Зачёт
.docx1 млн. н. тому Поява першого людини на території України.
Друга підлога. VI – поч. IV тис. до н. Ранньонеолiтична буго-днiстровська археологiчна культура.
IV-III тис. до н. Трипільська археологічна культура.
XXVII-XIX ст. до н. Ямна археологічна культура.
Друга підлога. III – перша підлога. ІІ тис. до н. Культури шнурової керамiки (пiдкарпатська, середньоднiпровська, городоцько-здовбицька, стжижовська).
XV-XI ст. до н. Тшинецько-комарiвська культура.
XIV-XI ст. до н. Лужицька археологічна культура.
ХІ-VIII ст. до н. Чорноліська археологічна культура.
ХІ-ІХ ст. до н. Білозерська культура.
XI–IX ст. до н. Бiлогрудiвська культура.
Х-VIII ст. до н. Бондаріхінська культура.
ІХ – перша пол.VII ст. до н. Кiмерiйцi у Пiвнiчному Причорномор'ї.
Поч. VII – поч. ІІІ ст. до н. Скiфський період у давнiй iсторiї України.
514 нар. до н. Похід Дарiя Гiстаспа у Скiфiю.
Сер. V ст. до н. Відвідання Геродотом Ольвії.
339 нар. до н. Загибель скiфського царя Атея в бою з вiйськом македонського володаря Фiлiппа II.
331 р. до н. Похід місника Олександра Македонського Зопіріона до Скiфiї та розгром його вiйська.
Рубіж III–II ст. до н. Утворення Малої Скiфiї.
Друга підлога. ІІІ ст. до н. – ІІІ ст. н.е. Сармати в Північному Причорномор'ї.
Кiнець III ст. до н. - ІІІ ст.н.е. Скiфське царство у Криму i на Нижньому Днiпрi.
112-110 рр. до н. Вiйна пiзньоскiфських царiв Скiлура та Палака проти Херсонеса. Військовий союз Палака з царем роксоланiв Тасiєм.
107 нар. до н. Повстання у Боспорi пiд проводом Савмака.
107-63 рр. до н. Правління царя Понтійської держави Мiтрiдата IV Євпатора.
ІІ ст. до н. - ІІ ст. н.е. Зарубинецька археологічна культура.
ІІ ст. до н. - IV ст. н.е. Пшеворська культура на території Польщі.
І ст. до н. - І ст. н.е. Пшеворська культура на території України.
16 грн. до н. Перший напад сарматів на дунайський кордон Римської імперії.
Рубіж н.е. Початок переселення сарматiв на Правобережжя Днiпра.
І-ІІ ст. н.е. Ранневенедський період історії слов'ян.
Бл. 77 нар. н.е. Перша згадка про слов'ян під ім'ям венедів у „Природницької історії” Плінія Старшого.
89-92 рр. Боротьба імператора Доміціана з сарматами на Дунаї та в Дакії.
98р. Згадка про слов'ян у Корнелія Таціта.
161-182 рр. Згадка про слов'ян у „Географії” Клавдія Птолемея.
Сер. I – сірий. ІІІ ст. Зубрицька культурна група.
Кінець І – ІІ ст. Пiзньозарубiнецька культурна група.
III-IV ст. н.е. Черняхівська археологічна культура.
III-IV ст. н.е. Київська археологічна культура.
III-IV ст. Пізньовенедський період історії слов'ян.
Перша підлога. ІІІ ст. н.е. Вторгнення готiв у Пiвнiчне Причорномор'я.
375-376 рр. Вторгнення гуннiв у Пiвденно-Схiдну Європу, розгром Боспорського царства та готського союзу племен.
Кiнець IV ст. н.е. Боротьба антiв з готами.
451 нар. н.е. Битва на Каталунських полях. Розгром гуннiв римлянами i вестготами.
543 нар. Смерть Аттілі.
V-VII ст. Празько-корчатка археологічна культура.
Сер.V - VII ст. Пеньківська культура.
Сер.V - VII ст. Колочинська культура.
558 р. Вторгнення аварiв у Пiвнiчне Причорномор'я.
Друга половина VI – перша половина VII ст. Аварський каганат.
602 нар. н.е. Схiд аварiв на антiв. Остання згадка про антiв.
Сер. VII ст. Утворення Хозарського каганату.
VIII-IX ст. Волинцівська археологічна культура.
