vsi

3.Зімкнутий полігон, тобто коли перша точка ходу є водночас і останньою. _, Розімкнутий полігон, хід починається з вихідної точки та напрямку, від якого будуть відкладатись кути, та завершується на іншій точці з уже відомими координатами та ще одним напрямком.

4.Система координат являє собою сукупність ліній та площин, орієнтованих певним чином у просторі, відносно яких визначають місцезнаходження точок (об’єктів, цілей).Системою географічних координат називається система, у якій розміщення точки на земній поверхні визначається кутовими величинами (широтою та довготою) відносно площини екватора та початкового меридіана.(Види :астрономічна широта, довгота, геодезична широта, довгота).

5.Дм,см,мм,ар,га,км^2.Кутові:градуси,мінути,секунди Вимірювання – це процес визначення певної величини шляхом порівняння її з іншою величиною, яку беруть за одиницю виміру, застосовуючи спеціальні прилади.Види:1) лінійні вимірювання (довжин окремих ліній або лінійних елементів чи предметів місцевості)2) кутові вимірювання (горизонтальних кутів, що утворюють лінійні об’єкти місцевості чи їх елементи).За цими даними визначають планове (на обраній поверхні) та висотне (над поверхнею) положення окремих предметів місцевості відносно сторін світу. Топографічні знімання проводять шляхом від загального до часткового. Спочатку – створення геодезичної основи, потім – проведення знімань.3. Умова проведення вимірювань. Класифікація вимірювальних приладів за точністю. Для вимірювання потрібно мати об’єкт вимірювання, прилад або пристрій, за допомогою яких можна порівняти вимірювану величину з одиницею виміру. Вимірювальні прилади, що використовуються в топографо-геодезичній практиці ділять:1) високоточні2) точні3) технічні Від цих класів залежать точність вимірювань. Розрізняють вимірювання рівноточні (вимірювання однорідних величин, виконані приладами одного класу точності) та нерівноточні.

6.схилення магн. стрілки-кут між магнітним і географічним меридіанами в обраному місці земної поверхні. Вважається додатним, якщо пн. кінець магнітної стрілки відхиляється на сх від географічного меридіану, і від'ємним — якщо на зх. Зближення меридіана-перехід від істинного азимута до дирекційного кута. Координатні лінії в проекції Гауса не є меридіанами і паралелями. Тому напрямки географічного меридіана і осі абсцис у загальному випадку між собою не збігаються.

7. Прирости координат. Обчислення лінійної нев’язки розімкнутого теодолітного ходу. Обчислення прямокутних координат точок, визначення напрямів та довжин ліній пов'язані з розв'язанням прямої та оберненої геометричних задач. Обернена геометрична задача передбачає визначення за відомими координатами початку та кінця лінії її довжину та напряму. Розв’язуючи ці задачі, необхідно уяснити поняття про Прирости координат. Ними є довжини катетів прямокутного трикутника АА'В - (дельта) X та напряму(дельта) Y. Прирости координат можна обчислити за формулами: (дельта) X= S * cos (кута) ; (дельта) Y= S * sin (кута),де S-горизонтальна проекція. Залежно від напрямку лінії, прирости координат можуть бути додатними або від’ємними. Координати наступної точки знаходять : координати точки попередньої додати прирости координат до наступної. Відстань між точками 1'-1, виражена в масштабі плану, називають лінійною (абсолютною) нев’язкою f абс. Про її допустить судять за відносною нев’язкою - відношення величини абсолютної нев’язки до периметра полігону Р. Відносна нев’язки не повинна перевищувати 1/200 периметра: f відн. = f абс/ Р <_ 1/200.. Абсолютна нев’язка: = Прирости координат-∆х=l*cosR,∆y=l*sinR. Лінійна нев’язка-f_відн.=   < f_доп. = 

8. Зйомка внутрішньої ситуації бусоллю.

