ТЕМА 2 Генезис та еволюція фінансів
.pdf
Фінанси почали розвиватися 4 тисячоліття назад і пов’язані з необхідністю формування фондів у розпорядженні держави. Але у давнину ці відносини не досягли ще того рівня розвитку, щоб можна було їх самостійно виділити.
Стародавній Світ був неоднорідний, тому ми розглядаємо зародження фінансів у Східних державах і в Римській імперії.
Характерні риси організації господарства:
натуральне господарство;
основа господарства – зрошувальне землеробство, від нього вже відокремлене тваринництво;
праця рабів використовується дуже обмежено;
розвиток обміну, виникнення торгівлі і грошей;
власником землі, майна, надр є верховний правитель; його власність має провідну роль в економіці і тому господарські функції держави були масштабними;
активна регламентація державою господарського життя.
Державні доходи
-надходження від державного майна (Верховний правитель-
власник надавав його у користування, яке, як правило, було спадковим. За це платили поземельний податок. По своїй економічній суті – це рента. Тому трут співпадає податок і рента. З найдавніших часів відомі кадастри – описи земель (площа, якість);
-натуральні повинності (порядок їх внесення, розмір були чітко визначені, а не довільні (якась доля від урожаю, стільки-то голів худоби і т.д.). Це забезпечувало стабільність повинностей (з податковою, військовою і господарською метою проводились переписи худоби);
-штрафи (були чітко прописані (за не засів землі, за погане управління майном тощо);
-контрибуції, данини (зростання потреб держави в умовах
натурального простого виробництва призвело до того, що значна частина державних доходів формувалась за рахунок зовнішніх джерел);
-від продажу зерна (так як. основна частина державних доходів мала натуральну форму, то держава утримувала
склади. Коли ціни були високими, вона продавала свої
запаси зерна, щоб підтримати ціни на ринку (по суті – це інтервенція держави з метою регулювання ринку);
-податки і державні запозичення у грошовій формі (це випадкові і незначні за розміром доходи держави).
Державні видатки
- утримання правителя і його двору; - утримання апарату управління; - будівництво і утримання складних іригаційних систем, акведуків (це піклування про могутність держави, т.я. землеробство – це
основа господарства і
одночасно – це турбота про казну, тому що орендатори сплачують поземельний податок в залежності від
урожаю), доріг,
фортець, культових споруд; - ведення війн.
Характерні риси організації господарства:
натуральний характер;
основа господарства – землеробство, засноване на праці рабів;
зростання ремісництва (гончарство, ковальство, будівництво);
розвиток товарно-грошових відносин і торгівлі, широкомасштабні кредитні операції;
Вільні громадяни Рима активно займалися лихварством
(рос. Ростовщичество);
Римська імперія вела постійні війни і розширювала свої межі.
Державні доходи
податки (платять провінції, як правило в натуральній формі. Найбільш розповсюджені – податки на землю. З метою виявлення усіх платників податків проводилися переписи населення. У Римській імперії податки вважалися першочерговим видом платежу, тобто спочатку потрібно сплатити податки, а потім за всіма іншими боргами);
обов’язкові позики (Кверіт – вільний громадянин поліса – не може бути платником прямих податків, він мав податковий імунітет і у нього не можна відібрати майно: але він зобов’язаний приходити на допомогу державі за надзвичайних обставин. Тоді вводилися обов’язкові позики. Трибут – це розклад обов’язкової позики по трибам (триб – це адміністративні одиниця). На практиці держава не завжди повертала позику).
Непрямі податки (добре розвинені в той час. Їх сплачували всі, у т.ч. вільні громадяни. Застосовувались специфічні і універсальні акцизи (з продажу рабів, зерна, алкоголю тощо); фіскальні монополії (сіль); мито (стягувалось у грошовій формі). Це всі сучасні на сьогодні форми непрямого оподаткування);
контрибуції, данини;
надходження від державного майна.
Державні витрати
-ведення війн;
-свята з приводу кожної перемоги які організовувалися за державний рахунок (Казали, що у Римі свят більше ніж днів у році. Це дуже дорого обходилося казні. Римляни вимагали хліба і розваг, а податки платили провінції);
-утримання імператора;
-будівництво і утримання доріг, акведуків, культових споруд тощо
Характерні економічні риси:
натуральне господарство, в основі якого землеробство;
сеньйор (власник землі) наділяв своїх васалів феодом – землею і майном на умовах: (1) несення ними військової служби; (2) підтримувати порядок; (3) здійснювати судочинство. Феод був спадковим. Верховний сеньйор – король. Феодальна роздробленість позначається на тому, що кожний феодал встановлює податі, оброки, повинності на свій розсуд. Це означає, що отримання доходів і здійснення видатків державою засновано на приватноправових відносинах;
ремесло і торгівля строго регламентовані (відповідно цеховими статутами і купецькими гільдіями – ХVІ ст.).
