Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
білет №9.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
14.04.2022
Размер:
325.26 Кб
Скачать
  1. Міопія. Її клініка, діагностика, корекція. Профiлактика прогресування мiопії.

Трикомпонентна гіпотеза походження короткозорості Є.С. Аветисова, відповідно до якої в її розвитку відіграють роль три ланки:

1) зорова робота на близькій відстані в поєднанні з ослабленою акомодацією;

2) спадкова зумовленість короткозорості;

3) вплив внутрішньоочного тиску на ослаблену білкову оболонку.

К л а с и ф і к а ц і я . Виділяють такі види міопії:

I. Залежно від ступеня вираженості:

• Слабкий (від -0,25 до -3,0 дптр).

• Середній (від -3,25 до -6,0 дптр).

• Високий (понад -6,0 дптр).

II. За клінічним перебігом:

1. Непрогресивна (стаціонарна).

2. Прогресивна.

Непрогресивна міопія — це аномалія рефракції, що клінічно проявля­ється зниженням зору вдалину, добре коригується і не потребує лікування.

Якщо впродовж року ступінь міопії збіль­шується більше ніж на 1,0 дптр, міопію вва­жають прогресивною. Постійне прогресування короткозорості (корот­козорість, ступінь якої продовжує збільшува­тися все життя) назива­ють злоякісною коротко­зорістю, або міопічною хворобою. Це вже захво­рювання, що потребує лікування і призводить до інвалідності по зору.

Клінічна картина міопії пов’язана з наявністю первинної слабкості акомодації, перенапруженням конвергенції та розтягненням очного яблука, що відбувається після припинення росту ока (після 10—12 років) і призводить до анатомічних і фізіологічних змін в оці. Найбільший ризик розвитку короткозорості спостерігають у віці від 8 до 20 років.

Оскільки міоп розглядає предмети лише на близькій відстані, око постійно мусить конвергувати. При цьому його акомодація перебуває у спокої. Невідпо­відність конвергенції й акомодації може призводити до стомлення внутрішніх прямих м’язів і виникнення зорового стомлення — м’язової астенопії (у міопів виникають головний біль і стомлюваність очей під час роботи), розвитку гетерофорії, монокулярного зору і розбіжної співдружньої косоокості.

Розтягнення очного яблука призводить до розширення очної щілини, унаслідок чого створюється враження незначної витрішкуватості. Білкова обо­лонка стоншується, особливо в ділянці прикріплення бічних м’язів і біля краю рогівки, що можна бачити неозброєним оком за синюватим відтінком білкової оболонки через просвічування судинної оболонки. Іноді можуть виникати пере­дні стафіломи склери. Рогівка також розтягується і стоншується. Передня камера ока поглиблюється. Може спостерігатися тремтіння райдужки (іридодонез). У склистому тілі виникає деструкція або розрідження — фібрили склистого тіла товщають, розпадаються, склеюються між собою з утворенням конгломератів. Тінь від таких клітин на сітківці в розтягнутому короткозорому оці більша, ніж в очах з іншою рефракцією, тому короткозорі люди часто скаржаться на «літання мушок» (muscae voûtantes), «нитки», «мотки вовни» перед очима. На очному дні залежно від генезу і ступеня міопії виникають такі зміни: навколодискові світ­лові дугові рефлекси; міопічні конуси; задні стафіломи (несправжні й справжні); зміни на ділянці жовтої плями сітківки; периферичні дегенерації сітківки; від­ шарування сітківки.

Міопічний конус являє собою невеликий обідок у вигляді серпа біля скро­невого краю диска зорового нерва, що виникає внаслідок розтягнення білкової оболонки й атрофії шару пігментного епітелію біля диска зорового нерва. Піг­ментний епітелій сітківки й судинна оболонка відстають від краю диска, й роз­тягнута білкова оболонка просвічує через прозору сітківку. Несправжня стафілома виникає внаслідок збільшення міопічних конусів, що охоплюють диск зорового нерва у вигляді кільця, частіше неправильної форми.У разі великого ступеня міопії утворюються випинання ділянки заднього полюса ока — справжні стафіломи.

Унаслідок розтягнення заднього відділу очного яблука в судинній обо­лонці утворюються тріщини (жовтуваті або білуваті смужки), потім на сітківці з’являються дегенеративні зміни у вигляді білих поліморфних, часто злитих вогнищ із грудочками (скупченнями) пігменту, — відбувається знебарвлення очного дна. Розтягнення очного яблука супроводжується підвищеною ламкістю кровоносних судин, що призводить до крововиливів (геморагій) у сітківку і до виникнення згодом хороретинальних вогнищ. Утворення в ділянці жовтої плями грубого пігментного вогнища на місці крововиливу (пляма Фукса) спри­чинює значне зниження гостроти зору, появу у хворих метаморфопсій (викрив­лення видимих об’єктів). Ці зміни називають міопічною хороретинальною дистрофією. Крововиливи в склисте тіло призводять до його помутніння; можуть спостерігатися відшару­вання склистого тіла, розвиток ускладненої катаракти.

