Кримінологія ЗП-81-20210115T121054Z-001 / Лекція по кримінології №4
.docxЛекція по кримінології № 4
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА № 4. «Кримінологічне вчення про особу злочинця»
З дисципліни: «Кримінологія»
Категорія слухачів: студенти, слухачі коледжу.
Навчальні питання:
1. Поняття особи злочинця. Соціологічна та правова характеристика особи злочинця. Особа злочинця та суміжні поняття.
2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця. Сукупність ознак, що утворюють структуру особи злочинця
3. Соціальне й біологічне в особі злочинця
4. Класифікація злочинців, її критерії. Типологія злочинців та її значення для запобігання злочинам. Механізм індивідуальної злочинної поведінки.
ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Поняття особи злочинця. Соціологічна та правова характеристика особи злочинця. Особа злочинця та суміжні поняття
Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Особа злочинця - це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.
У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.
Суспільна небезпечність особи формується найчастіше до моменту вчинення злочину. Це, звичайно, виявляється в антигромадській поведінці конкретної особи. Антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння певною особою злочину. У кримінологічному аспекті початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину, тому що антисуспільні властивості, що характеризують особу злочинця, існують до злочину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину. Особа злочинця припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення засуджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосовуються інші превентивні заходи.
Соціально-демографічна характеристика особи злочинця охоплює: вік, стать, -рівень освіти, сімейний стан, професійну приналежність, рівень матеріального забезпечення, місце проживання або його відсутність.
Кримінально-правова характеристика особи злочинця охоплює: ступінь тяжкості вчиненого злочину, мотивацію злочинну, рецидив, форму вини тощо. Крім того така характеристика визначає кримінальну активність (притягнення до адміністративної відповідальності); ступінь вини (час формування злочинних намірів і об’єм їх реалізації); мотив злочину (характер і ступінь низинних спонукань); відношення особи до скоєного злочину (явка з повинною, повне каяття); моральний стан злочинця (вживання алкоголю, наркотиків); роль при скоєнні злочину (пособник, виконавець, особливо активний учасник, організатор, керівник злочину); виробничу характеристику; соціальну активність; побутову характеристику; заслуги перед державою і суспільством; психофізичний статус; поведінку його після скоєння злочину (відбування покарання).
Морально-психологічна характеристика охоплює: інтелектуальні й вольові якості особи; відношення суб’єкта злочину до моральних цінностей, трудових обов’язків, чужої власності, родини, дітей, оточуючого середовища.
Термін "особа злочинця" слід відрізняти від таких категорій, як особа підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого, винного та суб'єкту злочину, які застосовуються в законодавстві та правовій літератури. Ці поняття є кримінально-правовими, кримінально-процесуальними та кримінально-виконавчими (пенітенціарними) поняттями. Поняття особи підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого, винного застосовуються до певної людини, яка є носієм встановлених в законі обов'язків та прав упродовж руху кримінального провадження. Не є тотожними поняття "суб'єкт злочину" та "особа злочинця". Суб'єкт злочину є кримінально-правовим поняттям. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Особа злочинця є кримінологічним поняттям, яке окрім ознак суб'єкту злочину має і інші ознаки, які характеризують особу, що вчиняє злочин. Воно є поняттям більш широким ніж суб'єкт злочину і включає і інші ознаки, якості особи, внутрішню структуру особистості тощо. Однак, згідно зі ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен врахувати особу винного. Це стосується саме характеристик особистості винної особи.
Основні кримінологічні ознаки особи злочинця. Сукупність ознак, що утворюють структуру особи злочинця
Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь її суспільної небезпечності.
Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи: 1) соціально-демографічні; 2) кримінально-правові; 3) морально-психологічні; 4) соціально-рольові.
Соціально-демографічні ознаки – стать, вік, громадянство, місце народження, освіта, сімейний стан, належність до міського або сільського населення, соціальний стан і рід занять, матеріальне забезпечення, житлові умови, інші відомості соціально-демографічного характеру
Кримінально-правові ознаки – спрямованість посягання, мотивація злочинної поведінки, інтенсивність злочинної діяльності, відношення до скоеного, форма співучасті, наявність судимостей, самостійний чи груповий характер злочинної діяльності.
Морально-психологічні ознаки – моральні – ставлення до різних соціальних та моральних цінностей, рівень, характер, соціальна значущість потреб та їх задоволення; інтелектуальні – рівень розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широта поглядів; емоційні – темперамент, динамічність почуттів, ступінь емоційного збудження, сила і темп реакції на різноманітні подразники; вольові – вміння свідомо регулювати свою діяльність, здатність приймати рішення, здатність досягати поставленої мети.
Соціально-рольові ознаки – реальні соціальні функції індивіда, які обумовлені його станом у системі суспільних відносин, належність до соціальних груп, взаємовідносини і взаємодія з іншими людьми, установами, організаціями в різних сферах суспільного життя.
Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності і разом утворюють структуру особи злочинця. Так, соціально-демографічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі й поряд з останніми є вирішальним фактором у формуванні моральних і психологічних характеристик особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп
Соціальне й біологічне в особі злочинця
До набору біологічних якостей людини включаються анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозкові та інші властивості організму, а також прояви складного механізму успадкування. Біологічне в людині розцінюється переважною більшістю представників філософської, природничих і суспільних наук як випадкове і нейтральне, якщо брати його відокремлено у статиці. Але воно «спрацьовує» в період раннього формування особи і на окремих стадіях детермінації її поведінки. У цьому значенні біогенетичний фактор виступає як матеріальна передумова розвитку соціальної сутності людини в позитивному або негативному відношенні. Причому генетичний набір людини реалізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес залежить від конкретного середовища проживання і спілкування людини, а також від характеру її соціальної діяльності.