Для знімання об’єктів внутрішньої ситуації криволінійного контуру (берега ставка, струмка або річки ,дорога тощо) часто застосовують спосіб перпендикулярів. При цьому способі по лінії окружної межі або іншої спеціально прокладеній ходовій лінії прокладають мірну стрічку , а в точках повороту контуру, який знімають – віхи . Рухаючись вздовж мірної стрічки за допомогою екера знаходять положення основ перпендикулярів, опущених з токи , де встановлені віхи, та вимірюють довжини цих перпендикулярів. Дані вимірювань показують на абрисі. Довжини перпендикулярів не повинні перевищувати 20 м. Ситуацію всередині полігону наносять способами , якими її знімали , керуючись даними плови вимірювань та абрисами знімання.

9.Грубі,систематичні та випадкові похибки геодезичних вимірювань.

За характером дії розрізняють: грубі, систематичні і випадкові. Грубими називають похибки, які за своєю величиною перевищують встановленого для даного виміру при заданих умовах межу відхилення від точного значення. Ці промахи виникають внаслідок неуважного ставлення до роботи. Для виявлення грубих похибок виконують повторні надлишкові виміри. Якщо вплив конкретного фактора в процесі вимірювань стає переважаючим, то часто має місце виникнення систематичних похибок. Наприклад, колімаційна похибка теодоліта при вимірюванні горизонтальних кутів, відхилення місця нуля від нуля при вимірюванні вертикальних кутів. Похибки які не залежать від результатів вимірювань, в послідовності появи яких не простежується закономірність, але взагалі підпорядковані закону ймовірності, називають випадковими.

10. Випадковими похибками називають такі, поява яких не залежить від нашої волі. Випадкові похибки при вимірах неминучі і причин при їх виникненні існує декілька та неможливо встановити їх дію. Тому завжди визначають, як впливають вони на кінцевий результат вимірів. Випадкові похибки змінюють свій знак в рівній мірі як на додатній так і на від'ємний. При відсутності систематичних похибок вони служать причиною розподілення повторних вимірів відносно істинного значення. Випадкові похибки неминучі, не підлягають ремонту і завжди присутні в результатах вимірювань. Опис випадкових похибок вплив можна тільки на основі теорії ймовірностей і математичної статистики.  На відміну від систематичних випадкові похибки не можна виключити з результатів вимірювань шляхом введення поправок. Проте їх можна істотно зменшити шляхом збільшення числа вимірювань, оскільки середнє арифметичне значення х при цьому прагне до істинного значення вимірюваної величини

11.Повірка візирною осі. Візирна вісь труби повинна бути перпендикулярна до осі обертання труби. Якщо візирна вісь перпендикулярна до осі обертання труби, то відліки по горизонтальному колу при різних положеннях вертикального кола (коло зліва і коло праворуч) і наведенні на одну і ту ж точку будуть відрізнятися рівно на 180º. Якщо різниця звітів відрізняється від 180 °, то вісь обертання труби не перпендикулярна до візирної осі (рис. 7.10). При цьому відповідні відліки Л і П відрізняються від правильних значень на однакову величину с, що отримала назву колімаційної помилки. При виконанні повірки візують на віддалену точку при двох положеннях круга і беруть відліки Л і П. Обчислюють колімаційну похибку с = (Л - П ± 180 °) ¤ 2, яка не повинна перевищувати подвійної точності теодоліта. Якщо колімаційна похибка велика, то навідні гвинтом алідади встановлюють на горизонтальному крузі вірний відлік, рівний (Л - с) або (П + с). При цьому центр сітки ниток зміститься з зображення точки. Відгвинчують ковпачок, що закриває гвинти сітки ниток, послаблюють один з вертикальних виправних гвинтів, і, діючи горизонтальними виправними гвинтами, суміщають центр сітки ниток із зображенням точки. Закріпивши ослаблені гвинти, повірку повторюють. Прив'язка до опорних геодезичних пунктів має на меті: отримати можливість вести з заданою точністю майбутні геодезичні роботи в системі координат і відміток вихідних опорних пунктів; здійснювати контроль і витримувати необхідну точність виконуваних геодезичних робіт. Для більш повного і надійного контролю теодолітний хід, будівельну сітку, червону лінію, нівелірний хід прив'язують не менше ніж до двох опорних пунктах. Прив'язка теодолітного ходу полягає у вимірюванні двох прилеглих кутів на опорних пунктах.

