Семінар 1.Джерела з історії Стародавнього Сходу
.docxСемінар 1. Джерела з історії Стародавнього Сходу.
План:
1. Матеріальні джерела.
2. Письмові пам’ятки:
а) дешифрування ієрогліфів та клинопису;
б) документальні письмові пам’ятки;
в) літературні пам’ятки.
1. Для комплексності необхідні дані археології – матеріальні джерела. До цього комплексу джерел можна віднести – стародавні гробниці, міста, житла, кераміка, предмети культу та інші. Матеріальні джерела дозволяють вивчити господарське життя, суспільний устрій, релігійні уявлення давньосхідних держав,які часто не завжди можна дізнатись з письмових джерел, а інколи особливо для більш ранніх епох, коли практично відсутні писемні джерела, свідчення археології дають практично єдині види джерел. Джерела з історії Стародавнього Єгипту поділяються на чотири групи: староєгипетські писемні пам’ятки, повідомлення античних авторів та Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображені на стінах храмів і гробниць, пам'ятки матеріальної культури. З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів, викарбувані на стінах храмів у Карнаці,
Абідосі та Саккара. Ці списки містять не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для складання хронології. На жаль, у різних списках фараони іменуються по-різному і це створює додаткові труднощі для єгиптологів.
Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в іноземних — вавилонських, ассирійських, кушитських та ін.— написах. Щодо Біблії, то її єгипетські сюжети стосуються майже виключно перебування стародавніх євреїв у цій країні.
З античних авторів найповніше описав Єгипет "батько історії" Геродот, який у 445 р. до н. е. побував у цій країні. Він, зокрема, розповів про природнокліматичні умови в долині Нілу, про культуру і побут стародавніх єгиптян, про окремі події єгипетської історії. Повідомлення про Стародавній Єгипет нам залишив також Діодор Сицилійський, який хоча й відвідав цю країну, проте побудував свою розповідь на матеріалах, почерпнутих в інших авторів, завдяки чому до нас дійшло чимало фрагментів утрачених античних праць. "Батько географії" Сграбон описав природні умови Єгипту, господарське життя єгиптян, а Пліній Старший — технологію виробництва папірусу. Цінний матеріал стосовно староєгипетської релігії знаходимо у праці Плутарха Херонейського "Про Ізіду та Озіріса". Окремі повідомлення про Стародавній Єгипет є у працях Гекатея Абдерського, Павсанія, Фукідіда, Ісократа, Платона, Аристотеля, Аристофана, Гекатея Мілетського та інших античних авторів. Особливо цінним для єгиптологів в античній групі джерел є історичний доробок єгипетського жерця Манефона, який жив у IV—III ст. до н. е.— двотомна грецько мовна праця "Історія Єгипту". Манефон користувався фондами храмових архівів і бібліотек, тому його повідомлення про Єгипет достовірні. Це єгиптологічне джерело збереглося фрагментарно у працях інших античних авторів.
Звичайно, повідомлення греко-римських авторів про Єгипет не завжди достовірні, тому ставитися до них потрібно критично.
Виявлені археологами пам’ятки матеріальної культури стосуються різних періодів староєгипетської історії, у тому числі найдавнішого, і є цінним доповненням до писемних джерел. Однак загалом історія староєгипетської цивілізації відображена в них, як і в джерелах писемних, нерівномірно. Зокрема, дуже невиразні сліди залишилися від її темних — т. зв. перехідних — періодів.
2. а)дешифрування ієрогліфів та клинопису
Писемні пам’ятки — "заговорили" лише в 20-х роках XIX ст. Так довго не вдавалося їх прочитати тому, що вчені прийняли на віру помилкове твердження античних авторів про відсутність в єгипетській ієрогліфіці фонем.
Європейські вчені підходили до розкриття таємниці ієрогліфічного письма крок за кроком. Так, у XVIII ст. було встановлено, що єгиптяни поміщали в овальні рамки-кар-туші імена царів, що від їхньої стародавньої мови походила мова коптів — пізніх єгиптян, які стали християнами. На початку XIX ст. англійський вчений-енциклопедист Томас Юнг висловив припущення, що єгипетська демотика — це скорописна форма ієрогліфічного письма. Він дешифрував кілька ієрогліфічних знаків і дійшов висновку, що єгиптяни користувалися фонемами, проте стверджував, що робили вони це виключно для передачі греко-римських імен, тому таємницю староєгипетського письма не розкрив. Знайти ключ до дешифрування єгипетських ієрогліфів вдалося лише геніальному французькому вченому Ж. Ф. Шампольйону (1790-1832).
