4 курс 1 семестр / управління інноваціями / дз / МН-4-доповідь на практикумі 12.11.20

Доповідь з предмету

«Управління інноваціями»

Студента групи МН-4-1

Достатнього Романа Руслановича

на тему:

«Еволюція технологічних укладів»

Київ-2020 р.

Розвиток досліджень у галузі економічної теорії технологічних змін призвів до того, що раніше загальний, невизначений, навіть аморфний науково-технічний прогрес почав набувати чітких контурів на основі його структуризації. З цього процесу виокремили технологію як відносно стабільне поняття. Знаряддя праці як найрухливіша складова продуктивних сил швидко розвиваються та удосконалюються, з'являються нові зразки техніки, але все це відбувається в межах певної технології. І лише через досить значний проміжок часу виникає і поширюється нова технологія. Наукове пізнання й осмислення процесів технологічного розвитку спричинили появу понять і термінів, що характеризують їхній рух: технологічна межа, технологічний розрив, технологічний стрибок, технологічний уклад та ін.

Технологія як визначена послідовність виробничих операцій і процесів підпорядкована досягненню певного результату, тобто виготовленню продукту праці. Кожна технологія, розв'язуючи проблему виробництва окремого продукту, має певні технологічні межі, що визначають можливості цієї технології та зумовлюють перехід до досконаліших технологічних процесів. Причому один і той самий продукт виробляють за різними технологіями. Тобто в межах технології, яка переважає, можна знайти ліпші та гірші способи виробництва, що залежить від рівня знань цих процесів і вміння обирати найефективніший з них. Застосування і використання нової техніки і технології дають змогу зменшувати індивідуальні витрати виробництва до рівня нижче суспільно необхідних і досягати вищих, ніж середні, суспільних результатів виробництва. Але технологія має певну межу, тобто потенціал, закладений у ній, вичерпується, і вона виявляється неспроможною для подальшого прогресу. Технологічна межа означає, що вищих результатів виробництва досягають лише за умови переходу до нової, досконалішої технології. Процес розвитку такий: застосування нової техніки і технології, що дає додаткові доходи, поширюється, охоплює більшу кількість підприємств і фірм, що зменшує суспільно необхідні витрати до рівня, встановленого новими умовами виробництва, і для подальшого збільшення доходів слід застосовувати ще новішу й ефективнішу техніку та технологію, що забезпечить зниження індивідуальних витрат до рівня нижче нинішніх суспільно необхідних. Отже, періодично відбувається заміна технології, що переважає, за якої виробляється основна продукція, на нову — досконалішу і продуктивнішу. Перехід до нової технології — технологічний стрибок. Його потужність визначається рівнем ефективності нової технології, наскільки вона переважає ту, що функціонує чи функціонувала.

Процес заміни діючої технології на досконалішу відбувається у часі. Проміжок, коли наявна технологія досягла певної межі та виявляється її невідповідність до нових умов, а наступну технологію ще не розробили або не довели її переваги, називається періодом технологічного розриву. Регулювання і стимулювання наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок мають спиратися на урахування технологічної межі й особливо технологічного розриву з метою максимального його скорочення і прискорення процесу оновлення технології.

Ще істотнішим за значенням і дієвим засобом у пізнанні науково-технологічного прогресу є поняття "технологічний уклад". Для розуміння його сутності і закономірностей розвитку дуже важливий принцип історизму, тобто розгляд технологічних процесів від їх виникнення, розвитку і до занепаду.

Перший технологічний уклад утворився під впливом промислової революції. Його головним чинником були ткацькі машини, а ядром — водяний двигун, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів.

Водночас у цьому укладі формується другий технологічний уклад у вигляді парових двигунів та машинобудування, що забезпечило створення паровозів, пароплавів, а отже, спорудження залізниць, суднобудування, вугільної та металургійної промисловості.

