Добавил:
aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

1-2 Культура усного та писемного ділового мовлення / Риторика в публичных представлениях

.docx
Скачиваний:
38
Добавлен:
31.01.2021
Размер:
64.96 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет радіоелектроніки

Реферат

з курсу

«Культура усного та писемного ділового мовлення»

на тему:

«Найуживаніші риторичні засоби публічних виступів»

Харків 2018

Зміст

Вступ………………………………….…………………….…..…3 стр

Основна частина………………….…...…………….……………4 стр

Висновок……………………………………….…….…………..10 стр

Список літератури………………………………….………...…12 стр

Вступ

Для успішного публічного виступу недостатньо вивчити літературу з обраної теми, знайти цікаві відомості, зібрати переконливі факти, цифри, приклади. Потрібно подумати, як розташувати цей матеріал, в якій послідовності його викладати. Тому стилістичні прийоми і риторичні фігури в нашому мовленні вивчалася з часів Стародавньої Греції. Перед оратором неминуче виникли цілі ряди запитань: якими словами розпочати виступ, як продовжити розмову, чим закінчити промову, як завоювати увагу слухачів і утримати його до кінця. Тому важливо приділити серйозну увагу роботі над композицією мови, наповнити мову образотворчими та виразними засобами.

Образотворчими засобами мови називають всі види образного вживання слів, словосполучень і фонем, об'єднуючи всі види переносних найменувань загальним терміном «стежки». Виразні засоби, або фігури мови, не створюють образів, а підвищують виразність мови і посилюють її емоційність за допомогою особливих побудов. На сучасному етапі розвитку стилістики ці терміни зберігаються, але досягнутий лінгвістикою рівень дозволяє дати їм нове тлумачення. Розподіл стилістичних засобів на виразні і образотворчі умовно, оскільки образотворчі засоби, тобто стежки, виконують також експресивну функцію, а виразні синтаксичні засоби можуть брати участь у створенні образності, у зображенні. Стилістичні засоби різноманітні і численні, але в основі їх усіх лежить той же лінгвістичний принцип, на якому побудований весь механізм мови: зіставлення явищ і встановлення подібностей та відмінностей між ними.

Основна частина

Риторичні засоби поділяються на 2 групи: тропи та фігури.

Тропи (гр. tropos “зворот”) - прийом виразності, заснований на перенесенні значення і, в результаті, на суміщенні смислів в одній і тій же формі. Слово, словосполучення, пропозиція, які називають який-небудь предмет, явище, ситуацію, використовуються для позначення іншого предмета, явища, ситуації. Загальноприйнята і нове значення поєднуються. Виникає семантична двоплановість новоствореної одиниці, що формує ефект виразності.

Серед найбільш поширених тропів виділяють метафору – перенос назви з одного предмета на інший; заміна прямого найменування словом у переносному значенні.

Важливими, ефективними в ораторській промові є порівняння – не тільки засіб досягнення образності, а й ефективний спосіб пояснення.

Ще один традиційний троп – епітет – образне означення, буквально перекладається як прикладка.

Фігури передбачають трансформацію структури речення. Їх називають синтаксичними засобами виразності, вони сприяють експресивності, динамічності, ясності висловлювання.

Важливою в риторичному тексті є інверсія – неправильний порядок слів у реченні з метою виразності, передачі відтінків думки.

Силу, динамічність, ритм надає промові повтор – фігура, що являє собою повторення одного чи кількох слів або цілих речень. Повтор створює ефект тиску, напору.

Такий повтор називається анафора, коли кожне наступне речення починається одним і тим самим словом. Іноді в промові повторюється через певні періоди ціле речення. Як правило, в цьому реченні закладена основна думка, яка, таким чином, закарбовується у пам’яті слухачів.

Важливою фігурою є риторичне запитання – ствердження чи заперечення, що подається у формі запитання. Відповідь міститься у самому запитанні. Мета риторичного запитання – активізувати сприйняття слухачів, дати їм можливість домислити самим, щоб підказана думка стала їх власною. Іноді оратор може поставити цілий ряд запитань. Наприклад: “Браття! Чи ж у вас в жилах тече не та ж кров, що в нас? Чи ж іншому ви молитеся богу? Невже в ваших серцях не озиваються стогони закатованих братів, крики наших дружин і сестер? Невже підніметься у вас на захисників України рука, невже підете ви з нашим ворогом нівечити свою матір?” (М. Старицький). Дане речення починається зі звертання – риторичної фігури, основна функція якої – привернути увагу слухачів і висловити своє ставлення до них. Ще кілька прикладів: “Чи ж можна присягати на погибель Вітчизни ?!” (П. Орлик). «І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід?” (І. Мазепа).

