1 Вступ. Аналітичний огляд. Постановка задач

1.1 Вступ

Автомобіль – це транспортна безрейкова машина на колісному або напівгусеничному ходу, що приводиться в рух власним двигуном і призначається для перевезень вантажів, людей та виконання спеціальних завдань.

Поява малогабаритного і потужного двигуна внутрішнього згоряння багато років тому створила величезні перспективи для розвитку автомобілебудування. На даний момент існують різні за своєю будовою види автомобілів.

Перші моделі автомобілів були створені в 1885-86 роках німецькими винахідниками. Готлиб Даймлер в 1885 році створив і запатентував триколісний саморушний екіпаж з бензиновим двигуном. Дещо пізніше теж саме зробив Карл Бенц.

Автомобіль К. Бенца був більш досконалий, ніж у Г. Даймлера. Двигун з потужністю 0.9 к.с. мав систему водяного охолодження. На відміну від Г. Даймлера, який використовував гартівні трубки, в автомобілі К. Бенца електричне запалювання живилось від гальванічної батареї. Самою головною відмінною особливістю в автомобілі К. Бенца була рама, яка зварена з металевих трубок. Автомобіль розвивав швидкість до 16 км/год.

Пізніше в 1893 році Бенц виготовив чотириколісний автомобіль, в якому була його власна унікальна на той час шкворнева система повороту коліс. Саме завдяки цій системі колеса в автомобілі поверталися поодинці, а не цілком на одній осі, як раніше. Грандіозний прорив в автомобілебудуванні отримав горде ім'я «Вікторія». Пізніше була створена більш легка модель Вікторії, яка називалася «Вело». Ця модель спочатку почала випускатися в 1894 році, і за три роки було виготовлено цілих 381 одиниці. Вважається що саме «Вело» став перший серійним автомобілем в історії.

В кінці XIX в Європі з'явилася автомобільна промисловість. Генрі Форд, активно використав конвеєрну систему складання автомобілів, доклав чимало зусиль для широкого розповсюдження автомобільного транспорту в маси.

На початку XX століття стали популярні автомобілі з паровою машиною. У США до 1900 року половина автомобілів вже була на паровому ходу. У 1910-х у таксі Нью-Йорка налічувалося до 70 тисяч електромобілів. Перший дизельний вантажний автомобіль був виготовлений фірмою Бенца в 1923 році.

За останні сто років будова автомобіля принципово не змінилася. Він, як і раніше, має колеса, кузов, двигун внутрішнього згорання, трансмісію, механізми керування тощо.

Проте всі вузли, агрегати, механізми й системи автомобіля дістали колосальний розвиток. Завдяки цьому різко зросли швидкості, підвищилася потужність, економічність, комфортабельність автомобілів, поліпшився їхній дизайн. Крім того, розширилася номенклатура застосовуваних деталей і збільшилася їхня кількість. Сучасні автомобілі мають елементи автоматизації, а більшість іноземних обладнуються комп’ютерами .

1.2 Аналітичний огляд

Автомобіль ЛуАЗ-969 (рис. 1.1)

Рисунок 1.1 – Загальний вигляд автомобіля марки ЛуАЗ-969

ЛуАЗ-969 був першим радянським повнопривідним автомобілем (варіант «969В» без приводу на задню вісь). Також ЛуАЗ-969 - це перший позашляховик, колишній предметом народного споживання, тобто, офіційно продавався «в особисте користування». Крім того, ЛуАЗ-969 - перший серійний радянський автомобіль, створений спеціально для потреб жителів села.

Функціональний дизайн і спрощена обробка кузова, що забезпечує лише самий мінімальний комфорт, відповідали призначенню автомобіля, а його прохідність є видатною і по сьогоднішній день.

Автомобіль викликав і викликає полярні оцінки і думки. Багато власників відзначають дуже високу прохідність і практичність «Волині». Інші лають їх за невисоку якість виготовлення, низьку комфортабельність, вельми утруднений доступ на передні сидіння, трудомісткість обслуговування та відсутність динаміки. Об'єктивно, ця машина була в цілому непогана для задач, які перед нею ставилися - експлуатації в сільській місцевості, переважно по поганих дорогах, де висока максимальна швидкість не важлива, а хороша обробка салону лише ускладнює його очищення від неминучої в таких умовах бруду. Незручний доступ на місце водія є зворотною стороною компонування автомобіля, що забезпечує хороше завантаження передньої осі і, відповідно, високу прохідність навіть при відключеному задньому мосту. Явним об'єктивним мінусом автомобіля був двигун від «Запорожця» - галасливий, недостатньо потужний і недовговічний, що має невигідну, для автомобіля підвищеної прохідності, моментну криву - що було виправлено на пізніх модифікаціях. Складність же в обслуговуванні відповідає особливостям конструкції шасі повнопривідного автомобіля з досить складно влаштованої трансмісією.

