Лекція по кримінальному праву №11

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема № 11 «Стадії вчинення кримінального правопорушення»

З дисципліни: «Кримінальне право: загальна частина»

Категорія слухачів: студенти, слухачі коледжу.

Навчальні питання:

1. Поняття та види стадій вчинення кримінального правопорушення.

2. Поняття закінченого та незакінченого кримінального правопорушення.

3. Поняття готування до кримінального правопорушення, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

4. Поняття та види замаху на кримінальне правопорушення, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

1. Поняття та види стадій вчинення кримінального правопорушення

Стадії кримінального правопорушення — це передбачені КК, суспільно небезпечні етапи його вчинення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації кримінально протиправного наміру, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення (припинення), а тим самим і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння.

Стадії вчинення кримінального правопорушення відрізняються між собою і моментом закінчення кримінально протиправного діяння. Воно може бути закінчено винним, але його вчинення може не вдатися і через це припинитися на попередніх стадіях (готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення ). Якщо кримінальне правопорушення закінчено, він поглинає попередні етапи (стадії) його вчинення, вони не мають самостійного значення, а тому не впливають на його кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, коли кримінальне правопорушення є незакінченим з причин, які не залежали від волі винного. В таких випадках діяння злочинця кваліфікуються відповідно як готування до кримінального правопорушення або замах на кримінальне правопорушення.

Кримінальний кодекс України визнає кримінально протиправними та караними три стадії вчинення кримінального правопорушення:

1) готування до кримінального правопорушення (ст. 14 КК);

2) замах на кримінальне правопорушення (ст. 15 КК);

3) закінчене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 13 КК).

Перші дві стадії — готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення — визнаються кримінальним законом незакінченим кримінальним правопорушенням і є його видами (ч. 2 ст. 13 КК), їх ознаки передбачені відповідно у статтях 14 та 15 КК. Закінчені кримінальні правопорушення сформульовані у диспозиціях статей Особливої частини КК.

Стадії кримінального правопорушення мають місце тільки в умисних кримінальних правопорушеннях. В необережних посяганнях воля особи не спрямована на скоєння конкретного кримінального правопорушення, тому стадії в необережних діяннях виключаються.

Виділення трьох стадій вчинення кримінального правопорушення не означає, що кожний злочин проходить їх всі. Наприклад, приготування може взагалі бути відсутнім, а можуть мати місце всі три стадії. Але самостійне значення має тільки стадія закінченого кримінального правопорушення. і тільки якщо кримінальне правопорушення не було доведено до кінця, стадії попередньої кримінально протиправної діяльності набирають самостійного значення.

Закон про кримінальну відповідальність не визнає в якості стадії вчинення кримінального правопорушення, а значить не вважає кримінально протиправним та караним, виявлення умислу на вчинення кримінального правопорушення.

Виявлення умислу (наміру) на вчинення кримінального правопорушення – це виражене зовні тим чи іншим чином бажання вчинити кримінальне правопорушення. Формами такого прояву, зокрема, є усна (висловлювання бажання вчинити кримінальне правопорушення), письмова (повідомлення про майбутнє вчинення кримінального правопорушення), конклюдентні дії. Особливістю цього явища є те, що ніяких конкретних дій, якими безпосередньо спричиняється шкода суспільним відносинам, не здійснюється. Тобто у особи є тільки намір скоїти кримінальне правопорушення, який в реальній діяльності людини ще не проявився. В законі ж говориться, що особа може нести кримінальну відповідальність за вчинення діяння (дії або бездіяльності), то не можна притягти до відповідальності тільки за думки, що мають місце в її свідомості.

Таким чином, виявлення умислу, що не має фізичного втілення в суспільно небезпечному діянні (наприклад, стало відоме з щоденника людини чи листа), не повинно тягти за собою кримінальну відповідальність.

Не є виключенням з цього правила і встановлення кримінальної відповідальності за погрозу, наприклад, вчинити вбивство (ст.129 КК). В даному випадку мова не йде про виявлення умислу. Об’єктивна сторона цього складу кримінального правопорушення проявляється в дії – в погрозі заподіяти потерпілому смерть. Погрози ці реальні і тому суспільно небезпечні. Погроза впливає на психіку потерпілого, винний бажає залякати його, заставити змінити звичний для того образ життя. Для цього складу не має значення, був лі у винного намір на скоєння конкретних дій чи ні. Головне, що потерпілий сприймає її як реальну. Виявлення умислу має важливе профілактичне значення, так як у правоохоронців є можливість попередити скоєння кримінального правопорушення.