Надзвичайно активізує увагу слухачів, додає експресії мовленню така риторична фігура, як питально-відповідальний хід. Поставлене оратором запитання активізує увагу слухачів, зацікавлює. Але, головне, ця фігура створює ефект діалогу в монологічному мовленні. Наприклад: «Як ви гадаєте, які три речі є найцікавішими у світі? Секс, власність і релігія. За допомогою першого ми можемо створювати життя, за допомогою другого ми підтримуємо його, а за допомогою третього ми сподіваємося продовжити його у іншому світі” (Д. Карнегі).

Щодо використання засобів виразності у мовленні слід зробити такі зауваження. Тропи та фігури – дуже потужний засіб впливу на слухачів, та зловживати ними, перевантажувати ними промову недоцільно і небезпечно. Підкреслено красива промова викликає недовіру до оратора («гарно співає!”).

Яким би цікавим не був виступ, слухачі з часом втомлюються, починають відволікатися, поглядати на годинник. Як пробудити їх від сплячки? Це може бути жарт, який зніме напругу, вимушена пауза, зниження або підвищення голосу, звернення до аудиторії з питаннями, гумор, несподіване зауваження, інтрига, цікавість, сюрприз.

У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії.

Доповідь- це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.

Промова - це невеликий (до 10-15 хв) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб - і зараз актуальна для промовця.

Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.

Лекція - це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

Виступ у дискусії - це лаконічний (до 2-5 хв), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань - основні риси виступу.

Особливості публічного мовлення пов’язані насамперед з тим, що звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу - атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов’язаних із його поведінкою:

- природність, позбавлена штучності;

- доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів;

- зосередженість, серйозність оратора;

- глибока внутрішня переконаність;

- відповідна інтонація, міміка, жести.

Основними недоліками композиції є порушення логічної послідовності у викладі матеріалу, перегруз¬кі тексту логічними міркуваннями, відсутність доказовості, велика кількість порушених питань.

Головна частина підводить до висновку. Якщо оратор зім'яв ви¬ступленіе, не вклався в термін, не зробив висновку, то мета виступи не досягнута. Кінець мови має бути логічно пов'язаний з її початком. В авторській мові діє закон краю, тому висновок повинен узагальнювати ті думки, які висловлювалися в основній частині виступу.

У заключній частині оратор може намітити завдання, які випливають із змісту виступу, визначити позиції слухачів. Особливо важливі останні слова оратора. Вони залежать від виду мовлення. Політична мова може закінчитися закликом, гаслом, зверненням. У доповіді на політичну тему будуть міститися пропозиції про поліпшення або зміни; завершуючи академічну лекцію, оратор використовує прийом повторення. Мова також може закінчуватися риторичним питанням або твердженням.

Вимоги до усного професійного мовлення

Усне професійне мовлення - і міжперсональне, і публічне - повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

1) чіткість, недвозначність формулювання думки;

2) логічність, смислова точність, звідси - небагатослівність мовлення;

3) відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами.

4) укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;

5) різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 2-3-ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) - це 10-12 тисяч слів; для порівняння: найбільший «Словник української мови” в 11-ти томах містить понад 136 тисяч слів);

6) самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;

7) переконливість мовлення;

8) милозвучність мовлення;

9) виразність дикції;

10) відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення - з другого.

Розрізняють такі види публічного мовлення:

1) соціально-політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);

2) академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії);

3) судове (звинувачувальна та захисна промова);

4) урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);

5) церковно-богословське (проповідь, звернення до пастви).

Основна ідея, що лежить в основі риторичного вчення про образотворчості, полягає в тому, що привернути увагу і надати дію може тільки та мова, яка представляє собою відхилення від нейтрального стандарту. Нейтральна, необразной мова, яку ми зазвичай використовуємо, також здатна впливати, хоча воно і буде обмежуватися тільки змістовною стороною. Мова образна, незвичайна не тільки доставляє естетичну насолоду, але й привертає увагу своєю незвичайністю, змушує слухача більш уважно вникати в те, що говориться. Образна мова в силу своєї ускладненості завжди передає трохи більше інформації, ніж мова нейтральна, а тому здатна «пробити» найсерйозніші упередження і сумніви тих людей, до яких ми звертаємося. Стежки і фігури - основні засоби посилення образотворчості - дозволяють передати неявну інформацію, оскільки вони нелогічні і навіть ірраціональні.