Головним же недоліком автомобілів ЛуАЗ були їх вкрай обмежені масштаби випуску - так, стотисячний автомобіль зійшов з конвеєра заводу тільки восени 1982 року, через 15 років після початку виробництва, всього ж за три десятиліття було випущено лише трохи більше 200 тисяч автомобілів «969-го» сімейства, чого явно не вистачало для задоволення потреб багатомільйонного населення сільської місцевості.

Нижче в таблиці 1.1 представлено технічну характеристику автомобіля ЛуАЗ-969

Таблиця 1.1 – Технічна характеристика автомобіля ЛуАЗ-969

Довжина автомобіля, мм	3370
Ширина автомобіля, мм	1640
Висота автомобіля, мм	1790
Колісна база, мм	1800
Передня колія, мм	1335
Задня колія, мм	1330
Споряджена маса, кг	950
Повна маса, кг	1360
Тип двигуна	V-подібний, 4-ьох циліндр-ровий, Бензиновий, карбю-раторний, чотирьохтакт-ний з примусовою по-вітряною системою охоло-дження.
Діаметр циліндра, мм	72
Хід поршня, мм	54,5
Робочий об’єм, см3	887
Ступінь стискання	6,5
Макс. потужність к.с / При об/хв	30/4200
Макс. крутний момент Н·м / При об/хв	52/2800
Вид палива	А – 72,76
Зчеплення	Однодискове, сухе, фрик-ційне з діафрагменною пружиною
Коробка передач	Механічна 4-ьох ступенева

ЛуАЗ 969М Волинь (рис. 1.2)

Рисунок 1.1 – Загальний вигляд автомобіля марки ЛуАЗ-969

З 1979 року був освоєний ЛуАЗ-969М (в розробці з 1973 року), який відрізнявся в основному формою, конструкцією і обробкою кузова, а також оновленою агрегатною частиною.

Ця модель обладнувалася 1,2-літровим 40-сильним двигуном МеМЗ-969А, однак оснащувалася роздільним приводом гальм з гідро-вакуумним підсилювачем на передньому контурі. Зовнішність автомобіля: змінилися панелі передка, форми лобового скла. Двері були обладнані замками, їх бічні вікна отримали жорстке обрамлення, в салоні з'явилася м'яка панель приладів, травмобезпечна рульова колонка і «жигулівські» сидіння.

Ще до запуску в серію ЛуАЗ-969М отримав високу оцінку на ВДНГ СРСР, а в 1978 році на міжнародному салоні в місті Турин (Італія) він (як вказується в ряді джерел) увійшов в десятку кращих автомобілів Європи. У 1979 році на міжнародній виставці в місті Ческе-Будейовіце (ЧССР) він отримав золоту медаль як один з кращих автомобілів для жителів села.

На базі цього автомобіля був створений аеродромний тягач ЛуАЗ-2403.

Нижче в таблиці 1.2 представлено технічну характеристику автомобіля ЛуАЗ-969М

Таблиця 1.2 – Технічна характеристика автомобіля ЛуАЗ-969М

Довжина автомобіля, мм	3385
Ширина автомобіля, мм	1560
Висота автомобіля, мм	1770
Колісна база, мм	1800
Передня колія, мм	1325
Задня колія, мм	1320
Споряджена маса, кг	960
Повна маса, кг	1360
Максимальна швидкість, км/год	85
Тип двигуна	V-подібний, 4-ьох цилін-дровий, Бензиновий, кар-бюраторний, чотирьох-тактний з примусовою по-вітряною системою охоло-дження.
Діаметр циліндра, мм	76
Хід поршня, мм	66
Робочий об’єм, см3	1197
Ступінь стискання	7,2
Макс. потужність к.с / При об/хв	40/4200
Макс. крутний момент Н·м / При об/хв	74,5/2700
Вид палива	А – 76
Зчеплення	Однодискове, сухе, фрик-ційне з діафрагменною пружиною
Коробка передач	Механічна 4-ьох ступенева

Автомобіль ЛуАЗ-1301 (рис. 1.3)

Рисунок 1.3-Загальний вигляд автомобіля марки ЛуАЗ-1301

ЛуАЗ-1301 — прототип компактного позашляховика, що розроблявся з кінця 1980-х років на Луцькому автомобільному заводі. У 1989 році дослідний зразок з'являвся на обкладинці журналу «За кермом», а публікація в журналі була стриманою — на новий радянський автомобіль заводу грошей не дали. Заводу було потрібне нове складальне виробництво і фарбувальний комплекс.

