Тема 5. Кодифікація українського права у XVIII ст..

Питання для обговорення:

1. Джерела права Гетьманщини за Березневими статтями 1654 року:

1. Звичаєве (козацьке право);

Серед джерел права на українських землях періоду Гетьманщини посідало досить помітне місце. Воно виникло та оформилося під час еволюції господарчо-побутових відносин людей і спиралося на загальноприйняті "давні" норми поведінки (звичаї), вироблені за різноманітних обставин. Показовими в цьому аспекті були неписані "права й звичаї" Запорозької Січі, які, не будучи офіційно санкціонованими державною владою, фактично врегульовували все внутрішнє життя січовиків. Сукупність правових звичаїв як правил, обов'язкових до виконання нарівні з законом (у разі їх порушення - обов'язкового покарання, схожого з вироком законодавчих органів), що виникли в Запорозькій Січі та встановлювались у сфері козацтва, в науці дістали назву "козацького права".

Національна революція середини XVII ст. сприяла значному поширенню козацького звичаєвого права. Його норми охоплювали всі без винятку верстви населення, впливали на становлення прав та обов'язків громадян, проникали у важливі сфери суспільного життя, особливо в адміністративну, кримінально-правову і судову. Гетьмани, старшинська адміністрація, суди у своїй практичній діяльності широко використовували норми запорозького звичаєвого права

У період Гетьманщини в Україні існувало також церковне звичаєве право (О. Гуржій). Його норми регулювали правила поведінки, які не набули законодавчого затвердження в "офіційних" церковних збірниках, але яких обов'язково дотримувались у житті люди, побоюючись "кари й гніву Господнього". Норми церковного звичаєвого права фактично ставали законом у вирішенні таких церковно-практичних питань, як загальноприйнята тодішня поведінка в церкві під час богослужіння, займанщина (довільне займання земель), застосовуване монастирем "звикле послушенство" підданих духовним феодалам, повага до влади ("вся влада від Бога") тощо. Ці норми впродовж тривалого часу підтримували лише "звички", що мали важливе значення в церковно-юридичній практиці. На жаль, науці невідоме докладне зібрання українських церковних звичаїв у нашій духовній літературі.

У першій половині XVIII ст. з еволюцією суспільних відносин на українських землях відбувався, процес зменшення значимості звичаєвого права, витручення його норм писаними законами російського (на Правобережжі - польсько-литовського) законодавства. Так, у козацькій Україні поступово зникала форма виборності "за звичаєм" на вищі та середні військово-адміністративні посади в полках на загальних радах (уряди почали переходити у "спадщину" від батька до сина або призначалися гетьманом чи російським царем). Дедалі частіше з посиланням на положення Литовського статуту порушувалися права селян, міщан, родових козаків і цілих громад на володіння землею чи "вільними" степами, лісами, озерами. Проте вітчизняні вчені (А. Ткач, а нещодавно - Ю. Гошко) на підставі архівних матеріалів незаперечно доводять, що норми звичаєвого права в Україні, зокрема у врегулюванні цивільно-правових відносин, застосовувались і в другій половині XVIII, і навіть у XIX ст. На думку дослідників (С. Шелухін), за звичаєвим правом у Наддніпрянській Україні позаминулого століття жило 90% українців.