Природа наділила Ж. Ф. Шампольйона феноменальними лінгвістичними здібностями, працелюбністю і цілеспрямованістю. Ще в юнацькі роки він опанував грецьку, латинську, староєврейську, арабську, сирійську, арамейську, ефіопську, коптську, зендську, пехлевійську, санскрит та деякі інші східні мови і діалекти.
В дитинстві він захопився староєгипетською історією і в дванадцять років приступив до написання фундаментальної наукової праці "Єгипет за фараонів", за яку його в 16-річному віці обрали академіком.
У 1808 р. Ж. Ф. Шампольйон почав працювати над копією Розетського напису (оригінал зберігається у Лондоні). Чорну базальтову плиту з цим написом знайшов улітку 1799 р. на березі Розетського рукава Нілу один із учасників африканської експедиції Наполеона Бонапарта. Напис був двомовний (білінгва), виконаний трьома системами письма: старогрецькою і двома староєгипетськими (демотикою та ієрогліфікою). Вчений переконався, що в єгипетській ієрогліфіці є фонеми (на цю думку його наштовхнуло зіставлення відкритого ним третього стилю староєгипетського письма — ієратики з демотикою та ієрогліфікою). Озброївшись цією концепцією і спираючись на спосіб написання в Розетському тексті імен єгипетського царя Птоломея та цариці Клеопатри, Ж. Ф. Шампольйон 14 вересня 1822 р. прочитав в іншому ієрогліфічному написі імена фараонів Рамзеса II і Тутмоса III і, таким чином, довів, що не лише греко-римські, а й єгипетські імена писалися з використанням фонем. Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено, і 1822 р. став роком народження нової науки — єгиптології.
Запропонований Ж. Ф. Шампольйоном метод прочитання ієрогліфів був принципово новим у науці, тому геніального француза справедливо назвали "батьком єгиптології". Справу Ж. Ф. Шампольйона продовжила плеяда інших талановитих учених. Вони глибше проникли в таємницю староєгипетського письма, виправили окремі лінгвістичні помилки Ж. Ф. Шампольйона, переклали й прокоментували майже всі відомі нині староєгипетські тексти.
Б) документальні письмові пам’ятки
Найціннішими джерелами є документальні матеріали та юридичні тексти, що дійшли як у вигляді окремих документів, так і у вигляді цілого зборів у якому-небудь архіві. Можна назвати кілька найбільших архівів, які збереглися до нашого часу. Найбільш давнім є архів, знайдений у храмі царя Нефериркара (V династія. XXV - XXIV ст. до н. е..). У ньому зберігалися опису майна, штатного розкладу храмового персоналу, видачі продуктів харчування та речей з складів та ін. Дані цього архіву добре доповнюють знайдені в Коптосе укази фараонів Стародавнього царства про наділення храмів привілеями, зокрема про звільнення храмового персоналу від додаткових робіт на користь царя.
Цікаві документи про приватному господарстві середніх розмірів, включаючи організацію робочої сили, господарських галузей, зв'язки з ринками, взаємовідносини власника маєтку з орендарями сусідніх районів, дійшли від часів XI династії (XXI ст. до н. е.; архів жерця Хека-нахта).
Один з найбагатших архівів був знайдений при расколках міста Ахетатон (суч. Ель-Амарна)- столиці фараона Ехнатона. У ньому виявлено понад 350 документів, написані клинописом на аккадскій мовою, міжнародному дипломатичною мовою середини II тисячоліття до н.е. Серед них листування фараонів Аменхотепа III і Ехнатона, членів царської родини з правителями держав Сирії, Фінікії, Палестини, Малої Азії, Вавилонії, які характеризують складну міжнародну обстановку на Близькому Сході в середині II тисячоліття до н. е., дипломатичні відносини, техніку ведення переговорів, формування і розпад коаліцій різних держав. Цінність документів з Ахетатона підвищується ще й тому, що деякі листи цих фараонів виявлені в архіві хетських царів Богазкея (близько суч. Анкари), що дозволяє визначити ступінь достовірності інформації, що міститься у документах інформації. Матеріали ель-амарнского архіву допомагають встановити час правління згаданих фараонів, азіатських царів, важливих подій, оскільки в них наводяться датування за місцевим летосчислениям, з них деякі надійно визначаються за астрономічними даними.
