Екзаменаційні білети з дисципліни Медіапедагогіка / 2 білет / Білет 2 Медіапедагогіка

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Семестр _______1

Навчальна дисципліна Медіапедагогіка

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №2

1. Основні терміни медіапедагогіки: медіакультура.

2. Естетична теорія медіаосвіти.

3. Технологія проведення «театралізовано-ситуативних» медіаосвітніх занять.

Затверджено на засіданні кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти,

протокол №9 від 03.11.2020 р.

1. Основні терміни медіапедагогіки: медіакультура.

Медіакультура – сукупність матеріальних та інтелектуальних цінностей в галузі медіа, а також історично визначена система їх відтворення і функціонування у соціумі; по відношенню до аудиторії «медіа культура» може виступати системою рівнів розвитку особистості, здатної сприймати, аналізувати, оцінювати медіатекст, займатися медіатворчістю, засвоювати нові знання в галузі медіа.

2. Естетична теорія медіаосвіти.

Естетична (художня) теорія медіаосвіти. Теоретична база тут багато в чому збігається з культурологічною теорією медіаосвіти. Однак головну мету медіаосвіти вбачають у тому, щоб допомогти аудиторії зрозуміти основні закони й мову спектра медіатекстів, стосовних до мистецтва, розвинути естетичне / художнє сприйняття і смак, здібності до кваліфікованого художнього аналізу. Ось чому основний зміст медіаосвіти спирається на вивчення мови медіакультури, авторського світу творця художнього медіатексту, історію медіакультури (історію кіномистецтва, художнього телебачення тощо). Педагоги прагнуть тут навчити школярів і студентів критично аналізувати художні медіатексти, інтерпретувати і кваліфіковано їх оцінювати.

У багатьох країнах Східної Європи естетична теорія медіаосвіти протягом багатьох десятиліть (з 1920-х до 1980-х років) поєднувалася з ідеологічною. Сьогодні ця теорія значною мірою тяжіє до культурологічної теорії медіаосвіти, бо має явні збіги в теоретичній базі, у ставленні до проблеми «медіа й аудиторія» й подібні підходи до цілей і завдань, до змісту і педагогічної стратегії.

Разом з тим деякі дослідники, наприклад, Л. Мастерман, вважають, що «естетична теорія» медіаосвіти суттю дискримінаційна, тому що проголошує кінцевою метою розвиток «здатності до кваліфікованого судження» тільки щодо спектра мистецтва всередині медіаінформації. Л. Мастерман вважає, що «питання оцінювання якості медіатексту повинні бути в медіаосвіті допоміжними, а не центральними. Основна мета — допомогти учням зрозуміти, як медіа функціонують, чиї інтереси виражають, який зміст медіатекстів, як вони відображають реальність і як їх сприймає аудиторія». При цьому, щоправда, Л. Мастерман визнає, що художня медіаосвіта ефективніша за «протекціоністську», бо спрямована на користь медіа, а не проти них.

Естетична теорія медіаосвіти була дуже популярна на Заході в 1960-і роки (особливо в середовищі активних прихильників кіноосвіти в епоху розквіту «авторського кінематографа»). Однак, починаючи з 1970-х років, її почали інтенсивно витісняти теорії медіаосвіти як розвитку критичного мислення, семіотичні та культурологічні теорії, автори й послідовники яких вважають, що художня сфера медіа — далеко не найважливіша в сучасному світі. Тому медіатекст треба оцінювати насамперед не за його естетичними якостями, а за суттю змісту, себто — ідеями, які в ньому наявні, компонентами мови, символами та знаками. Разом з тим у багатьох навчальних програмах з медіакультури сьогодні намагаються знайти компромісне рішення в суперечках «естетиків» і «прагматиків», поєднуючи сферу художньої, експериментальної, аналітичної медіаосвіти з практико-креативними підходами.

3. Технологія проведення «театралізовано-ситуативних» медіаосвітніх занять.

У завдання цього етапу входить підготовка і подальше створення учнями/студентами медіа текстів (короткометражних фільмів, радіо/телепередач, інтернетних газет і журналів, веб-сайтів, комп'ютерної анімації тощо) за заздалегідь написаними планами і мінісценаріями. Методика реалізації «ситуативних» творчих завдань грунтується на рольовій (діловий) грі: між учнями/студентами розподіляються ролі «режисерів», «операторів», «дизайнерів», «акторів», ведучих і учасників «телепередач», журналістів і ін. Після репетиційного періоду «команда» приступає до практичного створення медіатексту (знімається короткий відеофільм або телепередача, готується інтернетний сайт, газета тощо). При цьому в цілях творчого змагання один і той же мінісценарій або план-макет інтернетної газети може втілюватися декількома «авторськими» командами. Їх трактування порівнюються, обговорюються переваги і недоліки.

Перед аудиторією ставляться наступні конкретні завдання:

– «журналістські» (ведення «телепередач», «інтерв'ю», «репортажів з місця події», практичне макетування інтернетної газети або журналу, включення в сайт підготовлених раніше текстів);

– «режисерські» (загальне керівництво процесом зйомки згідно з режисерською розробкою мінісценарію: вибір «акторів» («телеведучих»), визначення головних «акторських», «операторських», «оформлювальних», «звуко-музичних», «світлоколірних» рішень, врахування жанрово-стилістичних особливостей твору тощо;

– «операторські» (практична реалізація на відеоплівці передбаченої «режисером» системи планів, ракурсів, мізансцени, рухів камери, глибини кадру і так далі);

– «освітлювальні» (використання можливостей розсіяного, спрямованого, штучного і природного світла тощо);

– «звукооператорські» (використання шумів, музичного супроводу тощо);

– «декоративно-художні» (використання природних декорацій, костюмів, дизайн інтернетних сайтів, комп'ютерної анімації тощо);

– «акторські«(виконання ролей в навчальному відеофільмі, телепередачі);

– «монтажні» (виконання функцій монтажера, здатного за допомогою перезапису істотно змінити форму знятого, записаного з «ефіру», створеного на комп'ютері матеріалу тощо);

– «електронних спец ефектів» (використання можливостей сучасної відео і комп'ютерної техніки при створенні медіатексту).