Перебіг позовної давності зупиняється (ст. 263 цк України):

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). До непереборної сили відносяться природні і техногенні явища катастрофічного характеру або соціальні явища (страйки тощо);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебіг строку позовної давності.

У разі виникнення зазначених обставин, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Перебіг позовної давності переривається (ст. 264 цк України):

1) у разі вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо;

2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

При цьому слід звернути увагу на те, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язують з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права, але це не зовсім так. Стаття 267 ЦК України передбачає низку положень, спрямованих на більш повний захист особи, чиї цивільні права порушені.

Закон передбачає наступні наслідки спливу позовної давності (ст. 267 ЦК України):

1) Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. (Наприклад, боржник сам виконає свій обов’язок, не дивлячись на пропуск позовної давності. Це може відбутися по причині неосвіченості про сплив позовної давності або навмисно).

2) Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3) Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. (Тобто, позовна давність не може застосовуватись без заяви сторони. Отже, закон покладає на сторону у спорі обов’язок подавати заяву про сплив строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Сторона має право зробити таку заяву в будь-який час до винесення рішення, в тому числі під час судових дебатів.)

4) Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (Тобто, у випадку встановлення судом факту спливу строку позовної давності суд зобов’язаний відмовити у задоволенні позовних вимог, за умови, що причини пропущення позовної давності не були поважними).

5) Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. (Разом з тим, норми ст. 267 ЦК України не містять переліку таких причин. Поважними слід визнавати тільки такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем. При оцінці поважних причин пропуску позовної давності суд має враховувати можливість пред’явлення позову через представника, пересилання позову поштою і т.д.

Додатковою гарантією для осіб, чиє цивільне право чи інтерес порушені, є встановлення у ст. 268 ЦК України переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Причому цей перелік не має вичерпного характеру, тобто інші випадки можуть бути передбачені в спеціальних законах. При встановленні цього переліку ЦК України виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, яке не обмежене в часі. Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. (Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і фізична особа володіє ними довічно (ст. 269 ЦК України). Види особистих немайнових прав містяться в Конституції України, ст. 270 ЦК України та інших законах);

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію. (Зазначена норма прийнята з метою реалізації норми ч. 1 ст. 3 Конституції України, згідно з якою життя і здоров'я людини визнаються у державі найвищими соціальними цінностями);

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»;

7) на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об’єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.