1-2 Історія української культури в контексті світової / Реферат Развитие культуры нового времени
.docxМіністерство освіти і науки України
Харківський національний університет радіоелектроніки
Кафедра Українознавства
Реферат
З дисципліни «Історія української культури в контексті світової»
На тему «Особливості розвитку культури Нового часу та доби Просвітництва»
Харків, 2017
План
Вступ
1. Бароко в західноєвропейській та українській культурі
2. Історичні корені та естетичні засади класицизму
3. Поширення Просвітництва та його вплив на формування світської культури
III. 1. Висновок
2. Список літератури
Вступ
Бароко (від порт. Barroco, ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, а вже потім з’являється класицизм.
Класицизм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.
Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, —вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом.
Несправедливість та поневолення, які панують у суспільстві, вони вважали наслідком накинутих можновладцями законів, релігійних забобонів та нестачі справжніх знань. Своїм завданням вільнодумці проголошували утвердження свободи, розвиток природних здібностей кожного, громадянське виховання та поширення освіти.
XVIII століття називають також Добою розуму, адже разом з ідеями Просвітництва утверджувалася віра в силу знань та можливість розумного облаштування громадського життя. Саме в цей час виникла й ідея поступу — тобто послідовного розвитку людства через здобуття нових знань, вдосконалення суспільного ладу та покращення умов життя.
1. Бароко в західноєвропейській та українській культурі
За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність.
Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри, куполи набувають складних форм, стають багатоярусними.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
В епоху бароко продовжується ренесансна тенденція розуміння людини як індивідуальності, але вже не цілісної гармонійної, а складної і суперечливої, далекої від схематизму.
Таким чином, наукові відкриття XVII ст. обумовили нове бачення світу та людини. Світ постав перед людьми не статичним і завершеним у своїх формах, а динамічним, вічно мінливим.
2. Історичні корені та естетичні засади класицизму
Проголосивши культ розуму, класицизм вимагав розумної регламентації художньої творчості. Звідси в ньому чіткість, простота і переконливість в усьому: в ідеях, життєвих ситуаціях, людських характерах.
Формування сильних монархічних держав на території Європи, зокрема у Франції, сприяло утвердженню класицизму як літературного напряму. У багатьох країнах, і перш за все у Франції, класицизм став першим офіційним художнім методом, який визнав уряд. Ідея національної єдності в політиці монархів знайшла втілення у творах класицистів.
Основні правила класицизму:
Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів.
Важливим елементом в естетиці класицизму були вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму.
Для класицизму загалом характерні аристократизм, орієнтація на вимоги, смаки вищої суспільної верстви, хоча деякі представники класицизму порушували це правило
Таким чином, класицизм — не тільки як напрям у літературі та мистецтві XVII—XVIII століть, а й тип художньої творчості зі специфічними засадами, чуттям і розумінням форми, як одна із констант європейської художньої культури.
3. Поширення Просвітництва та його вплив на формування світської культури
Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін «просвітництво» використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта «Що таке Просвітництво?».
За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.
Уважно простежується суспільне життя людей. Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман. Площина уваги художників весь час розширюється. Класицизм як домінуючий напрям у літературі і мистецтві поступається сентименталізму (сентимент — почуття), а приблизно з 60-х років XVIII ст. — також і романтизму.
Таким чином, мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу найрізноманітніших верств, залучаючи низи суспільства. Згодом настає криза і занепад доби Просвітництва.
1. Висновок
Підводячи підсумки, можна сказати, що культурна доктрина Просвітництва включала такі особливості світогляду як орієнтація на безмежні можливості людського розуму, тверде переконання в пізнаваності навколишнього світу. Також для цієї доби характерне приниження значення людської суб'єктивності, індивідуальності, як в питаннях пізнання, так і на рівні соціальних процесів.
Ще одна характерна риса це віра в неминучість соціального прогресу. У сучасній культурі саме модернізм породив явище технологічного оптимізму - безмежну віру в те, що наукові методи здатні вирішити будь-яку критичну ситуацію. Нестримне нарощування технологічної мощі стало однією з провідних проблем сучасної цивілізації.
Культурні та наукові досягнення XVIII століття не могли не захопити людини, не могли не змусити його схилятися перед наукою, що зберігала та полегшувала життя людини. Культура Просвітництва дала людині нові моральні орієнтири замість релігійних: розвиток культури, дотримання договорів та угод, виникнення ідеї невідчужуваних природних прав на життя, свободу і власність, дарованих кожному індивіду від народження.
Ця система моральних абсолютів Просвітництва, безумовно, сприяла розвитку і розкріпачення людини в світі собі подібних, стимулювала його до наукової, творчої діяльності. Однак прагнення до соціально-політичних перетворень, бажання ощасливити і зрівняти всіх породили тоталітарні режими ХХ століття, жахнувшись світ своєю байдужістю до прав і свобод людини. Культурна спадщина епохи Просвітництва, можна сказати впевнено, створило ХХ століття з усіма його перемогами і поразками.
2. Список літератури
Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.
Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.
Качановский В. В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.
Українська та зарубіжна культура / За ред. Козири. – К., 2001. – 575 с.