Стрілецький бунт 1698 року

В 1682 році після смерті царя Федора Олексійовича відбулося протиборство боярських кланів і втручання військових частин в державну політику, що призвело до кризи.

Престол повинен був перейти до одного з братів Федора: 16-річному Івану (Милославські), або 10-річному Петру (Наришкіни).

Патріарх Іоаким (зверху) підртимує Наришкіних, і оголошує Петра майбутнім царем. Це не подобається царівні Софії (знизу), яка скориставшись невдоволенням стрільців затримкою платні і свавіллям начальства, прийняла участь в стрілецькому бунті 1682 року, також відомому як Хованщина. Як результат – Милославські затверджуються на престолі, а Софія оголошена регентшою при малолітньому царі Іванові.

В управлінні Софії допомагав глава глава Стрілецького наказу Федір Шакловітий.

У 1689 році Софію відсторонили від влади та насильно відправили до Новодівочого монастиря.

Кадри з х/ф «На початку славних справ» (1980)

У 1697 році перед відправкою в велике посольство, цар влаштував розслідування подій 1682 року. Після доносу, друга Милославського

– Івана Циклера, та його спільників (бояри Соковнин і Пушкін) під тортурами змусили зізнатися в тому, що вони планували вбити царя. Змовників стратили, а їх кров стікала в відкритий гріб Милославського, спеціально виритий з могили.

Забезпечити безпеку Москви під час великого посольства царя довірили Федору Ромадановському (на фото), командувачу солдатськими Преображенським і Семенівським

полками.

Стрілецьке військо

Московські стрільці були особливими воїнами царської раті, які перебували на привілейованому становищі. Військові ж перетворення Петра I були спрямовані на позбавлення стрільців колишніх привілеїв.

В Азовських походах стрільці скаржилися, що їх «побито їх безліч», тому що Франц Лефорт ставив стрільців в найнебезпечніші місця. Їх погано постачали грошима і продовольством. Деякі стрільці просили милостиню на прожиток, за що їх жорстоко карали биттям батогами.

Під час зимових походів, вони і зовсім жили на подвір'ї, та самостійно тягнули по річках суду і везли гармати.

Вони майже три роки не могли повернутися в Москву, залишивши там сім'ї та промисли. Особливе невдоволення стрільців викликало призначення іноземних офіцерів на вищі військові посади.

Все це викликало невдоволення серед стрільців, особливо, в 4 полках Федора Колзакова,

Івана Чорного, Афанасія Чубарова, Тихона Гундертмарка.

В березні 1698 року в Москві з’являються 175 озброєних стрільців. Це були дезертити, учасники Азовських походів. Їх спробували заарештувати, але стрільці змогли сховатися в слободах і налагодити конкакт з царівною Софією. Пізніше їх все-таки зможуть вигнати з Москви

Але вже влітку, стрільці насильно змінюють своїх начальників і у вигляді 4 полків, вирушають на Москву. Загальна чисельність повсталих становила близько 4-х тисяч чоловік. Проти бунтівних стрільців 14 червня уряд Петра висунув 2300 солдатів (Преображенський, Лефортов, Семенівський і Гордонівський полки).

Гордон велів зробити залп з 25 знарядь, проте ядра перелетіли через голови стрільців. Зав'язалася справжня битва, яка тривала не більше години.

Бунтівники були оточені та схоплені.

Повстання стрільців. Кадри з х/ф «На початку славних справ» (1980)

В результаті самої битви загинуло не так вже і багато людей. Гордон писав про 22 вбитих стрільцях та 40 поранених.

Прямо на полі битви боярин Шеїн (на фото) розгорнув слідство, по результатам якого було повішено 56 людей, інших – побили кнутами та відправили в заслання. В середньому допит тривав 15 хвилин.

Петро був в Австрії, коли до нього прийшла звістка про повстання. Він одразу ж прискакав додому, і незадоволений слідством Шеїна, розгорнув своє – «великий розыск». На слідство Шеїна він відреагував

так, - «у вас не розыск был - преступное попущение… щуку съели, а зубы остались». За його наказом в Преображенському зробили 14 нових тортурних камер.

Цар немов хотів раз і назавжди покінчити ненависним йому стрілецьким військом і, скориставшись бунтом, поквитатися з ними за 1682 рік. Розпочалися масові страти.