Суттєвих нових аспектів у розвитку фінансів в епоху феодалізму не відбулося.
Державні доходи
поземельний податок (часто був дуже важким. У зв’язку з цим, у
Росії, наприклад, селяни бігли до Сибіру, на Дон, на Січ);
поголовний податок (Економічною основою податків була рента, яка існувала в 3-х формах: відробітку (барщина), продуктових та грошових виплат (натуральний та грошовий оброк). Зазвичай існували одночасно, але переважала одна із форм – спочатку барщина, потім продуктовий оброк, вкінці – грошовий. Селяни були
платниками основної маси феодальних повинностей).
акцизи;
регалії (це права короля. Государ мав право на організацію низки промислів (виробництв), продукція яких реалізовувалась за державними цінами, а прибуток отримувала казна. Промисли могли мати суспільний характер (поштові, монетні тощо) і фіскальний
характер (соляний, винний, тютюновий, сірниковий...);
продаж посад, хартій, вольностей;
домени (це майно і землі, які належать королю. Це майно могло приносити прибуток (найчастіше через оренду), а могло бути проданим і таким чином давало дохід в казну);
штрафи;
мито (застосовувалось як у зовнішній, так і у внутрішній торгівлі);
запозичення (номінально вони були добровільні, а реально – обов’язковими, а поверталися не завжди).
Державні витрати
-військові;
-підтримання правопорядку;
-на управління і утримання
апарату управління;
-викуп короля із полону.
Важливе значення для розвитку фінансів мали феодальні міста. В Західній Європі вони починають виникати: в Італії і на півдні Франції в ІХ ст.
(відроджуються старі і утворюються нові); в Англії, Франції, Німеччині – в ХІ ст.. Міста мали сільський характер і знаходилися під владою сеньора. Лише з кінця ХІІ -поч. ХІІІ ст. Можна говорити про чітке розмежування міста і поселення.
З кінця ХІІ ст. В Німеччині з’являються взірцеві міські конституції, найбільш відомі серед яких були: Франкфуртська, Мінхенска, Любекська, Зестська, Дортмундська, Гамбургська, Магдебургська. Управляв містом, як правило, орган самоврядування – міська рада ( це символ автономності общини).
міське право |
ознаки |
ринок |
Основні права міст: право заснувати ринок, право будівництва укріплень, судове право тощо.
Світські і духовні сеньори дарували містам хартії вольності (це формувало міське право) не безкоштовно, а за гроші:
Основні вольності: безмитна торгівля, особиста свобода, самоврядування.
Гроші сеньорам потрібні були завжди: на викуп із полону, на будівництво храма, монастиря і т.д.
Ринок відіграв ключову роль у виникненні, а потім і в еволюції міст. (Первісно торгівля була тільки роз’їздно, але випадкового приїзду купця стало не вистачати, з’явилася потреба у регулярній торгівлі завдяки розділенню праці: також зростала кількість торговців).
Роль фінансів у виникненні та розвитку міст Король (або імператор) обкладав податками громадян (земельний і домовий оброк, різні повинності – військова і т.д.). Король прагнув збільшити податки і отримувати їх у грошовій формі. Для цього потрібно було розвивати торгівлю. Тому король через закони 5 і дарування вольностей (відкупалися за гроші) дає право містам організовувати ринки під захистом міських стін, а для притоку городян – забезпечував їх свободу. Тобто ринок „дозволив” містам виникнути.
Особливе значення мав фінансовий привілей. Його суть (на прикладі Англії)6 із городян обирався шериф (посадова особа), який фактично збирав податки у визначеній королем сумі. Все, що він зібрав зверх цієї суми, залишалося йому. Тому містам було вигідно взяти збір податків до своїх рук, щоб не переплачувати шерифу. Вигода короля при цьому: городяни за це право платили, а також погоджувалися на дещо вищі податки. Місто отримувало податки на свій власний відкуп, і міська рада розкладала їх суму між городянами (розкладні податки), Міське самоврядування звільняло городян від численних податків і зборів (торгових, дорожніх і мостових мит і т.д.) тому, що вони гальмували розвиток торгівлі.