VIII-X ст. Культура Луки-Райковецької.
ІХ-Х ст. Роменська культура.
VII-X ст. Салтівська культура.
860–866 Сходи Аскольда i Дiра на Вiзантiю.
862 Призвання варягiв.
882–912 Князювання Олега.
Кiнець IХ ст.- Утворення Київської Русi.
907 Перший похiд Олега на Константинополь. Договір Русi з Вiзантiєю.
911 Інший похід Олега на Константинополь. Новий договір Русi з Вiзантiєю.
912–945 Князювання Ігоря.
941 Перший похід Ігоря на Візантію.
943 Похід військ Русі на західному узбережжі Каспійського моря і взяття Бердаа і Дербента.
944 Інший похід Ігоря на Візантію. Договір Русi з Вiзантiєю.
945 Повстання древлян і загибель князя Ігоря.
945–969 Регентство княгинi Ольги.
956 Вiзит княгинi Ольги до Константинополя.
965 р. Розгром князем Святославом Хозарського каганату.
969–972 Князювання Святослава Ігоровича.
968-969 Походь князя Святослава на Дунайську Болгарію.
980–1015 Князювання Володимира Святославича.
988 Введення християнства на Русі як офіційної релігії.
1019–1054 Князювання Ярослава Володимировича (Мудрого).
1015 Статут Ярослава Мудрого ("Руська Правда").
1017–1037 Будівництво Софійського собору у Києві.
1054–1073, 1076–1078 Князювання Ізяслава Ярославича у Києві.
1068 Перший напад половців на Русь. Поразка Ярославичів у битві з половцями на р. Альтi та народне повстання в Києвi.
1072 Князівська рада й укладання „Правди Ярославичів”.
1073–1076 князювання Святослава Ярославича.
1073 Ізбонік Святослава.
1078–1093 князювання Всеволода Ярославича.
1093–1113 Князювання Святополка Ізяславича.
1097 З'їзд князів у Любечі.
1103 З'їзд князів на Долобському озері.
1113 „Повiсть тимчасових лiт” Нестора.
1113–1125 Князювання Володимира Мономаха.
1125–1132 Князювання Мстислава Володимировича.
1125–1132 Князювання Мстислава Володимировича.
1125–1154 Князювання Юрія Долгорукого у Суздалі.
1139–1146 Князювання Всеволода Ольговича у Києві.
1146–1154 Князювання Ізяслава Мстиславича у Києві.
1149 Похід Юрія Долгорукого на Київ і взяття його.
1153–1187 Князювання Ярослава Володимировича (Осмомисла) у Галицькій землі.
1154–1157 Князювання у Києві Юрія Долгорукого.
1157–1174 Князювання Андрія Боголюбського у Володимирi.
1159–1167 Князювання у Києві Ростислава Мстиславича.
1167–1169 Князювання у Києві Мстислава Ізяславича.
1169 Зруйнування Києва Андрієм Боголюбським.
1176–1212 Князювання Всеволода Велике Гніздо у Володимирi.
1180–1202 Князювання у Києві Святослава Всеволодовича (1180–1194) i Рюрика Ростиславича (1180–1202).
1185 Похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців.
1199 Утворення Галицько-Волінського князівства.
1214–1223 Князювання у Києві Мстислава Романовича.
1223 Битва на Калці.
1234 Утвердження Данила Романовича на галицькому столi.
1237 Похiд Батія на Пiвнiчно-Схiдну Русь.
1239 Початок походу монголiв на Пiвденну Русь.
1240, грудень Зруйнування Києва монголо-татарами.
1242 Розгром військами Олександра Невського німецьких рицарiв на Чудському озерi.
1245, 17 серпня Перемога Данила Галицького над польсько-угорськими загарбниками під Ярославом (на р. Сяну).
1245 Візит Данила Галицького на ставку Золотої Орді.
1253 Коронування Данила Галицького у Дорогичині
1254–1255 Визволення від орд Куремсі земель по Південному Бугу, Случі й Тетереву військами Данила Галицького.
1256 Перша згадка в джерелах про м. Львів.
1258–1260 Походи монголо-татарської орди на чолі з Бурундаєм у Галицько-Волинське князівство.
1301–1308 Князювання Юрія Львовича.
1303 Створення православної митрополії у Галичині.
