Кримінальне право ЗП-81-20210115T121050Z-001 / Лекція по кримінальному праву №4

Лекція по кримінальному праву №4

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема «Кримінальна відповідальність та її підстави»

ТЕМА № 4 з урахуванням реформування КК України. «Кримінальна відповідальність та її підстави»

З дисципліни: «Кримінальне право: загальна частина»

Категорія слухачів: студенти, слухачі коледжу.

Навчальні питання:

1. Поняття кримінальної відповідальності.

2. Форми реалізації кримінальної відповідальності.

3. Підстави кримінальної відповідальності.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

1. Поняття кримінальної відповідальності

Кримінальний кодекс України не розкриває поняття кримінальної відповідальності, крім того, в науці кримінального права також немає єдиного розуміння кримінальної відповідальності. Так, одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; інші характеризують кримінальну відповідальність як певного роду обов’язок особи, що вчинила злочин; треті розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми; п’яті вважають кримінальну відповідальність осудом винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин із призначенням покарання або без нього тощо.

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, тому їй притаманні родові ознаки юридичної відповідальності, але водночас вона характеризується і своїми видовими ознаками:

1) кримінальна відповідальність становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину кримінального правопорушення, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень;

2) кримінальна відповідальність – це вид державного примусу, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень;

3) вид і міра обмежень особистого, майнового або іншого характеру визначені тільки в кримінальному законі, перш за все у санкції статті КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення;

4) зазнавання таких обмежень завжди носить вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов’язком спеціально уповноважених органів держави;

5) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення кримінального правопорушення, що виступає чи буде виступати як підстава такої відповідальності.

Принципи кримінальної відповідальності: законності; винності; справедливості; гуманізму; рівності громадян перед законом.

З урахуванням викладеного кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Кримінальна відповідальність протікає в межах певних правовідносин, що називаються кримінально-правовими. Питання про момент виникнення цих відносин у науці кримінального права є дискусійним (момент вчинення кримінального правопорушення, порушення кримінальної справи, винесення обвинувального вироку та ін.). Відповідь на це питання залежить від розуміння того, що становлять собою ці правовідносини, який зміст їх структурних елементів, у чому виражається їх взаємодія, як співвідносяться кримінальна відповідальність та аналізовані правовідносини.

1) З моменту, коли особа вчинила кримінальне правопорушення, між нею і державою виникають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права і обов’язки. Злочинець зобов’язаний зазнати осуду за вчинене кримінальне правопорушення, а також позбавлень і обмежень, передбачених КК. Разом з тим він має право, щоб до нього була застосована саме та стаття КК, яка передбачає вчинене ним діяння; покарання було призначене лише в межах санкції цієї статті; враховані відповідні положення Загальної та Особливої частин КК та ін. У свою чергу держава має право засудити злочинця і вчинене ним діяння, а також обмежити його правовий статус у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і строків погашення або зняття судимості, проте при цьому вона зобов’язана забезпечити правильну кваліфікацію вчиненого діяння, призначення покарання відповідно до вимог КК з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, а також обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання, тощо.

Взаємні права і обов’язки сторін в аналізованих правовідносинах становлять їх юридичний зміст. Тобто кримінально-правові відносини об’єктивно виникають з моменту вчинення кримінального правопорушення, незалежно від того, виявлено кримінальне правопорушення чи органами держави чи ні (доказом цього є хоча б те, що строки давності відповідно до ст.49 КК починають обчислюватися саме з дня вчинення кримінального правопорушення). Процесуальні ж акти порушення кримінального провадження, притягнення особи як обвинуваченого або винесення обвинувального вироку не породжують і не створюють кримінально-правових відносин, а лише констатують їх, оскільки і до винесення цих актів між злочинцем і державою вже виникли реальні юридичні відносини.

2) Суб’єктами таких відносин, з одного боку, є особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, а з іншого – держава. На певному етапі розвитку правовідносин органом, що представляє державу, виступає суд. Саме обвинувальний вирок суду остаточно засвідчує існування кримінальних правовідносин, що виникли в момент вчинення кримінального правопорушення. Вирок є формою вираження державного осуду злочинця і вчиненого ним діяння і конкретизує вид і міру тих обмежень, яких має зазнати засуджений. Отже, з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили правовідносини досягають своєї повної визначеності.

