Виховання – довгий час було частиною філософії.
Єгипет
Перші відомості про виховання сягають ІІІ тис. до н.е. Школи мали формувати дитину у відповідності до ідеалу людини: небагатослівна, терпляча, стійка.
Важливу роль відігравало сімейне виховання – відносини між чоловіком і жінкою у сім’ї. Увагу хлопцям і дівчатам приділяли відносно рівномірно.
Велику увагу привертали дітям, бо саме діти, за віруваннями, могли надати нове життя батькам після смерті.
Діти мали засвоїти думку, що моральне життя визначає щасливе життя після смерті.
За віруванням, якщо Маат (кодекс поведінки, названий в честь богині) покласти на один важіль терезів, а на інший – людську душу. І якщо, вони були рівними, то це гарантувало щасливе життя людині у потойбічному світі.
Методи і прийоми – дитина мала навчитися слухатися і слухати («Послух – це найкраще, що є у людини»). Основний метод передачі знань – переказ вчителя, який діти повинні були запам’ятовувати. Щоб діти слухалися використовували тілесні покарання (вважалися необхідними).
Девіз школи – «Дитя несе вухо на свої спині, потрібно бити його, щоб він почув».
Великий авторитет під час виховання мав батько. Часто професія передавалася від батька до сина (це взагалі поширене у будь яких цивілізаціях).
В першу чергу навчали здобувати їжу, займатися сільським господарством, ремесел (особливо ремесл, бо, наприклад, у тому самому середньовіччі, якщо у когось не було дітей, щоб навчити ремеслу, то ця людина наймала учнів).
«Людина, що живе у вірі, подібна рослині, що живе у теплиці»
Є душа людини і духовний світ, і людина зможе потрапити у рай, тільки якщо вестиме праведний, моральний спосіб у життя. У християнстві ж, оцей наш весь матеріальний світ – він вважається перехідним.
«Краще їсти сухий хліб і буди радим в серці, чим бути багатим і пізнати печаль»
Загалом у Єгипті склався певний інститут сімейної школи. Батько готував свого сина до професії яку він у подальшому мав опанувати.
Державні школи існували при храмах, палацах. Навчання починалося з 5 років. Майбутній писар спочатку мав навчитися гарно писати і читати ієрогліфи (ще навчали математиці, географії, астрономії, медицині).
Діти мали опанувати 2 види письма: спрощений (для наказів, указів) і класичний («статутний» - ним писали релігійні тексти). «Люби писання, і ненавидь танці, цілий день пиши і читай вночі».
В якості матеріалу для письма використовували папірус. Діти переписували різні тексти з різними знаннями. Використовували чорну (фрази) і червону (найважливіше в тексті, або пунктуація) фарбу.
Спочатку вчили писати ієрогліфи (без їхнього розуміння). Пізніше навчали красномовству і розумінню ієрогліфу. «Мова - сильніша за зброю».
В епоху Нового царства з’являються школи, де готували лікарів. Навчання від самого ранку, до пізнього вечора.
Переписувачі – високо цінувалися.
Ізраїльське-Іудейське царство
Вперше в історії встановити єдинобожжя вдалося єврейському народу. Давні Євреї були вихідцями із семітських кочових племен які оселилися в Месопотамії за часів Шумеру. Пізніше, деякі з цим племен перекочували до Єгипту, але там були поневолені. Саме в цей період Яхве укладає з євреями договір, і саме Мойсей (МошЕ), був посередником через якого Яхве говорив з своїм народом. За свої благодіяння Яхве зажадав виконання всіма євреями своєї волі.
Встановити справжнє походження «10 моральних заповідей», які були вручені Мойсею самим Яхве на Синайській горі. Саме через цю історію, євреї вважають себе богообраним народом і поширюють оці заповіді. Судили і карали відповідно до оцих заповідей.
Виховання перш за все – релігійне.
Після втечі з Єгипту давньоіудейські племена дійшли до країни Ханан (Палестина) і створили державу Ізраїль, від якої в 925 р. до н.е відокремлюється самостійне царство Іудея. У 722 р. до н.е ассирійський цар – Саргон ІІ, руйнує столицю Ізраїля, полонить єврейський народ і вивіз його до Ассирії. Ізраїль припинив своє існування.