12.Прив'язка теодолітних ходів до пунктів опорної геодезичної мережі. Теодолітні ходи зазвичай прокладають між вихідними (опорними) пунктами державної геодезичної мережі або мереж згущення. Координати опорних пунктів (X і Y) визначені у загальнодержавній системі координат. Тому прив'язка теодолітного ходу проводиться для визначення координат точок ходу і дирекційних кутів його сторін в єдиній загальнодержавній системі. Планова прив'язка теодолітного ходу полягає у вимірюванні горизонтальних кутів і довжин сторін від вихідних пунктів до точок теодолітного ходу. Розглянемо способи прив'язки замкнутого і розімкнутого теодолітних ходів.

14.Бусольна зйомка при якій використовуються як основні інструменти бусоль, стрічка, а іноді і екер є зйомкою малої точності. Застосовується при ґрунтових і геоботанічних обстеженнях, при попередніх меліоративних дослідженнях, коли потрібно швидко нанести на план контури сільськогоспод. угідь або укласти план невеликої місцевості.(Спосіб обходу, полярний спосіб, спосіб зарубок, спосіб прямокутних координат)

15. Азимут-кут між пн напрямком меридіана та напрямком даної лінії відліченим за годинниковою стрілкою. Дирек. кут-кут відлічений за год. стрілкою між пн напрямком осьового меридіана шести градусної зони та напрямком даної лінії. Румб-кут відліч. від ближчого напрямку меридіана до напрямку даної лінії. А=R,R=A(ПнСх:0-90), A=180-R,R=180-A(ПдСх:90-180),A=180+R,R=A-180(ПдЗх:180-270),A=360-R,R=360-A (Пн Зх:270-360). Залежність між А і внутр..кутамиполігону-A_n+1=A_n+180-𝛃_n

16.Зйомкою назив. сукупність вимірів з метою складання карт або планів в заданому масштабі.(Окомірна зйомка,теодолітна,бусольна,тахеометрична,мензульна,аерофозйомка,наземна фототеодолітна)

17.Теодоліт-геодезичний прилад, призначений для вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів відстаней та кутів орієнтування.(За конструкцією прості, повторні, механічні, оптичні, електронні. За точністю-високоточні Т05,Т1, точні Т2,Т5,Т10, технічні Т15,Т20,Т30) Теодоліт Т30 складається з основи пакувальної коробки, навідного гвинта лімбу, горизонтального кругу, колонки ,окуляра мікроскопа, віконця з дзеркалом підсвічування, вертикального кругу, об’єктива зорової труби, зорової труби, затискного гвинта зорової труби, візира, кремальєри, навідного гвинта зорової труби, окуляра зорової труби, циліндричного рівня, навідного гвинта алідади, підставки, підйомних гвинтів.

18. Поняття про державні опорні геодезичні мережі Опорна геодезична мережа - мережа, або система певним чином вибраних і закріплених на місцевості точок , які служать опорними пунктами для топографічної зйомки та геодезичних вимірів на місцевості, створена на основі Державної геодезичної мережі для отримання відповідної густоти геодезичних пунктів. Опорна геодезична мережа є основою для однозначного знімання місцевості в різних масштабах, топографо-геодезичного вишукування, інженерно-геодезичного проектування інженерних споруд та винесення їх на місцевість, встановлення в проектне положення та монтаж різного обладнання, спостереження за різними видами деформацій і т.і. Опорна геодезична мережа має велике практичне значення для складання топографічних карт, визначення форми і розмірів Землі

19. Якщо безпосереднє вимірювання лінії на місцевості з яких-небудь причин неможливо, то застосовують різні непрямі методи визначення відстаней. Найбільш часто в практиці лінійних вимірів для вирішення цього завдання використовують метод прямої зарубки. Для визначення довжини лінії необхідно виміряти на місцевості горизонтальне прокладання базису (двічі, у прямому і зворотному напрямках) і прилеглі до нього кути.

