Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
9
Добавлен:
15.01.2021
Размер:
617.53 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Фаховий коледж ЗВО «Міжнародний науково – технічний університет

імені академіка Ю. Бугая»

КАФЕДРА «Право»

РЕФЕРАТ

На тему: «Право власності та його зміст»

Виконала:

Студентка 4 курсу,

Групи Пк-81,

Микітченко Руслана

КИЇВ2020

ЗМІСТ

1.Вступ………………………………………………………………….. ст.3

2.Поняття власності в господарській діяльності……………………...ст. 4-7

3.Зміст права власності…………………………………………………ст.8-10

4.Список використаної літератури…………………………………….ст.

2

Вступ

Люди вступають в господарську діяльність, щоб через економічні відносини привласнювати засоби виробництва, продукти праці та задовольняти свої потреби. Привласнення характеризує відношення людей до майна, що грунтується на розмежуванні “мого” і “чужого”. Власність зумовлює необхідність господарської діяльності, в одночас без господарської діяльності не може існувати власність, оскільки не може привласнити те, чого не існує. Господарська діяльність виступає підставою (способом) набуття як державної чи колективної (товари виробляють колективи громадян), так і приватної власності (суб’єктом виступає окремий громадянин).

Право власності регулюється та ґрунтується різними галузями права, зокрема конституційним, кримінальним, цивільним, господарським тощо. Першопочатково право власності закріплюється в ст. 41 Конституції України передбачено: «Кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.». Зокрема встановлюються форми власності, рівність всіх суб’єктів права власності, гарантії права власності та обов’язки власників. Норми ЦК України визначають поняття права власності, зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обороті, закріплюють способи права власності тощо.

3

1.Поняття власності в господарській діяльності

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Власність в Україні виступає в таких формах:

Приватна; колективна; державна.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є:

громадяни України; іноземні громадяни; особи без громадянства.

Право приватної власності виникає на підставі отримання громадянином доходів від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами приватної власності є:

індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці; сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян

України – членів однієї сім'ї, що проживають разом; приватні підприємства, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили; селянські (фермерські) господарства;

підприємства, засновані на власності іноземних громадян; майно, що належить громадянам, у тому числі громадянам, які

займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а саме: житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, інші цінні папери, а також майно споживчого і виробничого призначення;

4

твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці.

Право колективної власності виникає на підставі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення:

кооперативів; акціонерних товариств;

інших господарських товариств і об'єднань; передавання державних підприємств в оренду;

перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; державних субсидій;

пожертвувань організацій та громадян, інших цивільно-правових угод.

У колективну власність можуть бути передані землі:

колективних сільськогосподарських підприємств; сільськогосподарських кооперативів; сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі

створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств; землі садівницьких товариств – за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

Власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

Вищими органами управління суб'єктів колективної форми власності є:

загальні збори; конференції; з'їзди тощо.

Суб'єктами права колективної власності є:

орендні підприємства; організації орендарів; товариства покупців; кооперативи;

колективні підприємства і, в тому числі, колективні сільськогосподарські підприємства;

5

споживчі товариства та їхні спілки; господарські товариства; спільні підприємства;

об’єднання недержавних підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання); політичні партії, інші об'єднання громадян, релігійні організації та спілки цих структур.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної власності є:

держава в особі Верховної Ради України.

Об'єктами права загальнодержавної власності є:

майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система;

системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету;

національний банк та його установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фонди;

майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств;

об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

У загальнодержавній власності може перебувати інше майно, а також майно, передане у власність України іншими державами, юридичними особами і громадянами.

Суб'єктами права комунальної власності є:

Республіка Крим в особі її Верховної Ради;

6

адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Об'єктами права комунальної власності є:

майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Республіки Крим та утворюваних нею республіканських органів; майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів;

кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств комунальної власності;

місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність Республіці Крим, області, району чи іншій адміністративно-територіальній одиниці іншими суб'єктами права власності

7

2. Зміст права власності

Належні конкретному власнику правомочності володіння, користування та розпорядження своїм майном. Ця тріада правомочностей належить у сукупності тільки власнику.