У межах другого технологічного укладу виникає ядро третього укладу — починають виробляти сталь, електроенергію та продукцію неорганічної хімії. Ключовим чинником цього укладу став електродвигун, що зумовило розвиток електротехнічного і важкого машинобудування, виробництва неорганічної хімії. Головний чинник четвертого укладу — двигун внутрішнього згорання та нафтохімія; утворюються автомобілебудування, кольорова металургія, авіаційна промисловість, видобуток і переробка газу. Основним чинником п'ятого укладу були мікроелектронні компоненти, що визначили розвиток таких галузей, як електроніка, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, біотехнології. Таким чином, перші чотири технологічні уклади визначають формою індустріальної технології, розвитку машинного виробництва. П'ятий уклад виражає вищий рівень технології, коли інформація і знання стали новим фактором виробництва. Він є матеріально-технологічним підґрунтям переходу людства до вищого етапу цивілізаційного прогресу — інформаційного постіндустріального суспільства. Передбачається, що п'ятий технологічний уклад триватиме до 2020 р. Незважаючи на це, в економічній літературі частіше йдеться про шостий технологічний уклад, до якого належать біотехнології, ракетно-космічна техніка, тонка хімія та ін. Досягають цього шляхом вилучення таких технологій із п'ятого технологічного укладу. Вчені прогнозують швидкий розвиток біотехнологій та генної інженерії, нанотехнологій, мембранних і квантових технологій у найближчі десятиліття. Подорожчання і неминучий дефіцит вуглецеводневої сировини зумовлюють пошук нових джерел енергії насамперед за допомогою водневих і термоядерних технологій. І хоча тут мають місце біотехнології, як і в п'ятому укладі, але, напевно, ми перебуваємо на початковому етапі цього науково-технічного напряму і, безсумнівно, тут приховані великі можливості. Вони значною мірою реалізуються у найближчому майбутньому, що призведе до появи шостого технологічного укладу.

Отже, технологічні уклади — це комплекси, що відображають історичний рівень розвитку індустріального та переходу до постіндустріального технологічного способу виробництва. Перехід від парового до електричного двигуна як досконалішого й ефективнішого визначив формування третього технологічного укладу, сутність якого полягала у перетворенні електроенергії на головну рушійну силу розвитку економіки загалом. Двигун внутрішнього згорання став ключовим чинником розвитку четвертого технологічного укладу, представленого автомобілебудуванням, кольоровою металургією, нафтохімією, утвердженням масового і серійного виробництв.

Паровий двигун, електричний двигун, двигун внутрішнього згорання — етапи удосконалення енергетичної основи індустріального виробництва.

Інша справа щодо п'ятого технологічного укладу. Електронні вироби, комп'ютери, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації та інше — це вже не традиційна індустріальна техніка, не машини у звичному розумінні, а нові засоби, що працюють не механічно, а за командою людини. Завдяки вмонтованому в них мікрокомп'ютеру з інтегральною схемою на напівпровідникових кварцових кристалах вони наділяються власною пам'яттю, що дає змогу здійснювати певні операції й управляти ними. Нова комп'ютерна техніка, створена людиною, її розумом, набагато збільшує масштаби й обсяги виконуваних операцій, які людина не може здійснити.

Прискорення науково-технічного прогресу, починаючи з другої половини XX ст., зумовило швидкі зміни у техніці та технології, поглиблення взаємодії і взаємопроникнення технологічних укладів, зменшення тривалості їх дії до 40 років і менше.

Отже, технологічний уклад — техніко-технологічний комплекс, що функціонує на основі технології, яка є особливою в межах єдності технологічного способу виробництва. Тобто це сукупність галузей, пов'язаних єдиними технологічними принципами. Як видно з історії розвитку технологічних укладів, для цього процесу характерні певні особливості:

• 1) логіка їх розвитку така: поряд із першим укладом через десятиліття виникає другий, а потім третій і наступні. Це не означає заперечення чи усунення попереднього укладу, а свідчить про їх співіснування, взаємозв'язок і взаємодію, тобто технологічна багатоукладність є ознакою техніко-економічних систем;

• 2) це не простий, еволюційний процес збільшення кількості технологічних типів, а поєднання еволюційного розвитку з революційними, стрибкоподібними технологічними нововведеннями, які охоплюють різні галузі економіки, що призводить до поширення нових технологій, котрі розвивають продуктивні сили країни, визначають утворення і зростання нового технологічного укладу. Інакше кажучи, у процесі розвитку технологічних укладів відбувається постійне розширення технологічних меж і усунення технологічних розривів, безперервний поступальний розвиток змінюється різкими стрибками, переходом до нової технології, нового технологічного укладу;

• 3) для розвитку технологічних укладів характерне поступально-циклічне зростання, за якого кількісні зміни перетворюються на якісні, що відкриває нові можливості кількісних змін з подальшим переходом у нову якість. Накопичення капіталу і зміна поколінь техніки та технології спричинюють нерівномірний розвиток ринкової економіки, її циклічний характер, що зумовлює потребу досягнення макроекономічної рівноваги. Тому розвиток технологічних укладів відбувається відповідно до малих і великих хвиль, тобто великими і малими циклами, що зовні виявляється у безперервному коливанні ринкової кон'юнктури, піднесенні і падінні ділової активності, адже матеріальною основою промислового циклу є оновлення і розширення основного капіталу. Періодичні кризи, коли спостерігається зменшення обсягів виробництва, його депресія, а потім оновлення капіталу з поступовим збільшенням, тобто застосування нової техніки і технології, визначають спочатку пожвавлення, а потім і піднесення економіки.