Мовна інтенція — намір того, хто говорить, виразити якийсь комунікативно-значущий сенс за допомогою мовних засобів, тобто здійснити мовний акт. В основі мовної інтенції лежать потреби, мотив і мета, тобто спонукаючі чинники мовної дії, а також денотат значення мовного вислову. Мовні інтенції визначають мовну поведінку комунікантів.

Мовні інтенції розрізняються за такими ознаками:

  1. Реплікоутворюючі, що призводять до комунікативного результату за допомогою одного вислову (дякувати, обіцяти, вибачатися, погоджуватися).

  2. Текстоутворюючі, що призводять до результату за допомогою низки висловів (примушувати, сперечатися, наполягати, дорікати тощо).

Багатозначність — уживання слова в різних значеннях. Деякі слова два-три такі значення можуть мати, а другі - до десяти. Зазвичай навіть у найстислішому контексті (словосполученні) простежується смислові відтінки багатозначних слів. Різне значення слів наводиться у тлумачних словниках: першим вказується основне (його ще називають прямим, первинним, головним), а потім - похідні від нього (неосновні, переносні, вторичні). Слово, окремо від контексту, завжди сприймається у своєму основному значенні. Переносне значення виникає слова, як правило, коли одне явище уподібнюється другому. Переносні значення слів, що закріпилися в мові, нерідко втрачають образність, але можуть і зберегти метафоричність.

Багатозначність лексики — невичерпне джерело її оновлення, незвичайного, несподіваного переосмислення слова.

Знаючи, що багатозначні слова становлять близько 80% слів української мови, то можна казати, що багатозначність слів породжує творчість мови.

Щоб правильно вживати слова, необхідно ще враховувати особливості лексичної сполучуваності, тобто їх здатність поєднуватися один з одним. Нерідко слова з однаковим значенням можуть мати різне лексичне поєднання.

Сполучуваність слів певною мірою обмежена. Слова можуть не поєднуватися через їх смислову несумісність. Крім того, об'єднання деяких слів у словосполучення неможливе через граматичну природу чи лексичні особливості.

Залежно від обмежень, що регулюють сполучуваність слів, розрізняють три основні її типу. Семантичну (від терміна «семантика» - значення слова), граматичну (точніше - синтаксичну) і лексичну. Семантична сполучуваність може виникати небажаний додатковий сенс. Порушення лексичної сполучуваності як яскравий стилістичний прийом створення комічного ефекту лежить в основі жартів.

Власне Риторичні прийоми

Для сучасної ораторської мови є характерним поєднання логіко-аналітичних і емоційно-образних мовних засобів. Практика виступу ораторів свідчить, що сухий діловий виступ, що зводиться до передачі «сухої» інформації сучасної, добре поінформованої аудиторії, залишається без уваги, а нерідко викликає нудьгу і навіть нервування. Тому оратору необходімо оволодіти прийомами стилістичного синтаксису, які допоможуть досягти експресивності, емоційності публічного виступу.

  1. Антитеза - прийом посилення виразності за рахунок різкого протиставлення, контрасту понять або образів. При побудові антитези часто використовуються мовні антоніми. Мовні антонімічні пари часто зустрічаються в комерційній рекламі. Їх вживання далеко не завжди стилістично бездоганно. Нерідко антитеза підтримується синтаксично, зокрема, паралельними конструкціями у складі складного синтаксичного цілого. Розгорнута антитеза може охоплювати весь текст: "Війна і мир" Л. Толстого, "Злочин і кара" Ф. Достоєвського, "Вовки та вівці" О. Островського, "Живі і мертві" К. Симонова. Приватну модель антитези є акротеза, побудована на запереченні (не друг, а ворог). У ролі опорних ланок акротези можуть використовуватися синоніми, які вживаються у функції антонімів. При цьому схожість поглиблює відмінність

  2. Градація - зростання або убування значеннєвий й емоційної значимості компонентів - слів, словосполучень, пропозицій - в межах семантично і синтаксично однорідного перечислительного ряду, що включає не менше трьох членів. Градаційні ряди використовуються в сучасних рекламних текстах: «Резолют. Допомагає печінки вранці, вдень і ввечері.» Розрізняють висхідну і спадну градацію. Приклад низхідній градації: «За кожен годину, за кожну хвилину, за кожен найкоротший мить страждань, а вони зростали рік за роком» (П. Ремізов). Просто помітити, що зростаюча градація (для її позначення існує спеціальний термін клімакс, передбачає розташування компонентів у порядку посилення їх емоційно-смислової значущості, в той час як спадна градація (Антиклімакс) припускає розташування компонентів у порядку ослаблення ознаки.

