 

Ключовими завданнями сталого розвитку можна визначити наступні: 

• відновлення і подальше збереження в потрібному обсязі на необхідній площі природних екосистем та їхньої здатності до самовідтворення. 

• забезпечення при цьому випереджального розв’язання проблеми: економічного, соціального, демографічного і духовного розвитку. 

• узгодження темпів економічного розвитку з господарською ємністю екосистем. 

Основними принципами сталого розвитку є:

- повага і турбота до всіх живих співтовариств; 

- поліпшення якості людського життя; 

- збереження життєздатності і розмаїтості Землі; 

- забезпечення сталого використання відновлюваних ресурсів; 

- мінімізація виснаження невідновлюваних ресурсів; 

- зміна індивідуальних позицій і діяльності.

Під економічною складовою розуміється оптимальне використання природних ресурсів і використання екологічних технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів. 

Соціальна складова сталого розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, у тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. 

Екологічна складова повинна забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх в деякому "ідеальному" статичному стані.

Політична складова представлена мистецтвом управління суб’єктами сталого розвитку. 

Правова складова є альтернативою хаотичного розвитку та функціонування підприємств, організацій, міст, держави, що передбачає розроблення та дотримання певних визначених загальнообов’язкових норм, правил поведінки. 

Духовна складова представлена рівнем свідомості людини, рівнем організації знаннями.

сновою концепції сталого розвитку є рівноцінні відносини у тріаді «суспільство - виробництво - природа». Перехід до такої моделі може бути здійснений тільки за умови ефективного міжнародного співробітництва та гарантування національних інтересів кожної держави. Реалізація концепції сталого розвитку можлива за комплексного проведення відповідних заходів організаційного, технологічного, фінансово-кредитного, міжнародно-правового, адміністративного плану, які здійснюватимуться світовим співтовариством, його регіональними інституціями та кожною країною окремо.

Економічні методи стимулювання природоохоронної діяльності у країнах із розвинутими ринковими відносинами об'єднують дві групи регуляторів екологічної поведінки підприємців. До методів негативної мотивації (заходів відповідальності) належать платежі, штрафні санкції, відшкодування збитку. Методи позитивної мотивації (заходи зацікавленості) включають такі важелі, як податкові пільги, пільгове кредитування та інше.

Важливою проблемою на шляху втілення концепції сталого розвитку є формування системи вимірів (індексів та індикаторів) для кількісного і якісного оцінювання цього дуже складного процесу. Рівень сталого розвитку оцінюють за допомогою відповідного індексу І_ср, що вираховується як сума індексів для трьох вимірів: економічного (І_екв), екологічного (І_ев) та соціального (І_св) з відповідними ваговими коефіцієнтами. У свою чергу, кожен з індексів І_екв, І_ев та І_св обчислюватимемо з використанням відомих у міжнародній практиці індексів та індикаторів.

Індекс екологічного виміру (І_ев) оцінюватимемо за допомогою відомого індексу ESI (Environmental Sustainability Index), вирахуваного Центром з екологічного законодавства та політики Єльського університету (США) для 146 країн світу станом на 2005 рік. Індекс ESI сформований з 21 екологічного індикатора, які, у свою чергу, розраховувалися на основі використання 76 наборів екологічних даних про стан природних ресурсів у країні, рівень забруднення навколишнього середовища в минулому і сьогодні, зусилля країни на ниві управління екологічним станом, здатність країни покращити екологічні характеристики та інше. Індекс ESI кількісно визначає здатність тієї чи іншої країни захищати своє навколишнє середовище як у поточний період часу, так і в довготерміновій перспективі, виходячи з таких п’яти критеріїв: 

-наявність національної екологічної системи;

- можливість протидії екологічним впливам; 

- зниження залежності людей від екологічних впливів;

- соціальні та інституціональні можливості країни відповідати на екологічні виклики; 

-можливість глобального контролю за екологічним станом країни. 

За Г. Білявським, екологічний імператив – звернена до людства вимога (подібна до закону моральної категорії) обмежити і зупинити згубне для природи господарювання і у своїй діяльності враховувати антропогенний тиск на довкілля і екологічну витривалість біосфери. Це дотримання всіх екологічних правил і вимог, обмежень і заборон, чинних і таких, що можуть виникнути у майбутньому, насамперед, збалансованість виробництва з природою, співіснування техносфери й біосфери згідно з концепцією збереження та відтворення останньої.

Українська модель сталого розвитку розробляється в умовах затяжної економічної кризи і господарської депресії, тому багато її положень є гіпотетичними. Концепція сталого розвитку України розроблена під керівництвом Ю.І. Костенка та Б.Є. Патона. В ній зазначається, що Україна може забезпечити сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів, структурно-технологічної реструктуризації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства для розбудови і процвітання держави. 

Реалізація концепції сталого розвитку ґрунтується на реальних соціально-економічних, природних, географічних, екологічних та геополітичних передумовах конкретної держави.

Цілі: економічне зростання, охорона навколишнього середовища, добробут, справедливість, ефективне використання природних ресурсів, освіта, міжнародне співробітництво.

Перехід України до сталого розвитку передбачає 3 етапи:

1. Перехідний – подолання еколого-економічної кризи, макроекономічна стабілізація, формування передумов для підвищення рівня життя населення, збалансування виробництва й споживання.

2. Передбачає вирішення завдань структурної перебудови економіки держави, розв’язання паливно-енергетичної проблеми, демократизацію суспільства, забезпечення високої якості життя, збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу.

3. Забезпечення сталого розвитку на базі нових секторів економіки, створення екологічно-чистих виробництв, а також глобальної системи екологічної безпеки та фундаменту ноосферного розвитку.

Українські вчені навіть пропонують замінити використання категорії “індикатори сталого розвитку” на більш суттєву “індикатори гармонійного розвитку”, у якій переважали б екологічні пріоритети:

– захист якості прісноводних ресурсів і водопостачання, океанів, морів і прибережної зони;

– інтегроване планування і використання земельних ресурсів;

– обережне поводження з вразливими екосистемами, гармонійний розвиток гірських районів;

– обережне поводження з подразниками екосистем, боротьба зі спустелюванням;

– підтримка гармонійного сільськогосподарського розвитку;

– запобігання знищенню лісів;

– збереження біологічного розмаїття;

– екологічно безпечне управління біотехнологіями;

– захист атмосфери;

– екологічно безпечне поводження з твердими відходами (і окремо – комунальними), з токсичними хімікатами, з небезпечними відходами;

– безпека й екологічно безпечне поводження з радіоактивними відходами.