1308–1323 Князювання Андрiя i Льова Юрiйовичiв у Галицько-Волинській землi.
1324 Перша згадка про магдебурзьке право в Україні (Володимир).
1325–1340 Князювання Юрія ІІ Болеслава
1316–1341 Великий князь литовський Гедимін
1333–1370 Король польський Казимир ІІІ
1340 Розпад Галицько-Волінського князівства.
1.2. Терміни і поняття
Давньоруська мова – це кабінетна, літературна книжна мова на Русі ХІ–ХІІ століть, яка склалася у сфері літописання, законодавства і інших галузей світського життя на основі старослов’янської книжної мови, сконструйованої місіонерами Кирилом і Мефодієм в першій половині ІХ ст. з македонського діалекту болгарської мови шляхом збагачення її лексикою інших слов’янських мов і кальками з давньогрецької літературної мови.
Додатковий продукт являє частину суспільного продукту, створюваного безпосередніми виробниками понад необхідний продукт. Додатковий продукт призначений для задоволення загальних суспільних потреб, насамперед нагромадження, тобто розширення виробництва.
Дружина – у Давній Русі постійне військо князя і апарат його влади.
Держава –особлива організація політичної влади, покликана регулювати суспільні відносини за допомогою законодавчих (юридичних, правових) норм, а також спеціальних органів управління і примусу (чиновники, армія, поліція, служба безпеки, суд, в'язниці тощо).
Князь – голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – вождь війська та правитель князівства.
Натуральне господарство – тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу. Його характерні риси: нерозвиненість суспільного поділу праці, замкненість організаційно-економічних зв'язків, відсутність спеціалізації, обмеженість виробництва та капіталу, роз'єднаність, відірваність господарюючих суб'єктів один від одного, примітивність техніки та технології виробництва, малопродуктивна ручна праця.
Патримонія – політичний устрій, за якого територія держави вважалась колективною (родовою) власністю панівної династії.
Погости – місця збирання данини, торговельні пункти.
Полюддя – щорічний похід князя з дружиною по своїх землях з метою збирання данини.
Повоз – спосіб сплати данини, при якому підвладне населення саме привозило данину в призначені місця – погости.
Поля поховань – комплекси поховань урнових і безурнових, курганних і безкурганних, які містять залишки тілоспалень і культові покладення зброї, знарядь праці і предметів побуту.
Продуктивнi сили – засоби виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага, а також люди, що здатні до праці, мають певні навички й знання і приводять у дію ці засоби та вдосконалюють їх.
Двопілля – система обробітку орної землі, за якої щорічно засівається лише половина її, а решта залишається під паром.
Трипілля – система рільництва з поділом орної землі на три поля (клини), кожне з яких засівалося спочатку озимими культурами, потім яровими, а на третій рік залишалося під паром або толокою.
Бояри – вельможі, великі землевласники, що належали до князівського двору і входили до складу військової дружини князя.
Феодалізм – суспільний лад, заснований на розподіленій власності на землю, наділенні землею безпосереднього виробника – селянина, ієрархічній будові суспільства, нероздільності політичної і економічної влади.
Додатковий продукт являє частину суспільного продукту, створюваного безпосередніми виробниками понад необхідний продукт. Додатковий продукт призначений для задоволення загальних суспільних потреб, насамперед нагромадження, тобто розширення виробництва.
Натуральне господарство – тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу. Його характерні риси: нерозвиненість суспільного поділу праці, замкненість організаційно-економічних зв'язків, відсутність спеціалізації, обмеженість виробництва та капіталу, роз'єднаність, відірваність господарюючих суб'єктів один від одного, примітивність техніки та технології виробництва, малопродуктивна ручна праця.
Автокефалiя – (від грец. „аутос” – сам і „кефале” – голова) – незалежність, повне самоврядування православних церков.
Бенефіцій (від лат. beneficium – благодіяння) – 1. У Стародавньому Римі – податкові пільги, привілеї, встановлювані для окремих осіб. 2. У Західній Європі раннього середньовіччя – одна з форм земельної власності, отримуваної від короля чи великого земельного власника за виконання певних обов’язків – придворних, адміністративних, найчастіше – кінної військової служби; звідси під бенефіцієм, як правило, розуміють військове (рицарське) умовне земельне держання.
Васалітет (від лат. vassus – слуга) – у середні віки система відносин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів).