Право володіння - це забезпечена законом можливість фактичного панування над річчю, утримання її у сфері свого господарювання.

Таким чином, законним володінням є володіння, яке ґрунтується на правовідносинах, які мають правові підстави, наприклад, укладення договору купівлі продажу, дарування тощо. Законне володіння ще іменують титульним. Законне (титульне) володіння може здійснюватися як власником речі (майна), так і іншими особами. Наприклад, заставодержатель має право володіння певною річчю (майном) на підставі договору, закону або рішення суду.

Слід мати на увазі, що власника інші законні володільці відрізняються тим, що власник на ряду з правомочністю володіння, завжди має право користування і розпорядженні річчю (майном), а законний (титульний) володілець може здійснювати інші правомочності лише за погодженням із власником. Так, наприклад, при договорі найму (оренди) майна орендар (наймач), окрім правомочності володіння, має і право користування цим майном. При укладенні договору комісії, комісіонер має право володіння та розпорядження майном. Володіння, яке не ґрунтується на правових підставах називають незаконним (безтитульним). Незаконне володіння може бути

добросовісне та недобросовісне.

Так, добросовісним незаконним володінням визнається володіння, коли особа, яка володіє майном без правових підстав, не знала і не повинна була знати про його незаконність. Наприклад, особа придбала на ринку річ, і пізніше було з’ясовано, що вона вкрадена.

Недобросовісним незаконним володінням є таке володіння, коли володілець майна знає або повинен був знати про незаконність свого володіння. Наприклад, особа знайшла річ і не повідомила відповідні органи про знахідку, а залишила йог собі.

Право користування - забезпечена законом можливість власника вилучати з речі її корисні властивості відповідно до її призначення, одержувати плоди і доходи, з метою задоволення різноманітних потреб.

8

Слід наголосити, що право володіння і право користування нерозривно пов’язані між собою. Без володіння не може бути здійснено користування річчю (майном).

Законними користувачами можуть бути як власник, так і інші особи, які користуються майном на законних підставах. Наприклад, наймач користується майном на підставі договору прокату; користувач користується річчю на підставі договору позички; державне підприємство користується майном, яке передано йому на праві повного господарського відання тощо.

За загальним правилом продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави, якщо це буде встановлено в договорі тощо.

Право розпорядження - забезпечена законом можливість власника визначати фактичну та юридичну долю речі: передавати її іншим особам у власність чи тимчасове володіння і користування, а в деяких випадках - і в розпорядження (договір комісії).

Право розпорядження може здійснюватися власником у різні способи: шляхом відчуження (продаж, дарування, рента тощо), шляхом передачі іншим особам у володіння та (або) користування (оренда, застава, позичка тощо), шляхом знищення або шляхом фізичної відмови від майна та ін.

Право розпорядження може бути обмежене у випадках, встановлених законом. Закон передбачає викуп пам’ятки історії та культури, який внаслідок дій або бездіяльності власника загрожує пошкодження або знищення тощо.

Необхідно знати, що право розпорядження, як і право володіння та право користування, може належати не лише власнику, а й іншим особам. Так, наприклад, за договором комісії комітент (власник) передає комісіонеру право розпорядження річчю, проте слід зауважити, що комісіонер набуває право володіння та право розпорядження, права ж користування він не має. Або, наприклад, за довіреністю власник може передати іншій особі всі три правомочності: володіння, користування та розпорядження його майном.

Всі правомочності взаємопов’язані між собою і виникають всі разом, як правило, у власника майна. Таким чином, у сукупності вони визнають всі можливі дії, які можуть здійснюватися щодо майна в межах закону і становити зміст права власності. Необхідно зазначити, що на зміст права

9

власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

10