20.Побудова координатної сітки та плану за координатами ? Для побудови плану за координатами ,отриманими в результаті теодолітного знімання , спочатку на аркуші креслярського паперу розмічають сітку квадратів ( координатну сітку ). Від точності її побудови залежить точність плану, тому цю роботу слід виконувати якомога ретельніше. Існує багато способів побудови координатної сітки . Для відображення невеликих ділянок місцевості координатну сітку можна побудувати ,скориставшись способом діагоналей. З цією метою будують прямокутник, для чого через увесь аркуш паперу проводять дві діагоналі і з точки їх перетину відкладають циркулем – вимірником у напрямі до кожного кута аркуша відрізки однакові довжини . Кінці відрізків з’єднують тонкими лініями . На сторонах отриманого прямокутника послідовно відкладають відрізки завжди 10 см. З’єднавши тонкими лініями кінці відрізків , розташованих на протилежних сторонах прямокутника , отримують сітку квадратів. Правильність її побудови перевіряють шляхом визначення рівності діагоналей у кожному квадраті за допомогою циркуля – вимірника.

21.Способи визначення площ: аналітичний(за визначеними координатами за формулами 2S=𝛴Xi(Yi₊₁-Y_i-1) 2S=𝛴Yi(X_i-1-X_i+1), графічний(розбивають копію плану на трикутники і визначають їх площу),палеткою, механічний(на базі використання планіметра для обводу контуру).

22.Геодезія-наука,що вивчає форму і розміри земної кулі або окремих ділянок її поверхні шляхом вимірювань, технологією складання планово-картографічних матеріалів та методи використання вимірювань і побудов для розв’язання інженерних задач. Ділиться на вищу(визначає фігури і розміри Землі та розбивку методів найточніших координат точок земної поверхні) і нижчу(вивчення порівняно невеликих частин поверхні Землі з метою зображення їх у вигляді карт, планів, профілів).

23.Ціна поділки планіметра: Визначення ціни поділки планіметра виконується наступним чином. На плані навести олівцем довільний квадрат сітки квадратів. Площа цього квадрату відома – наприклад 100 х 100 = 10 000  .Для визначення ціни поділки планіметра  необхідно:

• в одній з вершин квадрату взяти початковий відлік на лічильному механізмі планіметра – m₁;

• обвести за контуром квадрата до початкової точки (вершини) і взяти кінцевий відлік – m₂;

• різницю відліків (m₂-m₁) вписують в графу 5.

• описані дії проводять двічі. Якщо розбіжність в різницях

( m₂ –m₁ ) не перевищує однієї сотої її величини, то беруть середнє значення ( m₂ –m₁ )_ср;

для визначення ціни поділки планіметра  , поділяють відому площу  на середню різницю відліків:

  .

С=R*t(R-довжина обвідного важеля, t-величина однієї поділки планіметра)

24.Палетка-накреслена на прозорому матеріалі сітка квадратів із стороною 2,4,5 або 10мм або паралельних рівновіддалених ліній. Їх використовують для визначення площ ділянок, які мають криволінійні контури. Квадратну палетку накладають на контур ділянки й підраховують кількість повних квадратів. Визначивши за масштабом плану площу одного квадрата у кв.м. або гектарах, перемножують її на кількість квадратів у даному контурі й отримують площу даної ділянки.

