Жан Жак Руссо
Виступає за недоторканість внутрішнього світу дитини. Заперечує авторитаризм у вихованні. На його думку, йдучи за природою дитини, необхідно відмовитись від обмежень, встановлених вихователем. Дитина має бути вільною у виборі змісту навчального матеріалу і методів його вивчення. Завдання вихователя так організовувати впливи на дитину, щоб їй здавалося, що вона вивчає те, що сама хоче.
Руссо намітив вікову періодизацію розвитку дитини:
Вік немовляти (0-2 р.) – період оволодіння мови. Ц е період нормального фізичного розвитку дитини, її загартування, дитина повинна більше рухатися на вулиці.
Дитинство (2-12 р.) – чуттєве пізнання світу. Цей період ще називають «сон розуму». Головне завдання – розвиток зовнішніх органів чуттів та фізичного розвитку. Краще, якби дитина до 12 років взагалі не вміла читати.
Отроцтво (12-15 років) – період розумового розвитку і трудового виховання. Здобуття освіти, розвиток самостійного мислення, спостереження, кмітливості. Відбувається перехід від чуттєвого знання до суджень. При виборі предметів навчання слід керуватися інтересами дитини. Все представляється наочністю. Заняття на природі.
Юність (15-18 р.) – період пристрастей, морального і статевого виховання. Повноцінне моральне і статеве виховання. Стоять 3 основні завдання: виховання добрих почутті шляхом реальних справ і прикладів, виховання добрих суджень через вивчення біографія великих людей і історії, виховання доброї волі шляхом здійснення добрих справ.
Щодо статевого виховання Руссо пропонує усунути від дитини все збуджуюче. Вихователю потрібно уникати питань про статеве життя. Але коли вона запитує, краще примусити її мовчати, ніж брехати.
Руссо – прихильник деїзму. Заперечуючи церковне вчення про створення природи Богом, він водночас визнавав існування Бога, безсмертної душі. Він вимагав не здійснювати спеціально релігійного виховання. Кожна людина вправі вірити у творця всесвіту по-своєму. Діти самі прийдуть до розуміння, що є тільки одна – «релігія серця».
Значна частина Франції була безграмотною, а країна зможе процвітати лише тоді, коли буде високій рівень моральності і освіти – це і є гармонійне виховання.
Одна з найважливіших справ ВФР – серукалізація церкви від школи.є
За неробство одне з найважчих покарань – різка.
Жан кон Дорсе представив свій власний проект освіти. Вона незалежна від влади, безкоштовна і везперервна з 6 років. Розпочинати у дітях навички самостійної освіти.
Система Бен Лан Кастера – навчати як можна більше дітей. Але в цих школах не були класів. Учні поділені на 10. І молодші навчалися у старших учнів (моніторів).
Педагогіка філантропізму
Ідеологи передової частини німецької буржуазії вважали, що головною причиною всіх соціальних несправделивостей – неуцтво людей. Для знищення суспільного зла вони вважали ща необхідне в першу чергу змінити зміст і характер виховання і навчання.
Найвидатніше місце в історії німецького просвітництва – представники філантропізму («люблю людина»)
Історики педагогіки розглядають філантропізм як переннесення на німецький грунт або ідей Ж-Ж. Руссо й інших французьких просвітителів, або системи англійця Д. Локка
Засновником педагогічного напряму філантропізму вважають Іоганна Безедова. У розвиток прогресивної німецької педагогіки велике значення мали Християн Зальцман, Іоахим Кампе, Ернест Трапп, Петер Віллауме.
У своїх роботах філантропісти виходили з того, що поліпшення умов життя людей неможливе без поліпшення роботи у виховно-освітніх установах. Філантропи вважали, що жодна з шкіл не відповідає потребам розвитку суспільства, тому потрібно наново створювати всю систему виховання і освіти, відкриваючи школи нового типу.
Критика існуючого виховання і навчання велася філантропами в напрямках:
Дітей примушували заучувати незрозуміле
Відсутність продуманої системи підручників і підготовки вчителів, які нерідко не мали достатньо знань
Жорстокість по відношенню до дітей
Основний принцип філантропів – «Природа! Школа! Життя!»
Філантропісти (за виключенням Віллауме) вважали, що ідеалом виховання є підготовка людини, корисної для суспільства, яка уміє водночас досягати і особистого щастя.
Штуве вважав, що кожний вчитель-практик і педагог-теоретик повинен вивчати психічне життя людини і спиратися в своїй діяльності на результати цього вивчення. Слід зазначити, що із згаданих шляхів вивчення лююдської природи – Штуве відводив головне місце систематичним спогляданням за всіма проявами душевного життя людини.
