Концентрація електролітів і недисоційованих речовин, розчинених у тканинній і міжклітинній рідинах, зумовлює їх осмотичний тиск. Його величина визначається концентрацією часток в одиниці об'єму рідини: кількістю іонів, молекул, колоїдних частинок. Осмотичний тиск пропорційний молярності розчину й температурі. Його можна виразити як осмолярність, або як осмоляльність.

Осмолярність це сумарна концентрація розчинених кінетично активних часток (число молів) у 1 л розчину (плазми, сечі), яка вимірюється в міліосмолях на літр (мосм/л). Осмоляльність це концентрація тих же часток, розчинених у 1 кг

розчинника (мосм/кг).

Осмолярність плазми визначається головним чином (у 90% випадків) іонами натрію й асоційованими з ним аніонами, переважно іонами хлору. Тиск, зумовлений білками, називається онкотичним, або колоїдно-осмотичним (КОД). Його частка невелика (близько 0,5% від загальної осмолярності плазми), однак КОД має величезне значення для процесів транскапілярного обміну й підтримки об'єму циркулюючої крові.

Осмолярність усіх водних порожнин організму становить у середньому 300 мосм/л. Підвищення осмолярності плазми більше 310 мосм/л називається

гіперосмолярністю, зниження менше 280 мосм/л гіпоосмолярністю.

Велике клінічне значення має встановлення осмолярності плазми крові, яку можна виміряти за кріоскопічним методом за допомогою осмометрів (заснованим на обчисленні різниці точок замерзання чистої води і плазми) або розрахувати за формулою 2Na++глюкоза+сечовина, за умови, що всі значення мають одиницю вимірювання мМ/л. Визначення за формулою непридатне у випадках

гіперпротеїнемії, ліпемії або вмісту в крові маніту, етилового спирту осмотично

активних речовин.

Клітинна мембрана, яка відокремлює внутрішній вміст клітин від зовнішнього середовища, непроникна тільки за законами простої дифузії. Ряд

речовин вимагає особливого механізму системи перенесення, що забезпечує