25. Полярний спосіб-Для цього встановлюють теодоліт в точці А, візують зорову трубу на точку В та вимірюють кут і віддаль d. Віддаль до твердих контурів вимірюють стрічкою або віддалеміром. Спосіб перпендикулярів полягає тому, що на місцевості закріплені точки геодезичної основи А і В. Потрібно зняти житловий будинок, який розташований на земельній ділянці

Положення точок C і D, які фіксують два кути будівлі, на плані визначаються відповідно довжинами l1 і d1 та l2 і d2. Для визначення цих елементів встановлюють теодоліт в точці А і візують зорову трубу на точку В, а із точок C і D опускають перпендикуляри l1 і l2 відомими способами на сторону АВ (рис. 2). Точки 1 і 2, які є основою перпендикулярів відповідно l1 і l2 виставляють в створі лінії АВ та закріплюють на місцевості відповідними знаками.

Після цього будь-яким мірним приладом відповідної точності вимірюють віддалі l1 , l2 ,d1 і d2, які записують в журнал або абрис.

Кутова засічка полягає в тому, що на місцевості закріплені точки А і В, потрібно зняти характерну точку С (рис.3).

Точка С на плані визначається горизонтальними кутами і в точках відповідно А і В. Ці елементи визначають за допомогою теодоліту. Для цього встановлюють теодоліт в точці А і вимірюють горизонтальний кут. Переносять теодоліт в точку В і вимірюють горизонтальний кут . Результати вимірів записують в журнал.

Лінійна засічка полягає в тому, що на місцевості закріплені точки А і В, потрібно зняти точку С (рис.4.). Для цього стальною стрічкою заміряють віддалі l1 і l2. Слід дотримуватися умов, при яких предмет С повинен знаходитись від точок А і В на віддалі не більше довжини мірного приладу.

Створна засічка полягає в тому, що на місцевості закріплені точки А і В, потрібно зняти точку С (рис.5). Встановлюють теодоліт в точці А та зорову трубу візують на точку В, за створом вимірюють віддаль d до точки С.

26.Спосіб прийому: Встановлюють теодоліт у вершині кута й приводять його у робочий стан. Перший прийом виконують при крузі "праворуч". Закріплюють лімб затискним гвинтом, відкріплюють алідаду і зорову трубу. Спочатку наближено, а потім закріпивши алідаду й трубу, орудуючи навідними гвинтами алідади й труби, точно наводять центр сітки ниток на точку. Беруть відлік по горизонтальному кругу, який записують у журнал. Відкріплюють алідаду, наводять центр сітки ниток на точку. Знову на горизонтальному крузі беруть відлік, який записують у таблицю. Для контролю й зменшення похибок приладу горизонтальний кут вимірюють при крузі "ліворуч". Для цього переводять трубу через зеніт. Закріплюють алідаду й відкріплюють лімб. Змістивши лімб приблизно на 90°, закріпляють його й відкріплюють алідаду. Знову візують зорову трубу на точку 1. Закріплюють алідаду й беруть відлік по горизонтальному кругу. Взявши відлік, відкріплюють алідаду й візують трубу на точку. Закріплюють алідаду й беруть по горизонтальному кругу відлік, який також заносять у табл. За результатами вимірювання кутів у двох напівприйомах обчислюють середній кут.

27) побудова плану за румбами та горизонтальними проекціями ліній!!)–Положення першої точки на аркуші паперу вибирають с такі розрахунком, щоб ділянка розмістила близько посередині. Через точку проводять вертикальну лінію, яка позначає напрям магнітного меридіану. За допомогою транспортира відкладають кут, який відповідає напрямку румба початкової лінії, за значеним напрямом від першої точки проводять пряму, на якій відкладають довжину лінії 1-2. Через отриману точку 2 проводять меридіан, від якого відкладають румб лінії 2-3 та її довжину. У цій же послідовності будують решту точок полігону

28.Пряма геодезична задача полягає у визначенні за відомими координатами початку лінії АВ та її румбами Rab і горизонтальною проекцією S координат кінця лінії В. Обернена геодезична задача передбачає визначення за відомими координатами початку та кінця лінії, її довжини та напрямку. Для цього треба визначити прирости координат за знаками приростів визначають напрямок румба.