Доповненням до дипломатичних матеріалів ель-амарнского архіву служать збережені тексти договору. (1280 р. до н. е..) між Єгиптом та іншою великою державою Передньої Азії на початку XIII ст. до н. е.- Хеттською царством. Тексти цього договору збереглися в кількох примірниках. Єгипетський текст вибито на стінах храму Амона-Ра в Карнаці і на стінах заупокійного храму фараона Рамзеса II (Рамессеуме). У богазкейском архіві знайдено табличка з текстом того ж договору, написана клинописом.
.з інших документальних матеріалів слід зазначити довгу надпис фараона Мережі I в Наури (близько 3-го нільського пороти), де перераховані дари фараона жречеству його поминального храму в місті Абідосі. Напис з аналогічними привілеями жречеству декількох храмів з цікавим описом тривожних подій правління була складена за Рамсеса III (XX династія, XII ст. до н. е..; «Великий папірус Гарріса»).
Для вивчення лівійсько-саисского часу (перша половина I тисячоліття до н. е..) велике значення мають документи з архіву багатою єгипетській сім'ї в північній частині Верхнього Єгипту. За цими документами можна простежити побут, господарство жрецької та сановної сім'ї, її взаємини з номовой та центральною адміністрацією протягом майже двохсот років (XXVI династія, VII-VI ст. до н. е.).
Збереглися і багато інші документальні матеріали: короткі написи на царських печатках епохи Стародавнього царства, дані перепису населення і обміру земель Єгипту (XII династія), список ув'язнених у фіванської в'язниці, документи, які оформляють купівлю-продаж майна, землі, рабів, протоколи допитів, матеріали слідства про змови у палаці, будівельні написи і багато інших. Численні документальні дані - надійна основа для відновлення єгипетської історії
В) Найдавніші літературні пам’ятки Єгипту збереглися ще від епохи Стародавнього Царства. Це "Тексти пірамід", які містять "біографії" вельмож — складені в прозовій і почасти римованій формі твори, що мають не лише історико-пізнавальне, а й художнє значення. "Біографії" настільки зрілі художньо, що на той час, поза всяким сумнівом, уже пройшли тривалий період свого розвитку. Отож староєгипетська література зародилася ще задовго до появи писемності, у формі усної народної творчості. "Біографії" вельмож, наприклад, виникли з обрядових пісень-плачів, у яких спеціальні плакальники й плакальниці не лише демонстрували горе з приводу смерті аристократа, а й прославляли його діяння.
Видатною літературною пам’яткою доби Середнього Царства є "Бесіда розчарованого зі своєю душею" — філософського ґатунку твір, у якому, ймовірно, відображено Діалог двох супротивних напрямів тодішньої громадської думки: консервативного ("розчарований") та новаторського ("душа"). Тоді ж з’явилися "Речення Іпусера" та "Пророцтво Неферті" — публіцистичні твори, складені, найімовірніше, під свіжим враженням від руйнівного соціального вибуху в Єгипті або внаслідок його гострого передчуття структури та політичного устрою, зростання ролі релігійного фактора в політичному житті держави.
Найвидатнішою літературною пам’яткою доби Пізнього Царства вважається повість про царевича XIX династії Сатні-Хемуасе, який з плином часу перетворився на літературного героя. У цьому творі переважає дидактична основа (стародавні єгиптяни взагалі були схильні до м орал ізаторства).
Складалися в Стародавньому Єгипті також прості за змістом і літературною формою робочі пісні, в яких трударі нерідко скаржилися на свою долю. Популярними були зворушливі пісні про кохання, що вражають своєю простотою й безпосередністю. Не залишили після себе єгиптяни лише епічних творів, бо, як зауважував Геродот, не мали звички вшановувати героїв.