Л і к у в а н н я . Велике значення має виявлення осіб з підвищеним ризиком розвитку міопії. У цю групу входять діти, у яких короткозорість уже виникла; з ними проводять спеціальні вправи для тренування акомодації. Для нормалізації акомодаційної здатності використовують 2,5 % розчин мезатону або 0,5 % розчин тропікаміду, які закапують у кон’юнктивальний мішок по 1 краплі в обидва ока на ніч упродовж 1 —1,5 місяця (бажано в періоди найбільшого зорового навантаження). У разі відносно підвищеного ВОТ додатково при­ значають 0,25 % розчин тпмололу малеату по 1 краплі на ніч, що дає змогу при­близно на 1/3 знизити тиск протягом 10—12 год

Важливо також дотримуватися режиму праці. У разі прогресування міопії необхідно, щоб на кожні 40—50 хв читання або письма припадало не менше ніж 5 хв відпочинку. При короткозорості понад 6,0 дптр час зорового наванта­ження слід скоротити до ЗО хв, а відпочинок збільшити до 10 хв. Запобіганню прогресування й ускладнень міопії сприяє застосування медикаментозних засобів (вітамінно-мінеральні комплекси, препарати, що поліпшують гемодинаміку, та ін.).

Обов’язкове диспансерне спостерігання: у разі слабкого й середнього сту­пеня міопії — 1 раз на рік, високого ступеня — 2 рази на рік. П р о ф і л а к т и к а . Першорядне значення для запобігання прогресуванню і розвитку ускладнень короткозорості має профілактика, яку необхідно починати в дитячому віці. Виділяють первинну профілактику (запобігання розвитку короткозорості) і вторинну (затримка прогресування короткозорості, що вже виникла). Основу профілактики становлять: 1. Раннє виявлення міопії і диспансеризація виявлених пацієнтів. 2. Своєчасна раціональна корекція міопії. 3. Створення умов для занять, що відповідають санітарно-гігієнічним нор­мам, правильне навчання дітей читання й письма (іграшки, картинки, літери мають бути не ближче ніж за ЗО см від очей). 4. Оздоровлення, загальне зміцнення і фізичний розвиток організму, вияв­лення і лікування супутніх захворювань. 5. Обмеження зорового навантаження і правильне чергування праці й відпочинку. При міопії слабкого ступеня рекомендують повну корекцію, що дорівнює ступеню міопії; її можна використовувати лише в разі потреби. При міопії середнього й особливо високого ступеня призначають постійну корекцію, величину якої для далі й близької відстані визначають залежно від переносимості пацієнта. Призначають дві пари окулярів — для далі (повна і постійна корекція.

Лінзи двоввігнуті

  1. Ускладнення та наслiдки iрiдоциклiтiв. Лiкування iрiдоциклiтiв. Засоби, якi розширюють зiницю. Показання та протипоказання до iх застосування.

Стрічкоподібна дегенерація рогівки є важким ускладненням переднього увеїту при хронічному тривалому перебігу. Сюди слід віднести і помутніння кришталика, яке розвивається внаслідок порушення його трофіки із зміною в епітелії кришталика та дії токсинів. У більшості випадків процес починається із задніх відділів лінзи.

Вторинна глаукома – важке ускладнення передніх увеїтів, її патогенез різноманітний.

Розвивається вона внаслідок зарощення зіниці, збільшення продукції внутрішньоочної рідини, порушення її відтоку внаслідок набряку корнеосклеральної трабекули, гіперпігментації кута передньої камери та утворення гоніосинехій.

Гіпотонія ока, яка може розвиватися у разі переднього увеїту або панувеїту, особливо згубна для органа зору. Це результат пригнічення функції війкового епітелію та зменшення продукції внутрішньоочної рідини. За тривалої гіпотонії спостерігаються явища застою без зниження зорових функцій. Гіпотонія у важких випадках призводить до субатрофії та атрофії очного яблука.

Часто під час хоріоїдитів у сітківці можуть бути явища застою та ексудації, ексудативне відшарування сітківки, різної величини крововиливи, а за грубого швартоутворення в склистому тілі – тракційне відшарування сітківки. На грунті увеїту може розвитися запалення диска зорового нерва.

жий пухкий фокус.

Лікування увеїтів проводять в офтальмологічних стаціонарах, воно має комплексний характер і спрямоване на пригнічення інфекційного етіологічного фактора, блокування або регуляцію місцевих і системних автоімунних реакцій, профілактику ускладнень.

