2. Спільна діяльність школи, сім’ї, громадськості і трудових колективів у вихованні учнів.

1. Розвиток теорії сімейного виховання в зарубіжній і українській педагогіці.

Історіографія наукових досліджень проблем сімейного виховання свідчить про їх важливість на всіх етапах історичного розвитку народів світу. У різні часи до проблем сімейного виховання зверталися філософи, політики, письменники, педагоги.

Зарубіжна класична педагогіка в особі своїх кращих представників сприяла не лише розробці становлення інституту сімейного виховання, а й реалізації його положень у різних країнах світу. Основи наукового підходу до розробки проблем сімейного виховання заклав великий чеський педагог Я. А. Коменський, перу якому належить перша в світі книга для батьків – «Материнська школа» завдяки їй Я. А. Коменського поправу віднесено до засновників методики навчання і виховання дітей дошкільного віку в сім’ї під керівництвом матері.

Високо підніс ідею сімейного виховання видатний швейцарський педагог У. Г. Плеталоцці в працях, Лінгарда і Гертруда, «Як Гертруда навчає своїх дітей»; «Керівництво для матерів» Він був одним з перших педагогів які намагались розробити проблему взаємозв’язку сім’ї і школи. Кращим середовищем виховання людяності в людини є атмосфера сімейної любові, яка є основною умовою не лише домашнього, але й шкільного виховання. Ж. Ж Руссо підкреслював, що ідеальна сім’я – це перший зразковий сімейний осередок, з якого почнеться відновлення людського суспільства. З урахуванням досягнень класичної педагогіки в галузі сімейного виховання досліджувалась історія сімейного виховання в Україні. В умовах постійної боротьби Українського народу за незалежність, за національні інтереси, саме сім’я стала хранителькою і сповідницею тих педагогічних ідей і виховних традицій, які живили і живлять українську педагогіку. Виховні цінності сім’ї стали основою розвитку наукових засад сімейного виховання в Україні. Фундамент його було закладено в працях таких мислителів, як Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Петро Могила, у виховні системі братських шкіл та ін.

Питання сімейного виховання не обминув і видатний український філософ-проосвітитель Г. С. Сковорода. У своїх притчах, байках і листах висвітлював дуже цінні думки з приводу батьківського виховання. У притчі «Вдячний Еродій» він пише про те, що «благо народити», – це тільки один з обов’язків батьків Другий обов’язок, не менш важливий – це «благо навчити» з великою симпатією Г. С. Сковорода ставиться до тих батьків, які досягають результатів у вихованні своїх дітей завдяки відповідальному ставленні у вихованні своїх дітей завдяки відповідальному ставленні до своїх обов’язків.

Винятково важливою вважав роль сім’ї у правильному вихованні дитини і відомий український поет і мислитель Т. Г. Шевченко з великою симпатією він ставився до ти сімей, де у взаєминах відчувається сердечна прихильність, щирість і взаєморозуміння. Особливо побожно ставився він до жінки-матері, «Слово мама – великеє, найкращеє слово», – проголошував поет. Глибокою повагою до матері-трудівниці пройнята його поема «Наймичка». Водночас поет таврує тих матерів як поміщення з повісті «Прогулка с удовольствием и не без моралі», яку більше цікавлять вбрання, власні діти.

Питання сімейного вихованя хвилювали й кавкастського педагога О.В Духновича, який вказув що батьки є першими вихователями своїх дітей. Батьки повинні піклуватися про здоров’я дітей, їх фізичний та моральний розвиток: Духнович звертав особливу увагу батьків на важливість особистого прикладу, бо дитина «все сприймає що бачить і чує». Питанням сімейного виховання приділяли надзвичайно велику увагу такі педагоги письменники, як Іван Франко, Леся Українка, Т. Лубенець, Я. Ченіга, Б. Грінченко, С. Русова.

І. Франко пише про те, що батьки зобов’язані проникати в психологію своїх дітей, розуміти їхні прагнення («Малий Мирон»).

Л. Українка підкреслює, що основу душевного єднання батьків і дітей треба закладати в дні раннього дитинства. Тільки маючи свої дітей за найближчих друзів, шануючи їх особистість, встановивши з ними щирі стосунки, можуть батьки сподіватися, що й пізніше їх з’єднувати їх не лише природна біологічна прихильність, а й почуття глибокої поваги й взаєморозуміння, що вони стануть добрими друзями й надійними товаришами своїх дорослих дітей.

Я. Чиніга у книзі «Проблеми виховання та навчання дітей у світлі науки та практики» наголошує на тому що сім’я відіграє велику роль у вихованні дитини справжньою людиною. Сім’я готує грунт для морального виховання, що саме у сім’ї у дитини розвивається і добре, і погане.

Б. Грінченко у статті «Якої нам треба школи», розповідаючи про бідні селянські сім’ї, що в них усі члени сім’ї розмовляють лише українською мовою, він робить висновок, що цим дітям і в школах лише навчатись українською мовою і тому треба всіляко сприяти цьому. Він вважає що саме від матері залежить якою мовою буде говорити її дитина.

С. Руссова «Найкращим керманичем мусить бути рідна мати дитини – природна вихователька своїх дітей, яка в інший раз і без наукової підготовки, одним інстинктом вміє читати в дитячій душі і розуміти її». Надаючи виняткового значення сім’ї у підготовці дитини до життя, К. Д. Ушинський не вважав сімейне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як громадянський обов’язок кожного з них. Найкращою вихователькою в сім’ї Ушинський вважав матір. Коли в жінки народжується дитина то вона вже не живе для себе а повністю віддається вихованню маленької істоти. Мати, на думку Ушинського має кращі педагогічні здібності, ніж батько, бо в самому характері жінки закладені такі багаті скарби для виховання, як терплячість, наполегливість, ніжність, смак, головне – природна любов до дітей. Однак для того щоб мати могла правильно виховувати своїх дітей необхідна всебічна підготовленість її до цієї винятково важливої діяльності.

А. С. Макаренко надавав великого значення проблеми – сім’я і школа, вихованню дітей у сім’ї. «Книга для батьків» і «Лекції про виховання дітей» А. С. Макаренка є своєрідною енциклопедією сімейного виховання. Його погляди на виховання дітей у сім’ї, на зв’язок сім’ї і школи у вихованні дітей і молоді мають особливо велике значення і тепер.

У різнобічній науковій творчості В. О. Сухомлинського проблема сімейного виховання була предметом постійного наукового пошуку та уваги, результатом яких стали праці, де розглядаються соціальні, психолого-педагогічні, правові, морально-етичні та навчально-методичні аспекти проблеми сімейного виховання. Його праці «Серце віддаю дітям», «Батьківська педагогіка», «Павлиська середня школа», «Духовний світ школяра» та ін.. дісталивизначення світової науково-педагогічної і батьківської громадськості. Він розробив цілу методику «сімейно-шкільного виховання».

У всі періоди розвитку педагогічної науки в Україні сім’я була предметом уваги, наукового пошуку. Тенденції до розширення сутті історико-педагогічних надбань України з питань сімейного виховання знаходимо у працях дослідників У. Беха, В. Бондаря, С. Ганчаренка, У.Зоулома, М. Євтуха, П. Щербання, О. Сухомлинської, та ін.

Таким чином з огляду на широке коло означених проблем можна зробити висновок, що як сім’я і виховання дітей в сім’ї є актуальним завданням сучасного історико-педагогічного дослідження.