  3. Зевгма - стилістичний прийом посилення виразності, заснований на включенні в один синтаксично однорідний ряд логічно неоднорідних понять. Навмисне порушення логіки, парадоксальне поєднання непоєднуваного призводить до афекту «обманутого очікування». Синтаксичні структури, що включають Зевгма, як правило, характеризуються жартівливо-іронічній тональністю.

  4. Оксюморон - стилістичний прийом посилення виразності, побудований на алогізмі: з'єднанні двох взаємовиключних, що суперечать один одному понять. При сприйнятті цієї семантичної фігури мови спочатку виникає враження внутрішньої суперечливості, а потім -парадоксального нерозривної єдності несумісного: «Улюблений ворог! Спасибі за підмогу» (А. Межиров). Оксюморон формує особливий погляд на позначуване, сприяє виникненню нового образного уявлення. Оксюморон за своїм семантичним задумом подібний антитезі, однак антитеза протиставляє різні об'єкти, а оксюморон - властивості одного об'єкта. Його можна охарактеризувати як "стислу антитезу". Основна форма реалізації оксюморона - словосполучення. Дана фігура мови лежить в основі назв відомих художніх творів: "Живий труп" Л. Толстого.

  5. Риторичне питання - фігура мови і, одночасно, граматичний стежок, а саме: акцентоване ствердження чи заперечення, оформлене у вигляді питання з вигуком. Прийом розрахований на дзеркальну емоційну реакцію. Виразність даного прийому спирається на контраст граматичної форми і не відповідного їй змісту: «Вірші ці здалися Тихону Іллічу брехливими. Але - де правда?» (І. Бунін). Логічний зміст риторичного запитання полягає в експресивному затвердження: невідомо, де правда.

Синтаксичні фігури мови характеризуються закріпленої синтаксичної формою, що не типовою для нейтрального вираження думки. Залежно від кількісного співвідношення з нейтральною паралеллю вираження розрізняють фігури додатка і фігури убавленія; відмінність у порядку розташування одиниць формує групу фігур розміщення.

Фігури додавання засновані на повторах різного виду - повних і часткових, контактних і дистантних, лексико-семантичних і граматичних. Повтор створює формальну і смислове надмірність, яка не властива нейтрального вираженню думки.

  1. Ампліфікація - збільшення обсягу висловлювання за рахунок нанизування семантично і граматично співвідносних мовних засобів образотворчості. Наприклад: «Я не бачу, що вони роблять, не бачу, що у них в руках, - тільки запах, - райський, жовтий, південний, - віє мені вслід, - мамин запах, мій запах, нічий, вільний, жіночий, весняний, вічний, невимовний, без слів» (Т. Толстая). Цей різновид фігур додавання функціонально зближується з асіндетоном, полісіндетон, градацією.

  2. Анадіплозіс (стик, контактний повтор) - повне або часткове повторення кінцевого звукосполучення, слова або групи слів попереднього відрізка мови. Використовується для емоційного посилення, логічного акцентування, має безліч варіантів. Фонетичний повтор-стик акцентує естетично й емоційно сполучені думки, підкреслює парадоксальність зіткнення смислів і затекстовой реалій. Стик словосполучень використовується як прийом створення емоційно-смисловий багатоплановості: «Від усього людини нам залишається частина / мови. Частини мови взагалі. Частина мови» (І. Бродський).

  3. Гемінація - різновид контактного повтору, а саме: як мінімум триразовий повтор слова або словосполучення з метою емоційного посилення. Триразовий повтор і його відгомони (луна) викликають емоційний відгук глядача.

  4. Поліейндетон (Полісиндетон) - багаторазове використання спілок (рідше - інших службових слів) в багаточленному однорідному ряду: «Про подвиги, про доблесть, про славу Я забував на гірку землі» (А. Блок).