3) Об’єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові або інші блага особи, зменшення яких передбачається в санкції статті Особливої частини КК, за якою особа визнається винною у вчиненні кримінального правопорушення, і які визначені обвинувальним вироком суду.

Кримінальні правовідносини, за загальним правилом, існують протягом усього часу відбування засудженим покарання та ще якийсь час після його відбуття – до моменту погашення або зняття судимості, це різні строки, які встановлюються відповідно до ст.89 КК. Проте кримінально-правові відносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі. Підстави такого припинення можуть бути різними, наприклад, смерть особи, перебіг строків давності (статті 49 і 80 КК), звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 45-48), видання акта амністії або помилування (статті 85-87). Особи, які засуджені без призначення покарання або із звільненням від покарання відповідно до ч. 3 ст. 88 КК вважаються такими, що не мають судимості.

Хоча кримінальна відповідальність й протікає в рамках кримінально-правових відносин, проте їх часові межі є різними. Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р., яким дано офіційне тлумачення ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність), кримінальна відповідальність настає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили.

Момент закінчення кримінальної відповідальності в науці визначають по різному: момент припинення кримінально-правових відносин, відбуття покарання, погашення або зняття судимості. Однак якщо під кримінальною відповідальністю розуміти зазнавання засудженим обмежень своїх прав і свобод, покладених на нього спеціальними органами держави, то очевидно, що кримінальна відповідальність має місце протягом часу відбування призначеного судом покарання та строку судимості, оскільки остання тягне за собою певні загальногромадянські і кримінально-правові наслідки (ст.88 КК). Отже, момент погашення або зняття судимості й визначає кінцевий момент кримінальної відповідальності.

2. Форми реалізації кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох основних формах.

За чинним на даний момент законодавством ці форми такі: Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання (ч.4 ст.74 КК). Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється (ч.1 ст.75 КК). Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

Остання форма реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання. Разом з тим судимість має свої межі, зазначені в статтях 89 і 90 КК, які визначають межі кримінально-правових відносин. Тому момент погашення або зняття судимості свідчить про припинення кримінально-правових відносин.

Ці форми такі: першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання ч.4 ст.74 КК; другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється ч.1 ст.75 КК – це звільнення від відбування покарання з випробуванням, тоді судимість погашається після проходження іспитового строку, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення, третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання.

Розгляд форм реалізації кримінальної відповідальності дає змогу відмежувати її від покарання. Передусім поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реального перетерпіння винним негативних наслідків вчиненого кримінального правопорушення, в першу чергу державного засудження. В той же час поняття покарання відбиває лише вид і міру тих позбавлень та обмежень прав і свобод засудженого, котрі визначаються йому судом. Далі, кримінальна відповідальність знаходить свою реалізацію в декількох формах, де реальне відбування винним призначеного йому покарання є лише однією з них. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, а підставою покарання – переконання суду в доцільності призначення засудженому покарання, а також в необхідності його реального відбування. Нарешті, після відбуття покарання особа знаходиться у стані судимості і тільки після зняття або погашення судимості припиняється кримінальна відповідальність.

3. Підстави кримінальної відповідальності

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу кримінального правопорушення, передбаченого КК. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення.

В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона – це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична – це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом повної відповідності фактичної і юридичної сторін вчиненого.

Як відзначалося, кримінальна відповідальність – це реакція держави на вчинене кримінального правопорушення. Така реакція знаходить своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави – обвинувальному вироку суду. В зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності.

Матеріальною підставою визнається кримінальне правопорушення, а процесуальною – обвинувальний вирок суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за те саме кримінальне правопорушення.

За чинним законодавством відповідно до ст.. 89. КК наявні такі строки погашення судимості

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2-1) особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання;

4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;

6) особи, засуджені за вчинення злочину до обмеження волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;

7) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за нетяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;

8) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;

9) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

4