2. Характеристика груп та окремих методів навчання.

Метод навчання (від греч. metodos — буквально: шлях до чого-небудь) — це упорядкована діяльність педагога й учнів, спрямована на досягнення заданої мети навчання. Під методами навчання (дидактичними методами) часто розуміють сукупність шляхів, способів досягнення цілей, рішення завдань освіти. У педагогічній літературі поняття методу іноді відносять тільки до діяльності педагога чи до діяльності учнів. У першому випадку доречно говорити про методи викладання. А в другому — про методи навчання. Якщо ж мова йде про спільну роботу вчителя й учнів, то тут, безсумнівно, виявляються методи навчання. Класифікація методів навчання за різними ознаками Класифікація методів навчання – це упорядкована за певною ознакою їхня система. В даний час відомі десятки класифікацій методів навчання. Однак нинішня дидактична думка дозріла до розуміння того, що не слід прагнути установити єдину і незмінну номенклатуру методів. Навчання – надзвичайне рухливий, діалектичний процес. Система методів повинна бути динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що постійно відбуваються в практиці застосування методів. Розглянемо сутність і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання. 1. Традиційна класифікація методів навчання, що бере початок у древніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. Як загальну ознаку виділюваних у ній методів береться джерело знань. Таких джерел здавна відомо три: практики, наочність, слово. У ході культурного прогресу до них приєднався ще один — книга, а в останні десятиліття усе сильніше заявляє про себе могутнє безпаперове джерело інформації – відео в сполученні з новітніми комп'ютерними системами. У даній класифікації виділяється п’ять методів: практична, наочна, словесний, робота з книгою, відеометод. Кожний з цих загальних методів має модифікації (способи вираження). 2. Класифікація методів за призначенням (М.А. Данилов, Б.П. Єсипов). За спільну ознаку класифікації виступають послідовні етапи, через які проходить процес навчання на уроці. Виділяються наступні методи: - придбання знань; - формування умінь і навичок; - застосування знань; - творча діяльність; - закріплення; - перевірка знань, умінь, навичок. Неважко помітити, що дана класифікація методів погоджена з класичною схемою організації навчального заняття і підпорядкована завданню допомогти педагогам у здійсненні навчально-виховного процесу і спростити номенклатуру методів. 3. Класифікація методів за типом (характером) пізнавальної діяльності (І.Я. Лернер, М.Н. Скаткін). Тип пізнавальної діяльності (ТПД) — це рівень самостійності (напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають учні, працюючи по запропонованій вчителем схемі навчання. Ця характеристика тісно сполучена з уже відомими нам рівнями розумової активності учнів. У даній класифікації виділяються наступні методи: • пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний); • репродуктивний; • проблемний виклад; • частково-пошуковий (евристичний); • дослідницький. 4. За дидактичними цілями виділяється дві групи методів навчання: 1) методи, що сприяють первинному засвоєнню навчального матеріалу; 2) методи, що сприяють закріпленню й удосконалюванню придбаних знань (Г.І. Щукіна, І.Т. Огородников і ін.). 5. Найбільше поширення в дидактику останніх десятиліть дістала класифікація методів навчання, запропонована академіком Ю.К. Бабанським. У ній виділяється три великі групи методів навчання: 1) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; 3) методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. Характеристика методів навчання за джерелом знань Словесні методи. Словесні методи займають провідне місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги – Я.А. Коменский, К.Д. Ушинский і ін. – виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час нерідко називають їх застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об’єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів. Словесні методи підрозділяються на наступні види: розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою. Розповідь. Метод розповіді припускає усний оповідальний виклад змісту навчального матеріалу. Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання. Міняється лише характер розповіді, його обсяг, тривалість. До розповіді, як методу викладу нових знань, звичайно пред'являється ряд педагогічних вимог: - розповідь повинна забезпечувати ідейно-моральну спрямованість викладання; - містити тільки достовірні і науково перевірені факти; - включати достатня кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність висунутих положень; - мати чітку логіку викладу; - бути емоційним; - викладатися простою і доступною мовою; - відбивати елементи особистої оцінки і відносини вчителя до фактів, що викладаються, подіям. Пояснення. Під поясненням варто розуміти словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного об'єкта, окремих понять, явищ. Пояснення – це монологічна форма викладу. До пояснення найчастіше прибігають при вивченні теоретичного матеріалу різних наук, рішенні хімічних, фізичних, математичних задач, теорем; при розкритті корінних причин і наслідків у явищах природи і громадського життя. Використання методу пояснення вимагає: * точного і чіткого формулювання задачі, суті проблеми, питання; * послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів; * використання порівняння, зіставлення, аналогії; * залучення яскравих прикладів; * бездоганної логіки викладу. Пояснення як метод навчання широко використовується в роботі з дітьми різних вікових груп. Однак у середньому і старшому шкільному віці, у зв'язку з ускладненням навчального матеріалу і зростаючими інтелектуальними можливостями учнів, використання цього методу стає більш необхідним, чим у роботі з молодшими школярами. Бесіда. Бесіда - діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового чи матеріалу перевіряє засвоєння ними уже вивченого. Бесіда відноситься до найбільш старих методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував Сократ, від імені якого і відбулося поняття “сократическая бесіда”. У залежності від конкретних задач, зміст навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі виділяють різні види бесід. Широке поширення має евристична бесіда (від слова “еврика” - знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, спираючи на наявні в знання, що учиться, і практичний досвід, підводить їх до розуміння і засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків. Для повідомлення нових знань використовуються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, неї називають вступної чи вступний. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу. У ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учню (індивідуальна бесіда) чи учнями всього класу (фронтальна бесіда). Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно може проводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіда в старших класах, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по тим чи іншим темам, поставленим учителем на обговорення. Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем усьому класу, щоб всі учні готувалися до відповіді. Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб будили думка учня. Не слід ставити подвійних, що підказують чи питань, що наштовхують на угадування відповіді. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу “так” чи “ні”. У цілому, метод бесіди має наступна перевага: - активізує учнів; - розвиває їхня пам'ять і мова; - робить відкритими знання учнів; - має велику виховну силу; - є гарним діагностичним засобом. Недоліки методу бесіди: - вимагає багато часу; - містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується в їхнє пам'яті); - необхідний запас знань. Дискусія. Дискусія як метод навчання заснований на обміні поглядами по визначеній проблемі, причому ці погляди відбивають власна думка чи учасників спираються на думки інших облич. Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли учні мають значний ступінь зрілості і самостійності мислення, вміють аргументувати, доводити й обґрунтовувати свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: учить більш глибокому розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, вважатися з думками інших. Лекція. Лекція - монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, як правило, у старших класах і займає весь чи майже весь урок. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття школярами навчального матеріалу в його логічних опосередкуваннях і взаємозв'язках по темі в цілому. Актуальність використання лекції в сучасних умовах зростає в зв'язку в застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу по чи темах великим розділам. Шкільна лекція може застосовуватися також при повторенні пройденого матеріалу. Такі лекції називаються оглядовими. Проводяться вони по однієї чи декільком темам для узагальнення і систематизації вивченого матеріалу. Застосування лекції як методу навчання в умовах сучасної школи дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність учнів, утягувати їх у самостійні пошуки додаткової наукової інформації для рішення проблемних учбово-пізнавальних задач, виконання тематичних завдань, проведення самостійних досвідів і експериментів, що граничать з дослідницькою діяльністю. Саме цим порозумівається той факт, що в старших класах питома вага лекції останнім часом став зростати. Робота з підручником і книгою - найважливіший метод навчання. У початкових класах робота з книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше учаться працювати з книгою самостійно. Існує ряд прийомів самостійної роботи з друкованими джерелами. Основні з них: - Конспектування - короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першого (від себе) чи від третього обличчя. Конспектування від першого обличчя краще розвиває самостійність мислення. - Складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частині й озаглавити кожну частину. - Тезування - короткий виклад основних думок прочитаного. - Цитування - дослівна витримка з тексту. Обов'язково указуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка). - Анотування - короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотного змісту. - Рецензування - написання короткого відкликання з вираженням свого відношення про прочитаний. - Складання довідки - відомостей про що-небудь, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні і т.д. - Складання формально-логічної моделі - словесно-схематичного зображення прочитаного. - Складання тематичного тезауруса - упорядкованого комплексу базових понять по розділі, темі. - Складання матриці ідей - порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів. Такі короткі характеристики основних видів словесних методів навчання. Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу знаходиться в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя і технічних засобів. Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словесними і практичними методами навчання. Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві великі групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій. Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці й ін. Метод демонстрацій зазвичай пов’язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів і ін. Такий поділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційні є умовним. Воно не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстрацій через епідіаскоп чи кодоскоп). Упровадження нових технічних засобів у навчальний процес (телебачення, відеомагнітофонів, комп’ютерів) розширює можливості наочних методів навчання. При використанні наочних методів навчання необхідно дотримувати ряд умов: а) застосовувана наочність повинна відповідати віку учнів; б) наочність повинна використовуватися в міру і показувати її випливає поступово і тільки у відповідний момент уроку; в) спостереження повинне бути організоване таким чином, щоб всі учні могли добре бачити предмет, що демонструється; г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при показі ілюстрацій; д) детально продумувати пояснення, що даються в ході демонстрації явищ; е) наочність, яка демонструється, повинна бути точно погоджена зі змістом матеріалу; ж) залучати самих учнів до перебування бажаної інформації в наочному чи приладді демонстраційному пристрої. Практичні методи. Практичні методи навчання основані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи. Вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової чи практичної дії з метою оволодіння їм чи підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання і віку учнів. Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові, графічні й учбово-трудові. При виконанні кожного з них учні роблять розумову і практичну роботу. По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють: а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення - відтворюючі вправи; б) вправи по застосуванню знань у нових умовах - тренувальні вправи; Якщо при виконанні дій учень про себе чи вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи називають коментованими. Коментування дій допомагає учителю виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів. Розглянемо особливості застосування вправ. Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті, мови й уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів. Письмові вправи використовуються для закріплення знань і вироблення умінь у їхньому застосуванні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмової мови, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть сполучатися з усними і графічними. До графічних вправ відносяться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсій і т.д. Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими і вирішують єдині навчальні задачі. Застосування їх допомагає учнем краще сприймати, осмислювати і запам'ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвитку просторової уяви. Графічні роботи в залежності від ступеня самостійності учнів при їхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний чи творчий характер. До учбово-трудових вправ відносяться практичні роботи учнів, що мають виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправ є застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів. Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них: свідомий підхід учнів до їх виконання; дотримання дидактичної послідовності у виконанні вправ - спочатку вправи по завчанню і запам'ятовуванню навчального матеріалу, потім - на відтворення - застосування раніше засвоєного - на самостійний перенос вивченого в нестандартні ситуації - на творче застосування, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вже засвоєних знань, умінь і навичок. Украй необхідні і проблемно-пошукові вправи, що формують в учнів здатність до здогаду, інтуїцію. Лабораторні роботи - це проведення учнями за завданням учителя досвідів з використанням приладів, застосуванням інструментів і інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування. Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному чи дослідницькому плані. Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, якось: над ростом рослин і розвитком тварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік і озер у залежності від погоди і т.п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботи доручення школярам збору і поповнення експонатами місцевих краєзнавчих чи музеїв шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У будь-якому випадку вчитель складає інструкцію, а учні записують результати роботи у виді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більш. Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючий характер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але і за межами школи (виміру на місцевості, робота на пришкільній ділянці). Особливий вид практичних методів навчання складають заняття з навчальними машинами, з машинами-тренажерами і репетиторами. Інструктування як специфічний метод професійного навчання Методи професійного навчання – це система і логічна послідовність спільних дій інженера-педагога і учня профтехучилища за допомогою яких учні опановують професійними знаннями, уміннями і навичками, розвивають творчі здібності, формують основи професійної майстерності. Існує певна відмінність між методами теоретичного і, виробничого (практичного) навчання. Якщо на уроках по предметах профтехциклу викладач повідомляє нову навчальну інформацію всім учнем одночасно, то в умовах виробничого навчання найчастіше заняття проводяться з підгрупами учнів і навіть індивідуально (наприклад, навчання водінню автотранспортних засобів, робота на зварювальному устаткуванні й інші). Специфічним методом, який застосовується у виробничому навчанні є інструктування. Інструктуванням в умовах виробничого навчання називають чітко визначену систему вказівок і рекомендацій, що стосуються способів виконання трудових дій, дотриманню правил техніки безпеки і вимог виробничої санітарії і гігієни. Інструктування може проводиться як в усній, так і в письмовій формі. Розрізняють наступні види усного інструктування: 1. Вступне інструктування – підготовляє учнів до активного і свідомого виконання вправ. Як правило, під час вступного інструктування демонстрація і пояснення поєднуються. При цьому, пояснення повинне стосуватися внутрішніх процесів, які протікають у тих чи інших пристроях, що не можуть спостерігатися безпосередньо, а саме: • хімічних і фізичних процесів, що здійснюються під час роботи устаткування; • взаємодії окремих вузлів і деталей, передбачена кінематичною схемою; • принципів роботи і взаємодії різних блоків, субблоків, модулів і окремих електро- і радіоелементів електро-, радіо- і обчислювальної апаратури; • опису внутрішніх зміні, що відбуваються в пристрої чи устаткуванні під час його роботи і т.