Фігури убавленія - група фігур мови, що об'єднуються на основі формальної недостатності, що виявляє себе при зіставленні з нейтральним, синтаксично стандартним викладом сенсу. Фігура убавленія - це висловлювання з не вираженим формально, але імовірною елементом висловлювання або фрагмента тексту.

  1. Асіндетон (бессоюзіе) - відсутність спілок в багаточленному перечислительную ряду. Зазвичай інтенсифікує зображуване, підкреслюючи велику кількість, різноманітність, швидку зміну подій, силу почуття, мозаїчність враження і т.п.

  2. Еліпсис - навмисний пропуск елемента висловлювання. Наслідком такого пропуску є динамічність, напруженість переданої думки.

Фігура умовчання - усвідомлена незавершеність висловлювання, що спонукає адресата до Домислювання недоговореного. Наприклад: «Ваше сіятельство. Ваше сіятельство, - захлинаючись і трясучись, проплакав камердинер, - мадмуазель Александріна, якщо дозволите ... Ваше сіятельство ...- Доктора! - Наказав Мятлев і побіг до Олександрит» (Б. Окуджава). За допомогою цієї фігури передається схвильованість, сум'яття мовця, драматизм ситуації. Фігура умовчання використовується в художніх творах для передачі почуттів персонажів.

Фігури розміщення - група стилістичних фігур мови, що об'єднуються на основі структурного ознаки місцеположення компонентів у складі словосполучення, пропозиції, ланцюжки пропозицій. Фігура розміщення містить в собі зрушення в послідовності, що відчувається при зіставленні з нейтральним, синтаксично стандартним викладом сенсу.

  1. Анафора - Единопочаток, або повтор початкових слів або словосполучень у співвідносних фрагментах тексту. Анафора розставляє в тексті емоційно-смислові акценти, сприяє створенню ефекту поступового складання сенсу. Цей прийом характерний для поетичної мови, де він може посилювати і мотивувати парадоксальне схожість образних уявлень. Анафора здатна мотивувати образ-символ. Анафора зустрічається в текстах усіх книжкових стилів, виконуючи в них не тільки емоційно-підсилювальну, але й підсилювально-логічну функцію.

  2. Епіфора - фігура, зворотна анафорі, а саме: повтор слів і словосполучень в кінцівках пропозицій і фрагментів тексту, що підкреслює певну думку або емоцію: «Мені б хотілося знати, чому я титулярний радник? Чому саме титулярний радник?» (М. Гоголь). Епіфора використовується в сучасних рекламних текстах для висунення на перший план сприйняття номінації рекламованого об'єкта: «У вас з'явилося більше часу, щоб займатися тим, чим захочеться. Тому що тепер у вас є "Роллтон". Просто додайте овочі в новий бульйон "Роллтон" з оливковою олією, і смачний домашній суп готовий. "Роллтон". Простий рецепт смачних страв. "Роллтон"».

  3. Синтаксичний паралелізм - повторення однотипних синтаксичних конструкцій, зазвичай пропозицій однакової структури. Цей прийом підкреслює семантичне схожість або, навпаки, розходження граматично однотипних одиниць: «Отсіялі і висохли роси, Отпилалі і стихли бої» (М. Заболоцький). Часто супроводжується лексичної анафорой: «Я дихаю, і значить - я люблю! Я люблю, і значить - я живу!» (В. Висоцький); «Сам себе, кажуть, він побудував. Сам себе, кажуть, змайстрував».

  4. Інверсія - така перестановка слів у реченні, яка порушує стилістичну нейтральність і сприяє створенню ефекту виразності. У художньому мовленні інверсія служить засобом смислового виділення, посилює експресію висловлювання: «Вечорами курився навколо холодний туман» - інверсія підмета і присудка (присудок стоїть після підмета). «Ще ти чуєш спів ув'язнених І тупіт наглядачів безмовних» - інверсія визначення і визначається (визначення після обумовленого слова). «Більше я комісара не бачила» - інверсія доповнення і присудка (додаток перед присудком). У всіх випадках логічне та емоційне наголос падає на інверсіруемое слово. «Якщо скорчившись індивід - спина, ноги, шия, допомагає «Хондроксид», новий, у вигляді гелю». При накладенні інверсії і ампліфікації самим сильним акцентом відзначено останнім в ланцюзі інверсірованного мовне ланка: «Але де б мені не випало охолонути, У Парижі спекотному, в Лондоні вогкому, Мій жалюгідний прах раджу зарити На безіменному кладовищі Свердловському».