29.План-зменшене зображення на площині горизонтальної проекції земельної ділянки. Карта- математично визначене зменшене генералізоване зображення поверхні Землі, іншого небесного тіла або космічного тіла що показує розташовані або спроектовані на них об’єкти в прийнятій системі умовних знаків. Профіль-зменшене зображення вертикального розрізу земної поверхні.

30. При завершенні польових робіт приступають до камеральної обробки їхніх результатів. Перед її початком слід скласти схему теодолітних ходів. Обчислення координат точок теодолітних ходів доцільно проводити у такому порядку:-за результатами прив’язки обчислити азимут однієї зі сторін теодолітного ходу ті координати однієї з його точок -обчислити горизонтальні проекції похилих ліній і недоступні відстані між точками -визначити та розподілити кутову нев’язку у внутрішніх кутах -обчислити азимути ліній теодолітних ходів і перевести їх у румби -обчислити прирости координат, визначити й розподілити нев’язку в приростах координат -обчислити координати точок теодолітних ходів

31.Геодезія, як одна із стародавніх наук, виникла із практичних потреб людства

при вирішенні різноманітних господарських та інженерних завдань. У людини завжди була потреба вивчати навколишнє середовище та Землю як планету.

Зведення інженерних споруд в прадавні часи (каналів, палаців, пірамід в Єгипті, старовинних міст в Індії, зрошувальних систем в Японії, Великої

Китайської стіни і т.д.) вимагало глибоких знань з геодезії та виконання

геодезичних вимірювань.

Геодезія розвивалась і на територіях Київської Русі, Російської імперії та

Радянського Союзу.

З розвитком людської цивілізації в різних куточках Земної кулі (Вавилон,

Єгипет, Греція, Рим, держави Малої і Середньої Азії, Голландії, Франції,

Англії, Німеччини, Російської імперії, Радянського Союзу) свій внесок в

досягнення геодезії зробили вчені багатьох країн та континентів.

За історичними періодами можна виділити:

1. Зародження основ геодезії від середини ІV століття до нашої ери до ІV

століття нашої ери;

2. Формування області геодезичних знань (ІV ст. до н.е – початок ХVІІ ст.);

3. Формування наукових основ геодезії (початок ХVІІ ст. – 60-і роки ХІХ

ст.);

4. Розвиток класичної геодезії (60-ті роки ХІХ ст. – 60-ті роки ХХ ст.);

5. Розвиток інформаційної геодезії (з 60-х років ХХ ст.– по теперішній час).

32.Перш ніж вимірювати довжини ліній чи утворений ними кут, необхідно кінцеві точки цих ліній на місцевості закріпити й позначити. Якщо точка має тимчасове призначення, її закріплюють дерев’яним кілочком або металевим стержнем завдовжки 20-25 см. За потреби зберегти точки протягом тривалого часу, їх закріплюють металевими чи азбестовими трубами, дерев’яними або бетонними стовпами. Пункти державних геодезичних мереж закріплюють спеціальними центрами – двома-трьома залізобетонними монолітами з вмонтованим у верхню основу чавунним диском(маркою). Опорні пункти державних геодезичних мереж позначають постійними дерев’яними або металевими знаками – пірамідами і більш складними спорудами – сигналами. Вимірюючи довжини ліній мірною стрічкою, слідкують за тим, щоб вона лягала у створі лінії. Тому, перед вимірюванням лінії довжиною ліній довжиною більше 200 м рекомендується позначати створ через кожних 100-150 м додатковими віхами. Ця робота називається провішуванням ліній. За відсутності сучасних електронних приладів довжини ліній вимірюють сталевими мірними стрічками, рулетками, дротами. Найчастіше застосовують штрихові та шкалові стрічки.