1. Протизапальна терапія:

а) глюкокортикостероїди:

— закапують у кон’юнктивальний мішок 4—6 разів на добу, на ніч закладають мазь. Найчастіше застосовують 0,1 % розчин дексаметазону (очні краплі «Максидекс», «Декса-Пос», «Офтан дексаметазон»);

— уводять субкон’юнктивально або парабульбарно по 0,3—0,5 мл розчину, що містить 4 мг/мл дексаметазону (розчин дексаметазону для ін’єкцій). У разі тяжких процесів і для профілактики рецидивів застосовують пролонговані форми кортикостероїдів; тріамцинолон (кеналог), бетаметазон (дипроспан), яківводять 1 раз на 7—10 днів парабульбарно;

— в особливо тяжких випадках призначають системну терапію;

б) нестероїдні протизапальні препарати:

— застосовують місцеві інстиляції 0,1 % розчину індометацину (індоколір), дикло-Ф, уніклофен;

— призначають у формі таблеток, внутрішньом’язово (індометацин, моваліс, диклофенак і т. д.);

в) у разі тяжких форм увеїту і неефективності протизапальної терапії призначають імуносупресивні засоби (циклоспорин, азатіоприн, метотрексат).

2. Застосування мідріатиків у формі очних крапель (2,5 % і 10 % очні краплі «Ірифрин», 0,5 або 1 % розчин мідріацилу, цикломед, 1 % розчин тропікаміду, 1 % розчин атропіну сульфату) або субкон’юнктивальних ін’єкцій (0,1 % розчин атропіну або 1 % розчин мезатону) під час лікування переднього увеїту.

3. Призначення фібринолітичних препаратів (лідази, вобензиму) — у разі фібринозно-пластичної форми увеїту.

4. Дезинтоксикаційна терапія: внутрішньовенно гемодез по 200—300 мл, 400 мл 5—10 % розчину глюкози з 2,0 мл аскорбінової кислоти у разі тяжкого перебігу увеїту.

5. Десенсибілізувальна терапія (внутрішньовенно 10 %розчин кальцію хлориду; усередину — лоратадин, кларитин).

6. Етіологічна протимікробна терапія (залежить від причини захворювання):

а) антибактерійна терапія: кларитроміцин, азитроміцин, доксициклін, офлоксацин, ципрофлоксацин, цефтріаксон, ампіцилін або оксацилін у виглядітвнутрішньом’язових, внутрішньовенних ін’єкцій;

б) противірусна терапія: ацикловір (усередину по 200 мг 5 разів на добу впродовж 5 днів) або валацикловір (усередину по 500 мг 2 рази на добу впродовж 5—10 днів). У разі тяжкої герпетичної інфекції ацикловір призначають внутрішньовенно краплинно повільно 5—10 мг/кг кожні 8 год упродовж 7—11 днів або інтравітреально в дозі 10—40 мкг/мл.

7. Фізіотерапевтичні й еферентні методи лікування.

Розширення зіниці можна досягти при застосуванні препаратів двох груп:

Симпатоміметики (стимулюють дію симпатичної нервової системи, в цьому випадку викликають скорочення м’яза-розширювача зіниці): кокаїн, адреналін, фенілефрин.

Парасимпатолітики (послаблюють ефект парасимпатичної нервової системи, в цьому випадку викликають розслаблення м’яза-звужувача зіниці): атропін і гиосциамин, скополамін, тропікамід, циклопентолат.

Показання: Для диагностических целей при необходимости мидриаза и циклоплегии, в т.ч. при исследовании глазного дна и определении рефракции. В составе комплексной терапии воспалительных процессов и синехий.

Часто в офтальмологічній практиці викликають мідріаз для розширення зіниці з метою кращого огляду дна ока і з метою визначення істинної рефракції ока. Побічним ефектом для парасимпатолітичних мідріатиків є порушення акомодації, оскільки циліарний м’яз також отримує парасимпатичну іннервацію і він виявляється тимчасово паралізованим. Рекомендують використовувати короткочасні парасимпатолітики (тропікамід), оскільки дія атропіну може зберігатися до 7-10 днів. При паралічі циліарного м'яза не рекомендують утримуватися від читання і водіння авто.

В лікувальних цілях мідріатики використовують при запальних захворюваннях переднього відділу ока для запобігання утворення спайок між райдужною оболонкою і кришталиком.

атропіну сульфат, скополаміну гідробромід, платифіліну гідротартрат проявляють ще й спазмолітичну дію й викликають тахікардію. Седативну дію можуть чинити скополамін та платифілін. Скополамін знижує рухову активність і може викликати амнезію. Платифілін пригнічує судиноруховий центр, знижує тонус периферичних кров’яних судин, знижує АТ, розширює судини головного мозку та коронарні судини серця.

Соседние файлы в предмете Офтальмология