2. Види цивільно-правової відповідальності

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями.

Залежно від підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, що порушені:

- договірна відповідальність – виникає в результаті порушення умов договору, невиконання або неналежного виконання обов'язку, наприклад за договором про виконання робіт не написав програму або пропустив строк здачі роботи. Міри договірної відповідальності можуть бути передбачені як законом, так і безпосередньо договором.

- недоговірна відповідальність – настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було, тобто виникає за порушення цивільних прав, що виникають не з договору, а з інших підстав, наприклад, суб'єкт спричинив перешкоду для власника майна користуватися цим майном, або пошкодження чужого майна, або заплямування доброго ім'я фірми, або привласнення авторського права, або нанесення шкоди здоров’ю та ін.).

Залежно від розміру:

- повна відповідальність – передбачає відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої правопорушенням, у еквівалентному (рівному) розмірі. За загальним правилом, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України). При цьому, наявність і розмір збитків, завданих правопорушенням, доказується потерпілою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

- реальні збитки - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, наприклад, відшкодування ремонту пошкодженого приміщення кафе, а також судові витрати, якщо потерпілому довелося звертатися до суду для захисту свого права);

- упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, наприклад доходи, які особа отримала б, якби приміщення кафе не було пошкоджено і працювало у звичайному режимі, приймаючи відвідувачів.

повна відповідальність також може включати:

- компенсацію моральної шкоди (ст. 23 ЦК).

- при порушенні договірних зобов’язань сплату неустойки у випадках, якщо це встановлена договором або актом цивільного законодавства (ст. 624 ЦК).

- обмежена відповідальність - передбачає встановлення меж розміру збитків, які підлягають відшкодуванню. Тобто, розмір завданої правопорушенням шкоди перевищує розмір відшкодування. Такий вид відповідальності може бути обумовлений поведінкою кредитора (наприклад, порушення зобов'язань з вини кредитора - якщо кредитор умисно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів, щодо їх зменшення (ст.ст. 616, 1193ЦК України) або обумовлений урахуванням ступеню вини потерпілого і матеріального становища винної особи (ст. 1193 ЦК України). Обмежена відповідальність може встановлюватися законом, договором або рішенням суду.

При цьому не може обмежуватися (або скасовуватися) відповідальність за умисне порушення зобов’язань, або коли шкоди завдано вчиненням злочину.

- кратна (збільшена) відповідальність - полягає в обов’язку сплатити збитків у більшому розмірі, ніж розмір завданої майнової шкоди.

обчислюється так: збитки * n...= (визначення збитків і їх кратне помноження), де n – кратність.

Кратність відшкодування може встановлюватися законом (ст. 230, 231 ЦК України) або домовленістю сторін.

Якщо боржників декілька, то залежно від розподілу відповідальності між співборжниками:

- часткова відповідальність – застосовується за загальним правилом (ст. 540 ЦК України). Боржники несуть відповідальність в рівній частці, якщо інше не передбачено законодавством чи договором.

- солідарна відповідальність – грунтується на принципі «один за всіх». Кредитор має право стягнути борг з будь-кого з боржників або по частці з кожного. Усі боржники зобов'язані до тих пір, доки борг не буде виплачений кредитору повністю. Тобто, якщо обов'язок не буде виконано в повному обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати неодержане від іншого солідарного боржника (або боржників), незважаючи навіть на те, що один із них виконав певну частину вимог кредитора. Виконання обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право пред'явити регресну вимогу до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, крім частки, яка припадає на нього. Прикладом солідарної відповідальності може бути відповідальність учасників повного товариства (ст. 124 ЦК України), або відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду (ст. 1190 ЦК України). Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Так, наприклад, за договором поруки в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, причому поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України).

- субсидіарна відповідальність – відповідальність настає, якщо в зобов’язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, інший – додатковим (субсидіарним). Додатковий боржник несе відповідальність за основного боржника в разі, коли кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок основного боржника. Кредитор має обов’язково пред’явити вимогу спочатку до боржника і лише у разі неотримання від нього її задоволення повністю або частково – до особи, яка несе додаткову (субсидіарну) відповідальність. Закон встановлює заборону для кредитора звертатися до субсидіарного боржника з вимогою, яка може бути задоволена шляхом вимоги до основного боржника. Наприклад, батьки (усиновлювачі) або піклувальники несуть субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми (ст. 33 ЦК України). Особа, яка понесла субсидіарну відповідальність, має право у випадках, передбачених законом пред'являти регресну вимогу до особи, в інтересах якої вона понесла відповідальність, але при цьому, батьки (усиновлювачі) або піклувальники не мають права зворотної вимоги до своїх неповнолітніх дітей або підопічних (ст. 1191 ЦК України).

Окремий різновид цивільно-правової відповідальності –відповідальність у порядку регресу. Стаття 1191 ЦК України закріплює, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Отже, для регресної вимоги характерно, що одна особа сплатила кредитору борг, а вимагає з іншої особи (винуватця). Наприклад, після виконання солідарного обов'язку одним із співборжників він набуває право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників (ст.ст. 544, 1191 ЦК України) або, наприклад роботодавець (юридична чи фізична особа) може звернутися з регресним позовом до працівника у разі відшкодування шкоди, завданої його працівником іншій особі під час виконання трудових обов’язків.