Тема7 стаховий ринок
.pdf
Кожна економічна категорія проявляє свою сутність через функції, які вона виконує. Сутність та зміст страхування розкривається через наступні функції:
1. Ризикова функція полягає у матеріальній відповідальності страхових компаній за наслідки ризику оскільки страховий ризик безпосередньо пов'язаний із наданням грошової допомоги постраждалим господарствам та громадянам. В рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів (спеціалізований страховий фонд) серед учасників страхування з наслідками страхових подій.
2. Превинтивна (попереджувальна) функція полягає у попередженні страхових випадків і зменшенні суми збитку, спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду.
Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансуваня їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.
3. Заощаджувальна (накопичувальна) функція проявляється лише за окремими видами особистого страхування (страхування життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом дії договору. Наприклад, при страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближається з категорією кредиту (відбувається накопичення певних страхових сум).
4. Контрольна функція випливає з вищеперерахованих специфічних функцій страхування і проявляється водночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за вірним проведенням страхових операцій
Основними принципами страхування є:
1) конкурентність — вільний вибір страхувальником страхової компанії, а страховою компанією - виду страхування;
2) страховий ризик - потенційна можливість збитку або втрати доходу при настанні визначених подій. Конкретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події;
3) страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, що пов'язаний із правом власності, володіння, розпорядження і використання об'єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;
4) максимальна сумлінність - надання повної інформації щодо предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі виконання, тобто це повна довіра між страховиком і страхувальником;
5) страхове відшкодування на рівні збитку, яке не повинно приносити страхувальнику прибуток, а повинно тільки відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випадком, що відбувся;
6) застереження - включення до договору страхування особливих клаузул. Наприклад, франшиза - визначена в договорі страхування незначна частини збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків і рівня страхової відповідальності;
7) суброгація (зустрічний регресний позов) - передача страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток;
8) диверсифікація — законодавча можливість розширення ділової активності страховиків за рамками основної діяльності;
9) контрибуція - право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків;
10) співстрахування - страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками та перестрахування - передача однією страховою компанією іншій частини своїх зобов'язань відповідно до укладених договорів.
Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.
Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.
Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.
Страхові відносини є досить різноманітними. Як правило, вони є двочи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим, тристоронні — між страховиком, страхувальником і застрахованим.
В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається окремий поліс. Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до ін шого. У цих відносинах перший страховик (перестрахувальник), приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.
Страхові відносини включають:
страхові платежі;
виплату страхового відшкодування;
перестрахування;
розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.
Види страхування можна класифікувати за різними ознаками, основними з яких є: об'єкти страхування; форма проведення; спеціалізація страховика.
За об'єктами виділяють такі галузі страхування: особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків.
Особисте страхування передбачає захист інтересів, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи. Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя.
Майнове страхування передбачає захист інтересів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням майном. Видами майнового страхування є страхування нерухомості, транспорту, обладнання, вантажів та багажу.
Страхування відповідальності передбачає захист майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Його видами є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) та ін.
Страхування підприємницьких ризиків полягає у відшкодуванні втрат, які виникли внаслідок непередбачених умов при здійсненні підприємницької діяльності. Прикладами страхування підприємницьких ризиків є страхування інвестицій, фінансових ризиків, валютних ризиків.
Відповідно до норм Закону України "Про страхування", за формами проведення страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.
Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Суть добровільного страхування полягає в тому, що страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування, а страховик має повне право відмовитися від взяття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними.
Види обов'язкового страхування регламентує держава у законодавчих актах; відповідальність за його здійснення покладається на державні страхові органи.
За спеціалізацією страховика виділяють страхування життя та загальні види страхування.
Особливістю страхування життя є довготерміновий період дії договорів страхування та нагромаджувальний (накопичувальний) його характер.
Ризикове страхування передбачає надання захисту у випадку настання страхової події, яка має ризиковий (ймовірнісний) характер і, як правило, є короткотерміновим (до одного року).
Методи відшкодування втрат бувають такими:
- метод пропорційного відшкодування збитку. Страхове відшкодування становить таку частину збитку, яку страхова сума складає стосовно страхової оцінки майна;
- метод "першого ризику". Всі збитки, що не перевищують страхову суму, відшкодовуються цілком, а інші не відшкодовуються зовсім.
Страховий ринок – це особливе соціально-економічне середовище, сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга), формується попит і пропозиція на них.
Поняття "страхового-ринку" можна розглядати з таких позицій:
— як сферу економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист та
формується попит і пропозиція на нього;
— як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних і фізичних осіб;
— як соціально-економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь В реалізації страхових послуг;
— як сукупність страхових організацій і страхових послуг;
— як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і страховиків.
Загальновизнаною в західній практиці страхового менеджменту є модель "4Р" , що складається з чотирьох рівнів управління:
— страхувальники — збільшення їхньої чисельності вважається метою зусиль
маркетингу страховика;
— страхові послуги — перелік видів договорів страхування, за якими страховик має ліцензію;
— ціна страхового обслуговування — тарифна ставка щодо конкретного виду страхування, що є величиною, яка визначається страховим ризиком, витратами страховика й іншими чинниками;
— ринок — фізична й юридична можливість придбання страхової послуги конкретним
страхувальником в умовах розвиненої інфраструктури, страхового сервісу, інформаційного обслуговування, гнучкої ділової стратегії.
Об'єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послугах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.
Головна функція страхового ринку полягає в акумуляції та розподіл і страхового фонду з метою страхового захисту суспільства (громадян) і суб'єктів господарювання.
Для існування страхового ринку необхідно дотримання таких основних умов:
1. Наявність хоча б двох зацікавлених сторін, що виступають суб'єктами ринку.
2. Можливість кожної з них запропонувати те, що має споживчу вартість для іншої сторони.
3. Право на отримання інформації для прийняття рішення про участь у страховій угоді.
Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту громадян і суб'єктів господарювання, тому важливий вплив на ефективне формування ресурсів страхового фонду та раціональне їх використання мають внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку. До внутрішньої системи страхового ринку належать:
— страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);
— система організації продажів страхових полісів і формування попиту на страхові продукти;
— гнучка система тарифів (ціни, пільги, штрафи, пеня);
— власна інфраструктура страховика (агентства, контори);
— матеріальні та фінансові ресурси, що визначають фінансове становище страховика;
— ліквідність страхового фонду.
Зовнішнє середовище страхового ринку - це система взаємодії чинників, що оточують внутрішню систему та впливають на неї. Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страхова компанія може управляти (ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку), і з тих, на які вона впливати не може (чисельність населення, його вікова та статева структура, сезонні міграції, купівельна спроможність населення тощо), але повинна враховувати у своїй діяльності.
Страховий ринок можна розглядати як:
• форму організації грошових відносин з формування і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства;
• сукупність страхових організацій (страховиків), що здійснюють процес страхування.
Отже, страховий ринок - це сфера економічних стосунків, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється процес їх купівлі-продажу.
Функціонування страхового ринку ґрунтується на таких принципах:
- демонополізація страхової справи;
- конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг і залучення страхувальників;
- свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об'єктів страхового захисту:
- забезпечення гарантії та надійності страхового захисту.