Верв – сільська територіальна община у Київській Русі; об’єднувала населення одного або кількох селищ.
Віра – грошовий штраф за вбивство вільної людини у Київській Русі.
Вірник – княжий урядовець, збирач штрафів.
Вотчина (від „отчина” – батьківська валсність) – у Київській Русі форма феодальної земельної власності, власник якої мав право передати її у спадщину, продати, обміняти, поділити тощо.
Гридень – молодший дружинник.
Гридниця – палати, де збиралися і пирували дружинники.
Дружина – у Давній Русі постійне військо князя і апарат його влади.
Єпископство – обласний центр православної церкви.
Закупи – категорія напіввільних селян у Київській Русі; люди, які брали у землевласника позику (купу) і за це були змушені виконувати феодальні повинності.
Ізгої – люди, які втратили зв’язок зі своїм родом-племенем, втратили зв’язок зі своїм соціальним середовищем; вигнанці; знедолені.
Лен (від нім. leihen – позичати) – за часів середньовіччя у Німеччині та інших країнах Західної Європи спадкове володіння, яке сеньйор надавав своєму васалу (ленникові) на умовах виконання ним військової чи адміністративної служби.
Мечник – молодший дружинник; судовий виконавець.
Митрополiя – національний центр православної церкви.
Огнищанин – головний управитель княжого двору у Київській Русі, боярин.
Патрiархiя – вселенський центр православної церкви.
Патримонія - ... правитель вважав себе спадкоємцем за правом народження...
Рядовичi – категорія напіввільних селян у Київській Русі; люди, які для підтримки свого господарства укладали н апевних умовах договір (ряд) із землевласником, згідно з яким відбували повинності у вотчині або сплачували данину, виконували дрібні господарські доручення.
Стан (соціальний) – група людей із однаковими спадковим правовим статусом, правами, обов’язками та мотральними нормами.
Тіун – господарський управитель князя або боярина.
Холопи – безправна, абсолютно залежна верства населення Київської Русі; раби і напівраби.
Челядь – категорія залежного населення у Київській Русі; у ІХ-Х ст. – раби, переважно полонені; з ХІ ст. – збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника.
. Аналітичні питання
Охарактеризуйте етнічну приналежність трипільських племен ІІІ-IV тис. до н.е.
Література:
1) Етнічна історія давньої України. – К.,2000. – С.19–26 // http://shron.chtyvo.org.ua/Zbirka/Etnichna_istoriia_davnoi_Ukrainy.pdf
2) Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С.16.
Охарактеризуйте етнічний склад Геродотової Скіфії.
Література:
1) Археологія України / За ред. Л.Л.Залізняка. – К.: Либідь, 2005. – С.224–252.
2) Рыбаков Б.А. Геродотова Скифия. – М.: Наука, 1979. – С.117, 127–145.
Проаналізуйте вплив античної цивілізації і іраномовних народів на формування українського суспільства.
Література:
1) Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С.20.
2) Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К.,1992. – С.10–21. – URL: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/974/file.pdf
3) Давня iсторiя України. – Кн.1. – К., 1994. – С.161–235. – URL: http://chtyvo.org.ua/authors/Murzin_Viacheslav/Davnia_istoriia_Ukrainy_Knyha_1/
Iдентифiкацiя антів, венедів, склавінів з археологiчними культурами.
Література:
1) Давня iсторiя України. – Кн.2. – К.,1995. – С.10–17 // http://chtyvo.org.ua/authors/Tolochko_Petro/Davnia_istoriia_Ukrainy_Knyha_2/
2) Етнічна історія давньої України. – К.,2000. – С.140–173 // http://shron.chtyvo.org.ua/Zbirka/Etnichna_istoriia_davnoi_Ukrainy.pdf
3) Археологія України: Курс лекцій / За ред. Л.Л.Залізняка. – К.,2005. – С.356, 361, 374, 388–399.
Охарактеризуйте етнiчнi процеси у Київськiй Русi. Передайте питання про так звану давньоруську народнiсть в лiтературi.
Література:
1) Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993.
2) Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски». – К.: «Академія», 2001. – 152 с. – URL: http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm
Розкрийте причини і передумови виникнення держави у східних слов’ян. Доведіть, спираючись на знання про переддержавні утворення VI-IX ст., глибоку закономірність цього процесу.