У 586 р. до н.е вавилонський цар Навуходоносор ІІ захоплює останній оплто євреїв – Єрусалим.
І саме оці події призвели до переосмислення євреями своєї долі. Ними взяла вверх ідея необхідності вимолювати прощення і свободу у всесильного Бога. Це все і відбилося на вихованні у євреїв.
Завдяки обрізанню (який зараз повинен пройти кожен чоловік) – єврейський народ мав відрізнятися від інших. Вважалося символом кровного заповіту Аврааму від Бога.
Типу, Бог попросив Авраама довести свою відданість Богу, щоб той вбив свого сина. Авраам привів свого сина до жертовника, Бог зупинив його, сказавши, що він повірив в його відданість і передав оцей кровний заповіт.
До речі, хрещення замінило обрізання.
Школа стала шануватися на рівні з храмом.
Якщо не було школи у поселенні, то діти навчалися у синагозі, молитовних будинках. Учитель за свою роботу грошей не отримував.
Вчитель навіть більше шанувався, - «Якщо ти побачив, що батько твій і вчитель спіткнулися одночасно, то першому подай руку вчителю»
Основною підготовкою до життя було саме сімейне виховання відповідно до 10 божих заповідей.
Стародавня Індія
Культура дравідських племен дещо схожа на культуру Месопотамії. Внаслідок чого виховання носило сімейно-релігійний характер.
2 період – «Буддійський» (з VI ст. - дотепер). Особливість культури полягала у її замкнутості.
Культура дравідських племен (корінне населення Індії) у І тис. до н.е була дещо схожа на месопотамську. Роль родини була вирішальною.
Школи з’являються у ІІІ-ІІ тис. до н.е.
У ІІ-І тис. до н.е до Індії входять арійські племена. Відносини між завойовниками і населенням призвели до того, що у майбутньому з’явиться кастова система (варни). Все населення поділялося на 4 основні касти: брахмани (священники), кшатрії (воїни), ващі, шудри (безправні працівники).
Нащадки аріїв становили 3 вищі касти. Відповідно навчання дітей грунтувалося на тому, що кожна людина має розвивати якості, щоб стати повноправним членом касти. Але для кожної касти вони були різні. Наприклад, брахмани мали бути розумними, а кшатрії – сміливими і могутніми.
Головний пріорітет – духовний, фізичний і розумовий розвиток. Вважалося, що дитина народжена для виконання щастя життя. Виховували почуття прекрасного, самостриманість, любов до природи.
Зразки виховання черпалися з переказів про Вішну.
Вивчалися веди (священні гімни), що зберіглося і зараз.
Ідеал виховання також розкритий в образі царевича Рами – «Ніхто не міг зрівнятися з царевичем у силі та відвазі. Він ніколи не хизувався і не шукав вад у інших. Вів корисні бесіди з мужами. Знав веди, був красномовний і розсудливий».
Знання не мають бути абстрактними, вони мають бути конкретними. Діти пізнають очима.
Перед учнем поступово ставилися поступово ускладнюючі знання.
Потрібно виховати процес пізнання, а не пустого заучування. Це рушійний процес здобуття знань.
До середини І тис. до н.е склалася певна система виховання:
1 ступінь – сім’я. Це скоріше не навчання, а виховання. Була посвята у дорослі (у брахманів у 8 років, у кшатріїв – в 11, веші – 12), і тіхто її успішно виконував – переходив на наступний ступінь виховання, а хто «завалював» - ним навіть нехтувало суспільство.
2 ступінь – виховання з фахівцем вчителем. Учень вважався членом сім’ї вчителя.
Найбільш широка програма освіти – у брахманів (вивчення вед, опановування письма і читання), у кшатріїв - схожа, але дещо скорочена програма. Проте вони вивчали і військову справу.
Ще була така штука, коли деякі юнаки відвідували своїми знаннями вчителя – гуру. Нерідко виникали лісові школи (бо приміщень зазвичай не було).