Основна і визначальна сторона особистості зводиться до її суспільної сутності, яка складається під впливом суспільства, членом якого вона є. Особа — це продукт і суб’єкт суспільних відносин. Ідея людини обов’язково передбачає оточення інших людей, з якими вона життєдіє, вступаючи у різні відносини з ними біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв’язку і взаємообумовленості
Особистістю визнається і злочинець — осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності і визнана винною у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Незважаючи на свої негативні якості, він залишається учасником суспільних відносин, продовжує взаємодіяти з іншими людьми і суспільством взагалі. На цій основі сформулюємо поглиблену характеристику особи злочинця – це це сукупність істотних і стійких соціальних властивостей і ознак, соціально значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об’єктивно реалізуючись у конкретному вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характеру суспільної небезпечності, а винній у ньому особі — властивості суспільної небезпечності, у зв’язку з чим вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом.
Класифікація злочинців, її критерії. Типологія злочинців та її значення для запобігання злочинам. Механізм індивідуальної злочинної поведінки
Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично вивчається не особа в комплексі її характеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.
У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:
1) за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;
2) за ознаками соціального становища й роду занять: робітники, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;
3) за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;
4) за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: повторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;
5) за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі;
6) за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.
Класифікація допомагає систематизувати контингент злочинців за статистичними показниками.
Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, що причинно пов'язані зі злочинною поведінкою. Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах: 1) характері вчинених злочинів; 2) глибині та стійкості антисоціальності особи.
Типи злочинців за характером антисуспільної спрямованості особи злочинців та змістом мотивації їх злочинної поведінки:
1 злочинці з негативно-зневажливим ставленням до людини та її найголовніших благ
2 злочинці з корисливо-егоїстичною мотивацією яка пов’язана з ігноруванням принципу розподілу соціальної справедливості і чесної праці
3 злочинці з індивідуально-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів та своїх обов’язків
4 злочинці з легковажно-безвідповідальним ставленням до встановлених соціальних приписів, цінностей, своїх обов’язків, яке і виявляється в необережних злочинах.
За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:
• насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;
• корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;
• корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;
• злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.;
• необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з необережності
За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокремлюють таких злочинців:
• випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);
• ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);
• злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);
• особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).
При вирішенні завдань профілактики доцільно застосовувати типологічний метод вивчення особи. На основі визначення типу особи та її основних характеристик добирають відповідні профілактичні заходи, що застосовують до конкретної особи.
Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль в ході досудового слідства, виявленні причин й умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні заходів щодо їх усунення. Встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого (підозрюваного), належить до обставин, які стосуються предмета доказування в будь-якій кримінальній справі.
Механізм злочинної поведінки
Механізм злочинної поведінки включає мотивацію скоєння злочину, планування (якщо злочин носить умисний характер), реалізація умислу (виконання) та суспільно небезпечні наслідки (особистого, майнового характеру).
Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та шляхи його реалізації. Мотив - це внутрішнє відчуття, бажання, яке підкріплюється потребами у вчиненні певних дій у конкретній ситуації. При прийнятті рішення щодо скоєння злочину відбувається прогнозування можливих наслідків, реалізація бажання, вибір засобів.
За характером скоєного злочину мотивацію можливо класифікувати як: негативного та зневажливого відношення до людської особистості; корисно-власних тенденцій; індивідуального і негативного відношення до різних соціальних інститутів та проблем, своїх громадянських, сімейних та інших обов’язків; легковажного, безвідповідального, недбалого відношення до вимог суспільної моралі.
Стадії мотивації та прийняття рішення можуть включати такі заходи, які законом про кримінальну відповідальність не кваліфікуються як злочин. Зокрема, особа, яка планує скоїти крадіжку у великих розмірах, влаштовується на роботу де планується вчинити злочин.
Після прийняття рішення наступає стадія його виконання. При цьому, фактична реалізація рішення може відрізнятись від запланованого варіанту.
З точки зору причинності, злочин має розглядатись, як результат взаємодії особистості злочинця та зовнішньої конкретної ситуації. У дорослої людини всі соціально-вагомі впливи зовнішнього оточення проходять через усвідомлення та особисті якості. У неповнолітнього злочинця суттєву роль відіграє кримінальне оточення та виховання.
Причини злочину – ті негативні явища та процеси дійсності, під впливом яких у свідомості особи появляються глибокі і стійкі погляди та звички що свідчать про готовність вчинити злочин. Умови злочину – об’єктивні обставини які сприяють вчиненню злочину та досягненню злочинного результату, викликають намір подальшого злочинного прояву – несприятливі умови морально-психологічного формування особистості та зовнішні об’єктивні обставини, що створюють криміногенну ситуацію – сприяючі – створюють загальний фон подій та явищ, обставини місця і часу, достатні – злочин можна вчинити безперешкодно в будь-який час, необхідні – обставини, що сприяють досягненню злочинного наслідку.
Криміногенна ситуація у механізмі конкретного злочину - подія або стан, який сприяє особі у прийнятті рішення щодо скоєння злочину. Класифікація криміногенних ситуацій за джерелом виникнення: заздалегідь була створена самим злочинцем; створена ним, але не навмисно; виникла у результаті аморальних та незаконних дій інших осіб; викликана стихійними силами природи; виникла через випадкові обставини.