Література:
1) Субтельний О. Україна. Історія. – К.,1991. С.38 // http://history.org.ua/LiberUA/5-325-00090-Х/5-325-00090-Х.pdf
2) Магочій П.-Р. Україна. Історія її земель та народів. – Ужгород, 2012. – С.56–58.
3) Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т.1.– К.,1992. – С.78–79, 89–94.
Визначте сучасний стан спору норманiстiв i антинорманiстiв. Покажіть роль норманського елементу в iсторiї України-Русi.
Література:
1) Субтельний О. Україна. Історія. – К.,1991. – С.33–34 // http://history.org.ua/LiberUA/5-325-00090-Х/5-325-00090-Х.pdf
2) Магочій П.-Р. Україна. Історія її земель та народів. – Ужгород, 2012. – С.50–53.
Розкрийте особливості соціально-економічного ладу Київської Русі. Поясніть, що вкладається в положення про ранньофеодальний характер Давньоруської держави.
Література:
Субтельний О. Україна. Історія. – К.,1991. – С.54 // http://history.org.ua/LiberUA/5-325-00090-Х/5-325-00090-Х.pdf
3. Інтерпретація документів
Поясніть значення повідомлень “Історії” Прокопія Кесарійського для з’ясування питання формування української народності.
“Ці племена, слов’яни і анти, не підлягають одній людині, а з давніх давен живуть у демократії... Єдиного бога, громовержця, визнають вони владикою всього світу і в жертву йому приносять биків і всякого роду священних тварин.... Поклоняються також рікам і німфам, і іншим божествамі всім їм приносять жертви; під час цих жертвоприношень ворожать”.
Проаналізувавши наведений уривок, поясніть, які риси суспільного ладу давніх слов’ян відбиті у творі Прокопія Кесарійського? Як інші джерела підтверджують повідомлення візантійських авторів про давніх слов’ян?
Повний текст джерела:
Хрестоматiя з iсторiї Української РСР. – Т.I. – К.,1959 – С.19;
Давня iсторiя України. – Кн.2. – К., 1995. – С.9–31.
Зразок інтерпретації:
Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К.,1992. – С.304-306;
Давня iсторiя України. – Кн.2. – К., 1995. – С.198–202.
Що можна сказати про етнічну приналежність племен, які згадуються у наведеному уривку з IV-ї книги “Історії” Геродота? Як ця інформація узгоджується з даними археології?
“Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна...
Якщо перейти Борисфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея, а якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби, яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами. Отже, ці скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап, а на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфену”.
Повний текст джерела:
Геродот. Iсторiя // Археологiя. – 1991. – № 3. – C.127–129, 131, 135.
Зразок інтерпретації:
Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К.,1992. – С.207–209.
Проаналізуйте уривок з “Повісті временних літ” і покажіть, як він може бути використаний для вивчення особливостей побуту східнословянських племен.
“[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний обичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а назавтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бували в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, – з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали [їх] у невеликий посуд і ставили на подорожньому стовпі, як [це] роблять вятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон”.
Повний текст джерела:
Лiтопис руський. – К., 1989. – С.8–10.
Зразок інтерпретації:
Покажіть, які наукові дискусії точаться навколо наведеного вище повідомлення літописця:
“Вигнали (чудь, словени, кривичі і весь) варягів за море, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: "Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву".
Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь... Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: "Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами".
І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший Рюрик, а другий, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в Ізборзьку. І од тих варягів дістала (свою) назву Руська земля.
А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до (озера) Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали цого Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості...
І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: "Чий се город?" А вони сказали: "Було троє братів, Кий, Щек (і) Хорив, які зробили город сей і загинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам". Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді”.
Повний текст джерела:
Лiтопис руський. – К., 1989. – С.12.
Зразок інтерпретації:
Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С.42–46;
Грушевський М. Історія України-Русі. – Т.1. – К.,1991. – С.380–388, 602–624.
Про яку подію йдеться в цьому фрагменті “Повісті временних літ”? Про що свідчить таке рішення князів? Що ви знаєте про згаданих тут князів і князівські династії?
“...І з’їхалися в Любечі для встановлення миру, говорячи поміж себе: “Навіщо ми губимо руську землю, вчиняючи розбрат між собою? А половці нашу землю розоряють і раді, що між нами міжусобиці. Від цієї пори будемо всі однодушні і бережімо руську землю, хай кожний держить отчину свою: Святополк – Київ, Ізяслав (отчину), Володимир – Всеволожу, Давид, Олег і Ярослав – Святославлю, а також кому роздав Всеволод міста: Давиду – Володимир, Ростиславичам – Перемишль Володарю, Теребовль – Васильку”.