д. Вступне інструктування, що проводиться на початку уроку виробничого навчання, має таку типову структуру: 1) повідомлення теми і мети уроку; 2) перевірка теоретичної підготовки учнів (перевірка матеріалу, вивченого на уроках теоретичного навчання і попередніх уроках виробничого навчання); 3) роз’яснення суті запланованої на даний урок роботи, а також порядку виконання вправ чи самостійних робіт; 4) розгляд креслень, схем і технічних умов виробів, що мають бути виготовлені; 5) демонстрація матеріальних об'єктів, що виступають як еталони майбутніх учбово-виробничих робіт; 6) ознайомлення учнів з матеріалами, інструментами, устаткуванням, пристроями і пристосуваннями, що будуть використовуватися при виконанні навчально-виробничих робіт; 7) пояснення і демонстрація раціональних прийомів і способів виконання робіт, а також способів контролю їхньої якості; 8) розгляд можливих типових помилок і способів їхнього запобігання; 9) пояснення і демонстрація способів раціональної організації робочого місця під час виконання учбово-виробничих робіт; 10) розгляд правил безпеки праці для даного виду робіт і при роботі в майстернях; 11) закріплення і перевірка засвоєння учнями матеріалу вступного інструктування і, при необхідності, повторне пояснення і демонстрація прийомів і способів роботи; 12) видача завдань і розподіл учнів по робочих місцях. Наведена структура може видозмінюватися в залежності від специфіки змісту навчального матеріалу, мети навчання і професійного досвіду майстра виробничого навчання. 2. Поточне інструктування ? спрямоване на усунення найбільш типових помилок, що виникають у процесі виконання трудових вправ після вступного інструктування. Проводиться як правило індивідуально з кожним учнем. Поточне інструктування організовується, як правило у формі цільових обходів робочих місць учнів, під час яких перевіряється: а) правильність організації робочого місця; б) правильність виконання трудових прийомів і операцій; в) правильність користування вимірювальним інструментом і контрольно-вимірювальними приладами; г) уміння користатися технічною документацією; д) дотримання правил техніки безпеки і норм виробничої санітарії і гігієни. При проведенні поточного інструктажу необхідна поетапна організація цільових обходів: 1-й обхід: після вступного інструктажу, коли всі учні приступили до роботи; 2-й обхід: здійснюється перевірка правильності організації робочого місця, ступеня засвоєння показаних трудових прийомів і операцій, раціонального використання матеріалів і інструментів, дотримання правил техніки безпеки; 3-й обхід: виявлення помилок при виконанні робіт і їхнє усунення. 3. Заключне інструктування ? передбачає узагальнення майстром (інструктором) найбільш характерних (типових) помилок, що виникли при виконанні окремих операцій, і розгляду шляхів їх усунення. Проводиться як наприкінці уроку виробничого навчання, так і по завершенню вивчення чергових тим навчальної програми. Здійснюється він, як правило, у вигляді активної бесіди з учнями. Письмове інструктування має особливу дидактичну цінність у процесі виробничого навчання. Воно дозволяє поєднати в письмових інструкціях різні види інформації – словесну, графічну, вносити в текст контрольні питання. Творчий підхід у виборі методів навчання для досягнення дидактичної мети заняття Рішення дидактичних задач забезпечується різноманітною діяльністю, яку можна розглядати як систему дій. Дія  це елемент діяльності, спрямований на рішення простої поточної задачі. В інженерній психології розрізняють наступні види дій: • предметно-практичні, • предметно-розумові; • знаково-практичні, • знаково-розумові. Предметно-практичні дії пов’язані зі зміною форми розмірів предмета, а також з його переміщенням у просторі. Усі професії ручної праці в переважній ступені характеризуються формуванням таких дій. Предметно-розумові дії обумовлені оперуванням образу предмета, представленням його в умі. Це переважно розумові дії. Знаково-практичні дії припускають практичне оперування знаками і знаковими системами (рішення всіляких задач, відшукування даних по таблицях). Знаково-розумові дії полягають в оперування знаками і знаковими системами в умі (наприклад, розумові дії, в результаті яких здійснюються логічні й обчислювальні операції). Формування дій у процесі навчання забезпечується прийомами викладання і прийомами навчання. Система прийомів (чи прийом) складають зміст методу. Метод викладання і метод навчання утворюють загальний метод ? метод навчання. Метод може включати різні прийоми, але його назва найчастіше визначається переважаючим прийомом. Логічна послідовність прийомів утворює структуру методу. Система прийомів навчання і їхня логічна послідовність додають методу певні властивості. В залежності від мети і змісту навчання на кожному уроці виділяються задачі і відповідні їм види дій, що формуються. Після цього, для забезпечення кожної дії, відбираються прийоми викладання і навчання, а потім уже по них визначаються методи викладання і навчання, що складають метод навчання. Алгоритм такого вибору представлений на рисунку. УЗАГАЛЬНЕННЯ Метод навчання - це упорядкована діяльність педагога й учнів, спрямована на досягнення заданої мети навчання. Методи класифікують за такими ознаками: - за джерелом знань - за призначенням - за типом пізнавальної діяльності - за дидактичними цілями тощо. В класифікації за джерелом знань виділяють такі групи методів: словесні, наочні, практичні. Специфічним методом, який застосовується у виробничому навчанні є інструктування, що може проводитися як в усній так і в письмовій формі. Усне інструктування поділяється на вступне, поточне і заключне. Важливе значення в педагогічному процесі має творчий підхід до вибору методів навчання.