Середина І тис. до н.е – новий період (виникнення Буддизму).
Пізніше почали змінюватися погляди на кінцеве виховання. Воно повинно було допомагати досягати чогось реального, а не тільки розуміти абстрактне. Виникла двоступенева система освіти: початкові школи (толь) і школи повної освіти (аграха). Останні були спільнотами вчених і їхніх учнів.
Серед релігійно-філософських вчень на яких будувалися різні напрямки педагогіки можна виділити 3 основних – брахманізм, буддизм і ісламізм. В наслідок цього в Індії склалося 3 системи виховання. Перші дві поступово зливаються і утворюють індуїську систему виховання.
Брахманізм ділив людей на касти .Сутність життя – відкріктися від земного світу і придбати безсмертя у вищому світі. Спочатку багаті люди тримали в себе дома вчителів, які навчали їхніх дітей вед, а потім почали виникати школи. Зміст освіти – релігійний характер.
З VI ст. до н.е – VIII ст. н.е панівною ідеологією був буддизм. Вона була більш демократичною і не ділила людей на касти. У разі порушень – учня виключали зі школи.
У мусульман Індії існувало 2 види шкіл – мектеби (при мечетях) і медреси (виші які вже готували до професії).
Виховання і освіта в Стародавньому Римі
Ну я думаю, ніхто не буде заперечувати те, що римляни не змогли б створити таку величну імперію з її культурою, не було б у них якоїсь нууу системи освіти і виховання. Тому нескладно здогадатися, що така в них була.
Провідну роль у формуванні особистості відігравало, все таки домашнє навчання. І не просто домашнє, а релігійне. І при цьому батько відігравав роль жерця. Там було багато богів, ну наприклад:
Юнана – це покровителька любові.
Веста – це богиня домашнього затишку і традицій
Янус – охороняв двері будинку. Ну і так далі…
І варто зазначити, що хоча батько і був необмеженим володарем і в нього було більше прав, мати теж відігравала певну роль у вихованні. Нуу, зокрема, дівчата перебували під наглядом матері аж поки не одружаться.
Хлопці ж до 16 років були під наглядом батька який їх навчав домашньої, польової роботи, навчав (як це сказати) навчав мистецтву володіння зброєю. І іще, не знаю чому, але так написано було, що хлопці мали носити довге волосся.
Ну і протягом всієї історії Риму, оце домашнє виховання було як…(як це слово українською), ну качелями були. Тобто, то воно провідним було, то поступалося більш якійсь такій державній системі виховання, то навпаки набувало популярність. Як писав давньоримський письменник Сидоній, - «Вся наука в рідному домі»
Згідно з джерелами, що збереглися, можна сказати, що перші спроби створити саме навчальних закладів відносяться до другої половини V ст. до н.е. Як це відбувалося?
Заняття проводилися на форумі (це такі місця громадських зборищ).
Потім у ІІІ ст. до н.е виникає професія наставника. Це були раби (бо професія педагога для вільних громадян вважалася принизливою). Були раби-няньки які стежили за дітьми до 5 років, і були вже раби-педагоги, які навчали хлопців читанню, письму і рахунку. Але рабів наймали лише заможні громадяни. Всі у кого такої можливості не було – відправляли дітей на навчання, як вже було вище сказано, на форум.
У ІІ ст. до н.е починається вплив еллінізму, але римська система освіти воне не втрачає самобутність. Зберігалось оце сімейне виховання, але воно вже більше було спрямоване на більш практичну спрямованість. Виховувалися такі сильні, дисципліновані громадяни. З програми було виключено музику і спів, бо типу такі предмети «спонукають більш мріяти, аніж діяти».
У І ст. н.е було встановлено такий обов’язковий список дисциплін (9): граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, медицина та архітектура. Останні дві були виключенні в V ст.
Ще було таке явище як тривіальні школи. Вчилися там не більше 2 років починаючи з 7 років. Вчили латинську грамоту, знайомилися з літературою, та починали рахувати.
Звичайно ж, куди без фізичних покарань. Батогом або палицею.