Повний текст джерела:
Лiтопис руський. – К., 1989. – С.146.
Зразок інтерпретації:
Назвіть пам’ятку, з якої взято наступний уривок. Поясніть інформативне значення цього повідомлення. Поясніть, яку територію автор назвав Україною.
“У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою, од якої він і скончався. І принесли його в город його Переяславль на носилицях, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці.
Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями [був] сповнений. За ним же Україна багато потужила.”
Повний текст джерела:
Лiтопис руський. – К., 1989. – С.343.
Зразок інтерпретації:
Грушевський М. Історія України-Русі. – Т.ІІ. – К.,1992. – С.350–351.
Яку подію під 1169 роком Київський літопис описує наведеними нижче словами? Що символізувала описана подія?
“І грабували вони два дні увесь город – Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали...”?
Повний текст джерела:
Лiтопис руський. – К., 1989. – С.294–295.
Зразок інтерпретації:
Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С.44;
Ключевский В.О. Курс русской истории // Сочинения. – Т.І. – М.,1987. – С.320–322.
Яку інформацію про соціальну структуру давньоруського суспільства дають наведені статті з “Руської Правди”?
А це про віри
7. Якщо віра в 80 гривень, то вірнику 16 гривень і (10) кун, і 12 вікші, а спершу в’їздна гривня і за чоловіка 3 гривні.
Про княжих отроків
8. А це про княжих отроків, чи про конюха, чи про повара, – то 40 гривень, а за тіуна огнищного [11] 11, і за конюшого – 80 гривень, а за сільського тіуна, княжого чи землевласникового, то 12 гривень; а за рядового (нечиновну, просту людину. – В.Я.) 5 гривень, так само і за боярського.
Про ремісників і ремісниць
9. А за ремісника і за ремісницю, то 12 гривень, і за кормилицю, хоч би була й із холопів чи рабів.
Повний текст джерела:
Практикум по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII века. – М.,1976. – С.9–21.
Зразок інтерпретації:
История СССР с древнейших времен до наших дней. – Т.І. – М.,1966. – С.524–525, 534–535;
Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений на Руси ХІІ-ХІІІ вв. – М.;Л.,1963.
Яку інформацію про статус неповноправних верств давньоруського суспільства дають наведені статті з “Руської Правди”?
Про челядь
22. Коли челядник (холоп) сховається, і на торгу сповістять про його втечу чи пропажу (це означало заборону переховувати холопа чи приймати його, як і крадену річ. – В. Я.) і через три дні його не знайдуть, то після третього дня новий господар вважає його своїм челядником, а попередньому власнику холопа сплачує 3 гривні продажі.
Коли знайде челядника
29. Коли хто знайде свого украденого челядника і візьме його, то цей челядник має вести до покупців його до третього своду, після цього позивач залишає свого челядника взамін на челядника третього покупця, щоб цей з наявним міг іти до кінцевого своду, бо то є не скот безмовний: «не відаю, у кого я купив»; а за свідченнями іти до останнього своду, і де буде остаточний вор, назад має повернути челядника, а свого забрати; і за всі збитки має платити останній вор, і князю продажі 12 гривень за челядника, чи вкраденого чи уведеного.
Коли ворами будуть холопи
37. Якщо ворами будуть холопи, чи князівські, чи боярські, чи монастирські, – їх же князь продажею не карає, оскільки вони не вільні, то подвійно має заплатити їх власник позивачу за кривду.
Повний текст джерела:
Практикум по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII века. – М.,1976. – С.9–21.
Зразок інтерпретації:
История СССР с древнейших времен до наших дней. – Т.І. – М.,1966. – С.524–525, 534–535;
Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений на Руси ХІІ-ХІІІ вв. – М.;Л.,1963.
Яку інформацію про господарство Давньої Русі дають наведені статті з “Руської Правди”?
Про крадіжки
33. Коли крадуть худобу на полі, чи вівці, чи кози, чи свині (і будуть зловлені), то сплачують по 60 кун; якщо злодіїв буде багато, то кожен сплачує по 60 кун.