Професійна мова економістів

з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування.

Існують формули мовного етикету. Відомо, що спілкування можливе за наявності мовця, адресата, до якого звернена мова, мети і теми мовленнєвої діяльності. Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: «хто – кому – чому – про що – де – коли».

Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звертання, привітання,

прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга,

похвала тощо. З-поміж них вирізняють ті, що вживаються при зав’язуванні контакту – формули звертань і вітань; при підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту – формули прощання, побажання тощо. Це – власне етикетні мовні формули(за Плющ Н. П.)

Ситуації «ввічливого контакту» між комунікантами – необхідна й важлива складова частина процесу спілкування. Вислови мовного етикету, закріплені за певними ситуаціями ввічливих взаємин, стали стійкими формулами спілкування, стереотипами – типовими, стійко повторюваними конструкціями, що використовуються практично в усіх ситуаціях спілкування. Вони є готовими формулами не лише через їх морфолого-синтаксичну структуру, а й з погляду їх лексичної наповненості.

Стереотипні вирази вмотивовані стилістично, функціонально, оскільки забезпечують точність, однозначність, економність процесів спілкування.

У спілкуванні надзвичайно важливо добирати мовні етикетні формули відповідно до сфери спілкування, ситуації та соціального стану співрозмовника. Використовуючи мовні формули у різних сферах спілкування, необхідно пам’ятати, що вони несуть інформацію про соціальний статус мовця і його співрозмовника, ступінь їх знайомства, офіційність чи неофіційність спілкування, наявність чи відсутність вікової різниці тощо.

Ділове спілкування характеризується високим ступенем формальності: учасники комунікації, особи і предмети, про які йдеться, потрібно називати їхніми повними офіційними назвами.

Загальна функціональна типологія одиниць мовного етикету українського народу така (наводимо приклади найбільш типових формул):

1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання:

Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (рада) вас (тебе) бачити (вітати)!

Встановлення контакту з адресатом, привернення його уваги відбувається через етикетні формули звертання. В офіційно-діловому стилі звертання традиційно використовують у листах та в усному спілкуванні.

Нормативною формою звертання в українській мові є кличний відмінок,

наприклад: Ольго Іллівно, Святославе Володимировичу.

Українська літературна мова, а саме офіційно-ділова сфера, має цілу історію цього питання. За часів Київської Русі поширеними були звертання княже, князю, дружино, людіє, наприклад: Братіє і дружино! («Слово про похід Ігорів»).

За часів Запорізької Січі побутували звертання, подібні до звертань у родині,

наприклад: батьку (гетьмане, отамане), діти мої, братове, браття, братці,

братія, братики, що зумовлено гуртовими порядками, які передбачали рівність усіх козаків, а взаємини молодих і старих мали родинний характер, наприклад:

Здоров будь, батьку отамане!

Учаси УНР в офіційному вжитку переважали звертання пане, пані, панове і – рідше – добродію, добродії із прикметниковими означеннями – високодостойний,

високоповажний, вельмишановний, наприклад: Вельмишановний пане посол! Високоповажний пане міністре!

Узвертаннях до керівників держави використовували такі назви: гетьман,

головний отаман.

Революція 1917 р. внесла докорінні зміни у мовний етикет, у формули звертання. З мови поступово витіснилися звертання пане/пані, добродію/добродійко. Натомість активно стали використовувати звертання

товаришу і громадянине/громадянко, але правила їх вживання істотно відрізнялися від правил дореволюційних звертань.

Нині в українську мову як офіційне повернено звертання пане/пані, яке найчастіше вживається разом із прізвищем, професією або посадою у Кл. в., наприклад: пане Дмитренко, пане директоре. Звертаються до співрозмовника на ім’я, на ім’я по батькові, за званням, посадою чи професією: пані Оксано, колего Олено Петрівно, Петре Миколайовичу.

Особливі мовні формули використовують у звертанні до церковних осіб і вищих державних осіб: Високопреподобний отче, Ваша святосте, Ваше Преосвященство, Ваша Високодостойносте, вельмишановний пане Президенте.

Запам’ятайте !

Вітаючись, добирайте ту вітальну формулу, яка підходить для даної ситуації.

Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі.

Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

Якщо ви молодий, вітайтеся першим.

Якщо ви кудись зайшли (до установи, до квартири чи хати друзів), вітайтеся першим (першою).

Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

Підлеглий має привітати свого керівника (а руку може подати першим керівник).

Незалежно від віку, статі, посади тощо першим (першою) вітається той (та), хто заходить до кімнати (кабінету).

Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).

2.Формули із значенням прощання: Прощавайте! До зустрічі! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!

3.Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами... Зауважте, що слово вибачаюсь буквально означає я вибачаю себе, адже у його складі є постфікс – ся, що означає оберненість дії на себе. Тому неетично вживати слово «вибачаюсь», коли просите у когось вибачення.

4.Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас..., чи не змогли б Ви..., чи можу я попрохати Вас..., дозвольте Вас попросити, якщо Ваша ласка, можливо, Ви мені допоможете...

5.Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсердечнішу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати вам (тобі)!

6.Конструкції побажальної модальності: Будь (-те) щасливий (-а, -і)!

Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості, гараздів, успіхів! З роси і води!..

7.Формули привітання з певної нагоди: Поздоровляю з ..., Вітаю (Вас,

тебе) з ..., Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з ..., З Новим роком! З днем народження!

8.Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь... Я хочу представити тобі (Вам)... Рекомендую... Дозволь (-те) представити (познайомити, рекомендувати)... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

9.Звертання: Мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродійко, добродію, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

10.Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, будь ласка (прошу), гаразд

(добре)...

11.Заперечення: Ні; ні це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; не можна; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; нізащо...

12.Співчуття: Я Вас розумію; це не може нікого залишити байдужим; я теж переймаюся Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу)...

13.Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...

Вибір етикетних одиниць комунікантами залежить від таких чинників: соціальна роль, вік, місце проживання, стать, культурно-освітній рівень адресата

йадресанта, соціальна дистанція між мовцями, характер ситуації спілкування, специфіка взаємин між комунікантами. Дещо менше вибір потрібної етикетної одиниці обумовлений особистісними характеристиками мовця, його психологічними установками (схильність до руйнування мовленнєвого шаблону, намагання виявити свою індивідуальність у ситуаціях-стереотипах).

Завжди контролюйте себе: що – кому – чому – про що – де – коли ви говорите. Дотримуйтесь правил мовного етикету. Засвідчуйте свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Правила мовного етикету повинні прищеплюватися з дитинства батьками, вчителями, але ніколи не пізно з ними ознайомитися і взяти за звичку їх дотримуватися.

Мовний етикет посідає значне місце в українській науці. Він є результатом мовностилістичних процесів, які відбулися в науковому стилі. Ці процеси найбільш помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування. Фахову мову науки потрібно було стандартизувати, уніфікувати. На засоби вираження мовного етикету вплинули соціальні, тобто позамовні чинники.

Мовний етикет відіграє важливу роль у комунікації науковців. Їх поведінка, мова цілком залежить від того, з ким вони спілкуються. Учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – в науковоповчальному підстилі.

Науковець, спілкуючись із колегами, послуговується певними мовними формулами (вітань, звертань, представлень тощо), а під час спілкування зі студентами – іншими. Можна дійти висновку, що засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець. Варто зазначити, що вони мають диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати форму звертання до колег-учених, відмінну від тієї, яку він використовує під час академічної лекції. Науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни залежатимуть від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов, мети спілкування.

Майже незмінними є етикетні вирази, які використовують під час публічного захисту дисертацій. Це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, наприклад: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажні члени спеціалізованої вченої ради!; вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, студентам, наприклад: дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради – членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професору...; моєму керівникові, доктору економічних наук, професору...).

Етикетні вирази науковців

Дисертаційне дослідження...

повністю відповідає сучасним вимогам, які ставляться до дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук;отже, є всі підстави вважати, що здобувач – сформований науковець і цілком заслуговує присудження йому за представлену дисертацію наукового ступеня кандидата економічних наук.

Мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром. Він узгоджується структурою наукового тексту. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.

На сьогодні телефон є незамінною, важливою і потрібною можливістю для швидкого, дієвого та конструктивного вирішення питань, що виникають у процесі управлінської діяльності, для встановлення контакту, домовленості про зустріч, надання консультації, узгодження важливої ділової зустрічі тощо, не вдаючись до безпосереднього спілкування.

Телефонна розмова – один із різновидів усного мовлення, який має специфічні ознаки й характеризується такими особливостями:

–відсутність між співрозмовниками візуального контакту, тобто співрозмовники не бачать один одного;

–обмеженість розмови у часі, ділова розмова, як правило, триває 3-5 хвилин;

–неможливість скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя тощо;

–наявність технічних перешкод (якість зв’язку, погана чутність, імовірне втручання сторонніх абонентів та інше).

Розмовляючи по телефону, людина має пам’ятати про культуру спілкування, делікатність (виявляється у вибаченні за те, що відірвали від справ, у подяці за послугу, тоні розмови, умінні добирати слова, щоб передати своє шанобливе ставлення до співрозмовника тощо).

Справедливо відзначив І. Лафатер: «Хочеш бути розумним – навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати».

Потрібно дотримувати певних вимог до телефонного спілкування:

–телефонна розмова повинна бути стислою, чіткою, зрозумілою;

–необхідно використовувати все розмаїття мовленнєвих можливостей (фонетичні, інтонаційні, лексичні, граматичні, емоційно-виражальні та ін.);

–передаючи важливу інформацію, ситуативні обставини тощо, треба описувати факти, явища, події;

–дотримувати логіки побудови блоків інформації, структури та системи, елементи яких виділяються логічним наголосом з урахуванням інтересів співрозмовника;

–міркування не є характерним видом тексту для ділової телефонної розмови, оскільки потребує багато часу;

–перед тим, як зателефонувати, важливо обміркувати, про що потрібно повідомити, яку інформацію почути;

–чітко формулюйте свої запитання;

–потрібно дотримувати загальних правил поведінки, етичних норм у телефонному спілкуванні.

Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:

1)момент встановлення зв’язку;

2)викладення суті справи;

3)закінчення розмови.

Існують певні правила етикету ділової телефонної розмови.