  5. Парцеляція - навмисне поділ пропозиції на самостійні частини. Доповнююча частина - парцелу - характеризується інтонаційної закінченістю і на листі оформляється як окрема пропозиція з відповідним знаком пунктуації (крапка, знак оклику, знак питання). У текстах впливають стилів парцелляция використовується як прийом репродукції розмовного синтаксису: «І добре, що він залишився один у кабіні, спокійніше якось стало. Краще». Прийом парцеляції характерний для публіцистики: «Проводиться черговий конкурс. Літературний. Імені Кузнецова». Виділення інверсірованного компонента в самостійне пропозицію підсилює значеннєву значимість парцеллятов. Повторення прийому сприяє створенню напруги, активізує думку адресата мовлення. Парцеляція виконує впливаючу функцію в текстах реклами.

Для забезпечення ефекту стилістичного впливу нерідко відбирається не одна, а кілька фігур. Широко поширене також поєднання тропів і фігур.

Специфіка усної мови виявляється в характері побудови вислову. Вважається, що у публічному виступі перевагу потрібно надавати простішим синтаксичним конструкціям, оскільки вони краще сприймаються на слух і швидше запам'ятовуються. Серед прийомів ораторської мови, що суттєво підвищують її ефективність і переконливість, варто особливо виділити лексичні прийоми (стежки).

Зацікавити співбесідника, викликати у відповідь реакцію аудиторії непросто. Цьому сприяють доброзичливість, співчуття, співпереживання близьких людей.

Використовуються також такі прийоми:

  1. Риторичне питання (звертатися до слухачів з риторичними питаннями , це допоможе вам зберегти з ними зв'язок (наприклад , " Чи можливий був інший хід подій?").

  2. Ототожнення себе з аудиторією (наприклад: " Ми всі щодня стикаємося з цією проблемою ...").

  3. Несподіванка (використовути в мові невідому слухачам інформацію).

  4. Експресія (бути експресивими під час промови, постаратися використовувати якомога менше штампів).

  5. Провокація (на деякий час викликати у слухачів негативну реакцію на деяку проблему, а потім запропонувати протилежне рішення).

  6. Прогнозування (Ґрунтуючись на реальних фактах, робить прогнози очікуваних подій, щоб підкреслити необхідні цінності орієнтації, які визначають інтереси, вимоги, побажання).

  7. Зіставлення всіх "за і проти" (як огляд познайомити слухачів зі аргументами "за і проти" якої-небудь думки, заходу, концепції і тощо.

  8. Делегування можливостей ухвалювати рішення. Широко використовувати здібності слухачів ухвалювати рішення і їх комплектність для з'ясування предмета обговорення; за рахунок постановки відповідних питань залучати слухачів до процесу мислення; утримуйватись від наведення власних аргументів.

  9. Апеляція до авторитету. Для підтвердження правильності власних думок посилатися на авторитет слухачів та авторитет науки.

  10. Співпереживання. Захоплено описувати події, що пов'язують доповідача із слухачами, не уникаючи подробиць, важливих для аудиторії, і теми, змушуючи слухачів співпереживати.

  11. Внесення елементу неформальності.Враховувати предмет мови, поведінку аудиторії, думки про власні помилки, забобони, помилки і їх наслідки. Яким чином вам вдалося уникнути одностороннього підходу до тієї або іншої проблеми? Знайдіть її нове вирішення. Це дасть змогу подолати стриманість і упередженість слухачів і змінити їхню думку на вашу користь.

  12. Драматизація. Пояснювати наочно й захоплено, свідомо драматизуючи, щоб слухачі могли ототожнювати себе з дійовими особами і життєвою ситуацією.

  13. Пряме включення. Відмовятися від затяжного вступу або відступів, якщо слухачі мають уявлення про предмет промови; одразу ж починати з найголовнішого. Це дасть змогу виграти час для викладу суті проблеми.

  14. Гумор. Вчасно наводити смішні приклади щоб дати слухачам час на відпочинок.

  15. Прийом співпереживання (оратор переживає разом з аудиторією).

  16. Апеляція до подій відомим оратору і аудиторії, до погоди, до особистості оратора.

  17. Звернення до аудиторії.