5.Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб.

Дія нормативно-правових актів – це їх фактичний регулятивний вплив на суспільні відносини.

Дія нормативно-правових актів обмежена трьома параметрами:

1. дією у часі – часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу.

2. дією у просторі – територія, на яку розповсюджується дія нормативно-правового акту;

3. дією за колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, у яких на підставі цього акту виникають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Дія нормативно-правових актів у часі відображає: - момент набрання актом чинності; - момент призупинення чинності акта; - момент втрати актом чинності.

Дія нормативно-правових актів у часі починається з моменту набуття ними чинності.

Слід чітко розрізняти момент прийняття акту від моменту набуття ним юридичної сили.

Можливі варіанти набуття нормативним актом юридичної сили:

• з моменту його прийняття чи підпису;

• з моменту його офіційного оприлюднення (офіційного опублікування);

• з моменту, що вказаний у самому нормативному акті або у спеціальному акті про введення його в дію. Зверніть увагу! Найчастіше в самих нормативних актах є вказівка, на момент набрання ним чинності. Як правило, це фіксується в Прикінцевих положеннях акта;

• по завершенні відповідного терміну після його офіційного опублікування (так, закони України за загальним правилом починають діяти через 10 днів з дня їх офіційного опублікування). Зверніть увагу!

Офіційними друкованими виданнями є:

-"Офіційний вісник України";

- газета "Урядовий кур'єр";

- газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України";

- інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України";

- також оприлюднення на офіційних сайтах вищих органів державної влади. Наприклад, https://zakon.rada.gov.ua

• відомчі акти, які не оприлюднюються через засоби масової інформації, починають діяти з моменту, коли вони надійшли адресату.

Припинення дії нормативно-правових актів відбувається:

• внаслідок завершення терміну, на який його було прийнято;

• внаслідок його прямої відміни;

• внаслідок його заміни нових актом, прийнятим з тих самих питань (наприклад, старий Кримінальний Кодекс України 1960 року припинив свою дію після введення в дію нового Кримінального Кодексу 2001 року);

• внаслідок визнання акту неконституційним (наприклад, рішенням Конституційного Суду України).

Окремої уваги потребує питання зворотної дії нормативних актів у часі.

Зворотна сила – це розповсюдження дії нового акту на факти та породжені ними правові наслідки, що виникли до набуття ним чинності.

За загальним правилом, закон зворотної сили не має, його дія поширюється лише на обставини, які виникли після набуття ним юридичної сили. Але з цього правила є виключення – закон має зворотну дію, якщо він скасовує або пом’якшує кримінальну чи адміністративну відповідальність.

На практиці можливе і таке явище, як переживаюча дія нормативного акту - старий нормативний акт, відмінений новим, певною мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відміряний йому термін дії і продовжує регулювати окремі категорії суспільних відносин. Зазвичай мова йде про тривалі відносини, які виникли ще тоді, коли діяв старий акт, але продовжують існувати і після його скасування (наприклад, після розпаду СРСР Верховна Рада України 12.09.1991 року ухвалила постанову про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP, якщо відповідні питання не врегульовані законодавством України, за умови, що ці загальносоюзні акти не суперечать Конституції і законам України.)

Дія нормативно-правових актів у просторі – передбачає дію нормативно-правового акту по територіальному та екстериторіальному принципах.

Територіальний принцип визначає дію нормативно-правового акту в межах державних кордонів (розповсюджує дію на всю територію держави або на частину цієї території, наприклад, на адміністративно-територіальну одиницю).

Територія держави – це частина земної кулі, що належить певній державі на законних підставах, у межах якої вона здійснює суверенітет.

Правовий режим територій визначається національним законодавством та міжнародними угодами. Українське законодавство закріплює основи визначення території, зокрема, Конституція України та Закон «Про державний кордон України» від 04.11.1991 р.

До території держави належить: суша, водна територія, повітряний простір (над сухопутною та водною поверхнями), надра. Суверенітет держави розповсюджується також на територію дипломатичних представництв держави за кордоном, на морські, повітряні, космічні кораблі під прапором держави, що знаходяться поза межами держави у відкритому морі чи повітряному просторі, трубопроводи, інші спорудження і устаткування (бурові установки, кабелі, штучні острови), космічні об’єкти.

Екстериторіальний принцип передбачає дію нормативно-правового акту за межами території держави (наприклад, у державі допускається використання актів іноземного законодавства щодо деяких спадкових справ, при судовому розгляді спорів обумовлених зовнішньоторговельними контрактами та ін.).

Дія нормативно-правових актів щодо кола осіб відбувається за загальним правилом: вони розповсюджуються на всіх осіб, що знаходяться в межах території держави.

Але з цього правила можуть бути й деякі виключення. Так, іноземці, наділені дипломатичним імунітетом, не підлягають кримінальній та адміністративній відповідальності за українським законодавством.

Деякі нормативно-правові акти розповсюджують свою дію і на тих громадян України, які перебувають за її межами (Кримінальний кодекс, Закон України «Про громадянство України» тощо).

Нормативно-правові акти також можуть бути адресовані виключно певній категорії осіб – військовослужбовцям, пенсіонерам, посадовим особам, біженцям тощо.