Одним із результатів вивчення вікових особливостей і психічного життя дітей було встановлення важливої ролі гри в житті дитини. Завдяки цьому у виховних установах філантропістів гра знайшла широке пристосування.
Філантропісти ввжали, що зміцнення фізичних сил дітей сприяє їх розумовому розвитку. Одностороннє вдосконалення розумових або фізичних сил робить неможливим досягнення славної мети виховання, яка полягає в підготовці корисних членів суспільства.
Е.Х. Трапп, якого вважють першим німецьким професором педагогіки, в своїй роботі «Про навчання» поставив питання про непотрібність вивчати в школах такі предмети, які вчили про потойбічний світ, і пропонував розвивати розум дітей шляхом вивчення тих предметів, які мають важливе практичне значення для життя всього суспільства. До таких зараховував математику, практичну логіку, закони вітчизни, науки про людину.
Спільно з Е.Траппом і І.Штуве вважав бажаним введення в учбовий план шкіл як обовязокових предметів природної історії, фізики, математики, технології і т.п Він доводив необхідність практичних знань, перш за все, для держави, яка одержує в цьому випадку корисних громадян.
Християн Зальцман в роботі «Про виховання» бачить найважливіший засіб пізнання істини в глибокому виченні природи. Одну з основних причин неуцтва людей Зальцман вважав незадовільну роботу школи в галузі викладання природних наук. Залежно від їх відношення до природнознавства він розділяв всі школи на 3 категорії:
1 категорія. Всі навчальні заклади того часу, де природнознавство не тільки не викладалося, але, навпаки, робилося все можливе, щоб відвернути увагу дітей від навколишньої природи.
2 категорія. Природознавство вже викладається, але самої природи учні не бачать
3 категорія. Школи, до яких Зальцман відносив реальні школи, учням при вивчені природознавства показують картини із зображенням обєктів і явищ природи.
Велика заслуга філантропістів в тому, що вони першими зробили спробу корінним чинном змінити методи навчання: замість зубріння – активна і свідома робота. Вони розуміли важливість матеріального устаткування шкіл, без якого булло неможливе кардинальне поліпшення навчання. Тому Штуве писав, що всі громадські школи повинні бути забезпечені колекціями творів природи і мистецтва, інструментами, машинами, картами.
Філантропісти вважали, що в основі навчання – принцип наочності. Усі прихильники нової педагогіки відводили дитячим іграм видне місце в процесі первинного виховання і навчання. У книзі Базедова «Elementarwerk» є розділ, де описані ігри для дітей.
Базедов помічає, що дітям треба надавати свободу у виборі ігор, а досвідчений вихователь в силах зробити так, щоб діти вибрали ту гру, «яка може бути корисною, розвиваючи фізичні уміння, сприяючи виробленню певних понять».
Він пропонував «нічні ігри», які, з одного боку, повинні були використовуватися для подолання поширеної серед дітей боязні темряви, з іншого – як засіб розвитку органів зовнішнього чуття. До ігор без світлавельми позитивно відносився і Іоахим Кампе - він рекомендував давати дітям спочатку давати можливість грати у сутінках, а потім в повній темряві. В результаті дитина привчає свої очі задовільнятися слабким світлом.
Новим і прогресивним в педагогіці філантропізму була велика увага до питань фізичного виховання, що характерне для епохи капіталізму. Хр. Ф. Густ-Муст вважається родоначальником шкільного викладання гімнастики.
Обргунтував необхідність гімнастики Петер Віллауме у своїй книзі – «Про розвиток тіла…».
Фізичне виховання повине проводитися з раннього дитинства, починаючи з правил гігієни. Зальцман вважав, що здоров’я залежить від їжі (виступав проти солодкого).
Зальцман вважав, що для фізичного здоров’я дітей необхідно розумно організовувати життя дітей, забезпечити їм щоденне перебування на повітрі, а також сон в провітреному приміщенні. Розумові заняття у закритому приміщенні, повинні мати перерви для відпочинку і рухомих ігор. Також значна увага приверталася загартовуванню.
Гутт-Мусс на підставі теоритичних розмислів Руссо, Локка, Базедова і Заьцмана зумів першим в німецькій педагогіці розробити струнку систему гімнастичних вправ, а написана ним книга «Гімнастика для юнацтва» довгий час вважалася класичною працею в галузі фізичного виховання.