Наступний крок – це приватні школи. Тут вже навчалися діти віком від 12 до 16 років. Тут вже вчили грецьку мову, основи римського права, риторику, фізична підготовка ще була. Саме навчання відбувалося у такій індивідуальній формі.
Ну і звичайно, ще молодь проходила військову підготовку у легіонах.
Освітньо-виховна практика та педагогічна думка середньовіччя
Християнська церква стає головною ідеологічною опорою. В основі релігійної ідеології – розроблена церквою аскетична доктрина з її байдужими ставленнями до мирських благ.
Церква заперечувала всю античну спадчину, окрім латинської мови. Бо в античності жили задовільняючи свої бажання.
У середньовіччя склалися 4 типи виховання і освіти: церковне, рицарське, бюргерське, практичне.
Церковне: здійснювалось в межах родин і в церковних школах. Проовідували аскетичний спосіб життя і практикувалися суворі покарання. Було 3 види шкіл: монастирські, соборні та парафіяльні.
Монастирські поділяють на внутрішні (навчалися хлопчики, яких батьки віддавали в монахи і які жили в монастирях) і зовнішні (відвідували хлопчики-діти мирян).
Парафіяльні школи виникали при церквах, і фінансувалися на кошти самих вірян.
Вчителями були духовні особи. Заучували канонічні підручники. Навчання будувалося на запамятовувані текстів святого писання. Панува катехізичний спосіб оволодіння знання.
Вивчали «Сім вільних мистецтв». Тривіум (початкова) – граматика, риторика та діалектика. Квадріум – арифметика, геометрія, астрономія, музика.
Лицарське виховання. Одержували діти світських феодалів. Мета – виробити у майбутніх лицарів кріпосницьку мораль, навчити вести себе у «вищому товаристві». Не займалися розумовою діяльністю. Вивчали «сім лицарських чеснот» - уміння їздити верхи, плавання, володіння мечем і щитом, фехтування, полювання, гра в шахи та вміння складати вірші і грати на музичних інструментах.
До 7 років – життя у рідній сім’ї.
З 7-14 років – паж при жінці Сюзерена
З 14-21 року – зброєносець при Сюзерені
21 рік – посвята в лицарі.
Практичне виховання – охоплювало основну масу бідного населення. Селяни та дрібні ремісники. Їхні діти виховувалися батьками в повсякденній праці. Перш за все – навчити виживати (добувати засоби для життя)
Виховання дівчат мало становий характер.
Схоластика – середньовічна філософія, представники якої ставили завдання представити у вигляді наукоподібної системи релігійне вчення і обгрунтувати його посиланнями на авторитет отців церкви та на Священне Писання.
Ініціатори заснування університетів – вчені, які були невдоволені тим, що церковні школи нехтували наукою. Було 3 факультети – медичний, юридичний, богословський.
Фальганти – мадрівні учені.
Ян Амос Коменський
Принципи Яна Амоса Коменського: принцип наочності, свідомості, систематичності, посильності.
Віг твердив, що, - «саме краще навчання – це пояснення».
Підручники.
Для кожного класу окремий підручник, що відповідає віковим особливостям. Поступово ускладнюючи.
Терміни написані рідною і зрозумілою мовою.
Невеликі за обсягом. Все грунтовно.
Ілюстрації
Сам він написав два відомих підручника: «Відкриті двері до мов усіх наук» (вперше запропоновано навчання дитини іноземної мови за допомогою відомих їй уже знань з різних сфер), «Видимий світ у малюнках» (перша ілюстрована енциклопедія початкових знань для дітей, складено у пансофічних ідеях).
Він висуває ціле вчення про моральне виховання і шкільну дисципліну. Суть людини за Коменським: мудрість, моральність, благочестя.
Чотири кардинальні моральні якості які треба сформувати у людини: мудрість, помірність, мужність, справедливість.
Основні засоби морального виховання: приклад порядних батьків, моральні прави і настанови, вправи і привчання.
Тілесні покарання – суворо забороняє як покарання за навчання, але допускає в крайніх випадках (богохульство, завперта непокора вчителю, недоброзичливість).
Вимоги до педагога, - «Найкращі з людей, нехай будуть вчителями».