33.Проекція Гауса-рівнокутна проекція еліпсоїда з постійним масштабом вздовж середнього меридіана. При стиску, рівному нулю, тобто в окремому випадку це поперечна меркаторська проекція кулі. Застосування цієї проекції дає можливість практично без суттєвих викривлень зобразити досить значні ділянки земної поверхні, і, що дуже важливо, побудувати на цій території систему плоских прямокутних координат. Ця система є найпростішою й зручною для виконання інженерних та топографо-геодезичних робіт. Застосовуючи проекцію Гаусса, всю земну поверхню ділять меридіанами на 6 і 3 зони. При великому видаленні точки осьового меридіана отримують великі спотворення в цій точці на карті. Вибір зони залежить від масштабу. Для великих 3-хзони (1:500,1:1000,1:2000,1:5000), для дрібних 6-й зони (1:50000, 1:100000).Спроектувавши зону на поверхню циліндра, а потім розгорнувши його на площину отримують зобр. зони на площині. У проекції Гаусса в кожн. із зон застосув. прямокутна система координат. За вісь абсцис (х) приймають осьовий меридіан, за вісь ординат (у) - екватор. Для перетворення плоских прямо-х координат прийнято +500 км до вихідного. координатах і додавати номер зони попереду.

34.Рівнева поверхня- поверхня, у всіх точках якої потенціал сили тяжіння має однакову величину. Відносна висота—це перевищення однієї точки над іншою. Виміри відносної висоти необхідні будівельникам, військовим, туристам. На плані та географічній карті позначають не відносну, а абсолютну висоту — перевищення точки земної поверхні над рівнем моря, що приймається за нуль метрів. Відносна-має багато h, а абсолютна-будь-яка точка має 1 h. Перевищення- різниця абсолютних висот будь-яких точок земної поверхні.

35.Нівелірні знаки – знаки, що закріплюють на місцевості для позначення пунктів геометричного нівелювання. Розрізнюють постійні та тимчасові. До постійних відносяться фундаментальні репери і рядові знаки - ґрунтові репери, стінні репери і марки. До тимчасових відносять відрізки металевих чи азбоцементних труб, відрізки залізничних рейок, костилі, забиті в дерев'яні споруди, великі камені-валуни із знаком, нанесеним масляною фарбою або позначки масляною фарбою характерних опорних точок.

37.Способи інтерполювання горизонталей: аналітичне, графічне, окомірне. Інтерполювання - це визначення горизонталей в інтервалі між точками з відповідними позначками. На плані виконують інтерполювання між відомими парами точок з відомими позначками, а потім з’єднують плавними кривими лініями точки, що мають однакові висоти.

Мірою крутизни схилів є ухил лінії, який виражається через тангенс кута нахилу:

де- кут нахилу; ь - висота перерізу; ه' - закладання.

1. " На око " ( візуально ) . Припустимо , що на плані є три сусідні точки з підписаними висотами 201.35 , 203.30 , 200.75 . Необхідно провести горизонталі з висотою перетину рельєфу 1.0 м , тобто знайти візуально планове положення ліній з висотами 201 , 202 і 203 м .

2. Аналітичний , який передбачає визначати відстань до горизонталей з прямо пропорційної залежності між перевищенням та горизонтальним прокладання між точками з підписаними на плані висотами . З ріс.18б видно , що відстані від точки А до горизонталей з висотами 202 і 203 d1 = h1 . dab / hab , d2 = h2 . dab / hab , де h1 і h2 - перевищення між горизонталями 202 і 203 і точкою А з відміткою 201.35 ( 0.65 і 1.65 м ) ; dab - відстань , що вимірюється на плані між пікетні точками ; hab - перевищення між точками А і В ( 203.30 - 201.35 = 1.95 м )