Висновок
Таким чином,
ліцензування є формою виконавчої
діяльності, вираженої в санкціонуванні,
офіційному визнанні за визначеними
суб'єктами прав на заняття окремими
видами діяльності, коли потрібен високий
професіоналізм і кваліфікація, а також
здійснення контролю за фактично
здійснюваними діями. Ліцензійна
діяльність є основним і необхідним
засобом управлінського впливу, за
допомогою якого громадяни нашої держави
отримають змогу розширювати свою
діяльність, у зв'язку з наявністю
відповідних нормативних актів.
Тривалий час у
законодавстві не було визначено дане
поняття із переліком усіх істотних
ознак ліцензування. Крім того законодавець,
уживаючи термін «ліцензування», часто
підмінював його словосполученням
«видача ліцензій». На сьогодні існує
багато нормативних документів, які
врегульовують питання ліцензування.
Така їх кількість говорить, у першу
чергу, про те, що інститут ліцензування
не досить чітко визначений Законом
України «Про ліцензування певних видів
господарської діяльності», а також про
необхідність удосконалення інституту
ліцензування на теоретичному та
практичному рівнях.
Список використаної літератури
1. Бекірова Е.
Правова природа інституту ліцензування
певних видів господарської діяльності
// Підприємництво, господарство і право.
– 2007, №10, ст. 95 - 97.
2. Закон України
«Про ліцензування певних видів
господарської діяльності» // Відомості
Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 36.
3. Господарський
кодекс України: Коментар. – Х.: «Одіссей»,
2004. – 848 с.
4. Курило В. Державне
ліцензування як правова підстава
підприємницької діяльності з надання
послуг щодо охорони власності та громадян
// Юридична Україна. – 2004, № 2, ст. 50 - 54.
5. Ліцензування
в Україні / За ред. А.В. Шашкевич: Державний
комітет України з питань регуляторної
політики та підприємництва. – К.: Юрінком
Інтер, 2005. – 414 с.
6. Господарське
право України: Навчальний посібник / За
заг. ред. проф. Н.О. Саніахметової. – X.:
«Одіссей», 2005. – 608 с.