Вперше рестайлінговий варіант ЛуАЗ-969М було створено у 1984 р. Цей автомобіль відрізнявся лише новою формою кузова та салону, технічне ж оснащення залишилось незмінним.

Наступна спроба вдосконалити застарілий, на той час 969М. Цей варіант був модернізацією моделі 1984 року. Зразок було збудовано вкінці 1988 року, і декілька автівок проходили випробування. Акцент в конструкції був зроблений на передових, ще не випробовуваних в Радянському Союзі технічних рішеннях — автомобіль мав каркасно-панельний кузов (сталевий несучий каркас із зовнішніми панелями із пластмаси), змінюваний дорожній просвіт (його збільшують нагнітаючи повітря в пневмобалони підвіски електричним бортовим компресором, або, на хорошій дорозі, зменшують), торсіонна підвіска була замінена на незалежну пружинну, в трансмісію введено блокуючий міжосьовий диференціал, привід всіх коліс — постійний, без відключення заднього мосту. Дах і боковини задньої частини кузова — знімні. Силовий агрегат — на базі двигуна МеМЗ-245, «Таврії».

У 1994 році на виставці МИМС-94 у Москві було представлено технічно-інноваційний варіант автомобіля. Він мав цілий ряд прогресивних опцій, порівняно із 969М, таких як: пневмопідвіска, блокування диференціалів та пластиковий обтічний кузов. Все це підвищило рівень комфорту та безпеки пасажирів, при цьому автомобіль не втратив своєї основної відмінної якості — високої прохідності по бездоріжжю. Виставлений на виставці автомобіль був застарілий і малопотужний.

У 2002 році був представлений третій і останній варіант модернізації цього автомобіля.

Автомобіль був вперше представлений на автосалоні SIA'02 у Києві. Паралельно із презентацією, на сайті автовиробника було оголошено конкурс на найкращу назву для автомобіля. Це був принципово новий автомобіль, який відрізнявся від усіх своїх попередників як із дизайнерської точки зору так із технічної. Надалі планувалося випустити п'ятидверний варіант прототипу та пікап.

У 2002 році завод запланував випустити 50 випробувальних екземплярів, а вже у 2003 дійти до 1000 шт. (500шт). в рік. Серійний випуск був запланований на 2004 рік. В 2003 році за даними інформаційно-аналітичної компанії «Автоконсалтинг» зумів виготовити всього лиш 43 позашляховики ЛуАЗ-1301.

Станом на лютий 2004 року справи з випуском автомобіля в кількості запланованих 500 шт і на далі залишаються туманними. А планувалось випускати до 4000 автомобілів в рік. Усі питання по виготовленню деталей, вузлів та агрегатів були практично вирішені, залишалось лише вирішити питання із виготовленням редуктора заднього моста.

Автомобіль, вперше у країнах СНД, отримав повністю пластиковий кузов, лише його несуча конструкція виконувалася із металу. З'явилися різні комплектації. Пропонувалось 3 комплектації: «Стандарт», «Елегант», «Люкс». Загалом екземплярів було випущено 6: 4 — звичайні, легкові, 3х-дверні; 1 — пікап; 1 — спецавтомобіль швидкої допомоги. Останній відрізнявся подовженою базою, опціями, які встановлюються на автомобілі даного типу.

Звичайні пасажирські, легкові варіанти були виконані у 4х кольорах: червоному, сірому, золотистому та бронзовому.

Нижче в таблиці 1.3 представлено технічну характеристику автомобіля ЛуАЗ-1301

Таблиця 1.3 – Технічна характеристика автомобіля ЛуАЗ-1301

Довжина автомобіля, мм	3570
Ширина автомобіля, мм	1600
Висота автомобіля, мм	1600
Колісна база, мм	2190
Споряджена маса, кг	990
Максимальна швидкість, км/год	137
Тип двигуна	Рядний, 4-ьох циліндровий, Бензиновий, карбюратор-ний, чотирьохтактний з водяною системою охоло-дження.
Діаметр циліндра, мм	72
Хід поршня, мм	67
Робочий об’єм, см3	1,091
Ступінь стискання	9,5
Макс. потужність к.с / При об/хв	51/5500
Макс. крутний момент Н·м / При об/хв	78,5/3200
Зчеплення	Однодискове, сухе, фрик-ційне з діафрагменною пружиною
Коробка передач	Механічна 5-ти ступенева
Рульове керування	Рейкового типу, із підсилювачем

Продовження таблиці 1.3

Гальмівна система:
тип передніх механізмів	дисковий
тип задніх механізмів	барабанний
Шини	175/80 R14